06 травня 2025 року Справа №160/10038/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши в письмовому провадженні у місті Дніпрі клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зупинення провадження у справі № 160/10038/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
07.04.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження нарахованої пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром та коефіцієнтами, встановленими постановою КМУ від 03.01.2025 року № 1 при проведенні індексації з 01.03.2025 року відповідно постанови КМУ від 25.02.2025 року № 209; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити з 01.03.2025 року нараховану та проіндексовану пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром та без застосування обмежувальних коефіцієнтів, встановлених постановою КМУ від 03.01.2025 року № 1 у розмірі 47399,05 гривень.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/10038/25.
30.04.2025 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №160/10038/25, в якому відповідач просить зупинити провадження до набрання законної сили судовим рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі №320/2229/25.
В обгрунтування клопотання відповідачем зазначено, що Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 30.01.2025 року відкрив провадження у справі №320/2229/25 про визнання протиправним та нечинним з моменту прийняття абзацу першого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" в частині застосування до осіб, пенсії (пенсійні виплати) яким призначені (перераховані) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсій, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Зазначена постанова слугувала підставою для перерахунку пенсії позивача, а доводи позовної заяви зводяться до неправомірних дій Кабінету Міністрів України, що полягають у прийнятті Постанови №1 у чинній редакції. Вважає, що вирішення позовних вимог в даній справі неможливе без встановлення правомірності Постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1.
Вирішуючи подане клопотання, суд враховує наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України України, адміністративний суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати: чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається адміністративним судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку іншого провадження; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.02.2025 року у справі №340/6392/23.
Об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої полягає в тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.01.2025 року у справі №814/426/18.
Отже, зазначена норма передбачає обов'язок суду зупинити провадження у справі у разі неможливості її розгляду до вирішення іншої справи у взаємопов'язаному спорі, що розглядається іншим судом. Неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються та встановлюються іншим судом, впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі, тобто мають преюдиційне значення для цієї справи та не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно у цій справі.
Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, суд повинен належним чином проаналізувати ймовірні наслідки набрання законної сили рішенням за результатом розгляду іншої справи, їх взаємозв'язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.
В даному випадку, судом встановлено, що у межах адміністративної справи № 320/2269/25 оскаржуються окремі положення Постанови № 1, яка є нормативно-правовим актом. Рішенням суду у справі № 320/2229/25, яке на даний час не ухвалено.
Згідно вимог статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до абзаців 3, 4 пункту 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття. Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату ним чинності з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили або з іншого, визначеного судом моменту.
Таким чином, визнаються протиправними та скасовуються індивідуальні акти, а нормативно-правові акти визнаються протиправними та нечинними. Такі відмінності у правовому регулюванні обумовлені тим, що відповідно до приписів нормативно-правових актів виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів невизначеного кола осіб. Відповідно, скасування нормативно-правового акту впливатиме на права, свободи, інтереси та обов'язки не лише позивача, а й інших осіб, а також поставить під сумнів легітимність дій та рішень, прийнятих на підставі скасованого нормативно-правового акту та може призвести до порушення необхідного балансу між захистом прав позивача та будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, які були учасниками правовідносин, у яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт; принципу правової визначеності.
У цьому контексті суд звертає увагу, що згідно положень частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, рішення Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/229/25, у випадку набрання ним законної сили, не вплине на вирішення даної справи, оскільки не має ретроактивної дії.
За наведеного обгрунтування, суд не вбачає підстав для неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/2229/25, оскільки як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на даний час норми законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, були чинними, а зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду у межах даної справи.
Враховуючи вищевикладене, у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтями 236, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
В задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зупинення провадження у справі № 160/10038/25 - відмовити.
Копії ухвали направити учасникам справи.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.
Суддя С.І. Озерянська