08 травня 2025 року
м. Київ
справа № 761/19423/21
провадження № 61-5416 ск25
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алан», про поворот виконання судового рішення,
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2024 року заяву ОСОБА_1 про поворот виконання судового рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, 10 лютого 2025 року ОСОБА_1 подав через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу із пропуском строку на апеляційне оскарження, який просив поновити, посилаючись на те, що у відкритому доступі оскаржувана ухвала стала доступна з 30 грудня 2024 року. При ознайомленні з текстом виявлено помилку в прізвищі, що змусило 05 січня 2025 року звернутись із заявою про виправлення описки. Ухвалою від 16 січня 2025 року, яку отримано 23 січня 2025 року, описки були виправлені. Таким чином можливість оскаржити ухвалу від 19 грудня 2024 року настала з 24 січня 2025 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 березня 2025 року ці причини пропуску строку визнано неповажними, оскільки викладені заявником обставини спростовувались довідкою про доставку оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 19 грудня 2024 року до електронного кабінету ОСОБА_1 в підсистемі «Електронний суд» 27 грудня 2024 року о 13:31:25. Разом з тим, доводи апелянта щодо відліку строку на апеляційне оскарження з дати постановлення ухвали про виправлення описки визнані безпідставними, оскільки подана апелянтом заява про виправлення описки від 05 січня 2025 року не перешкоджала ОСОБА_1 подати апеляційну скаргу в строки визначенні законодавством. Апеляційну скаргу залишено без руху та надано ОСОБА_1 строк для надання до суду інших доказів поважності причини пропуску строку, саме в період з 28 грудня 2024 року по 13 січня 2025 року, так як безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На виконання вимог ухвали від 17 березня 2025 року ОСОБА_1 27 березня 2025 року подав до апеляційного суду заяву, в якій причиною пропуску строку на апеляційне оскарження вказав те, що з 03 березня 2022 року по 04 березня 2026 року користується правом тимчасового захисту, наданого владою Австрійської республіки. Місця конкретного перебування у різні часи визначають австрійські благодійні організації, які надають притулок. Не в кожному місці перебування наявний інтернет, що не завжди давало можливість відслідковувати у відкритому доступі (ЄДРСР) чи у електронному кабінеті (ЄСІТС) перебіг розгляду справи. Про наявність оскаржуваної ухвали зі спотвореним його прізвищем в ЄСІТС та ЄДРСР стало відомо 31 грудня 2024 року, коли з'явилась можливість скористатись інтернетом.
Оскільки наведені обставини щодо неотримання ОСОБА_1 копії оскаржуваної ухвали не були підтверджені доказами та фактично спростовані матеріалами справи, суд апеляційної інстанції визнав їх неповажними.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2024 року, на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.
25 квітня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу на вказану ухвалу, у якій просив її скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Доводи заявника зводяться до того, що апеляційним судом позбавлено ОСОБА_1 права на судовий захист, оскільки не взято до уваги поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. При цьому зазначає, що про наявність оскаржуваної ухвали зі спотвореним його прізвищем в ЄСІТС та ЄДРСР дізнався 31 грудня 2024 року, коли з'явилась можливість скористатись інтернетом, однак, зважаючи на вимоги процесуального закону, до виправлення описки у своєму прізвищі, не вважав за можливе звертатись до апеляційного суду від імені особи зі спотвореним прізвищем.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Згідно із пунктом 2 частини другої статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Встановивши, що ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу 10 лютого 2025 року, апеляційний суд дійшов вірного висновку про пропуск строку на апеляційне оскарження ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2024 року.
Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Системний аналіз наведених процесуальних норм свідчить про те, що єдиною умовою поновлення пропущеного процесуального строку, в тому числі і строку на апеляційне оскарження, є визнання причин пропуску такого строку поважними. При цьому, поняття поважності причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.
Пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Встановивши, що ОСОБА_1 станом на 27 грудня 2024 року був обізнаний про ухвалу суду від 19 грудня 2024 року, однак апеляційну скаргу на це судове рішення подав 10 лютого 2025 року, апеляційний суд застосувавши правильно положення статті 358 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки заявник не навів поважних причин пропуску строку та не надав доказів про наявність об'єктивних, тобто таких, що не залежали від волі заявника, причин, які б зумовили поважність пропуску строку, встановленого частиною першою статті 354 ЦПК України.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не дослідив причин пропуску строку на апеляційне оскарження та відповідні докази є безпідставними та спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення, яке містить висновки по суті розгляду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Визнаючи неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції належно обгрунтував свої висновки, вказавши, що документ в електронному вигляді «Ухвала» від 19 грудня 2024 року надіслано ОСОБА_1 в його електронний кабінет та доставлено 27 грудня 2024 року о 13:31:25, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа.
Пунктом 2 частини шостої статті 272 ЦПК України врегульовано, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи наведені норми процесуального закону ухвала суду першої інстанції фактично вручена ОСОБА_1 27 грудня 2024 року, тому заявник мав право на поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали протягом п'ятнадцяти днів з цієї дати, тобто по 13 січня 2025 року включно (з врахуванням положень частини третьої статті 124 ЦПК України).
Посилання ОСОБА_1 на те, що про наявність оскаржуваної ухвали йому стало відомо лише 31 грудня 2024 року, не спростовує факт отримання ним особисто цього ж судового рішення в електронному кабінеті 27 грудня 2024 року, оскільки вимога про надіслання судового рішення через підсистему ЄСІТС є обов'язковою для осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС.
Статтею 44 ЦПК України закріплено обов'язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. За змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим законом.
Сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Поновлення процесуального строку за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Як вбачається із інформації на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень по справі № 761/19423/21, ОСОБА_1 належним чином був повідомлений про час, дату та місце розгляду справи. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2024 року оприлюднено в реєстрі 30 грудня 2024 року. Навіть беручи до уваги дату отримання ОСОБА_1 оскаржуваної ухвали, яку зазначає сам апелянт в апеляційній скарзі (31 грудня 2024 року), останній був вправі звернутися до суду з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження з 01 по 15 січня 2025 року, однак своєю процесуальною поведінкою не демонстрував готовність до розгляду справи в розумні строки, подавши апеляційну скаргу після спливу майже 2 місяців після оприлюднення оскаржуваної ухвали.
Доводи заявника про те, що перебої з інтернет-зв'язком в Австрійській Республіці перешкоджали йому вчасно подати апеляційну скаргу колегія суддів відхиляє як необгрунтовані, оскільки у цей самий період (05 січня 2025 року) ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про виправлення описки щодо написання його прізвища.
Доводи заявника щодо неможливості подання апеляційної скарги без виправлення помилки в оскаржуваній ухвалі та необхідність відліку строку на апеляційне оскарження з дати постановлення ухвали про виправлення описки колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки норми процесуального законодавства не обмежують право особи на подачу апеляційної скарги щодо судового рішення, яке містить граматичні помилки (описки).
Суд апеляційної інстанції відмовляючи у відкритті апеляційного провадження правильно врахував, що ОСОБА_1 не надав суду доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію ним своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов'язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги. Наслідки такої процесуальної поведінки були передбачуваними для ОСОБА_1 .
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо таке обтяження не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.
Аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержанням норм процесуального права та зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення.
Керуючись частинами четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алан», про поворот виконання судового рішення.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара