09 травня 2025 року
м. Київ
справа № 757/16507/24
провадження № 61-4656ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Синельникова Є. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дій щодо переміщення та утримання дитини незаконними,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання дій щодо переміщення та утримання дитини незаконними.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дій щодо переміщення та утримання дитини незаконними відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року залишено без змін.
10 квітня 2025 рокуОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2025 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі або у разі неможливості ухвалити нове рішення, справу повернути до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліку - надання документу, що підтверджує сплату судового збору у встановлених законом порядку і розмірі (1 717,76 грн). Встановлено строк для усунення недоліку до 29 квітня 2025 року.
28 квітня 2025 року ОСОБА_1 надіслав заяву про усунення недоліків. Судовий збір заявник не сплатив, повторно заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору з посиланням на Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.
Згідно з пунктом 2 статті 26 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, центральні органи й інші публічні служби договірних держав не вимагають сплати будь-яких зборів у зв'язку з заявами, надісланими відповідно до цієї Конвенції. Зокрема, вони не можуть вимагати будь-які платежі із боку заявника на відшкодування витрат на процедури, або тих, що виникають у зв'язку з участю адвокатів або радників. Проте вони можуть вимагати відшкодування витрат, що спричинені або будуть спричинені поверненням дитини.
Верховний Суду не відноситься до центральних органів або інших публічних служб договірної держави. Функції центрального органу за вказаною Конвенцією виконує Міністерство юстиції України безпосередньо та через його територіальні органи.
Також заявник вказує на те, що касаційна скарга подана з метою захисту інтересів та прав малолітньої дитини (пункт 14 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір»).
Пунктом 12 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», передбачено, що судовий збір не справляється за подання заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб.
Позов про визнання незаконним переміщення та утримання матір'ю дитини за межами України, зобов'язання повернути дитину в Україну з Республіки Естонія, хоча і може стосуватися інтересів дитини, водночас не свідчить про те, що заявник здійснює у цьому провадженні захист порушених прав дитини.
Необхідно взяти до уваги, що рішенням Пярнуського повітового суду Естонської Республіки від 15 грудня 2022 року, яке набрало законної сили, за результатами розгляду справи № 2-22-12716 щодо повернення дитини в Україну було відмовлено у задоволені заяви батька. Ухвалюючи рішення, суд виходив з найкраших інтересів дитини
Заявлені позовні вимоги, як встановили суди попередніх інстанцій, значною мірою спрямовані на захист прав й інтересів саме позивача, зокрема на контакт з дитиною, здійснення батьківських прав та обов'язків, а тому посилання заявника на звільнення від сплати судового збору з вказаних вище підстав є необґрунтованими.
Доцільно звернути увагу заявника на те, що сплата судового збору, як одна з умов доступу до суду, не суперечить суті права на судовий захист, гарантованого частиною першою статті 55 Конституції України.
Вимога сплати судового збору в цивільних судах не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також, Верховний Суд бере до увагу те, що в судах попередніх інстанцій заявником сплачувався судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що станом на 09 травня 2025 року заявник вимоги ухвали Верховного Суду від 15 квітня 2025 року не виконав, не надав докази сплати судового збору за подання касаційної скарги (розмір якого не може вважатися надмірним), недоліки касаційної скарги не усунув, касаційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.
За загальним правилом, повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню з нею, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення касаційної скарги.
Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дій щодо переміщення та утримання дитини незаконними- повернути особі, яка подала касаційну скаргу.
Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Синельников