7 травня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянув у закритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2025 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт. Нововоронцовка Бериславського району Херсонської області, мешкає в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153, ч. 2 ст. 156 КК України у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12021231090000150.
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_7 ,
захисник - ОСОБА_6 .
Короткий зміст рішення слідчого судді.
Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2025 року відносно підозрюваного ОСОБА_5 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 20.06.2025 р. включно.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Узагальнені доводи апелянта.
Захисник ОСОБА_6 зазначає, що висновки слідчого судді не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Апелянт звертає увагу на те, що кримінальні правопорушення у вчиненні, яких підозрюється ОСОБА_5 почались у листопаді 2008 року, а останній епізод у серпні 2020 року, проте відомості до ЄРДР внесені лише у 2021 році, при цьому ОСОБА_5 повідомлено про підозру у квітні 2025 року. Апелянт звертає увагу на те, що будь-яких нових доказів у 2025 році органом досудового розслідування не здобуто, та фактично дублюють ті докази, які вже перебували у слідства.
На думку захисника, встановлений органом досудового розслідування рівень обґрунтованості підозри ОСОБА_5 , не дає підстав для застосування найсуворішого запобіжного заходу, з урахуванням часу який минув з дня подій.
Захисник вважає, що ризики передбачені ст. 177 КПК України, не доведені органом досудового розслідування, зокрема, ризик переховування від слідства та суду ґрунтується лише на тяжкості інкримінованих ОСОБА_5 кримінальних правопорушень. Разом з тим, підозрюваний, будучи обізнаний про його кримінальне переслідування, в ході досудового розслідування неодноразово перетинав державний кордон України та завжди повертався до свого місця мешкання в Україні. Ризик впливу на свідків та потерпілих не доведений, оскільки матеріали клопотання не містять заяв чи скарг потерпілих або свідків щодо впливу на них з боку підозрюваного. Ризик вчинення інших кримінальних правопорушень є надуманим, не підтверджений жодним доказом та є лише припущенням сторони обвинувачення.
Апелянт просить врахувати, що підозрюваний ОСОБА_5 раніше не судимий, офіційно працює батьком-вихователем в дитячому будинку сімейного типу, одружений, на його утриманні перебувають малолітні та неповнолітні діти, що свідчить про наявність міцних соціальних зв'язків.
На переконання апелянта, слідчий суддя не перевірив можливості застосування відносно підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів, які б дозволили йому в подальшому виховувати дітей сиріт.
Обставини, встановлені слідчим суддею.
Слідчим відділу СУ ГУНП в Херсонській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12021231090000150, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153, ч. 2 ст. 156 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 , будучи батьком-вихователем в дитячому будинку сімейного типу, у листопаді 2008 року (точної дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено), знаходячись в одній із кімнат за місцем спільного проживання з малолітньою дитиною-вихованкою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою АДРЕСА_2 , переслідуючи прямий злочинний умисел, направлений на вчинення розпусних дій, здатних викликати фізичне і моральне розбещення останньої, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_8 є малолітньою та не досягла чотирнадцятирічного віку, оскільки перебувала на його вихованні, з мотивів сексуального характеру та з метою задоволення власної статевої пристрасті, у тому числі штучного розвинення у малолітньої особи статевого інстинкту у збоченій формі, тобто порушення її нормального фізичного, психічного і соціального розвитку, шляхом посягання на її статеву недоторканість, всупереч вимог ст. ст. 1, 10-12 Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. (зі змінами), ст. ст. 2, 19, 34, 36 Конвенції про права дитини, яка ухвалена Резолюцією Генеральної асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 р. і набула чинності 02.09.1990 р., усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та, бажаючи їх настання, використовуючи безпорадний стан потерпілої, який виразився у її малолітньому віці та неможливістю через це чинити йому опір, перебуваючи на одному ліжку з ОСОБА_8 , почав її гладити по тілу своїми руками та, у подальшому, засунувши одну з рук під її спідню білизну, здійснив нею неодноразові непристойні дотики до статевих органів потерпілої ОСОБА_8 , тим самим вчинив фізичне розбещення малолітньої особи.
Крім того ОСОБА_5 , будучи батьком-вихователем в дитячому будинку сімейного типу, в період часу з кінця грудня 2008 року по 25.05.2012 р. (точної дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено), перебуваючи за місцем спільного проживання із малолітньою дитиною-вихованкою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою АДРЕСА_2 , а також в автомобілі поза межами смт. Нововоронцовка Херсонської області (точної марки, моделі та місця в ході досудового розслідування не встановлено), переслідуючи єдиний прямий злочинний умисел, направлений на зґвалтування останньої, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_8 є малолітньою та не досягла чотирнадцятирічного віку, оскільки перебувала на його вихованні та тривалий час проживала у його родині, з мотивів сексуального характеру та, з метою задоволення власної статевої пристрасті, у тому числі штучного розвинення у малолітньої особи статевого інстинкту у збоченій формі, тобто порушення її нормального фізичного, психічного і соціального розвитку, шляхом посягання на її статеву недоторканість, всупереч вимог ст. ст. 1, 10-12 Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. (зі змінами), ст. ст. 2, 19, 34, 36 Конвенції про права дитини, яка ухвалена Резолюцією Генеральної асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 р. і набула чинності 02.09.1990 р., усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, використовуючи безпорадний стан потерпілої, який виразився у її малолітньому віці та неможливістю через це чинити йому опір, проти волі потерпілої ОСОБА_8 , систематично, упродовж тривалого часу, вчиняв статеві зносини з останньою, тим самим вчинив зґвалтування малолітньої особи.
Також ОСОБА_5 , будучи батьком-вихователем в дитячому будинку сімейного типу, у серпні 2010 року (точної дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено), знаходячись в одній із кімнат за місцем спільного проживання з малолітньою дитиною-вихованкою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , розташованого за адресою АДРЕСА_2 , переслідуючи прямий злочинний умисел, направлений на вчинення розпусних дій, здатних викликати фізичне і моральне розбещення останньої, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_9 є малолітньою та не досягла чотирнадцятирічного віку, оскільки перебувала на його вихованні, з мотивів сексуального характеру та з метою задоволення власної статевої пристрасті, у тому числі штучного розвинення у малолітньої особи статевого інстинкту у збоченій формі, тобто порушення її нормального фізичного, психічного і соціального розвитку, шляхом посягання на її статеву недоторканість, всупереч вимог ст. ст. 1, 10-12 Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. (зі змінами), ст. ст. 2, 19, 34, 36 Конвенції про права дитини, яка ухвалена Резолюцією Генеральної асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 р. і набула чинності 02.09.1990 р., усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, використовуючи безпорадний стан потерпілої, який виразився у її малолітньому віці та неможливістю через це чинити йому опір, підійшовши до ОСОБА_9 намагався словами схилити останню до статевих зносин, та, у подальшому, взявши своїми руками одну з рук потерпілої, самостійно почав здійснювати нею через одяг непристойні дотики в області своїх геніталій, тим самим вчинив фізичне розбещення малолітньої особи.
Крім того ОСОБА_5 , будучи батьком-вихователем в дитячому будинку сімейного типу, в період часу з літа 2018 року по 11.01.2019 р. (точної дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено), перебуваючи за місцем спільного проживання з неповнолітньою дитиною-вихованкою ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто особою, в розумінні п. 15 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», розташованого за адресою АДРЕСА_2 (в приміщенні самого будинку та на його подвір'ї), а також в автомобілі на території смт. Нововоронцовка Херсонської області (точної марки, моделі та місця в ході досудового розслідування не встановлено), переслідуючи єдиний прямий злочинний умисел, направлений на вчинення розпусних дій, здатних викликати фізичне і моральне розбещення останньої, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_10 є неповнолітньою та не досягла шістнадцятирічного віку, оскільки перебувала на його вихованні та тривалий час проживала у його родині, з мотивів сексуального характеру та з метою задоволення власної статевої пристрасті, у тому числі штучного розвинення у неповнолітньої особи статевого інстинкту у збоченій формі, тобто порушення її нормального фізичного, психічного і соціального розвитку, шляхом посягання на її статеву недоторканість, всупереч вимог ст. ст. 1, 10-12 Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. (зі змінами), ст. ст. 1, 3, 4 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 р. (зі змінами), ст. ст. 2, 19, 34, 36 Конвенції про права дитини, яка ухвалена Резолюцією Генеральної асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 р. і набула чинності 02.09.1990 р., ст. ст. 3, 22 Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства від 25.10.2007 р., яка набула чинності 01.12.2012 р., усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, систематично, упродовж тривалого часу, вчиняв розпусні дії щодо неповнолітньої ОСОБА_10 , які виражались у неодноразових непристойних дотиках своїми руками до її статевих органів, грудей та сідниць, непристойних дотиках руками потерпілої до своїх геніталій, передачі через її рідного брата ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , записок зі змістом інтимного характеру, тим самим вчинив фізичне та інтелектуальне розбещення неповнолітньої особи.
Окрім того ОСОБА_5 , будучи батьком-вихователем в дитячому будинку сімейного типу, в період часу з 11.01.2019 р. по серпень 2020 року (точної дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено), перебуваючи за місцем спільного проживання з неповнолітньою дитиною-вихованкою ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто особою, в розумінні п. 15 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», розташованого за адресою АДРЕСА_2 (в приміщенні самого будинку та на його подвір'ї), а також в автомобілі на території смт. Нововоронцовка Херсонської області (точної марки, моделі та місця в ході досудового розслідування не встановлено), переслідуючи єдиний прямий злочинний умисел, направлений на вчинення сексуального насильства, здатного викликати фізичне і моральне розбещення останньої, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_10 є неповнолітньою та не досягла вісімнадцятирічного віку, оскільки перебувала на його вихованні та тривалий час проживала у його родині, з мотивів сексуального характеру та з метою задоволення власної статевої пристрасті, у тому числі штучного розвинення у неповнолітньої особи статевого інстинкту у збоченій формі, тобто порушення її нормального фізичного, психічного і соціального розвитку, шляхом посягання на її статеву недоторканість, всупереч вимог ст. ст. 1, 10-12 Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. (зі змінами), ст. ст. 1, 3, 4 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 р. (зі змінами), ст. ст. 2, 19, 34, 36 Конвенції про права дитини, яка ухвалена Резолюцією Генеральної асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 р. і набула чинності 02.09.1990 р., ст. ст. 3, 22 Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства від 25.10.2007 р., яка набула чинності 01.12.2012 р., усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, систематично, упродовж тривалого часу, вчиняв насильницькі дії сексуального характеру, не пов'язані із проникненням в тіло неповнолітньої ОСОБА_10 , без добровільної згоди потерпілої, які виражались у неодноразових непристойних дотиках своїми руками до її статевих органів, грудей та сідниць, непристойних дотиках руками потерпілої до своїх геніталій, тим самим вчинив сексуальне насильство щодо неповнолітньої особи.
22.04.2025 р. ОСОБА_5 затримано в порядку ст. 208, п. 6 ч. 1 ст. 615 КПК України та цього ж дня повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153, ч. 2 ст. 156 КК України.
Слідчий звернувся до суду з клопотанням про застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Своє клопотання слідчий мотивував наявністю обґрунтованої підозри ОСОБА_5 , тяжкістю кримінальних правопорушень, наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливістю застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Врахувавши, що підозрюваний ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні, в тому числі, особливо тяжкого злочину, характер ймовірно вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу підозрюваного, доведення прокурором наявності ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя дійшов висновку, що застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного.
З урахуванням даних про особу підозрюваного та обставин кримінальних правопорушень, вчинених із застосуванням насильства, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для визначення розміру застави.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, який вважав ухвалу законною та обґрунтованою, вивчивши матеріали надані судом, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходить при постановленні ухвали, і положення закону, яким керується.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, слідчий суддя відповідно до вимог ст. 178 КПК України, перевіряє вагомість доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей та інші обставини, які забезпечать належну процесуальну поведінку особи під час досудового розслідування та судового розгляду.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного слідує, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що п. 3 ст. 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. У рішеннях «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції, якою гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження, є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції» особлива тяжкість деяких злочинів викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення принаймні протягом певного часу. За виняткових обставинах, цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має перебувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.
Вказані вимоги закону та норм міжнародного права слідчим суддею дотримані, а також оцінені у сукупності всі обставини, які відповідно до ст. 178 КПК України, враховуються при обранні запобіжного заходу.
Застосовуючи відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею перевірено, що в матеріалах провадження є достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні останнім кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153, ч. 2 ст. 156 КК України.
Так, наявні докази, які містяться в матеріалах клопотання слідчого, зокрема дані протоколів допиту потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_11 , ОСОБА_20 , огляду від 06.04.2021 р. переписки між ОСОБА_8 та жінкою на ім'я ОСОБА_21 (дружина ОСОБА_5 ), за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 10.11.2021 р. та інші матеріали кримінального провадження, свідчать про наявність обґрунтованої підозри відносно ОСОБА_5 .
Вирішуючи питання про необхідність застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_5 під вартою, апеляційний суд доходить висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують прийняття такого рішення.
Так, ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливого здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
ОСОБА_5 підозрюється, у вчиненні двох тяжких та особливо тяжкого злочинів, за найтяжчий з яких, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років, що може свідчити про існування ризику переховування від слідства або суду.
Оцінюючи наявність ризику незаконного впливу на потерпілих або свідків у кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує те, що потерпілими у кримінальному провадженні є особи, які перебували на вихованні у підозрюваного, а відтак є ризик незаконного впливу на потерпілих у вказаному провадженні.
З огляду на обставини кримінального правопорушення, кількість та тривалість епізодів злочинної діяльності, те, що підозрюваний продовжує здійснювати діяльність пов'язану із доглядом за дітьми позбавлених батьківського піклування, апеляційний суд вважає, що, в даному випадку, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому ОСОБА_5 підозрюється також має місце.
Отже, доводи захисника про недоведення прокурором існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України є безпідставними, в цій частині, рішення слідчим суддею прийнято на основі об'єктивно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому досліджені всі матеріали провадження та наведені в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
З урахуванням наведених обставин, апеляційний суд погоджується з висновками слідчого судді про те, що саме така міра запобіжного заходу, як тримання під вартою, забезпечить виконання ОСОБА_5 процесуальних обов'язків, і, застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, про що просить апелянт, не забезпечить виконання підозрюваним процесуальних обов'язків.
Відсутність у підозрюваного ОСОБА_5 судимостей та наявність позитивної характеристики, в даному випадку, не є підставами для зміни обраного запобіжного заходу, оскільки не спростовують висновків слідчого судді про можливість вчинення ним дій, передбачених ст. 177 КПК України.
Крім наведеного, апеляційний суд погоджується з висновками слідчого судді про відсутність, на даний час, підстав для визначення підозрюваному певного розміру застави, з урахуванням положень п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України, зважаючи на початкову стадію досудового розслідування кримінального провадження та обставини справи.
Отже, оскільки рішення слідчого судді, станом на день розгляду клопотання слідчого, є обґрунтованим та вмотивованим, а прокурором доведено, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, ухвала слідчого судді відповідає вимогам кримінального процесуального закону, підстав для її скасування та вирішення питання про обрання підозрюваному ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу апеляційний суд не вбачає, апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 залишити без змін, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
_____________________ ______________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3