іменем України
08 травня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 732/1690/24
Головуючий у першій інстанції - Бойко А. О.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/490/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Агропромисловий кооператив «Старосільський»,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами Агропромислового кооперативу «Старосільський» в особі арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича та ОСОБА_1 на ухвалу Городнянського районного суду Чернігівської області від 02 січня 2025 року (місце ухвалення - м. Городня) у справі за заявою представника Агропромислового кооперативу «Старосільський» - Кучака Юрія Федоровича про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Агропромислового кооперативу «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АПК «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі. В позові позивач просив достроково розірвати договір оренди землі, що зареєстрований 28.08.2012 у відділі Держкомзему у Городнянському районі Чернігівської області за № 742140004001137, що укладений між ОСОБА_1 та АПК «Старосільський», предметом якого є земельна ділянка площею 4,10 га, кадастровий номер 7421480400:05:000:0337, яка розташована на території Андріївської сільської ради Городнянського (зараз Чернігівського) району Чернігівської області, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та припинити речове право - право оренди земельної ділянки кадастровий номер: 7421480400:05:000:0337, яке зареєстровано за АПК «Старосільський».
В обгрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що всупереч умов договору, укладеного між сторонами, відповідачем виплата орендної плати за 2012-2022 роки проводилась без урахування п. 9-12 договору, тобто без застосування індексів інфляції. Порушення носило систематичний характер. За 2023 рік орендна плата взагалі не сплачена, що відповідно до умов договору оренди є самостійною підставою для розірвання договору в односторонньому порядку.
Заочним рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 28.10.2024 позовні вимоги ОСОБА_1 до АПК «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі - задоволено повністю. Розірвано договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та АПК «Старосільський», зареєстрований 28.08.2012, предметом якого є земельна ділянка (рілля) загальною площею 4,10 га, кадастровий номер 7421480400:05:000:0337, та припинено речове право - право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7421480400:05:000:0337, яке зареєстровано у встановленому законом порядку за АПК «Старосільський». Стягнуто з АПК «Старосільський» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн.
У листопаді 2024 року представник АПК «Старосільський» - Кучак Ю.Ф. звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просив скасувати заочне рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 28.10.2024 у справі № 732/1690/24 і призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження; справу № 732/1690/24 передати на розгляд в межах справи № 908/1114/24 про банкрутство АПК «Старосільський».
Ухвалою Городнянського районного суду Чернігівської області від 02.01.2025 заяву представника відповідача АПК «Старосільський» - арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. про закриття провадження у справі - задоволено частково. Скасовано заочне рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 28.10.2024 у справі № 732/1690/24 (провадження № 2/732/522/24) за позовом ОСОБА_1 до АПК «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі.
Цивільну справу № 732/1690/24 за позовом ОСОБА_1 до АПК «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі передано на розгляд за підсудністю до Господарського суду Запорізької області, в провадженні якого перебуває господарська справа № 908/1114/24 щодо АПК «Старосільський».
Ухвала суду обґрунтована тим, що з урахуванням правової позиції ВП ВС по справі № 607/6254/15-ц, викладеної у постанові від 15.01.2020, вимог ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, враховуючи виключну підсудність даного спору господарському суду у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи, а саме Господарського суду Запорізької області (справа № 908/1114/24), суд першої інстанції дійшов висновку, що цивільну справу слід передати до Господарського суду Запорізької області.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 та АПК «Старосільський» в особі арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Городнянського районного суду від 02.01.2025, а заочне рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 28.10.2024 - залишити в силі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції допустився порушень закону, зокрема: не проаналізував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини; не врахував положень КУзПБ, які регулюють процедуру банкрутства та ліквідації й визначають поняття ліквідаційної маси юридичної особи; не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені з питань визначення підсудності при розгляді аналогічної справи № 289/2217/17 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019, провадження № 14-178цс19); застосовані до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, які висловлені щодо інших правовідносин.
Заявник вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що даний спір є майновим та повинен розглядатись господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство та вказує, що судом не були враховані правові висновки Верховного Суду в частині того, що справа про розірвання договору оренди земельної ділянки має розглядатись судом загальної юрисдикції і не повинна передаватись до господарського суду, зокрема постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17, постанова Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 289/697/18.
Як вказує заявник, він не заявляє вимог про стягнення з відповідача заборгованості, земельна ділянка не є майном боржника, а є його власністю та підлягає поверненню після розірвання договору, земельна ділянка знаходиться в тимчасовому користуванні відповідача і не може входити до ліквідаційної маси боржника.
Заявник стверджує, що враховуючи положення ст. 62 КУзПБ, вирішення судом питання про розірвання договору оренди землі не стосується питання щодо формування активу боржника, у зв'язку з чим спір не пов'язаний зі здійсненням провадження у справі про банкрутство позивача і справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки майно та майнові права банкрута, які належать йому тільки на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.
Тому заявник вважає, що речове право оренди його земельної ділянки в силу ч. 3 ст. 62 КУзПБ не може входити до ліквідаційної маси юридичної особи - банкрута і в силу ч. 7 ст. 62 КУзПБ земельна ділянка має бути повернута.
Також за доводами скарги, судом першої інстанції не був врахований правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17, згідно якого позовні вимоги до відповідача про розірвання договору оренди земельної ділянки є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не є пов'язаним із здійсненням провадження у справі про банкрутство відповідача, а отже підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Крім того, як стверджує заявник, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню зміни в положенні ч. 7 ст. 62 КУзПБ в редакції від 01.01.2025, оскільки на момент початку спору існувала стара редакція і сторона позивача обґрунтовувала нею свою позицію.
Заявник вважає, що судом першої інстанції були порушені приписи ч. 8 ст. 28 ЦПК України, не застосувавши правові висновки Верховного Суду щодо підсудності справ, аналогічні даній справі, судом загальної юрисдикції.
В апеляційній скарзі ліквідатор АПК «Старосільський» Кучак Ю.Ф. просить скасувати ухвалу Городнянського районного суду Чернігівської області від 02.01.2025 року у справі № 732/1690/24; закрити провадження провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АПК «Старосільський» про розірвання договору оренди землі; стягнути з ОСОБА_1 на користь АПК «Старосільський» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
За доводами апеляційної скарги, оскаржувана ухвала суду є незаконною, постановленою з порушенням норм процесуального права. З посиланням на норми п. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України, п. 8 ст. 20 ГПК України, ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства (в редакції, чинній на час подання позову) апелянт зазначає, що відсутні правові підстави для направлення цієї справи на розгляд до Господарського суду Запорізької області, а Городнянський районний суд Чернігівської області зобов'язаний закрити провадження в порядку ст. 255 ЦПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник АПК «Старосільський» Кучак Ю.Ф. просить апеляційну скаргу на ухвалу Городнянського районного суду Чернігівської області від 02.01.2025 у справі №732/1690/24 задовольнити частково, а саме ухвалу Городянського районного суду Чернігівської області від 02.01.2025 у справі №732/1690/24 скасувати та закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АПК «Старосільський» про розірвання договору оренди землі; покласти судові витрати в розмірі 5 000,00 грн, понесені АПК «Старосільський» на ОСОБА_1 ; стягнути на користь АПК «Старосільський» судові витрати з Назаренка СІ у розмірі 5 000,00 грн. В обґрунтування посилається, що 21.04.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства, проте введення його в дію відбулось 21.10.2019, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. Вказує, що змінами, внесеними Законами України від 28.04.2021 № 1423-ІХ, від 02.05.2023 № 3065-ІХ до ч. 5 ст. 93 ЗК України, були розширені повноваження орендаря щодо розпорядження правом оренди земельної ділянки, зокрема, орендар набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельною ділянкою сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом. Проте, як зазначає заявник, ці актуальні зміни щодо права користування земельною ділянкою також не враховані в наведеній апелянтом судовій практиці, що робить її не релевантною по відношенню до даного спору. Тому вважає, що посилання апелянта про неврахування апеляційним судом судової практики (постанова КЦС ВС від 05.10.2022 у справі № 707/149/22, від 15.03.2023 у справі № 711/7709/19, від 20.09.2023 у справі № 201/5683/22, від 10.02.2021 року у справі № 289/697/18) є безпідставним. Також за доводами відзиву, ч. 7 ст. 62 КУзПБ не встановлює імперативного обов'язку для боржника розірвати договір оренди з позивачем.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу АПК «Старосільський» від Назаренка С.І. до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, відзиву, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційних скарг, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Судом встановлено, що у вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АПК «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі. В позові позивач просив достроково розірвати договір оренди землі, що зареєстрований 28.08.2012 у відділі Держкомзему у Городнянському районі Чернігівської області за № 742140004001137, що укладений між ОСОБА_1 та АПК «Старосільський», предметом якого є земельна ділянка площею 4,10 га, кадастровий номер 7421480400:05:000:0337, яка розташована на території Андріївської сільської ради Городнянського (зараз Чернігівського) району Чернігівської області, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та припинити речове право - право оренди земельної ділянки кадастровий номер: 7421480400:05:000:0337, яке зареєстровано за АПК «Старосільський».
Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації виконання обов'язків керівника Агропромислового кооперативу «Старосільський» покладено на розпорядника майном - арбітражного керуючого відповідно до Ухвали Господарського суду Запорізької області від 11.06.2024 (а.с. 92).
Також судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.04.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство АПК «Старосільський», введено процедуру розпорядження майном боржника (а.с. 110-112).
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11.06.2024 припинено повноваження керівника АПК «Старосільський» Савенка В.Г. і покладено виконання обов'язків керівника АПК «Старосільський» на розпорядника майна - арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф.; зобов'язано керівника ОСОБА_2 протягом трьох днів з дати винесення ухвали передати розпоряднику майна боржника арбітражному ОСОБА_3 бухгалтерську та іншу документацію боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності боржника - АПК «Старосільський» (а.с. 14-16).
Постановою Господарського суду Запорізької області від 05.09.2024, зокрема припинено процедуру розпорядження майном АПК «Старосільський»; припинено повноваження розпорядника майна боржника ОСОБА_3 ; визнано АПК «Старосільський» - банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором призначено арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф.
Скасовуючи заочне рішення рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 28.10.2024 у справі № 732/1690/24 (провадження № 2/732/522/24) за позовом ОСОБА_1 до АПК «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі та передаючи цивільну справу на розгляд до Господарського суду Запорізької області, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням правової позиції ВП ВС по справі № 607/6254/15-ц, викладену у постанові від 15.01.2020, вимог ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, враховуючи виключну підсудність даного спору господарському суду у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи, а саме Господарського суду Запорізької області, суд першої інстанції дійшов висновку, що цивільну справу слід передати до Господарського суду Запорізької області.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись апеляційний суд, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 1 ЦПК України зазначений Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. При цьому завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно ч. 2 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» №3 від 01 березня 2013 року, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Згідно з ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже суди загальної юрисдикції розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Юрисдикція господарського суду поширюється на спір, що виник між сторонами, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає приписам ст. 20 ГПК України, а правовідносини, з яких виник цей спір, мають господарський характер.
Відповідно до п. 8 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.
За приписами ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Тобто, ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника.
Суд першої інстанції правильно встановивши, що належним судом у даній справі є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача, дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування заочного рішення суду, та з порушенням норм процесуального права висновку про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Запорізької області.
Передаючу справу до Господарського суду Запорізької області, суд першої інстанції помилково визначив, що матеріали позовної заяви слід передати на розгляд за підсудністю.
Так, підвідомчість - це коло справ, які характеризуються певними юридичними властивостями, в залежності від яких справа підлягає розгляду або загальними судами або спеціалізованими судами або іншими державними органами.
Підсудність - це процесуальний порядок віднесення судових справ, що підлягають розгляду і вирішенню по суті до конкретної ланки судової системи і до певного конкретного суду цієї ланки. Тобто розмежування справ за підсудністю відбувається між місцевими судами (тобто в середині однієї судової ланки або між місцевим та апеляційним судом та місцевим судом).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншого суду, якщо: справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Таким чином, ЦПК України передбачена можливість передачі справи на розгляд іншого суду в межах цивільної юрисдикції у випадку, якщо вона належить до підсудності іншого суду, тобто територіальна юрисдикція.
При цьому, за приписами п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної п. 1 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі (ч. 1 ст. 256 ЦПК України).
Цивільним процесуальним кодексом України не передбачено, що у разі закриття провадження у справі судом першої інстанції позивач може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Право на таке звернення передбачено лише у разі, якщо провадження у справі через непідсудність справи суду загальної юрисдикції закривається судом апеляційної або касаційної інстанції.
Проте в даному випадку, встановивши, що справа належить до юрисдикції господарського суду та констатувавши порушення правил підвідомчості, наслідком чого є закриття провадження у справі, суд першої інстанції вчинив процесуальну дію, яка не передбачена нормами ЦПК України.
З огляду на викладене, суд першої інстанції помилково керувався ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, відповідно до якої матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Так, Кодекс України з процедур банкрутства є спеціальним законом, який може бути застосований при розгляді справи в межах господарської юрисдикції. Норми цивільно-процесуального закону України не містять положень щодо можливості передачі справи за підвідомчістю судом першої інстанції, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Помилковим є врахування районним судом правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц, щодо того, що суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті.
Провадження у справі про банкрутство АПК «Старосільський» відкрито 25.04.2024, а позов у цій справі був поданий ОСОБА_1 25.08.2024, у зв'язку з чим у районного суду були підстави для відмови у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, а враховуючи, що провадження було помилково відкито, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, провадження у справі підлягало закриттю, а не передача справи за підвідомчістю, тобто судом порушено процесуальний порядок розгляду справи.
Крім того, в матеріалах справи міститься клопотання арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. про закриття провадження у справі з тих підстав, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судовчинтсва (а.с. 85-91), яке судом першої інстанції не було розглянуто.
Разом з тим, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
Як вбачається, 16.12.2024 ухвалою Городнянського районного суду Чернігівської області місцевий суд заяву арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. про перегляд заочного рішення прийняв до провадження та призначив справу до розгляду.
Проте, в порушення вимог п. 2 ч. 3 ст. 287 ЦПК України місцевий суд ухвалою від 02.01.2025 скасувавши заочне рішення від 28.10.2024, в порушення процесуального порядку, не закрив провадження в справі, а одразу передав справу на розгляд за підвідомчістю до Господарського суду Запорізької області.
З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги АПК «Старосільський» частково знайшли своє підтвердження та враховуються судом апеляційної інстанції, разом з тим, необгрунтованими є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Так, усталеною є судова практика щодо розгляду усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, у справі про банкрутство лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах саме цієї справи. Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі №918/335/17, від 15.06.2021 у справі №916/585/18, а також у постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №921/557/15-г, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18, від 12.01.2021 у справі №334/5073/19.
У постанові від 23.10.2019 у справі №752/4361/15 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що, виходячи з положень п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України, аналогічні положення містяться у п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедури банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений ПК України. Крім того, до спорів, пов'язаних із майновими вимогами до боржника, також відносяться спори про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.
Справи у таких спорах належать до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Зазначені майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України.
Оскільки вимоги позивача (боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство) про визнання недійсним правочину не підлягають вартісній оцінці та є немайновими, а результати їх розгляду не вплинуть на обсяг ліквідаційної маси цього товариства, тому немає підстав стверджувати, що на такі позовні вимоги поширюються норми права щодо належності спорів з майновими вимогами до боржника, у тому числі спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, до юрисдикції господарських судів.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №707/149/22, від 15.03.2023 у справі №711/7709/19, від 20.09. 2023 у справі №201/5683/22.
У постанові від 10.02.2021 у справі №289/697/18 Верховний Суд зазначив, що спір за позовом орендаря, щодо якого порушено справу про банкрутство, про розірвання договорів оренди земельних ділянок не входить до числа тих, що належать до юрисдикції господарського суду в межах справи про банкрутство. Той факт, що право оренди є майновим і охоплюється поняттям «власність» за змістом ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не змінює бухгалтерський облік такого права як нематеріального активу та не впливає на кваліфікацію спору про розірвання договору оренди як немайнового. Оскільки суди не встановили, що на спірній земельній ділянці знаходиться будь-яке майно позивача, яке можна було б вважати активом боржника, що у подальшому може бути направлений на погашення грошових вимог кредиторів боржника, тому його позовні вимоги є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, у зв'язку з чим не пов'язаний зі здійсненням провадження у справі про банкрутство позивача та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі №927/379/17 зауважив, що за змістом ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства у разі, якщо боржник не є стороною в майновому спорі або відсутні позовні вимоги до боржника та щодо його майна, то такий спір розглядається в окремому позовному провадженні, а не в межах справи про банкрутство боржника.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, а спір є майновий у розумінні положень цього Кодексу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №916/585/18(916/1051/20).
Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (постанова Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №334/5073/19).
На час вирішення спору судом першої інстанції частину 5 ст. 93 ЗК України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 №1423-IX викладено у наступній редакції: «5. Право користування (оренда, емфітевзис) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом. Відчуження, застава права користування земельною ділянкою здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюються відчуження або на користь якої передається у заставу право користування. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права користування у порядку, передбаченому законодавством».
Крім того, ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання вчинення нотаріальних та реєстраційних дій при набутті прав на земельні ділянки» від 02.05.2023 №3065-IX ч. 5 ст. 93 ЗК України викладено у такій редакції: «5. Право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу (іпотеку) її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом. Відчуження, передання у заставу (іпотеку) права оренди земельної ділянки здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюється відчуження або на користь якої передається у заставу (іпотеку) право оренди землі. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права оренди землі у порядку, передбаченому законодавством».
Наведеними змінами, внесеними законами України від 28.04.2021 №1423-IX та від 02.05.2023 №3065-IX до ч. 5 ст. 93 ЗК України, розширено повноваження орендаря щодо розпорядження правом оренди земельної ділянки, зокрема, орендар набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельною ділянкою сільськогосподарського призначення без погодження з її власником, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом.
Тобто, законодавець зняв обмеження оборотоздатності майнових прав (оренди) для користувача земельної ділянки, надавши йому право відчужувати їх без погодження з власником. Оскільки права й обов'язки в орендних правовідносинах зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, тобто є триваючими, тому до правовідносин щодо відчуження права оренди земельної ділянки застосовуються положення нових актів цивільного законодавства. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №904/9875/21.
Відповідно до ст. 131 Кодексу України з процедур банкрутства майно боржника, що підлягає реалізації у процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу.
Ліквідаційна маса - це сукупність майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на правах власності або повного господарського віддання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури. До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 62 Кодексу України з процедур банкрутства усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.
З огляду на положення ч. 5 ст. 93 ЗК України, із змінами, внесеними законами України від 28.04.2021 №1423-IX та від 02.05.2023 №3065-IX, якими законодавцем надано права користувачу земельної ділянки відчужувати право оренди без погодження з її власником, до ліквідаційної маси боржника можуть бути включені і майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, оскільки кошти, виручені від їх продажу, можуть спрямовуватися на задоволення вимог кредиторів, які пред'явлені до боржника.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07.04.2025 у справі № 732/702/24.
З огляду на зміни в земельному законодавстві, відповідно до яких користувачу земельної ділянки надано право відчужувати право оренди без погодження з її власником та можливість включення до ліквідаційної маси боржника майнових прав, право оренди не може вважатись немайновим активом. Отже, вирішення цього спору стосуватиметься питання формування активів боржника, у зв'язку з чим пов'язане зі здійсненням провадження у справі про банкрутство. Таким чином, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги підлягають розгляду в порядку, визначеному ГПК України, ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та Кодексом України з процедур банкрутства. Отже, саме Господарський суд Запорізької області є судом, встановленим законом, до юрисдикції якого віднесено розгляд спору за позовом ОСОБА_1 до АПК «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі.
Колегія суддів зазначає, що не підлягає задоволенню клопотання АПК «Старосільський» про закриття провадження у справі, оскільки судом першої інстанції порушено процесуальний порядок розгляду справи.
Отже, апеляційний суд з огляду на приписи п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України не має повноважень для закриття провадження у справі.
За викладених обставин, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції припустився порушення процесуальних норм та дійшов помилкового висновку про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Запорізької області, а тому така ухвала не може бути визнана законною і обґрунтованою та підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Крім того, судом апеляційної інстанції при вирішенні питання відкриття апеляційного провадження за скаргою АПК «Старосільський» в частині скасування заочного рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 28.10.2024 прийшов помилкового висновку про відриття апеляційного провадження в цій частині, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (ч. 3, 4 ст. 287 ЦПК України).
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом (ч. 2, 3 ст. 288 ЦПК України).
Окремо від рішення суду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції, зазначені в ст. 353 ЦПК України відповідно до буквального змісту кожного із пунктів.
Наведений у вказаній статті перелік ухвал, що підлягають оскарженню, не містить такої ухвали, як ухвала про скасування заочного рішення.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 358 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.
Так, з апеляційної скарги вбачається, що АПК «Старосільський» просить скасувати ухвалу, якою скасовано заочне рішення, яка не підлягає апеляційному оскарженню.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію стосовно можливості закриття провадження у справі як помилково відкритого, з посиланням на те, що суд буде діяти не як «суд встановлений законом».
Зокрема такий підхід застосовував Верховний Суд у справах № 761/10509/17 (ухвала від 15.05.2019 року), № 640/1266/19 (ухвала від 08.11.2019 року), № 640/2306/19 (ухвала від 21.11.2019 року), № 817/1768/18 (ухвала від 27.11.2019 року), № 766/12353/18 (ухвала від 08.10.2019 року), № 629/1261/15-а (ухвала від 21.01.2020 року), № 826/4866/18 (ухвала від 05.02.2020 року), № 1.380/2019/001145 (ухвала від 02.04.2020 року) та № 826/10834/14 (ухвала від 29.12.2020 року).
Висновки щодо закриття провадження як помилково відкритого містяться, зокрема, в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі № 826/10834/14, в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 червня 2020 року у справі № 320/2127/18, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 червня 2020 року від 14 квітня 2021 року у справа № 333/7816/14-ц у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 лютого 2021 року у справі № 29/5005/6381/2011.
Також ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 826/16892/17, постановами Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17 та від 28 вересня 2022 року у справі № 477/1315/20 закрито касаційне провадження у вказаних справах, яке було відкрито помилково.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга АПК «Старосільський» на ухвалу Городнянського районного суду Чернігівської області від 02.01.2025 в частині скасування заочного рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 28.10.2024 не може бути предметом апеляційного розгляду, а тому апеляційне провадження за апеляційною скаргою АПК «Старосільський» в цій частині належить закрити відповідно до ст. 362 ЦПК Ураїни.
В апеляційній скарзі ліквідатор АПК «Старосільський» Кучак Ю.Ф. просить стягнути з відповідача на його користь судові витрати у розмірі 7 422, 40 грн, проте в задоволенні даного клопотання слід відмовити з огляду на таке.
У зв'язку із скасуванням ухвали суду і передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, здійснює суд, який приймає рішення за результатами розгляду спору по суті, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Таким чином, вирішення питання про стягнення з позивача на користь відповідача понесених ним витрат, у випадку направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відноситься до компетенції районного суду.
Керуючись ст. 367, 374, 379 ч. 1 п. 4, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Агропромислового кооперативу «Старосільський» на ухвалу Городнянського районного суду Чернігівської області від 02 січня 2025 року в частині скасування заочного рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 28.10.2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Агропромислового кооперативу «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі.
Апеляційні скарги Агропромислового кооперативу «Старосільський» в особі арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича та ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Городнянського районного суду Чернігівської області від 02 січня 2025 року в частині передачі справи за підсудністю скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 08.05.2025.
Головуючий Судді: