09.05.25
22-ц/812/703/25
Справа №472/926/24
Провадження № 22-ц/812/703/25
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
06 травня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу
ОСОБА_1 ,
подану адвокатом Венделем Олегом Михайловичем
на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 11 лютого 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Орленко Л.О., повний текст складено 19 лютого 2025 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Інгульський відділ державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Інгульський відділ державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, яку уточнила 10 грудня 2024 року, подавши заяву про зменшення розміру позовних вимог.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що на підставі дублікату судового наказу Веселинівського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2023 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 (однієї чверті) від всіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягувати з 21 квітня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
23 жовтня 2023 року було відкрито виконавче провадження № ВП73124276 з примусового виконання судового наказу Веселинівського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2023 року у справі № 472/342/23.
Вказувала, що згідно з розрахунком заборгованості по аліментам, виконаного державним виконавцем Людмилою Чмих, станом на 01 вересня 2024 року загальна сума боргу ОСОБА_2 по аліментам складала 117763 грн.0 коп., розмір пені за період з 01 травня 2023 року по 01 вересня 2024 року складає 401 509 грн.72 коп.
Але зважаючи на приписи частини 1 статті 196 СК України просила стягнути на її користь пеню у розмірі заборгованості - 117638 грн.07 коп.
Після часткової сплати відповідачем заборгованості по аліментам, та посилаючись на вимоги статті 196 СК України, позивачем було зменшено позовні вимоги, і остаточно вона просила про стягнення із відповідача на її користь пеню за період з 01 червня 2023 року по 25 листопада 2024 року у розмірі 61 829 грн.07 коп.
Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 11 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 01 червня 2023 року по 25 листопада 2024 року в розмірі 30 000 грн., на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 587 грн. 68 коп.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, оскільки він у добровільному порядку не вжив заходи щодо сплати аліментів у визначеному судом розмірі. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він мав об'єктивні перешкоди для своєчасної сплати аліментів.
Також суд вважав, що наявні підстави для зменшення розміру пені, так як заявлений позивачем розмір пені в розмірі 100% сукупного розміру заборгованості по аліментам, буде для відповідача надмірним тягарем.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , діючи через адвоката Венделя Олега Михайловича, подала на нього апеляційну скаргу.
Мотивуючи доводи апеляційної скарги вказувала, що рішення суду першої інстанції є незаконним, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Так, вказував, що відповідно до ч. 2 ст. 196 СК України розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Те, що відповідач після подання вказаного позову до суду зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 , ніяким чином не свідчить про погіршення його матеріального стану.
Також, суд 1- ї інстанції зазначає, що відповідач має на утриманні малолітню дитину- дочку ОСОБА_5 , але при цьому матеріали справи не містять жодного доказу щодо проживання відповідача однією сім'єю з ОСОБА_4 та перебування вказаної малолітньої дитини на його утриманні.
Щодо відсутності у відповідача доходів, то вказане спростовується витягом з сайту долученим в судовому засіданні 11 лютого 2025 року до матеріалів справи, згідно якого з 14 листопада 2012 року зареєстрований як ФОП за видами діяльності: покрівельні роботи, інші роботи із завершення будівництва, покриття підлоги й облицювання стін та штукатурні роботи, тобто займається своєю підприємницькою діяльністю, що ніяким чином не може свідчити про погіршення його матеріального стану і неможливість сплатити заявлену позивачем пеню (неустойку).
Крім того, звертає увагу на Постанову Верховного Суду від 14.04.2021 р. у Справі №759/1727/16, в якій зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 195 СК України «якщо боржник ФОП, то розмір аліментів розраховується із середнього заробітку в регіоні», і «недопускає двозначного тлумачення».
Тобто, законодавець імперативно визначив, що щомісячний дохід ФОП не може бути меншим, ніж розмір середнього заробітку в регіоні.
А на даний час середній розмір заробітної плати по м. Миколаєву складає 14382,00 грн., а отже, і щомісячний дохід відповідача складає щонайменше 14382,00 грн., що ніяк не може свідчити про тяжкий матеріальний стан відповідача та, що розмір пені (неустойки), розрахований відповідно до діючого законодавства, є для нього надмірним тягарем.
Наявність значного доходу у відповідача, підтверджується також тим, що в листопаді 2024 року він навіть погасив одноразовим платежем заборгованість в сумі 61829,07 грн., що ніяк не свідчить про значне погіршення його матеріального становища.
Вказує, що з матеріалів справи вбачається, що відповідач - ОСОБА_2 був обізнаний про судове рішення та своїм обов'язком щодо сплати на користь позивача - ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак доказів на підтвердження неможливості сплачувати аліменти суду не надав.
При цьому, відповідачем не доведено те, що він вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, проте зобов'язання не було виконано з незалежних від нього причин.
Посилання представника відповідача на необхідність утримання інших дітей, а також на утримання своєї нинішньої непрацюючої дружини та спільної дитини, при відсутності будь-яких доказів перебування вказаних осіб на його утриманні, не є підставою для звільнення від сплати аліментів дітям від попередніх шлюбів.
Також, і посилання представника відповідача на відсутність у відповідача можливості працевлаштування на більш високооплачувану роботу не може бути обставиною, яка б звільняла його від обов'язку зі сплати пені за аліментами. І взагалі представником відповідача не подано доказів, які б вказували на здійснення відповідачем активних дій з пошуку більш високооплачуваної роботи, тоді як сплата одноразовим платежем заборгованості за аліментами в сумі 61829,07 грн., навпаки може свідчити про наявність високого доходу у відповідача від підприємницької діяльності.
У відзиві на апеляційну скаргу, поданому представником відповідача - адвокатом Романенко І.Д., остання просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки воно є законним та обґрунтованим.
Сторони про розгляд справи повідомлені належним чином.
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України (в редакції на час подачі апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 3 статті 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається з матеріалів відзиву до апеляційної скарги, представник відповідача додав до нього витяги з Держаного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , відомості з державного реєстру фізичних осіб- платників податків за період з січня 2023 по лютий 2025 роки, лист відділу ДВС від 19 грудня 2024 року №73124276 про відсутність заборгованості, розрахунок заборгованості від 21 листопада 2024 року №162167, корінець медичного висновку №552 про дитину-інваліда від 16 жовтня 2024 року, копії свідоцтв про народження дітей ОСОБА_8 , 2011 року народження, ОСОБА_7 , 2021 року народження, ОСОБА_5 , 2024 року народження, свідоцтво про шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Колегія суддів не приймає додані до відзиву на апеляційну скаргу:
-нові докази: витяги з Держаного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , відомості з державного реєстру фізичних осіб- платників податків за період з січня 2023 по лютий 2025 роки, лист відділу ДВС від 19 грудня 2024 року №73124276 про відсутність заборгованості, оскільки такі докази у суд першої інстанції не подавалися стороною відповідача, вони не були предметом дослідження судом першої інстанції та сторона відповідача із будь-якими заявами щодо долучення до справи вказаних доказів до суду апеляційної інстанції не зверталася, а також не обґрунтовано та не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від відповідача;
-інші докази: розрахунок заборгованості від 21 листопада 2024 року №162167, корінець медичного висновку №552 про дитину-інваліда від 16 жовтня 2024 року, копії свідоцтв про народження дітей ОСОБА_8 , 2011 року народження, ОСОБА_7 , 2021 року народження, ОСОБА_5 , 2024 року народження, свідоцтво про шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_4 наявні в матеріалах справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 серпня 2014 року, який рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 13 червня 2023 року розірвано( а.с.11).
Від шлюбу сторони мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с.9).
Судовим наказом Веселинівського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2023 року у справі № 472/342/23 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (однієї чверті) від всіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягувати з 21 квітня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття, що підтверджується копією судового наказу (а.с. 13).
23 жовтня 2023 року було відкрито виконавче провадження № ВП73124276 з примусового виконання судового наказу Веселинівського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2023 року у справі № 472/342/23, що підтверджується копією постанови про відкриття виконавчого провадження (а.с. 14).
Станом на 01 вересня 2024 року розмір заборгованості по аліментам склав 117 638 грн. 07 коп.
Відповідачем сплачено заборгованість по аліментам у сумі 69829 грн.07 коп.
Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментів станом на 01 листопада 2024 року розмір заборгованості склав 61829 грн. 07 коп., які за квитанцією від 25 листопада 2024 року була погашена (а.с. 15, 59, 61).
Отже, станом на 25 листопада 2024 року заборгованість по аліментам за період з 01 червня 2023 року по 01 вересня 2024 року повністю погашена.
Виходячи із даних розрахунку заборгованості по аліментам, складеним державним виконавцем Людмилою Чмих (а.с. 62) та даних розрахунку неустойки (пені), складеним представником позивача - адвокатом Венделем О.М. (а.с. 74-75), судом встановлено, що загальна сума заборгованості по аліментам за період з 01 червня 2023 року по 25 листопада 2024 року становить 61 829,07 гривень.
А відповідно до розрахунку пені представника позивача - адвоката Венделя О.М. (а.с. 74- 75) загальна сума пені за період з 01 червня 2023 року по 25 листопада 2024 року становить 253 713,11 грн.
У судовому засіданні суду першої інстанції представник відповідача фактично погодився із вказаним розрахунком, але просив зменшити розмір пені до 1/4 від загальної суми заборгованості по аліментам.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, оскільки він у добровільному порядку не вжив заходи щодо сплати аліментів у визначеному судом розмірі.
Однак вважав, що наявні підстави для зменшення розміру пені до 30 000 грн., заявлений позивачем розмір пені в розмірі 100% сукупного розміру заборгованості по аліментам, буде для відповідача надмірним тягарем. Свій висновок мотивував тим, що на утриманні відповідача перебуває дружина ОСОБА_4 , яка знаходиться у відпустці по догляду за малолітньою дитиною дочку ОСОБА_5 , 2024 року народження, офіційних доходів за період з 1 кварталу по 3 квартал 2024 року відповідач не має, 25 листопада 2024 року ним було повністю погашено заборгованість по аліментам, яка станом на 01 листопада 2024 року становила 61 829,07 грн., а після погашення заборгованості по аліментам відповідач щомісяця вчасно та в повному розмірі сплачує аліменти на утримання дитини.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується у повному обсязі з огляду на наступне.
Частиною другою статті 141 СК України визначено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом /частина четверта статті 155 СК України/.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Неустойка (пеня) це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Тобто відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка має право на стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, оскільки заборгованість по сплаті аліментів виникла з вини відповідача, адже він у добровільному порядку не вжив заходів щодо їх сплати у визначеному судом розмірі.
Визначаючи розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, суд врахувавши положення частини 2 статті 196 СК України, а саме ту обставину, що на утриманні відповідача ОСОБА_2 перебуває троє неповнолітніх дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка є дитиною-інвалідом до 18 років; дружина ОСОБА_4 , яка знаходиться у відпустці по догляду за малолітньою дитиною дочкою ОСОБА_5 ; відсутність офіційних доходів за період з 1 кварталу по 3 квартал 2024 року, а також те, що заборгованість по сплаті аліментів обраховувалась йому виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості (матеріальний стан відповідача) та відповіді ДПС України про джерела та суми доходів, нарахованих податковим агентом на користь боржника-фізичних осіб за 2 квартал 2023 року, а також те, що стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів, дійшов висновку про зменшення розміру пені до 30000 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, та вважає що стягненням пені в розмірі 30000,00 грн буде забезпечено справедливий баланс між усіма відповідними конкуруючими приватними інтересами та забезпечено охорону прав та інтересів дитини.
Посилання апелянта на неналежну оцінку судом досліджених доказів не відповідають фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не дотримався норм матеріального та процесуального права, є помилковими.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про її обґрунтованість, а стосуються переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхіднЗа таких обставин та з врахуванням зазначених норм законодавства підстав для скасування рішення суду немає.
У зв'язку з тим, що суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишає без задоволення, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Венделем Олегом Михайловичем залишити без задоволення, а рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 11 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови 09 травня 2025 року.