Справа № 464/2052/24 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М.
Провадження № 22-ц/811/3649/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
06 травня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - судді Ніткевича А.В.
суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.
секретаря Гаврилюк Я.Ю.
з участю представника позивача Расторгуєва О.В., представника відповідача Оприск Л.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Оприск Лілії Євгенівни на заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2024 року в складі судді Бойко О.М. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Лікарня Св. Єлизавети у м. Ессен ГмбХ до ОСОБА_1 про стягнення вартості наданих медичних послуг, -
встановив:
У березні 2024 року позивач ТОВ Лікарня Св. Єлизавети у м. Ессен ГмбХ звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти, які складають вартість наданих медичних послуг в сумі 9809 євро 80 євроцентів та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.04.2021 між ТОВ Лікарня Св. Єлизавети у м. Ессен ГмбХ та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір про медичне обслуговування, номер картки 31096712, пацієнт №3332003. За умовами вказаного договору, у випадку відсутності заяви про прийняття на себе витрат від постачальника соціального страхування, іншого державного чи приватного платника/постачальника медичного страхування або якщо надана заява про прийняття на себе витрат не діє або не перекриває витрати на всі використані послуги, пацієнт зобов'язаний сплачувати витрати повністю або частково самостійно.
Відповідно до взятих на себе зобов'язань Товариство зобмеженою відповідальністю Лікарня Св. Єлизавети у м. Ессен ГмбХ вперіод 13.042021 - 29.04.2021 надав відповідні медичні послуги відповідачу на суму 9809,80 євро. Оскільки відповідачем не повідомлено про наявність відповідного договору соціального або медичного страхування, чи відомостей про державного чи приватного платника, Товариство з обмеженою відповідальністю Лікарня Св. Єлизавети у м. Ессен ГмбХ виставило рахунок №11359125 від 10.05.2021на суму 9809,80 євро безпосередньо відповідачу. 15.07.2021 та 19.07.2021 на поштову адресу відповідача ОСОБА_3 направлено відповідне нагадування та повторне нагадування про оплату раніше направленого рахунку. Однак, відповідач не оплатив кошти наданих медичних послуг, у зв'язку із чим просив такі стягнути з відповідача.
Заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю Лікарня Св. Єлизавети у м. Ессен ГмбХ (реєстраційний номер:HRB19644, місцезнаходження:45138, Німеччина, Клара-Копп Вег 1 м.Ессен) 9809 євро 80 євроцентів та сплачений судовий збір в розмірі 6140 грн.15 коп.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 18 листопада 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2024 року залишено без задоволення.
Заочне рішення в загальному порядку оскаржив ОСОБА_1 , апеляційну скаргу в інтересах якого подала адвокат Оприск Л.Є. Вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, оскільки прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема вказує на те, що на підставі п.4 ст. 183 ЦПК України, суд встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, зобов'язаний повернути її заявнику без розгляду.
Звертає увагу, що відповідно до п.8 ст. 95 ЦПК України іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
До позовної заяви додано витяг з торгового реєстру окружного суду м. Ессен, який є офіційним документом, виданим ФРН. Цей документ є іноземним офіційним документом, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, або проставлення апостилю. Проте, в порушення п. 8 ст. 95 ЦПК України суд прийняв як письмовий доказ, не легалізований у встановленому порядку Витяг з торгового реєстру окружного суду м. Ессен.
Не легалізований іноземний офіційний документ не може бути документом, що посвідчує цивільну процесуальну дієздатність позивача.
За таких обставин, у справі відсутні докази правосуб'єктності і цивільної процесуальної дієздатності позивача, що у свою чергу дає підстави для висновку, що позов у цій справі подано особою, яка немає цивільної процесуальної дієздатності.
Окрім того, вказує на те, що копія Договору про медичне обслуговування, номер картки 31096712, пацієнт №3332003 від 14.04.2021 належним чином не завірена і оригінал судом не оглядався, відповідно цей доказ слід визнати недопустимим. Завірення копій будь яким іншим чином, не у відповідності із зазначеним ДСТУ 4163-2003 вимогам, тягне за собою визнання доказів, що містяться у ньому недопустимими.
За таких обставин вважає, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами факт укладення з відповідачем Договору про медичне обслуговування, номер картки 31096712, пацієнт №3332003 від 14.04.2021.
В матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем відповідних рахунків, а також не доведено факту надання медичних послуг відповідачу на 9809 Євро 80 євроцентів, які оскаржуваним рішенням стягнуто з відповідача.
Таким чином, суд першої інстанції під час розгляду справи не дотримався вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів, не з'ясував усіх юридично значущих обставин.
Просить скасувати заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2024 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_4 на підтримку доводів скарги, а також пояснення представника позивача ОСОБА_5 на заперечення таких, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Лікарня Св. Єлизавети у м. Ессен ГмбХ, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надані відповідачеві медичні послуги за плату, але відповідач свій обов'язок щодо сплати коштів в сумі 9809 євро 80 євроцентів за надані медичні послуги не виконав, а тому дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути вказану суму заборгованості.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з такого.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за ч. 1 ст. 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
Частиною 1 ст.11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України). Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч. 3 ст.11 ЦК України).
Як вбачається із матеріалів справи, Лікарня Св. Єлизавети у м. Ессен ГмбХ зареєстрована за адресою Клара-Копп-Вег, 1 45138 Ессен, Німеччина, організаційно-правова форма - Товариство з обмеженою відповідальністю, що стверджується торговим реєстром В Окружного суду м. Ессен. Номер компанії HRB 19644.
14.04.2021 між Лікарня Св. Єлизавети у м. Ессен ГмбХ та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про медичне обслуговування, номер картки НОМЕР_1 , пацієнт № 3332003. Предметом вказаного договору є надання відповідачу медичних послуг у порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством.
За умовами договору, у випадку відсутності заяви про прийняття на себе витрат від постачальника соціального страхування, іншого державного чи приватного платника/постачальника медичного страхування, або якщо надана заява про прийняття на себе витрат не діє або не покриває витрати на всі використані послуги, пацієнт зобов?язаний сплачувати витрати повністю або частково самостійно.
З рахунку-виписки № 11359125 від 10.05.2021 з історії хвороби стаціонарного хворого вбачається, що в період з 13.04.2021 по 29.04.2021 ОСОБА_1 перебував на лікуванні у Лікарні Св. Єлизавети у м. Ессен ГмбХ з діагнозом: трикрижковий перелом.
У рахунку № 11359125 від 10.05.2021 відображено складання договірної ціни на платні медичні послуги згідно із угодою, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю Лікарня Св. Єлизавети у м. Ессен ГмбХ та ОСОБА_1 , відповідно до якої загальна вартість платних медичних послуг у лікарні за надані відповідачу послуги становить 9809 євро 80 євроцентів.
Судом також встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 не повідомлено про наявність відповідного договору соціального або медичного страхування чи відомостей про державного чи приватного платника, а тому Лікарня Св. Єлизавети у м. Ессен ГмбХ виставило рахунок №11359125 від 10.05.2021 року на суму 9809 євро 80 євроцентів відповідачу безпосередньо.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення вартості наданих медичних послуг, позивач вказував на те, що відповідач не оплатив вартості проведеного йому лікування.
Згідно зі статтею 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За положеннями ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Істотною умовою договору про надання послуг є його оплатність, шляхом покладання на замовника обов'язку оплати виконавцеві послугу ( ч 1 ст. 901ЦК). Зокрема, в ч 1 ст. 903 ЦК України зазначається, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний сплатити надати йому послугу в розмірі, у строки та порядку, встановлених договором.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З огляду на те, що відповідачу позивачем надані медичні послуги за плату, але відповідач свій обов'язок щодо сплати коштів в сумі 9809 євро 80 євроцентів за надані медичні послуги не виконав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача вказаної суми.
При цьому, заперечуючи щодо позовних вимог, відповідач покликається, зокрема на те, що позивач не надав докази правосуб'єктності позивача, а витяг з торгового реєстру Окружного суду м. Ессен не легалізований у встановленому законом порядку.
Перевіряючи доводи скарги в означеній частині, колегія суддів виходить з такого.
Згідно ч.5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до ст. 183 ЦПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити:1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;2) найменування суду, до якого вона подається;3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі;4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника;5) підстави заяви (клопотання, заперечення);6) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (клопотання, заперечення);7) інші відомості, що вимагаються цим Кодексом.
Вимога вказати в заяві по суті справи, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Іноземна юридична особа подає документ, що є доказом її правосуб'єктності за відповідним іноземним законом (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).
Частиною 8 ст. 95 ЦПК України передбачено, що іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 74 Закону України "Про міжнародне приватне право" процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України. На вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа має представити оформлений з урахуванням статті 13 цього Закону документ, що є доказом правосуб'єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).
Статтею 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" внормовано, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Гаазька Конвенція 1961 року, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів», набула чинності між Україною і державами-учасницями цієї Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22 грудня 2003 року.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Конвенції ця конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Статтею 2 Конвенції передбачено, що кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Відповідно до частини 1 ст. 4 Конвенції, передбачений в ч. 1 ст. 3 Конвенції апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.
Статтею 5 Конвенції визначено, що апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред'явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ.
Апостиль установлюється у формі штампа розміром 10 х 10 см, у межах якого розміщено текст відповідно до зразка, і проставляється у формі відбитка штампа. Розмноження та копіювання (фотокопіювання) апостиля не дозволяються.
Апостиль проставляється безпосередньо на вільному від тексту місці документа або на його зворотному боці чи на окремому аркуші.
Згідно з положеннями Конвенції, документ, на якому проставлено апостиль, не потребує ніякого додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі - учасниці Конвенції.
Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду першої інстанції позивач долучив витяг з торгового реєстру В Окружного суду м. Есен щодо компанії №HBR 19644 Лікарня Св. Єлизавети у м. Ессен ГмбХ без проставлення апостиля.
З метою спростовування доводів апеляційної скарги щодо подання зазначеного документа без його легалізації, на пропозицію апеляційного суду, позивачем представлено виписку з торгового реєстру В Окружного суду м. Есен щодо компанії №HBR 19644 Лікарня Св. Єлизавети у м. Ессен ГмбХ з проставленням апостиля.
Тобто, позивачем подано докази, які підтверджують правосуб'єктність юридичної особи - Лікарні Св. Єлизавети у м. Ессен ГмбХ.
В свою чергу, покликання представника відповідача на правовий висновок Верховного Суду у справі № 922/393/18 про те, що не існування певних доказів на момент постановлення рішення судом першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції таких додаткових доказів незалежно від інших причин неподання позивачем таких доказів до суду, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки у справі № 922/393/18 касаційний суд погодився із висновком апеляційного суду, який відмовився прийняти новий доказ у справі, оскільки цей доказ взагалі не існував на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.
Натомість, у даній справі представником позивача, на пропозицію апеляційного суду, надано належний доказ правосуб'єктності юридичної особи - Лікарні Св. Єлизавети у м. Ессен ГмбХ, а саме виписку з торгового реєстру В Окружного суду м. Есен з проставленням апостиля, оскільки до позовної заяви позивачем долучено таку виписку без проставлення апостиля.
Аргументи скаржника на те, що копія Договору про медичне обслуговування, номер картки 31096712, пацієнт №3332003 від 14.04.2021 належним чином не завірена і оригінал судом не оглядався, відповідно цей доказ слід визнати недопустимим, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.
Згідно із ч.ч. 1, 2, 4, 7 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв'язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором.
При цьому, до письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку ст. 79 Закону України «Про нотаріат».
Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.
Надані позивачем переклад з німецької мови на українську договору на медичне обслуговування, рахунку-виписки № 11359125 від 10.05.2021 з історії хвороби стаціонарного хворого, рахунку № 11359125 від 10.05.2021, є належними та допустимими письмовими доказами, оскільки засвідчені у встановленому законом порядку, згідно із ст. 79 Закону України «Про нотаріат».
Належним чином засвідчений переклад на українську мову документу (договору на медичне обслуговування), складеного іноземною мовою, дає можливість встановити зміст такого документу, дії, які повинні були бути вчинені відповідачем на користь позивача.
Доводи апелянта про те, що завірення копій будь-яким іншим чином, не у відповідності із зазначеним ДСТУ 4163-2003 вимогам, тягне за собою визнання доказів, що містяться у ньому недопустимими, до уваги не приймаються, оскільки ДСТУ 4163-2003, який діяв з 01.09.2003 року на час звернення позивача до суду (22.03.2024) втратив чинність 01.09.2021.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач нагадуванням від 15 червня 2021 року та повторним нагадуванням від 19 липня 2021 повідомляв ОСОБА_1 про необхідність сплати платежу в розмірі 9809,80 євро, вказавши номер пацієнта 3332003 і номер рахунку-фактури: 11359125
Само по собі неотримання рахунку на оплату, не звільняє відповідача від сплати коштів за надані послуги.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо підстав для задоволення позову.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і обґрунтовано, у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача.
На підставі викладеного вище, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення суду і задоволення апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Оприск Лілії Євгенівни залишити без задоволення.
Заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 07 травня 2025 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк