30 квітня 2025 року м. Харків Справа № 922/2562/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Плахов О.В.
за участю секретаря судового засідання Березки О.М.;
та представників учасників справи:
позивача - М.А. Раб (в режимі відеоконференції);
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс С.М." (вх.№765Х/1-43) на рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2025 (суддя О.І.Байбак, повний текст рішення складено 18.03.2025) у справі №922/2562/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс С.М.", м. Львів;
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс", м. Харків;
про стягнення заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс С.М." (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (далі - Відповідач) 181627,90грн, з яких: 169048,00грн - боргу; 4755,66грн - інфляційного збільшення; 7824,24грн - штрафних санкцій.
Позов обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору транспортного експедирування №15/04-2024 від 15.04.2024 щодо повного та своєчасного проведення розрахунків за здійснене позивачем перевезення.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.03.2025 у справі №922/2562/24 у позові відмовлено повністю.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс С.М." з рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2025 у справі №922/2562/24 та ухвалити нове рішення яким позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно оцінив Договір та Договір-Заявку, оскільки долучені докази містять підпис уповноваженого представника та печатку Відповідача, а підпис уповноваженого представника та печатка підприємства Позивача відображені як копії.
Вказує, що наявність на скан-копіях документів чорно-білого зображення підпису та печатки ТОВ «Транс С.М.» поряд з кольоровим зображенням підпису та печатки ТОВ «Імекс Макс» свідчить про наступний алгоритм підписання цих документів: ТОВ «Імекс Макс» отримало зіскановані примірники Договору та Договору-заявки з підписом і печаткою ТОВ «Транс С.М.»; після цього ці примірники були роздруковані та засвідчені підписом і печаткою ТОВ «Імекс Макс»; надалі ці документи було відскановані Відповідачем та направлені Позивачеві; саме ці примірники, які Позивач отримав від Відповідача, долучені до позовної заяви.
Зазначає, що факт надсилання Позивачеві Відповідачем скан-копій засвідчених підписом та печаткою Відповідача Договору і Договору-заявки свідчить про прийняття Відповідачем пропозиції укладення договору на запропонованих умовах. Окрім того, Відповідач вчинив дії відповідно до прописаних в Договорі та Договорі заявці умов: доручив перевезення вантажу Позивачеві та прийняв цей вантаж. Вважає, що наведене свідчить про укладення сторонами Договору і Договору-заявки на умовах, що в них викладені.
Крім того, апелянт подав заяву про витребування доказів (вх.№4231 від 03.04.2025), в якій просить суд поновити пропущений процесуальний строк на подання заяви про витребування доказів та витребувати в Львівської митниці Державної митної служби України (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, ЄДРПОУ: 43971343):
- належним чином засвідчені копії Попередньої декларації 24UA209000777218UO тa Загальної декларації прибуття 24UA141000433817Z5 і всіх документів, які були подані Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (чи його представником) для підтвердження митної вартості товарів, які були ввезені на митну територію України згідно з вказаними деклараціями.
- інформацію про задекларовані Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (чи його представником) транспортні витрати на перевезення товару на митну територію України відповідно до Попередньої декларації 24UA209000777218UO Загальної декларації прибуття 24UA141000433817Z5.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2025 для розгляду справи №922/2562/24 призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В., суддя Шутенко І.А.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 зокрема відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс С.М." на рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2025 у справі №922/2562/24. Встановлено строк відповідачу для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2562/24. Призначено справу до розгляду на "30" квітня 2025 р. о 11:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 132. Запропоновано учасникам справи визначитися із своєю явкою у судове засідання (можливістю його проведення за відсутністю представника) шляхом своєчасного повідомлення суду. Повідомлено, що неявка представників учасників справи належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не перешкоджає розгляду справи.
Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс С.М.» адвоката Раба Маркіяна Орестовича надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх.№4442 від 08.04.2025).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.04.2025 у справі №922/2562/24 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс С.М.» адвоката Раба Маркіяна Орестовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
25.04.2025 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/2562/24.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2025, у зв'язку з відпусткою судді Шутенко І.А., визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В. (суддя-доповідач), суддя Гребенюк Н.В., суддя Плахов О.В.
30.04.2025 від ТОВ "Імекс Макс" надійшла заява про (вх.№5343 та вх.№5350), в якій він просить суд звернути увагу під час дослідження доказів на позицію ТОВ «ІМЕКС МАКС» щодо не укладення ним договору транспортного експедирування від 15.04.2024 №15/04-2024 та Договору - заявки на транспортно експедиційні послуги по перевезенню вантажів від 15.04.2024 №1504 (з процесуальних питань). Крім того, ТОВ "Імекс Макс" надіслав до суду заперечення на заяву ТОВ «Транс С.М.» про витребування доказів у апеляційному провадженні (вх.№5344 та вх.№5347).
В судове засідання 30.04.2025 в режимі відеоконференції з'явився представник позивача, який підтримує свою апеляційну скаргу та просить її задовольнити.
Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, однак, наданим йому процесуальним правом не скористався та в судове засідання не з'явився, свого повноважного представника не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив.
Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю відповідача.
Розглянувши клопотання позивача про витребування доказів, колегія суддів зазначає про таке.
Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи.
Відповідно до частини 2, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. (ч.ч. 4, 5 ст. 80 ГПК України).
Згідно з частиною восьмою статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України.
Наведені положення Господарського процесуального кодексу України пов'язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.
Подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 01.07.2021 у справі №46/603.
Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача). Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Системний аналіз статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і в даному випадку саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою.
При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність.
Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №922/2187/20.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що у позовній заяві позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції в порушення приписів ч.4 ст. 80 ГПК України не було зазначено про докази, які не можуть бути подано; причини, з яких докази не можуть бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаних доказів.
Водночас, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Заявником не наведено жодної причини об'єктивної неможливості заявлення відповідного клопотання про витребування доказів у Львівської митниці Державної митної служби України та норми, яка б забороняла йому вчиняти такі дії в суді першої інстанції, що виключає процесуальні підстави для задоволення такого клопотання та в подальшому дослідження їх апеляційним судом у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши присутніх в судовому засіданні представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як стверджує позивач, 15.04.2024 між ним, як перевізником, та відповідачем, як замовником, укладено договір транспортного експедирування № 15/04-2024 (далі за текстом - договір; а. с. 10-11), за умовами якого транспортно-експедиційні послуги опосередковуються договором транспортного експедирування. Згідно з ст. 316 Господарського кодексу України. За договором транспортного експедирування одна сторона (перевізник) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (замовника) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (розділ «Предмет договору»).
Згідно з п. п. 1.1.1-1.1.2, 1.1.5 договору замовник зобов'язується:
- надавати вантажі для перевезень на підставі узгодженого «Замовлення на перевезення» (заявки), що є невід'ємною частиною цього договору, в якому вказані: пункт завантаження, дата і час прибуття в пункт завантаження, пункт розвантаження, контактні особи та їх телефони, назва та характеристика вантажу, об'єм та вага вантажу, вартість перевезення, додаткові вимоги.
- забезпечити оформлення товарно-супровідних документів (СMR, TIR-CARNET для міжнародних перевезень) та, в разі необхідності, інших митних документів в узгоджений термін.
- своєчасно оплачувати послуги перевізника.
Згідно з п. 2.2 договору у випадку, якщо сторонами в заявці визначено вартість перевезення вантажу в іноземній валюті, то розрахунки здійснюються в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день розвантаження (якщо інше не передбачене заявкою).
Відповідно до п. 4.5 договору, у випадку затримки оплати, вказаних у пунктах 3.1., 4.1. даного договору, замовник виплачує перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожну добу затримки оплати.
Позивач також вказує, що в рамках зазначеного договору між сторонами складено та підписано договір-заявку № 1504 від 15.04.2024, згідно з умовами якої позивач за замовленням відповідача зобов'язався здійснити перевезення вантажу на наступних умовах:
- завантаження - м. Люблінець, розвантаження - м. Харків;
- дата - 23.04.2024
- перехід - Шегені;
- вантаж - неткане полотно;
- вага - 9 тон;
- вартість перевезення 4000 Євро по курсу НБУ на день розвантаження, оплата 3 дні по сканах документів;
- номер, марка автомобіля: MAN НОМЕР_4/Schmitz НОМЕР_3, НОМЕР_2;
- адреса доставки документів: Нова пошта м. Львів, відділення № 21, (098)2664530 Транс С. М. (Сороковий Олег), Укр.пошта 79028, м. Львів, вул. Навроцького, 33 (для Транс С. М. ).
В даному договорі - заявці також вказано, що вона підписана уповноваженими представниками сторін, та завірена їх печатками, надана шляхом факсимільного, електронного або інших засобів зв'язку, має однакову з оригіналом юридичну силу.
Згідно з CMR 214314 позивач здійснив міжнародне перевезення товару з м. Люблінець до місця розвантаження м. Харків, одержувач товару - відповідач у даній справі.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, договір транспортного експедирування №15/04-2024 від 15.04.2024 та договір-заявка №1504 від 15.04.2024 містить підпис представника позивача та печатку підприємства позивача, при цьому підпис представника відповідача та печатка підприємства відповідача відображена як фотокопія.
Як зазначає позивач, зокрема в письмових поясненнях, позивач отримав від відповідача запит, після чого вони уклали Договір та Заявку, а також в результаті виконання перевезення, попередніх домовленостей на руках позивача опинилася CMR із мокрою печаткою та підписом відповідача.
Позивач вказує, що при зверненні до суду з позовом у даній справі стосовно наведених вище Договору та Договору-Заявки він був впевнений, що в нього на руках є його частина оригіналів, проте при перевірці працівника Позивача зрозуміли, що вони отримали від відповідача лише їх скан-копії, що підтверджується переписками в Вайбері, а також електронною поштою.
Враховуючи вищевикладене позивачем надано суду: 1) скріншоти (фото екрану) із електронної пошти - де, як зазначає позивач, чітко видно надсилання файлу з пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 на пошту ІНФОРМАЦІЯ_2, а файлом являється саме скан-копія Договору та Договору-Заявки; 2) частина переписки із месенджеру Вайбер де, як зазначає позивач, представники відповідача вказують, що будуть передавати статут та решту документації працівникам позивача з пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 для отримання на туж пошту сформованого Договору та Договору-Заявки, а також інші частини діалогу, які вказують саме на домовленість про рейс, також частиною фото знімку екрану видно CMR №214314, яка з мокрою печаткою та підписом є на руках у Позивача. Однак, як зазначає позивач, в подальшому він так і не отримав оригінали даних документів, оскільки в позивача є підозри вважати, що відповідач все спланував і одразу не планував платити за виконані позивачем послуги.
Як зазначає позивач, з метою оплати здійсненого перевезення позивач виставив відповідачу рахунок № 193 від 24.04.2024 на загальну суму 169048,00 грн., однак даний рахунок останнім оплачений не був.
Наведені обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду про стягнення з відповідача 169048,00 грн боргу за надані послуги з перевезення вантажу, а також нарахованих в зв'язку з простроченням оплати 4755,66 грн - інфляційного збільшення та 7824,24 грн - штрафних санкцій, посилаючись при цьому на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору транспортного експедирування № 15/04-2024 від 15.04.2024 та договору - заявки на транспортно експедиційні послуги по перевезенню вантажів від 15.04.2024 №1504.
В свою чергу відповідач заявлений позов не визнав, оскільки заперечує факт укладання з позивачем договору транспортного експедирування № 15/04-2024 від 15.04.2024 та договору заявки № 1504 від 15.04.2024. Відповідач вказує, що він здійснює діяльність по виробництву комплектів для миття військових типу «сухий душ» для чого ним було завезено на митну території України нетканий матеріал типу «спанлейс», який використовується для виробництва рушника для витирання миючої піни, на підставі міжнародної товарно-транспортна накладної (CMR) №214314.
Таким чином, відповідач не спростовує факт перевезення належних йому вантажів за цією міжнародною товарно-транспортною накладною, однак при цьому відповідач зазначає, що оскільки вищевказані вантажі мають гуманітарних характер, то відповідач звернувся до логістів, які забезпечили безкоштовне перевезення цих гуманітарних вантажів.
Відповідач зазначає, що відповідно до витягу та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань на момент здійснення вищевказаних перевезень єдиною особою яка мала право здійснювати представництво відповідача без довіреності був директор Відповідача Канюк Альона Ігорівна. При цьому, відповідач наполягає на тому, що позивач не надав суду довіреностей відповідача на представлення його інтересів іншими особами, належних та допустимих доказів, що відповідач вів перемовини з офіційно зареєстрованих електронних адрес відповідача та офіційних телефонних номерів відповідача.
З огляду на викладене, відповідач заперечує наявність у нього зобов'язання перед позивачем за договором транспортного експедирування від 15.04.2024 №15/04-2024 та Договором - заявкою на транспортно експедиційні послуги по перевезенню вантажів від 15.04.2024 №1504.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд зазначив, що заявлений позов про стягнення заборгованості позбавлений фактичного та правового обґрунтування, оскільки на підтвердження викладених в ньому обставин його заявником не надано належних та допустимих доказів.
Судова колегія, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Частиною 1 ст. 929 ЦК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Згідно з ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
На підставі ст. 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Разом з тим, ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Статтею 640 ЦК України також передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
З матеріалів справи вбачається, що , позивач вимагаючи стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу посилається на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору транспортного експедирування від 15.04.2024 №15/04-2024 та договору- заявкою на транспортно експедиційні послуги по перевезенню вантажів від 15.04.2024 №1504.
Суд першої інстанції зазначив, як свідчать надані позивачем примірники наведених договору та договору - заявки, вони містить тільки підпис представника позивача та печатку підприємства позивача, при цьому підпис представника відповідача та печатка підприємства відповідача відображена як фотокопія, тобто дані договір та договір-заявка не можуть вважатися укладеними через відсутність на них підпису уповноваженого представника відповідача. Відповідно, вказані договір та договір-заявка не можуть породжувати для відповідача будь-яких зобов'язань.
В апеляційній скаргу позивач зазначає, що суд першої інстанції неправильно оцінив ці докази, оскільки долучені докази містять підпис уповноваженого представника та печатку Відповідача, а підпис уповноваженого представника та печатка підприємства Позивача відображені як копії.
Колегія суддів, дослідивши ці документи в підсистемі Електронний суд, зазначає, що дійсно суд першої інстанції помилково вказав, що спірні докази містять тільки підпис представника позивача та печатку підприємства позивача, при цьому підпис представника відповідача та печатка підприємства відповідача відображена як фотокопія. Натомість ці документи навпаки містять підпис начебто представника відповідача та печатку підприємства відповідача, при цьому підпис представника позивача та печатка підприємства позивача відображена як фотокопія.
Проте, вказана обставина не спростовує факту відсутності оригіналу спірних договору за заявки до договору, якими позивач обґрунтовує своїх позовні вимоги.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відхилення доводів позивача про те, що відповідач направив копію цього договору та договору-заявки з відповідними підписами свого представника та печаткою підприємства відповідача на його електронну адресу, однак в подальшому не направив їх оригінал на адресу позивача, оскільки зазначені обставини позивачем, всупереч вимог ст. ст. 74-77 ГПК України, належним чином не доведені, оскільки належних та допустимих доказів зазначених обставин позивачем суду також не надано.
Судами встановлено, що відповідач не спростовує факт перевезення належних йому вантажів за міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №214314, однак при цьому відповідач зазначає, що оскільки вищевказані вантажі мають гуманітарних характер, то відповідач звернувся до логістів, які забезпечили безкоштовне перевезення цих гуманітарних вантажів.
При цьому, відповідач не визнає факт укладення між сторонами договору транспортного експедирування від 15.04.2024 №15/04-2024 та договору- заявки на транспортно експедиційні послуги по перевезенню вантажів від 15.04.2024 №1504.
За змістом ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами.
У відповідності до ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 91 ГПК України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Верховний Суд у постанові від 01.06.2022 у справі № 911/5186/14 акцентував увагу на тому, що вимога господарського суду про надання оригіналів документів насамперед викликана необхідністю встановлення достовірності документа, що подається в копії. Так, якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала.
Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі №905/306/17 зауважив, що з частин 4 та 5 ГПК вбачається, що засвідчуючи копію відповідного документа, особа підтверджує не лише відповідність копії письмового доказу. оригіналу, однак і факт перебування такого документа у цієї особи.
Верховний Суд, у постанові від 12.06.2023 у справі №822/1736/18 наголосив на тому, що суд може не брати до уваги копію письмового доказу, якщо сторона не подала його оригіналу, проте якщо у суду або у учасника сторони є сумніви щодо відповідності цієї копії оригіналу (подібний правовий висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 20.08.2019 у справі № 910/3699/18).
Згідно з частинами першої, другої, четвертої, п'ятої статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість посилань позивача (які викладені також і в апеляційній скарзі) про те, що факт укладання договору транспортного експедирування від 15.04.2024 №15/04-2024 та договору- заявки на транспортно експедиційні послуги по перевезенню вантажів від 15.04.2024 №1504 підтверджують 1) скріншоти (фото екрану) із електронної пошти - де, як зазначає позивач, чітко видно надсилання файлу з пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 на пошту ІНФОРМАЦІЯ_2, а файлом являється саме скан-копія Договору та Договору-Заявки; 2) частина переписки із месенджеру Вайбер де, як зазначає позивач, представники відповідача вказують, що будуть передавати статут та решту документації працівникам позивача з пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 для отримання на туж пошту сформованого Договору та Договору-Заявки, а також інші частини діалогу, які вказують саме на домовленість про рейс, також частиною фото знімку екрану видно CMR №214314, яка з мокрою печаткою та підписом є на руках у Позивача.
Судами встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань на момент здійснення спірного перевезення єдиною особою яка мала право здійснювати представництво відповідача без довіреності був директор відповідача Канюк Альона Ігорівна. При цьому, позивач, всупереч вимог ст. ст. 74-77 ГПК України не надав суду доказів наявності у інших осіб довіреностей на представництво інтересів відповідача; що зазначена в скріншоті (фото екрану) із електронної пошти адреса електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 це офіційна електронна пошта підприємства відповідача, а відповідно що особа яка можливо направляла листи через цю електронну пошту є уповноваженим представником відповідача та діє в його інтересах; що зазначений в копії переписки в месенджері «Viber» користувач - «Імекс Макс Прямий» ( НОМЕР_1 ) є саме уповноваженим представником відповідача, а наведений номер телефону є офіційним номером телефону відповідача або має відношення до особи, яка офіційно уповноважена на представництво інтересів відповідача.
Окрім того, відповідно до ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону № 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (п. 1 ч. 2 ст. 73 ГПК України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20, від 15.07.2022 у справі №914/1003/21).
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
Роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Велика Палата Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.
Отже, з урахуванням всіх обставин даної справи правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що подане позивачем листування не дає змогу встановити його учасників та не може підтверджувати доводи позивача, зокрема, щодо наявності між сторонами договірних відносин за договором транспортного експедирування від 15.04.2024 №15/04-2024 та договором - заявкою на транспортно експедиційні послуги по перевезенню вантажів від 15.04.2024 №1504, ведення певних перемовин, суд не може вважати надані позивачем скріншоти із електронної пошти та переписки із месенджеру Вайбер належними та допустимими доказами наявності обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог.
В зв'язку з недоведеністю позивачем факту укладання між сторонами договору транспортного експедирування від 15.04.2024 №15/04-2024 та договору- заявкою на транспортно експедиційні послуги по перевезенню вантажів від 15.04.2024 №1504 є також безпідставними доводи позивача про порушення відповідачем його умов.
Колегія суддів зазначає, що при цьому самі по собі посилання позивача на те, що здійснивши відповідне перевезення він має право на оплату послуг є недостатнім для покладення на відповідача обов'язку оплатити послуги за вказаною позивачем ціною, оскільки ціна послуг в даному випадку не може вважатися узгодженою.
До того ж, як вірно сказав місцевий суд, позивач не надав суду доказів того що вартість послуг, яку він вимагає стягнути, є обґрунтованою, а перевезення дійсно не носило безоплатний характер, як на цьому наполягає відповідач.
Таким чином, враховуючи заперечення відповідача щодо недопустимості копій та встановлену судами відсутність доказів, колегія суддів, керуючись приписами ч.6 ст. 91 ГПК України, зазначає про неможливість прийняття до уваги подані відповідачем копії доказів (договору транспортного експедирування №15/04-2024 від 15.04.2024 та заявки на транспортно експедиційні послуги по перевезенню вантажів від 15.04.2024 №1504), і, як наслідок, недоведеність позовних вимог.
Також колегія суддів зазначає, що будь-яке інше тлумачення положень ч.6 ст. 91 ГПК України в умовах даного спору потягне порушення принципів рівності сторін та змагальності.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений позов про стягнення боргу та санкцій позбавлений фактичного та правового обґрунтування, оскільки на підтвердження викладених в ньому обставин його заявником не надано належних та допустимих доказів.
Безпідставним є посилання представника позивача про те, що суд першої інстанції проігнорував та не розглянув його клопотання про витребування оригіналу спірного договору та заявки у відповідача, оскільки з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції розглянуто відповідне клопотання позивача та відмовлено в його задоволенні з мотивів, викладених в ухвалі Господарського суду Харківської області від 04.09.2024 (т.1 а.с.90-92).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
За таких обставин, колегія суддів вважає апеляційну скаргу позивача безпідставною та такою, що стосується виключно переоцінки доказів.
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені позивачем, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс С.М." залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 12.03.2025 у справі №922/2562/24 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 09.05.2025.
Головуючий суддя П.В. Тихий
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя О.В. Плахов