07 травня 2025 року
м. Київ
справа № 354/2344/24
провадження № 61-5771ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу
Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У 2024 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (далі - ТОВ «Газорозподільні мережі України») звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за надані послуги з розподілу природного газу за період з 01 квітня 2024 року до 31 жовтня 2024 року в розмірі 1 841,51 грн.
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 27 січня 2025 року позов задоволено, здійснено розподіл судових витрат.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду першою інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 березня 2025 року в задоволенні клопотання заявника про звільнення від сплати судового збору на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» відмовлено, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для подання доказів сплати судового збору в сумі 4 542,00 грн з розрахунку 3 028 грн х 150%.
Відмовляючи в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору з наведених заявником підстав, суд апеляційної інстанції, врахувавши практику Верховного Суду, дійшов висновку, що вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», під час справляння судового збору, підлягають застосуванню до сторони позивача, тобто відповідач здійснює сплату судового збору на загальним підставах.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 27 січня 2025 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Судове рішення мотивовано тим, що, отримавши 20 березня 2025 року копію ухвали апеляційного суду про залишення без руху апеляційної скарги, ОСОБА_1 недоліки апеляційної скарги не усунув, із заявою про продовження строку усунення недоліків до суду не звертався.
У травні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції самостійно визначив розмір судового збору за подання апеляційної скарги, безпідставно застосувавши ставку судового збору для юридичних осіб.
На переконання заявника, розмір судового збору має визначатися відповідно до статусу особи, а не статусу особи позивача (юридична, фізична особа), протилежне свідчитиме порушення принципу індивідуального підходу до встановлених законом ставок судового збору.
Вважає, що суд апеляційної інстанції мав застосувати до нього ставку судового збору, визначену для фізичних осіб.
Про обов'язок суду враховувати статус особи, а не формально виходити з розміру сплаченого первинного судового збору декларується в постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі № 303/7754/21.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.
Серед основних засад судочинства Конституцією України встановлено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги встановлено статтею 356 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
За правилом частини першої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Івано-Франківський апеляційний суд, врахувавши, що ОСОБА_1 в справі № 354/2344/24 перебуває в статусі відповідача, дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до нього вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та звільнення заявника від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Здійснюючи розрахунок судового збору за подання апеляційної скарги в цій справі, апеляційний суд врахував, що позов подано юридичною особою, розмір заборгованості становить 1 841,51 грн, що є меншим 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн), встановленого у 2024 році, в якому подано позов, правильно визначив розмір судового збору на рівні 4 542,00 грн (3 028,00 грн х 150%).
За змістом частини третьої статті 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що недоліки апеляційної скарги не усунуто, заявником не сплачено судовий збір, заяв (клопотань) про продовження строку на усунення недоліків до суду не надходило, дійшов обґрунтованого висновку про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Верховним Судом також враховано, що ОСОБА_1 із клопотанням про звільнення, зменшення, відстрочення, розстрочення сплати судового збору з інших підстав, до апеляційного суду не звертався, доводів про це касаційна скарга не містить.
Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до нього ставку судового збору, встановленої для юридичних осіб Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
Закон України «Про судовий збір» визначає порядок сплати судового збору, встановлює ставки, які залежать від змісту позовних вимог (майнового, немайнового характеру), інших заяв процесуального характеру, статусу особи позивача (юридична, фізична особа).
Наведений Закон визначає обов'язок особи, яка звертається до суду за захистом свого майнового, немайнового права та/або обов'язку, здійснити сплату судового збору. Такий обов'язок справляння судового збору є законним фінансовим обмеженням та убезпечує від надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана: юридичною особою ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; фізичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
У цій справі № 354/2344/24 позивачем є ТОВ «Газорозподільні мережі України», тобто юридична особа, тому враховуючи, що розмір заборгованості, оскаржуваної ОСОБА_1 1 841,51 грн, є меншим 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3 028,00 грн, встановленого у 2024 році, в якому подано позов, апеляційним судом правильно застосовано ставку судового збору в розмірі 150%, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви юридичною особою.
Верховний Суд констатує, що зміст підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» не зумовлює жодних двозначних тлумачень вказаної норми матеріального права, адже дослівно вказано «150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви», в цій справі № 354/2344/24 позовна заява подана юридичною особою.
При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що вказане не є непереборною обставиною та не свідчить про обмеження доступу до правосуддя, адже, в разі неможливості сплати ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4 542,00 грн, він не позбавлений був права на звернення до суду із відповідним клопотанням про відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати відповідно до умов та обставин, визначених статтею 8 Закону України «Про судовий збір».
Проте, відповідне клопотання ОСОБА_1 до апеляційного не подано, доводів про це касаційна скарга не містить.
Посилання заявника на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі № 303/7754/21, є безпідставними, оскільки в наведеній справі Верховний Суд перевіряв підстави відмови апеляційним судом в задоволенні клопотання сторони відповідача у звільненні від сплати судового збору за майновим критерієм, тобто правильність суб'єктивної оцінки фінансового становища відповідача.
Отже, оскаржувана ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою, постановлена із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для її скасування відсутні.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судом норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року є необґрунтованою.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян