Номер провадження: 22-ц/813/2821/25
Справа № 523/5616/24
Головуючий у першій інстанції Дяченко В. Г.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
22.04.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Одеського ліцею №92 Одеської міської ради на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеського ліцею №92 Одеської міської ради, Департаменту освіти та науки Одеської міської ради, Одеської міської ради, Комунальної установи «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Пересипського району м. Одеси» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Одеського ліцею №92 Одеської міської ради, Департаменту освіти та науки Одеської міської ради, Одеської міської ради, Комунальної установи «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Пересипського району м. Одеси», в якому, з урахування уточнених позовних вимог просила:
- визнати протиправними дії Одеського ліцею №92 Одеської міської ради, Одеської міської ради, Департаменту освіти та науки Одеської міської ради, Комунальної установи «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Пересипського району м. Одеси» щодо припинення виплати з 19.07.2022 року по 23.12.2023 року включно середнього заробітку мобілізованій на військову службу ОСОБА_3 , вихователю групи продовженого дня Одеського ліцею №92 Одеської міської ради;
- зобов'язати Одеський ліцей №92 Одеської міської ради, Одеську міську раду, Департамент освіти та науки Одеської міської ради, Комунальну установу «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Пересипського району м. Одеси» нарахувати та виплатити вихователю групи продовженого дня Одеського ліцею №92 Одеської міської ради, ОСОБА_3 , середній заробіток за період з 19.07.2022 року по 23.12.2023 року включно.
Позов мотивований тим, що з 01 жовтня 2021 року позивач прийнята вихователем групи продовженого дня Одеського ліцею №92 Одеської міської ради. 22 березня 2022 року я була призвана на військову службу до Збройних Сил України за мобілізацією на підставі указу Президента України від 24 лютого 2022 року, № 69/2022 «Про загальну мобілізацію».
Згідно наказу директора Одеської загальноосвітньої школи №92 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області від 28.03.2022 №75-К «...увільнено ОСОБА_3 , вихователя продовженого дня, Одеської загальноосвітньої школи №92 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області від виконання обов'язків 28 березня 2022 року у зв'язку з проходженням військової служби. Зберегти за ОСОБА_3 місце роботи (посаду) на особливий період. КУ «ЦФГДЗУСО» Суворовського району м. Одеси забезпечити нарахування та виплату ОСОБА_3 її середнього заробітку.».
Згідно наказу директора Одеської загальноосвітньої школи №92 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області від 04.04.2022 №86-К про внесення змін до наказу від 28.03.2022 №75-К «...увільненій ОСОБА_3 , вихователю продовженого дня, Одеської загальноосвітньої школи №92 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області від виконання обов'язків 28 березня 2022 року змінити дату увільнення на 22 березня 2022 року на підставі надання витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.03.2022 року №2. КУ «ЦФГДЗУСО» Суворовського району м. Одеси забезпечити проведення розрахунку ОСОБА_3 відповідно до вимог чинного законодавства України...».
Починаючи з липня 2022 року виплату середнього заробітку як мобілізованого педагогічного працівника було припинено.
Листом Департаменту освіти та науки Одеської міської ради від 29.01.2024 №31-Біл-14 позивача повідомлено, що «...Відповідно до листа Міністерства економіки України листом від 26.07.2022 №4711-06/52362-09, «Враховуючи, що прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про освіту» не визначено жодних особливостей застосування положень частини третьої статті 119 КЗпП, з дня набрання чинності Закону за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу як до дня набрання чинності Законом, так і після цього, передбачено обов'язок збереження лише місяця роботи і посади».
Посилаючись на те, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме норми статті 57 Закону України «Про освіту» як правові норми, які регулюють оплату праці педагогічних працівників, тобто є спеціальними по відношенню до норм статті 119 КЗпП України (які регулюють оплату праці будь-яких працівників), та які є найбільш сприятливими для особи, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 до Одеського ліцею №92 Одеської міської ради, Департаменту освіти та науки Одеської міської ради, Одеської міської ради, Комунальної установи «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Пересипського району м. Одеси» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дії Одеського ліцею №92 Одеської міської ради, Комунальної установи «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Пересипського району м. Одеси» щодо припинення виплати з 19.07.2022 року по 23.12.2023 року включно середнього заробітку мобілізованій на військову службу ОСОБА_1 , вихователю групи продовженого дня Одеського ліцею №92 Одеської міської ради.
Зобов'язано Одеський ліцей №92 Одеської міської ради, Комунальну установу «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Пересипського району м. Одеси» виплатити вихователю групи продовженого дня Одеського ліцею №92 Одеської міської ради, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), середній заробіток за період з 19.07.2022 року по 23.12.2023 року включно.
Стягнуто з Одеського ліцею №92 Одеської міської ради (код ЄДРПОУ: 25428683, місцезнаходження: м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 67), Комунальної установи «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Пересипського району м. Одеси» (код ЄДРПОУ: 40703235, місцезнаходження: вул. Отамана Головатого, 99, м. Одеса) на користь держави судовий збір по 605,60 грн. з кожного.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, Одеський ліцей №92 Одеської міської ради подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов'язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону № 2352-ІХ...». Крім того, скаржник зазначає, що спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте, не можуть прямо суперечити положенням Кодексу. Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб'єктів правовідносин. За такм обставин суд першої інстанції при вирішенні спору мав віддати пріоритетність положенням Кодексу законів про працю України.
27.12.2024 року через систему «Електронний суд» від представника Комунальної установи «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та мустанов системи освіти Пересипського району м. Одеси» надійшли письмові пояснення, згідно яких представник просив винести нове рішення, яким відмовити у задоволені позовної заяви ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на те, що Суворовським районним судом м. Одеси при винесенні рішення від 06 жовтня 2024 року по справі № 523/5616/24 не правильно застосовано норми матеріального права.
Інші учасники справи своїм правом на подання відзиву не скористалися.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 22.04.2025 року на 14:30 год. ОСОБА_1 не з'явилася, Одеська міська рада явку свого представника не забезпечила, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не виявили та заяв про відкладення судового засідання не подавали.
Від ОСОБА_1 на адресу суду надійшла заява, в якій позивач просила розглянути справу за відсутності останньої.
Присутні у судовому засіданні представник Департаменту освіти та науки ОМР, представник Одеського ліцею №92 ОМР та представник КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Пересипського району м. Одеси» не заперечували проти розгляду справи за фактичною явкою сторін.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 22.04.2025 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Задовольняючи частково позов, визнанаючи протиправними дії та зобов'язуючи Одеський ліцей №92 ОМР, КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Пересипського району м. Одеси» виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 19.07.2022 року по 23.12.2023 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивач станом на теперішній час перебуває у трудових відносинах у Одеському ліцеї №92 Одеської міської ради на посаді вихователя продовженого дня, отже на неї поширюється дія ЗУ «Про освіту», який є спеціальним законом, а тому саме вказаний закон підлягає застосуванню до даних спірних правовідносин. З урахуванням вимог ч. 2 ст. 57 ЗУ «Про освіту» (в редакції на час виникнення спору), враховуючи, що позивач, яка є педагогічним працівником, була мобілізована на військову службу до Збройних Сил України у зв'язку з введенням воєнного стану, що діє станом і на теперішній час, а також те, що вона продовжує проходити військову службу, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим. Разом з тим, судом враховано, що позивачем не доведено порушення відповідачами - Департаментом освіти та науки Одеської міської ради, Одеською міською радою, її прав щодо виплати середнього заробітку, а відтак у задоволенні позовних вимог до вказаних відповідачів судом відмовлено.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що наказом директора Одеської загальноосвітньої школи №92 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області від 28.03.2022 №75-К «...увільнено ОСОБА_3 , вихователя продовженого дня, Одеської загальноосвітньої школи №92 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області від виконання обов'язків 28 березня 2022 року у зв'язку з проходженням військової служби. Зберегти за ОСОБА_3 місце роботи (посаду) на особливий період. КУ «ЦФГДЗУСО» Суворовського району м. Одеси забезпечити нарахування та виплату ОСОБА_3 її середнього заробітку.» (т. 1 а. с. 16).
Наказом директора Одеської загальноосвітньої школи №92 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області від 04.04.2022 №86-К про внесення змін до наказу від 28.03.2022 №75-К «...увільненій ОСОБА_3 , вихователю продовженого дня, Одеської загальноосвітньої школи №92 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області від виконання обов'язків 28 березня 2022 року змінити дату увільнення на 22 березня 2022 року на підставі надання витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.03.2022 року №2. КУ «ЦФГДЗУСО» Суворовського району м. Одеси забезпечити проведення розрахунку ОСОБА_3 відповідно до вимог чинного законодавства України...» (т. 1 а. с. 17).
Позивач є військовослужбовцем з 22 березня 2022 року, що підтверджується Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 року №2 (т. 1 а. с. 18).
Згідно довідок про заробітну плату виданих Комунальною установою «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Пересипського району м. Одеси» за період з січня 2022 року по грудень 2022 року, з січня 2023 року по грудень 2023 року, вбачається, що ОСОБА_3 з липня 2022 року припинено виплату заробітної плати (т. 1 а. с. 9, 10).
Листом Департаменту освіти та науки Одеської міської ради від 29.01.2024 №31-Біл-14 позивача повідомлено, що «...Відповідно до листа Міністерства економіки України листом від 26.07.2022 №4711-06/52362-09, «Враховуючи, що прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про освіту» не визначено жодних особливостей застосування положень частини третьої статті 119 КЗпП, з дня набрання чинності Закону за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу як до дня набрання чинності Законом, так і після цього, передбачено обов'язок збереження лише місяця роботи і посади» (т. 1 а. с. 20-21).
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб, прізвище дружини ОСОБА_3 після укладення шлюбу 30 січня 2024 року змінено на ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 51).
Згідно копії довідки № 51 від 21 березня 2024 року виданої командиром військової частини НОМЕР_1 , старший солдат ОСОБА_3 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 22.03.2022 року по теперішній час (т. 1 а. с. 29).
Колегія суддів виходить з такого.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно зі ст. 14 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до положень статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (частина перша статті 9 ЦК України).
Між сторонами виник спір з приводу неправомірності припинення виплати відповідачем середнього заробітку на користь ОСОБА_1 , яка є педагогічним працівником та була призвана на військову службу під час мобілізації.
Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту" (частина друга статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").
Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року "Про загальну мобілізацію", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 03 березня 2022 року, у зв'язку із введенням воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року "Про введення воєнного стану в Україні" оголошено та проводиться загальна мобілізація.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 199 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб з числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Водночас, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19 липня 2022 року, у ч. 3 ст. 119 КЗпП внесено зміни, а саме слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада". Тобто, відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, починаючи з 19 липня 2022 року за будь-якими працівниками, які, принаймні, призвані з цієї дати на військову службу, зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток (тут можна згадати ст. 58 Конституції України "закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи").
Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 57 ЗУ "Про освіту", редакції у чинній на час спірних правовідносин, у разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов'язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. В разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Таким чином, вимоги вищенаведених правових норм, а саме ч. 3 ст. 119 КЗпП України та ч. 2 ст. 57 Закону України "Про освіту" містять розбіжності щодо наявності підстав для нарахування та виплати середнього заробітку особами, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
У зв'язку з наведеним, суд першої інстанції правильно зазначив наступне.
Відповідно до положень ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, ухвалених відповідно до нього.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ "Про освіту" законодавство України про освіту ґрунтується на Конституції України та складається з цього Закону, спеціальних законів, інших актів законодавства у сфері освіти і науки та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.
З аналізу вищенаведеного вбачається висновок, що КЗпП є загальним нормативно-правовим актом, який регулює трудові відносини між роботодавцем та працівником, а ЗУ "Про освіту" є спеціальним, оскільки регулює питання трудових відносин саме педагогічних працівників.
Отже, спеціальна норма (частина друга статті 57 Закону України "Про освіту") має перевагу над загальною (частина третя статті 199 КЗпП) нормою (lex specialis derogat ge№erali). Прийнята пізніше в часі загальна норма (частина третя статті 199 КЗпП) не скасовує спеціальної норми (lex posterior ge№eralis №o№ derogat priori speciali). Тому за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками призваними на військову службу за призовом під час мобілізації зберігається попередній середній заробіток.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач ОСОБА_1 станом на теперішній час перебуває у трудових відносинах з Одеським ліцеєм №92 Одеської міської ради на посаді вихователя продовженого дня, та проходить військову службу за призовом, отже на неї поширюється дія ЗУ "Про освіту", який є спеціальним законом, а тому саме вказаний закон підлягає застосуванню до даних спірних правовідносин.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2023 року у справі № 718/209/23, які є релевантними до спірних правовідносин.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, апеляційний суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносинах повинен враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилається як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Доводи скаржника, що судом першої інстанції, постановляючи оскаржуване рішення, допущено порушення норм матеріального права, оскільки застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, та суд першої інстанції не застосував закон, який підлягає застосуванню, є безпідставними, оскільки спірні правовідносини врегульовані спеціальним законом, якому надається перевага при розбіжності з загальним.
Більше того, на момент спірних правовідносин діяла така редакція ч. 2 ст. 57 Закону України "Про освіту": "У разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов'язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності".
Про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог свідчить і те, що лише Законом України від 22 листопада 2023 року № 3494-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань", який набрав чинності 24 грудня 2023 року, внесено зміни та у частині другій статті 57 Закону України "Про освіту" слова "чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період" виключено.
Тобто, у період до 24 грудня 2023 року за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, попередній середній заробіток зберігався.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Одеського ліцею №92 Одеської міської ради- залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 08.05.2025 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Є.С. Сєвєрова
С.О. Погорєлова