09 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/22269/15
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду:
Булгакової І. В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного виконавця Жданович Вікторії Михайлівни (далі - Виконавець)
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025
за заявою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жданович Вікторії Михайлівни від 27.09.2024
про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником
у справі №910/22269/15
за позовом Громадської спілки "Український музичний альянс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Самсунг Електронікс Україна Компані"
про виплату відрахувань (відсотків),
Виконавець 24.04.2025 (через систему "Електронний суд") звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 у справі № 910/22269/15 та ухвалити нове рішення, яким заяву Виконавця задовольнити.
Дослідивши матеріали поданої касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що скарга підлягає залишенню без руху, виходячи з такого.
Відповідно до приписів пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) визначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено, підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, предметом касаційного оскарження є ухвала Господарського суду міста Києва від 09.12.2024, залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025, якою відмовлено у задоволенні заяви Виконавця (від 27.09.2024) про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником.
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Абзацом третім пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України встановлено, що у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Зазначення суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права полягає в тому, що скаржник повинен у касаційній скарзі вказати, порушення яких конкретно норм матеріального та/або процесуального права припустився суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення, а також обґрунтування того, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином воно вплинуло на прийняття цього рішення.
Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний абзац частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Натомість у поданій скарзі скаржник підставою касаційного оскарження судових рішень зазначає пункти 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на те, що суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах, про які скаржник зазначає у скарзі, а також посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права, тобто як для оскарження судового рішення, зазначеного у пунктах 1, 4 частини першої вказаної норми.
Однак касаційна скарга взагалі не містить посилання на підставу подання касаційної скарги, яка визначена відповідним абзацом статті 287 ГПК України, як для оскарження судових рішень, передбачених пунктами 2, 3 частини першої цієї ж норми, а Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті.
Водночас Суд звертає увагу скаржника, що наведені окремі посилання на норми ГПК України та Закону України "Про виконавче провадження" у контексті доводів касаційної скарги не може автоматично ототожнюватись Судом з власної ініціативи як обґрунтування неправильного застосовування судами попередніх інстанцій саме усіх цих норм матеріального права без прямої вказівки на це скаржника.
Отже, наведені у касаційній скарзі посилання скаржника, що судові рішення оскаржуються з підстав, визначених пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підпадають під правове регулювання підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених у пункті 2 частини першої статті 287 ГПК України.
З огляду на викладене скаржнику необхідно обґрунтувати неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права з посиланням на підставу подання касаційної скарги, визначену відповідним абзацом частини другої статті 287 ГПК України з огляду на предмет касаційного оскарження (ухвала суду).
Враховуючи, що скаргу подано без додержання вимог щодо змісту касаційної скарги, викладеного у пункті 5 частини другої статті 290 ГПК України, суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без руху.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Отже, суд касаційної інстанції зазначає, що скаржнику необхідно усунути недоліки касаційної скарги, шляхом подання скарги у новій редакції, в якій зазначити підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену відповідним абзацом частини другої статті 287 ГПК України (як для оскарження судового рішення, передбаченого пунктами 2, 3 частини першої статті 287 названого Кодексу, тобто ухвали суду) з належним обґрунтуванням неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права з урахуванням предмета касаційного оскарження.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто скаржнику.
На підставі викладеного та керуючись статтями 174, 234, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного виконавця Жданович Вікторії Михайлівни на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 у справі № 910/22269/15 залишити без руху.
2. Надати Приватному виконавцю Жданович Вікторії Михайлівні строк для усунення недоліків, який становить не більше 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через систему "Електронний суд" або поштою за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.
3. Роз'яснити Приватному виконавцю Жданович Вікторії Михайлівні, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Верховного Суду І. В. Булгакова