Справа № 523/21536/23
Провадження №2/523/1509/25
"09" травня 2025 р. м. Одеса
Пересипський районний суд міста Одеси
у складі: головуючої - судді Кремер І.О.,
з участю секретаря судового засідання Павлова О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 24 в м. Одеса в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 523/21536/23 за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Релігійної організації парафія Св. Вмч. Юрія Переможця Української православної церкви (Православної церкви України) м. Одеса, Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Грушицької Віталіни Віталіївни про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання Договору дарування недійсним, -
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Релігійної організації парафія Св. Вмч. Юрія Переможця Української православної церкви (Православної церкви України) м. Одеса, Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Грушицької В.В. про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання Договору дарування недійсним.
Обґрунтовуючи вимоги даного позову вказують на те, що 13.02.1974 бабусі позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - ОСОБА_5 державою надано законне право на проживання та користування службовим приміщенням загальною площею 24 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . З того часу ОСОБА_5 постійно проживала за цією адресою зі своє сім'єю у складі чоловіка та двох доньок. За час проживання у даній квартирі ОСОБА_5 за погодження із керівником навчального закладу де вона працювала двірником, біля квартири побудувала господарські споруди (гараж та сараї) для зберігання дров та вугілля, у зв'язку з обігрівом наданої квартири пічним опаленням. Так, згідно технічного паспорту від 26.12.1996, виготовлено КП «ОМБТІ та РОН» на замовлення позивачки ОСОБА_1 , до складу домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 входили наступні об'єкти нерухомості: літ «А» - житлова, 49.4 кв.м., літ. «Б» - гараж, літ «В» - сарай, літ. «Г» - навіс, літ. «Д» - сарай.
На підставі Розпорядження органу приватизації від 26.06.2014 № 230692 проведено безоплатну приватизацію 2-х кімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . 26.06.2014 було видано Свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого житлова квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності у рівних частках позивачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Рішенням Одеської міської ради від 15.01.2001 № 2673-ХХІІІ «Про безоплатну передачу об'єкту комунальної власності територіальної громади м. Одеси Українській православній церкві Київського патріархату (Георгія Побідоносця) міста Одеси» було прийнято передати в дар Українській православній церкві Київського патріархату (Георгія Побідоносця) міста Одеси двоповерхову будівлю, загальною площею 1400 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 ».
У подальшому, Ленінською районною адміністрацію Одеської міської ради було прийнято Розпорядження від 10.12.2001 № 864 «Про розподіл домоволодіння по АДРЕСА_2 на три самостійних». Підставою для прийняття вказаного Розпорядження слугував проект розподілу домоволодіння по АДРЕСА_2 на 3 самостійних, виконаний інженером КП «ОМБТІ та РОН» Одеської міської ради Мірошиком В.С. Проте, при аналізі документів стало можливим встановити, що 13.12.2001 КП «ОМБТІ та РОН'т проводилася технічне інвентаризація об'єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за наслідками проведення якої складено технічний паспорт 101-176-22л від 13.12.2001.
Однак, при проведенні технічної інвентаризації інженером КП «ОМБТІ та РОН» не було враховано той факт, що відповідно до технічного паспорта, виготовленого 26.12.1996 у належному та законному користуванні позивачки ОСОБА_1 знаходилися приміщенні А - жиле, Б - гараж, В, Д, Г - сараї. Крім того, інженером при проведенні технічної інвентаризації не враховано, що існуючі з 1974 року об'єкти, об'єднанні ним в один, мають різні поштові адреси, а саме - АДРЕСА_1 та адресу: АДРЕСА_1 .
На підставі незаконно зробленої технічної інвентаризації виконавчим комітетом Одеської міської ради було прийнято рішення від 13.12.2001 № 847, на підставі якого видано Свідоцтво про право власності Одеської міської ради на нежилу будівлю та споруди від 04.02.2002 № 017207, що складаються з нежилої будівлі літ. «А», загальною площею 985,53 кв.м., гаражі - літ. «Б», сараїв - літ. «В», «В1», «Д(Г)», котельної літ. «Л», розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
28.12.2001 Одеською міською радою було прийнято рішення № 3030-ХХІІІ «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 15.10.2001р. № 2573-ХХІІІ «Про передачу об'єкту комунальної власності територіальної громади м. Одеси Українській православній церкві Київського патріархату (Георгія Побідоносця) міста Одеси». Зокрема, п. 1 вказано рішення викладено у наступній редакції: «Передати в дар Українській православній церкві Київського патріархату (Георгія Побідоносця) міста Одеси двоповерхову будівлю, загальною площею 985,53 кв.м. та споруди, зазначенні у плані технічного паспорту під літерами «А», «Б», «В», «В1», «Д(Г)», «Л», розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ».
05.03.2002 між Одеською міською радою та Українською православною церквою Київського патріархіту Георгія Побідоносця місті Одеси, в особі гр. ОСОБА_6 протодіякона - Голови Парафіяльної ради храму Святого Георгія Побідоносця, було укладено Договір дарування, відповідно до якого Одеська міська рада подарувала, а Українська православна церква Київського патріархіту Георгія Побідоносця прийняла у дар нежитлове приміщення, площею 985,53 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1 . Вказаний договір було посвідчено державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Пучковою І.А. за реєстровим № 1-693. За умовами вказаного договору у користування «Обдарованого» надається нежитлове приміщення літери «А», гараж - літ. «Б», сараї - літ. «В», «В1», «Д(Г)», котельна - літ. «Л». Державу реєстрацію вказаного Договору дарування було проведено тільки 01.02.2006.
06.05.2016 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Грушинською В.В. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 29523917, відповідно до якого у Державному реєстрі речових право за Релігійною громадою Парафія Св. Вмч. Георгія Побідоносця Української православної церкви Київського патріархату м. Одеса зареєстровано право власності на нежитлове приміщення літ. «А», загальною площею 985,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане рішення було прийнято на підставі дублікату Договору дарування, посвідченого 05.03.2002 Третьою Одеською державною нотаріальною конторою за р. № 1-693, серія та номер: 1-1457, виданий 25.05.2006, видавник: Третя Одеська державна нотаріальна контора.
Оскільки, церковна установа шахрайськими діями заволоділа майно, яке на праві приватної власності з 2014 року належить позивачам, просить суд задовольнити даний позов та ухвалити рішення, яким:
?Витребувати з незаконного володіння Релігійної організації парафія Св. Вмч. Юрія Переможця Української православної церкви (Православної церкви України) м. Одеса на користь позивачів об'єкти нерухомого майна: житлове літ. «В», гараж - літ. «Б», сараї - літ. «Д», «Г», сараї - літ. «В1», котельна - літ. «Л», зареєстрованих у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 ;
?Визнати недійсним Договір дарування від 05.03.2002 нежитлового приміщення площею 985,53 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між Одеською міською радою та Релігійною громадою парафії Св. Вмч. Георгія Побідоносця Української православної церкви Київського патріархату, посвідченого державним нотаріусом Третьої одеської нотаріальної контори Пучковою І.А. за реєстровим № 1-693;
?Визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 28.12.2001 № 3030-ХХІІІ «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 15.10.2001р. № 2573-ХХІІІ «Про передачу об'єкту комунальної власності територіальної громади м. Одеси Українській православній церкві Київського патріархату (Георгія Побідоносця) міста Одеси» та рішення Одеської міської ради від 15.10.2001 № 2573-ХХІІІ «Про передачу об'єкту комунальної власності територіальної громади м. Одеси Українській православній церкві Київського патріархату (Георгія Побідоносця) міста Одеси».
Суд констатує, що представником відповідача Одеської міської ради Танасійчуком І.М. було подано до суду відзив на позову заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні даного позову в повному обсязі. Так, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову представник відповідача вказує на те, у позивачів взагалі відсутнє порушене право в рамках розгляду даної справи. Зокрема, представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначав про те, що Розпорядженням Ленінської районної адміністрації Одеської міської ради від 10.12.2001 за № 864 було здійснено розподіл домоволодіння АДРЕСА_2 на 3 житлові квартири. Відповідно до розпорядження органу приватизації від 26.06.2014 та свідоцтва про право власності від 26.06.2014 № НОМЕР_1 , позивачі до 2014 року не мали жодного відношення до квартири АДРЕСА_3 , яка станом сьогодні є їхньою власністю, та до спірного об'єкта, який станом на сьогодні є власністю релігійної громади парафія Св. Вмч. Георгія Побідоносця Української православної церкви України (Православна церкві України).
Суд констатує, що представником відповідача Релігійної організації парафія Св. Вмч. Юрія Переможця Української православної церкви (Православної церкви України) м. Одеса Халдай І.В. було подано до суду відзив на позову заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні даного позову в повному обсязі. Так, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову представник відповідача вказує на те, що відповідно до вимог закону у позивачів взагалі не виникло будь - якого права на спірні об'єкти нерухомості, оскільки стороною позивача не було надано жодного доказу і підтвердження факту погодження будівництва з навчальним закладом та уповноваженими органами влади, які мали право вилучити земельну ділянку з користування навчального закладу та передати таку ОСОБА_5 . Таким чином, в рамках розгляду даної справи взагалі відсутнє будь - яке порушене право позивачів.
Ухвалою судді про прийняття цивільної справи до свого провадження та відкриття провадження по справі від 20.12.2023 було постановлено проводити розгляд справи у в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Суворовського (змінено назву на Пересипський - прим. суду) районного суду м. Одеси від 26.08.2024 було постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивачка ОСОБА_3 та представник позивачів ОСОБА_7 в останнє судове засідання не з'явилися. Однак, представник позивачів подав до суду заяву, в якій просив завершити розгляд справи за відсутності сторони позивача.
У попередніх судових засіданнях позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просили суд задовольнити даний позов в повному обсязі.
Представник відповідача Одеської міської ради в судове засідання не з'явився, сповіщався судом про час та місце слухання справи.
Представник відповідача Релігійної організації парафія Св. Вмч. Юрія Переможця Української православної церкви (Православної церкви України) м. Одеса Халдай І.В. в останнє судове засідання не з'явився. Однак, подав до суду заяву, в якій просив суд завершити розгляд даної справи за відсутності сторони відповідача.
У попередніх судових засіданнях проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні даного позову в повному обсязі.
Третя особи приватний нотаріус Луцького МНО Грушицька В.В. в судове засідання не з'явилася, із будь - якими заявами чи клопотаннями до суду не зверталася.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Згідно приписів ч.1, п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
По справі встановлено, що виконавчим комітетом Ленінської районної Ради депутатів трудящих 13.02.1974 бабусі позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - ОСОБА_5 було видано Посвідчення № НОМЕР_2 на право заняття службової житлової площі, загальною площею 24 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 у складі сім'ї - чоловіка, сина та двох доньок. (Т. 1 а.с. 30).
З позовної заяви вбачається, що з часу видачі Посвідчення № НОМЕР_2 ОСОБА_5 постійно проживала за цією адресою зі своє сім'єю у складі чоловіка та двох доньок. За час проживання у даній квартирі ОСОБА_5 за погодження із керівником навчального закладу де вона працювала двірником, біля квартири побудувала господарські споруди (гараж та сараї) для зберігання дров та вугілля, у зв'язку з обігрівом наданої квартири пічним опаленням.
Так, згідно технічного паспорту від 26.12.1996, виготовлено КП «ОМБТІ та РОН» на замовлення позивачки ОСОБА_1 , до складу домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 входили наступні об'єкти нерухомості: літ «А» - житлова, 49.4 кв.м., літ. «Б» - гараж, літ «В» - сарай, літ. «Г» - навіс, літ. «Д» - сарай (Т. 1 а.с. 47- 48).
На підставі Розпорядження органу приватизації від 26.06.2014 № 230692 проведено безоплатну приватизацію 2-х кімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (Т. 1 а.с. 49).
26.06.2014 було видано Свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого житлова квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності у рівних частках позивачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (Т. 1 а.с. 50).
Також по справі встановлено, що Рішенням Одеської міської ради від 15.10.2001 № 2673-ХХІІІ «Про безоплатну передачу об'єкту комунальної власності територіальної громади м. Одеси Українській православній церкві Київського патріархату (Георгія Побідоносця) міста Одеси» було прийнято передати в дар Українській православній церкві Київського патріархату (Георгія Побідоносця) міста Одеси двоповерхову будівлю, загальною площею 1400 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 » (Т. 1 а.с. 34).
У подальшому, Ленінською районною адміністрацію Одеської міської ради було прийнято Розпорядження від 10.12.2001 № 864 «Про розподіл домоволодіння по АДРЕСА_2 на три самостійних» (Т. 1 а.с. 36).
Підставою для прийняття вказаного Розпорядження слугував проект розподілу домоволодіння по АДРЕСА_2 на 3 самостійних, виконаний інженером КП «ОМБТІ та РОН» Одеської міської ради Мірошиком В.С
13.12.2001 КП «ОМБТІ та РОН» проводилася технічне інвентаризація об'єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за наслідками проведення якої складено технічний паспорт 101-176-22л від 13.12.2001.
Обґрунтовую вимоги даного позову позивачі вказують на те, що при проведенні технічної інвентаризації інженером КП «ОМБТІ та РОН» не було враховано той факт, що відповідно до технічного паспорта, виготовленого 26.12.1996 у належному та законному користуванні позивачки ОСОБА_1 знаходилися приміщенні А - жиле, Б - гараж, В, Д, Г - сараї.
Виконавчим комітетом Одеської міської ради було прийнято рішення від 13.12.2001 № 847, на підставі якого видано Свідоцтво про право власності Одеської міської ради на нежилу будівлю та споруди від 04.02.2002 № 017207, що складаються з нежилої будівлі літ. «А», загальною площею 985,53 кв.м., гаражі - літ. «Б», сараїв - літ. «В», «В1», «Д(Г)», котельної літ. «Л», розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (Т. 1 а.с. 42
28.12.2001 Одеською міською радою було прийнято рішення № 3030-ХХІІІ «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 15.10.2001р. № 2573-ХХІІІ «Про передачу об'єкту комунальної власності територіальної громади м. Одеси Українській православній церкві Київського патріархату (Георгія Побідоносця) міста Одеси» (Т. 1 а.с. 43).
Зокрема, п. 1 вказано рішення викладено у наступній редакції: «Передати в дар Українській православній церкві Київського патріархату (Георгія Побідоносця) міста Одеси двоповерхову будівлю, загальною площею 985,53 кв.м. та споруди, зазначенні у плані технічного паспорту під літерами «А», «Б», «В», «В1», «Д(Г)», «Л», розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ».
05.03.2002 між Одеською міською радою та Українською православною церквою Київського патріархіту Георгія Побідоносця місті Одеси, в особі гр. ОСОБА_6 протодіякона - Голови Парафіяльної ради храму Святого Георгія Побідоносця, було укладено Договір дарування, відповідно до якого Одеська міська рада подарувала, а Українська православна церква Київського патріархіту Георгія Побідоносця прийняла у дар нежитлове приміщення, площею 985,53 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1 . Вказаний договір було посвідчено державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Пучковою І.А. за реєстровим № 1-693. За умовами вказаного договору у користування «Обдарованого» надається нежитлове приміщення літери «А», гараж - літ. «Б», сараї - літ. «В», «В1», «Д(Г)», котельна - літ. «Л» (Т. 1 а.с. 44).
06.05.2016 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Грушинською В.В. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 29523917, відповідно до якого у Державному реєстрі речових право за Релігійною громадою Парафія Св. Вмч. Георгія Побідоносця Української православної церкви Київського патріархату м. Одеса зареєстровано право власності на нежитлове приміщення літ. «А», загальною площею 985,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане рішення було прийнято на підставі дублікату Договору дарування, посвідченого 05.03.2002 Третьою Одеською державною нотаріальною конторою за р. № 1-693, серія та номер: 1-1457, виданий 25.05.2006, видавник: Третя Одеська державна нотаріальна контора.
Вказана обставина підтверджується наявною у матеріалах справи копією Інформаційної Довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 337888511 від 04.07.2023 (Т. 1 а.с. 54 - 56).
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 15 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
Поряд з цим у постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки та перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).
З огляду на викладене, суд констатує, що первісній правовій оцінці судом по даній справі підлягає не відповідність оскаржуваного рішення Одеської міської ради від 28.12.2001 № 3030-ХХІІІ, рішення Одеської міської ради від 15.10.2001 № 2573-ХХІІІ та Договору дарування від 05.03.2002 положенням чинного законодавства, а наявність порушених прав та законних інтересів позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 наведеними документами.
Таке правозастосування узгоджується також з висновками Верховного Суду, викладеними зокрема в постанові від 29 серпня 2023 року по cправі № 910/5958/20, які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України, враховує при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Суд констатує, що можливе право власності позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про яке вони зазначають, на об'єкти нерухомого майна, у будь - якому випадку є похідним від прав бабусі позивачів ОСОБА_5 , якою було побудовано гараж та сараї.
Так, із обставин, викладених у позовній заяві та пояснень, наданих позивачкою ОСОБА_3 в судовому засіданні вбачається, що за час проживання у службовій квартирі ОСОБА_5 за погодження із керівником навчального закладу де вона працювала двірником, біля квартири побудувала господарські споруди (гараж та сараї) для зберігання дров та вугілля, у зв'язку з обігрівом наданої квартири пічним опаленням.
Сторона позивача в судовому засіданні посилалася на Довідку № 29 від 05.09.1977, як на належний доказ підтвердження законності будівництва.
Так, із наявної в матеріалах справи вказаної Довідки № 29 від 05.09.1977, виданої директором школи № 98 вбачається, що така довідка надана ОСОБА_5 в підтвердження того, що вона дійсно на шкільній території побудувала гараж для особистого користування (Т. 1 а.с. 32).
Також, у матеріалах справи наявні письмові розписки громадян ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які підтверджують той факт, що гр. ОСОБА_5 разом із сином ОСОБА_10 побудували гараж та сарай для особистого користування за адресою: АДРЕСА_1 до 1980 року.
Суд в судовому засіданні намагався з'ясувати у сторони позивача, яким чином у ОСОБА_5 виникло право на будівництво вказаних об'єктів нерухомого майна, на що сторона позивача повідомила суд, що такий дозвіл було надано зі згоди директором школи, у якому така працювала на посаді прибиральниці.
Відповідно до ст. 415 ЦК України землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.
На запитання суду, чи може сторона позивача надати суду докази прийняття рішення щодо відведення земельної ділянки уповноваженим органом ОСОБА_5 для будівництва об'єктів нерухомого майна та надання дозволу для здійснення такого будівництва, сторона позивача повідомила суд, що таке рішення не приймалося.
Стосовно технічного паспорту від 26.12.1996, виготовленого КП «ОМБТІ та РОН» на замовлення позивачки ОСОБА_1 , за яким до складу домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 увійшли наступні об'єкти нерухомості: літ «А» - житлова, 49.4 кв.м., літ. «Б» - гараж, літ «В» - сарай, літ. «Г» - навіс, літ. «Д» - сарай, як підстави наявного права власності, суд зазначає, що технічний паспорт - це документ, який має виключно довідкову інформацію про фактичний стан нерухомості, а саме: про площі, поверховості, дату побудови, капремонту, товщину стін, технічні характеристики покрівлі та фундаменту.
Сам по собі, технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, який посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна та не може бути єдиною підставою виникнення права власності на об'єкт нерухомого майна без наявності первинних документів, які взагалі підтверджують виникнення у особи такого права, зокрема, дозволу на відведення земельної ділянки для будівництва, надання відповідного дозволу на право виконання будівельних робіт та належно затвердженого проекту будівництва.
За приписами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
З огляду на вище викладене, суд констатує, що збудовані ОСОБА_5 об'єкти нерухомого майна у виді гаражу та сараїв, які на думку позивачів належать їм на праві приватної власності, є самочинним будівництвом, оскільки такі були побудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без відповідного дозволу на право виконувати будівельні роботи та належно затвердженого проекту, а наявні у матеріалах справи Довідка № 29 від 05.09.1977 та розписки вказаних вище громадян, в супереч твердження сторони позивача, не є належними доказами, які б підтверджують законність будівництва та виникнення у позивачів права власності на спірні об'єкти нерухомого майна.
Таким чином, на переконання суду, встановленні судом обставини, факти й докази у цьому спорі свідчать про відсутність будь - яких порушених, невизнаних чи оспорених прав й інтересів позивачів, у зв'язку з чим даний позов задоволенню не підлягає за його безпідставністю та необґрунтованістю вимог.
Згідно з положеннями ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).
Приписами ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Достовірними, відповідно до ст. 79 ЦПК України є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
Згідно ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи зі встановлених, на підставі належним чином оцінених доказів, обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд дійшов висновку про недоведеність позивачами викладених в позові обставин щодо порушеного права, у зв'язку з чим у задоволенні даного позову слід відмовити.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі та керуючись ст.ст. 328, 376 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 80, 81, 259, 263 - 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Релігійної організації парафія Св. Вмч. Юрія Переможця Української православної церкви (Православної церкви України) м. Одеса, Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Грушицької Віталіни Віталіївни про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання Договору дарування недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 09 травня 2025 року.
Суддя Пересипського
районного суду м. Одеси І.О. Кремер