09 травня 2025 року Справа №160/8524/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Єфанова О.В.., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії, -
20.03.2025р. (вх.дата 21.03.2025) через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 та просить:
1) визнати протиправними дії ТЦК та СП щодо відмови у наданні мені відстрочки;
2) зобов'язати ТЦК та СП надати мені відстрочку згідно з ч. 1 ст. 23 Закону;
3) зобов'язати видати довідку про надання відстрочки;
4) зобов'язати видати довідку про право на виїзд за кордон згідно з Постановою КМУ № 57;
5) зупинити дії щодо мобілізації мене до набрання чинності рішенням суду.
Ухвалою від 26.03.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
02.04.2025 надійшло клопотання позивача, яким усунуто недоліки, що стали підставою для залишення позовної заяви без руху та ухвалою суду від 03.04.2025 року, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
09.05.2025 після відкриття провадження у даній справі, суддею Дніпропетровського окружного адміністративного суду Єфанової О.В. було подано заяву про самовідвід у зв'язку з тим, що їй стало відомо, що зі змісту інформації, оприлюдненої на сайті Вищої ради правосуддя, ОСОБА_1 (який є позивачем у даній справі №160/8524/25) подано на неї скарги 23.04.2025 року (унік.номер Л-1825/4/7-25) та 25.04.2025 року (унік.номер 2053/0/24-25), які станом на 09.05.2025р. Вищою радою правосуддя не розглянуті, рішення по ним не прийнято.
Вважає, що подання скарги до Вищої ради правосуддя є формою впливу з метою прийняття необхідного для нього рішення у цій справі, а тому, з метою усунення будь-яких сумнівів у неупередженості судді при розгляді цієї справи, є всі підстави для заявлення самовідводу виходячи з вимог п.4 ч.1 ст.36 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, з метою усунення будь-яких сумнівів у неупередженості судді при розгляді цієї справи, є всі підстави для заявлення самовідводу виходячи з вимог п.4 ч.1 ст.36 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши заяву про самовідвід судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Єфанової О.В. суд приходить до висновку про її обґрунтованість та наявність підстав для задоволення даної заяви, виходячи з наступного.
Згідно з п. 4 ч.1 ст.36 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Частиною 1 ст. 40 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 3 ст. 39 Кодексу адміністративного судочинства України, відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України Про судоустрій і статус суддів, кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожної особи на розгляд її справи належним, неупередженим та компетентним судом, що включає в себе право на розгляд справи тим судом, якому довіряють усі особи, які беруть участь у справі. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Отже, право на подання заяви про відвід (самовідвід) судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатись особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини існування безсторонності суду для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (і) суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та (іі) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності. Особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного.
При визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об'єктивно обґрунтованими, іншими словами, має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється.
Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (Рішення ЄСПЛ у справі Мироненко і Мартенко проти України, Олександр Волков проти України).
Рішенням Європейського Суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі Білуга проти України та Рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі Ветштайн проти Швейцарії зазначено, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.
Відповідно до ст.15 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XI (чергового) з'їзду суддів України від 22.02.2013р., неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи. Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід.
Відповідно до п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, які враховані при прийнятті Кодексу суддівської етики, суддя заявляє самовідвід в розгляді справи в тому випадку, якщо у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Виходячи з вищевикладеного, беручи до уваги те, що самовідвід гарантує неупередженість та об'єктивність здійснення правосуддя, а також з метою уникнення будь-яких сумнівів в учасників судового процесу щодо неупередженості судді Єфанової О.В. та об'єктивного розгляду даної справи, заява про самовідвід судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Єфанової О.В.. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 36, 39, 40, 241, 242 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву про самовідвід судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Єфанової Ольги Володимирівни у адміністративній справі №160/8524/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Справу передати для здійснення повторного розподілу між суддями в порядку, встановленому ч. 1 ст. 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та не оскаржується. Заперечення на ухвалу може включаться до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя О.В. Єфанова