65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"09" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/448/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Владівське Подвір'я» (вх. № 2-712/25 від 08.05.2025) про ухвалення додаткового рішення по справі №916/448/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Владівське Подвір'я» (вул. Чкалова, № 65, с. Причепівка, Березівський р-н, Одеська обл., 67230, код ЄДРПОУ 34397351)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Камазіл» (вул. Мала Арнаутська, № 17, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 40883176)
про стягнення 11 666,67 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Владівське Подвір'я» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Камазіл» в якій просить суд стягнути з відповідача збитки в розмірі 11666,67 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.05.2025 по даній справі позов задоволено повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Камазіл» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Владівське Подвір'я» суму збитків у розмірі 11 666 грн 67 коп та судовий збір в сумі 3 028 грн 00 коп.
08.05.2025 до суду від ТОВ «Агрофірма «Владівське Подвір'я» надійшла заява (вх. ГСОО № 2-712/25), в якій позивач просив ухвалити додаткове рішення по справі № 916/448/25, яким стягнути з ТОВ «Камазіл» на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
При цьому із змісту зазначеної заяви вбачається, що на підставі договору від 03.02.2025, специфікації №1 від 14.02.2025 та акту приймання-передачі наданої правової (правничої) допомоги від 08.05.2025 позивач та адвокат Булгаров О.О. встановили обсяг наданих послуг, їх виконання та узгодили, що вартість вказаних послуг складає 5000,00 грн.
Розглянувши вищевказану заяву позивача про ухвалення додаткового рішення, суд зазначає таке:
Відповідно до ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ч.ч. 1-3 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У позовній заяві позивач вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, складає суму сплаченого судового збору та послуг адвоката у розмірі 5000,00 грн.
Наразі слід зазначити, що під час ухвалення Господарським судом Одеської області рішення від 06.05.2025 у справі № 916/448/25 про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Владівське Подвір'я» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Камазіл» було вирішено лише питання щодо розподілу судових витрат в частині сплаченого судового збору, питання розподілу судових витрат на професійну правову допомогу не вирішувалось.
Статтею 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Таким чином, наведені процесуальні норми вказують на те, що обов'язку суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу передує подання стороною відповідної заяви.
Водночас, докази на підтвердження розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу можуть бути подані у такому порядку: 1) докази можуть бути подані до закінчення судових дебатів у справі; 2) або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву.
У постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 620/2936/20 зазначено, що правила подання до закінчення судових дебатів у справі доказів на підтвердження понесених сторонами судових витрат встановлюються у випадку, коли справа слухається у відкритому судовому засіданні. В іншому випадку, коли справа призначається до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін для вирішення судом питання розподілу судових витрат у справі достатнім буде зазначити про ці докази у прохальній частині позовної заяви або ж надати їх протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови попередження про це до прийняття рішення по суті.
Разом з тим, оскільки у процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів, не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні. У даному випадку до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України - про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Якщо своєчасній подачі зазначених доказів перешкоджають поважні причини, сторона повинна повідомити суд про такі причини, обґрунтувати їх поважність та неможливість подати докази у визначений процесуальний строк, а також, до закінчення розгляду справи по суті, зробити заяву про зобов'язання подати докази про понесення судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Отже, враховуючи те, що справа № 916/448/25 розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (за наявними у справі матеріалами), у позивача був наявний обов'язок подати докази в підтвердження понесення ним судових витрат до закінчення розгляду справи по суті або ж до закінчення розгляду справи по суті позивач мав подати суду заяву щодо вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
За змістом статті 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з правилами частини 2 статті 42 ГПК України, учасники справи (серед іншого) зобов'язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Отже, усі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані відповідачем у визначені процесуальними нормами строки, а неможливість подання доказів у такі строки повинна бути письмово доведена останнім до суду та належним чином обґрунтована.
Відповідні висновки щодо розподілу тягаря доказування та добросовісності поведінки сторони/учасника при вчиненні процесуальної дії з надання доказів у господарському процесі, викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №913/317/18, від 22.05.2019 у справі №5011-15/10488-2012 та від 16.07.2020 у справі №908/2828/19, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19 та від 12.01.2021 у справі №924/1103/19.
З аналізу наведених норм процесуального закону видно, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов'язкову наявність у кожній справі.
За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із вирішенням спору у відповідному судовому рішенні. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості своєчасно подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин; подачі відповідної заяви про це в даному випадку до закінчення розгляду справи по суті; наявності належного обґрунтування поважності причин, що перешкоджають подачі доказів до закінчення розгляду справи.
Разом з тим процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21 та від 19.01.2024 у справі №910/2053/20.
Потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов'язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанови Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №161/5317/18, від 13.12.2023 у справі №907/850/22, від 02.04.2024 у справі №907/568/22, від 07.11.2024 у справі №906/835/23).
Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, суд зауважує, що вказівка у частині 8 статті 129, частині 1 статті 221 ГПК України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед переходом до стадії ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.
Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.
У постановах від 25.07.2023 у справі №340/4492/22 та від 08.11.2023 у справі №922/4343/21 Верховний Суд відзначив, що за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Наведені вище положення ГПК у сукупності дають підстави дійти висновку про те, що сторона спору має обов'язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такий обов'язок сторони чітко визначено у статтях 124, 126, 221 ГПК України.
Водночас положення частини восьмої статті 129 ГПК України підлягають застосуванню судом під час дослідження обставин стосовно дотримання стороною порядку та строків подання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, і у разі дотримання стороною цих вимог, суд здійснює розподіл судових витрат. У разі не дотримання стороною порядку та строків на подання таких доказів суд залишає таку заяву без розгляду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 910/9714/22.
Відтак, для реалізації права на відшкодування витрат на правову допомогу сторона має дотриматися процедури, встановленої нормами процесуального права, а саме:
- у своїй першій заяві по суті сторона має навести попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ст. 124 ГПК України);
- подати до суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 ГПК України);
- подати до суду докази, які обґрунтовують розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи (ч.8 ст. 129 ГПК України);
- зробити заяву про подання до суду доказів, які обґрунтовують розмір судових витрат, протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду у зв'язку з наявністю поважних причин, які унеможливлюють подання таких доказів до закінчення судових дебатів.
Дотримання стороною викладеного вище порядку, передбаченого нормами права ГПК України, необхідно для інформування іншої сторони про попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які можуть бути покладені на неї судом за наслідками розгляду справи, що може вплинути на стратегією захисту прав та інтересів такої сторони під час розгляду справи, що враховується судом під час визначення розміру судових витрат, що заявлені до відшкодування.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28.04.2023 у справі №924/427/22.
Виконання стороною вищезазначених приписів процесуального законодавства має істотне значення для встановлення обґрунтованості судом судових витрат, заявлених стороною до відшкодування, та визначення їх розміру.
Заяву про відшкодування витрат на правову допомогу, а також документи, які підтверджують понесені витрати, позивач подав до суду після того, як суд ухвалив рішення по справі.
До цього позивач із заявами такого змісту не звертався, документів, які б підтверджували понесені ним витрати на правничу допомогу, окрім відповідної довіреності, до суду не подавав. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не мав підстав та обов'язку вирішувати таке питання.
Зазначення у прохальній частині позовної заяви узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами вирішення спору не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.
Суд зауважує, що додані представником позивача до позову докази не давали можливості суду вирішити питання розподілу судових витрат на правничу допомогу у рішенні по суті спору, так як до позову не було додано ані договору про надання правової (правничої) допомоги від 03.02.2025 зі специфікацією № 1 від 14.02.2025 на підтвердження повноважень, обсягу та вартості наданих адвокатом послуг, ані акту приймання-передачі наданої правової (правничої) допомоги, які у розумінні приписів ч. 2 ст. 126 ГПК України визначають вартість наданих послуг професійної правничої допомоги.
При ухваленні рішення у справі, суд здійснив розподіл судових витрат, поклавши на відповідача витрати зі сплати судового збору. Водночас, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів, що підтвердили б фактичний розмір витрат на правову допомогу в контексті заявленого позивачем орієнтовного розрахунку, суд був позбавлений можливості визначити розмір інших витрат, що були понесені стороною позивача.
Водночас вказані обставини не позбавляли позивача права надати або заяву про намір подати такі докази, або ж відповідні докази в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Разом з тим, суд зазначає, що позивач з моменту відкриття провадження у справі - 12.02.2025 та до моменту ухвалення рішення - 06.05.2025, не зробив заяву про те, що ним будуть подані докази понесення судових витрат у строки, визначені ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, що свідчить про недотримання позивачем порядку подання відповідних доказів понесення судових витрат.
Таким чином, позивач не виконав свій процесуальний обов'язок, а саме не надав документи на підтвердження понесених витрат в строк передбачений частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та не повідомив суд, що надасть такі докази, в силу зазначеної норми протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.
При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
Також суд наголошує на тому, що в силу положень частини 1 статті 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Водночас, порушення однією зі сторін процесу встановленого законом та судом порядку подання заяв та клопотань автоматично породжує легітимні очікування іншої сторони на те, що судом вказана заява (клопотання) буде залишена без розгляду з підстав того, що заявником не дотримано визначених законом та процесуальним документом суду обов'язкових для сторін правил поведінки в тому числі форми, порядку та строків подання процесуальних документів.
Суд також констатує, що прийняття до розгляду зави поданої з порушенням встановленої форми та строків буде прямим порушенням положень статті 13 ГПК України щодо змагальності сторін.
Враховуючи, що заява щодо строків подання доказів на підтвердження судових витрат на послуги адвоката не була подана стороною у встановлений законом строк та у встановленій судом формі, заява про стягнення судових витрат та ухвалення додаткового рішення є такою, що підлягає залишенню судом без розгляду в контексті положень ч. 8 статті 129 ГПК України. З урахуванням наведеного, враховуючи, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, суд вважає, правомірним залишити без розгляду подану позивачем заяву про стягнення судових витрат зі сплати правничої допомоги адвоката та ухвалення додаткового рішення.
Керуючись ст.ст. 13, 42, 46, 118, 119, 129, 234, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Владівське Подвір'я» (вх. № 2-712/25 від 08.05.2025) про ухвалення додаткового судового рішення по справі №916/448/25 - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили 09.05.2025 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Цісельський