Справа № 161/1961/24 Провадження №11-кп/802/242/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
08 травня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
законного представника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_9 ,
неповнолітнього потерпілого - ОСОБА_10 ,
законного представника потерпілого - ОСОБА_11 ,
представника потерпілого - ОСОБА_12 ,
інспектора сектору ювенальної провенції відділу превенції Луцького РУП ГУНП Волинської області - ОСОБА_13 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023035580001293 від 03 грудня 2023 року, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Рожищенського районного суду Волинської області від 24 грудня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця села Серники Варишський район Рівненська область, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , з повною загальною середньою освітою, студента 2 курсу Волинського Національного університету імені Лесі Українки, раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, та призначено йому покарання у виді 30 (тридцяти) годин громадський робіт.
Цивільний позов ОСОБА_11 , яка діє в інтересах неповнолітнього потерпілого ОСОБА_10 до ОСОБА_14 , законного представника обвинуваченого ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 , яка діє в інтересах неповнолітнього потерпілого ОСОБА_10 , 57 000 (п'ятдесят сім тисяч) гривень матеріальної шкоди та 25 000 (двадцять п'ять тисяч) гривень моральної шкоди.
Згідно вироку суду неповнолітний обвинувачений ОСОБА_7 02.12.2023 року близько 12 години 15 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на прилеглій території до гуртожитку №2 Волинського Національного університету, що за адресою: місто Луцьк, вулиця Банкова, 4, діючи з прямим умислом, керуючись метою нанесення тілесних ушкоджень іншій людині, усвідомлюючи значення та суспільну небезпеку своїх дій, в ході конфлікту, який раптово виник на грунті неприязних відносин з ОСОБА_10 , наніс останньому ряд ударів кулаком правої руки в ділянку обох очей, ротової порожнини та ділянку голови з права.
Таким чином, своїми вищевказаними умисними протиправними діями ОСОБА_7 , спричинив потерпілому ОСОБА_10 , наступні ушкодження: синці на нижніх повіках обох очей, крововиливи під слизову оболонку верхньої та нижньої губи, забійна рана слизової оболонки верхньої губи, травматичні переломи коронкових частин 1, 2 зубів зліва на верхній щелепі на рівні десни, з яких згідно висновку судово-медичного експерта за №728 від 04.12.2023 року за ступенем тяжкості забійна рана слизової оболонки верхньої губи та травматичні переломи коронкових частин 1, 2 зубів зліва на верхній щелепі відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. Решта ушкоджень за ступенем тяжкості відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.
Таким чином, неповнолітній ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, а саме: в умисному нанесенні потерпілому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я (том 2 а.с.2-8).
В поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого вважає, що підставою для скасування вироку суду першої інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.
Вказує на те, що при розгляді справи щодо ОСОБА_7 судом першої інстанції не було дотримано принципу незалежності по відношенню до сторін. Суд упереджено і критично піддавав сумнівам показання ОСОБА_7 , однак взяв за основу показання потерпілого ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , хоча вони суперечать відзнятому ОСОБА_17 відео події на свій телефон.
Окрім цього матеріали справи не містять жодних допустимих доказів перебування обвинуваченого ОСОБА_7 у стані алкогольного сп'яніння.
При цьому суд в оскаржуваному вироку не надав оцінки перебування ОСОБА_7 у стані необхідної оборони та мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо сутті спору. Окрім цього, у порушення вимог ст.314-1 КПК України рішення про складання досудової доповіді суд не приймав, хоча це стосується неповнолітнього.
Також у вироку суддя не надав належної оцінки щодо порушень вимог ст.240 КПК України при проведенні органом дізнання слідчих експериментів по справі, на що вказувала захисник ОСОБА_19 в судових дебатах, а тому слідчий експеримент з свідками ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , потерпілим ОСОБА_20 , не може вважатися належним, допустимим і достовірним доказом.
У даному кримінальному провадженні саме потерпілий вчинив суспільно небезпечне посягання щодо обвинуваченого зненацька безпідставно збивши з ніг, завдавши при цьому болю та намагався утримувати в положенні лежачи на землі. Отже, обвинувачений діяв в умовах необхідної оборони. Вказана обставина виключає як притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності, так і відшкодування ним заподіяної шкоди.
Крім того, у судовому засіданні було з'ясовано, що придбання брекетів для потерпілого було пов'язано з необхідністю вирівнювання зубів потерпілого, так як він мав цю ваду з дитинства, а не через пошкодження зубів потерпілого. В чому полягає моральна шкода та як суд визначив її вартість оскаржуваний вирок мотивації не містить.
Просить вирок від 24.12.2024 року скасувати та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 . Відмовити повністю у задоволенні позовної заяви ОСОБА_11 , яка діє в інтересах неповнолітнього потерпілого ОСОБА_10 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (том 2 а.с.14-19).
На адресу Волинського апеляційного суду 25.02.2025 року від представника ОСОБА_12 в інетерсах потерпілого ОСОБА_10 надійшли заперечення на апеляційну скаргу захисника обвинуваченого. Вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а тому просить її залишити без задоволення, а вирок без змін (том 2 а.с.35-37).
На адресу Волинського апеляційного суду 02.04.2025 року від прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Луцької окружної прокуратури ОСОБА_21 надійшли заперечення на апеляційну скаргу захисника обвинуваченого. Вважає апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення. В той же час вирок Рожищенського районного суду Волинської області від 24.12.2024 року є законним, обґрунтованим та таким, що ухвалений на підставі всебічно досліджених, належних та допустимих доказів. Висновки суду відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок - без змін (том 2 а.с.77-81).
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційної скарги; думку обвинуваченого, його законного представниката захисника, які апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити; потерпілого, його представника та законного представника, які заперечили доводи апеляційної скарги, просили вирок залишити без змін; прокурора, яка заперечили доводи апеляційної скарги захисника, просили вирок суду залишити без змін; інспектора сектору ювенальної провенції відділу превенції Луцького РУП ГУНП Волинської області, яка підтримала позицію прокурора щодо поданої апеляційної скарги захсиника; перевіривши матеріали провадження, колегія суддів приходить на наступних висновків.
Судове рішення відповідно до положень ст.370 КПК України повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, які мають значення для кримінального провадження.
Згідно зі ст.94 КПК України суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вказаних вимог закону місцевим судом при ухваленні вироку в даному кримінальному провадженні дотримано.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, за наведених у вироку обставин, підтверджуються письмовими доказами, які судом першої інстанції належним чином досліджено та детально викладено у вироку.
Також матеріали кримінального провадження свідчать про те, що суд першої інстанції у повному обсязі дослідив усі обставини, які мали значення для прийняття рішення в справі, повно та всебічно перевірив зібрані на досудовому слідстві докази та надав їм у сукупності належну оцінку, що вказує наведений у вироку аналіз доказів, з яким погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
За змістом положень ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як слідує з апеляційної скарги захисник просить скасувати вирок Рожищенського районного суду Волинської області від 24.12.2024 року та ухвалити новий вирок, яким визнати невинним ОСОБА_7 у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, та закрити кримінальне провадження.
Захисником обвинуваченого 08.05.2025 року до апеляційного суду поданого клопотання (том 2 а.с.114-115) в якому просить провести повторне дослідження доказів у справі (оглянути відеозапис, допитати свідків та потерпілого).
Поміж тим, колегією апеляційного суду відмовлено у задоволенні клопотання захисника про повторне дослідження ряду наведених нею доказів, оскільки сам факт непогодження сторони захисту з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів не є підставою для їх повторного дослідження апеляційним судом.
Нормами ст.404 КПК України чітко регламентовано, що за клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Захисник під час апеляційного перегляду просила повторно дослідити докази у зв'язку з неналежною, на її думку, оцінкою їх місцевим судом. Разом з тим, апелянтом не наведено жодних належних обґрунтувань того, що докази були досліджені судом першої інстанції не повністю чи з порушеннями, а підстав, передбачених ч.3 ст.404 КПК України, для повторного їх дослідження апеляційним судом встановлено не було, тому колегією суддів відмовлено у повторному їх дослідженні.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року: «Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Однією із загальних засад кримінального провадження, передбачених п.10 ч.1 ст.7 та ст.17 КПК України, є презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка визначає, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Апеляційний суд вважає, що висновки місцевого суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення при обставинах, встановлених вироком суду, а також правова кваліфікація його дій за ч.2 ст.125 КК України, ґрунтуються на зібраних по справі та перевіреними судом доказах, є обґрунтованими та належним чином мотивованими сукупністю досліджених доказів.
Мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, суд першої інстанції послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст.94 КПК України.
Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України,за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції обґрунтував показаннями неповнолітнього потерпілого ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 . Взяті показання потерпілого, свідків належним чином обґрунтовані, оскільки є послідовними та узгоджуються між собою та в своїй сукупності повно відтворюють картину події.
Також висновки про винуватість обвинуваченого суд обґрунтував даними, що містяться у письмових доказах, а саме:
-протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 02.02.2023 року підтверджується, що ОСОБА_10 звернувся з повідомленням про вчинення стосовно нього кримінального правопорушення 02.12.2023 року (том 1 а.с.108);
-висновком експерта №728 від 04.12.2023 року, згідно якого встановлено, що ОСОБА_10 отримав наступні тілесні ушкодження: синці на нижніх повіках обох очей, крововиливи під слизову оболонку верхньої та нижньої губи, забійна рана слизової оболонки верхньої губи, травматичні переломи коронкових частин 1, 2 зубів зліва на верхній щелепі на рівні десни. Дані тілесні ушкодження виникли від травмуючої дії тупого предмета, індивідуальні особливості якого в характері ушкоджень не відобразились, цілком можливо при обставинах та в час вказаних обстежуваним та в постанові, за ступенем тяжкості забійна рана слизової оболонки верхньої губи та травматичні переломи коронкових частин 1,2 зубів зліва на верхній щелепі відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. Решта ушкоджень за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень (том 1 а.с.109-110);
-протоколом проведення слідчого експерименту від 04.12.2023 року та додатку до протоколу оптичного носія інформації DVD диска встановлено, як неповнолітній ОСОБА_10 розповів про обставини нанесення йому невідомою особою тілесних ушкоджень а саме: кулаком правої руки наніс один чи два удари в ділянку зубів, один удар в ділянку правого ока, один удар з правої сторони в ділянку голови за адресою: місто Луцьк, вулиця Банкова, 4 (том 1 а.с.111-114);
-протоколом пред'явлення особи для впізнання від 08.12.2023 року, з додатком до протоколу фототаблицею, вбачається, що потерпілий ОСОБА_10 впізнав особу під №4, яка нанесла йому тілесні ушкодження, а саме ОСОБА_7 (том 1 а.с.115-119);
-протоколом огляду документу (відеозапису) від 04.12.2023 року виявлено відеофайл. При його відкритті є відеозапис з мобільного телефона «Айфон», який належить ОСОБА_24 , з фіксацією обставин нанесення тілесних ушкоджень обвинуваченим потерпілому ОСОБА_10 (том 1 а.с.123-134).
Суд першої інстанції критично віднісся до показань обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що він злякався і не мав умислу нанести тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_10 , оскільки така позиція обвинуваченого повністю спростовується встановленими у ході судового розгляду фактичними обставинами та безпосередньо дослідженими у суді доказами, з чим повністю погоджується апеляційнйи суд.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що дії, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , що виразились в умисному нанесенні потерпілому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, мали місце. Зазначені дії містять склад кримінального правопорушення - кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України.При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів проаналізував з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Що стосується доводів захисника обвинуваченого про відсутність жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують винність ОСОБА_7 в умисному нанесенні потерпілому ОСОБА_10 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, то вони є необґрунтованими і цим доводам була надана належна правова оцінка судом першої інстанції при ухваленні обвинуваченого вироку.
Показання потерпілого та свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , інші докази, зокрема, висновок судово-медичної експертизи тілесних ушкоджень ОСОБА_10 за № 728 від 04.12.2023 року, протоколи проведених із потерпілим впізнання обвинуваченого та слідчого експерименту, а також відеозапис події кримінальногоправопорушення, відзнятийсвідком ОСОБА_24 , узгоджуються між собою щодо обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи: часу, місця, способу вчинення кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було дотримано принципу незалежності по відношенню до сторін, оскільки на її думку, суд упереджено і критично піддавав сумнівам показання ОСОБА_7 , однак взяв за основу показання потерпілого ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , хоча вони суперечать відзнятому ОСОБА_17 відео події на свій телефон, то вони не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду даної справи.
Апеляційний суд зазначає, що місцевим судом було створено необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, зокрема, надано рівні можливості щодо заявлення клопотань про виклик свідків, їх допиту, подання письмових доказів та участі у їх дослідженні, тощо.
Не заслуговують на увагу суду посилання захисника про те, що ОСОБА_7 не перебував у стані алкогольного сп'яніння, оскільки дана обставина спростовується показаннями свідків та потерпілого, які стверджували, що від обвинуваченого ОСОБА_7 було чути запах алкоголю з ротової порожнини.
Щодо не призначення та не проведення експертизи на стан сп'яніння, як зазначає захисник, то слід зазначити, що норми кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту перебування особи на час вчинення ним інкримінованих йому протиправних дій у стані алкогольного сп'яніння якимось певним видом доказів. Зазначені обставини підлягають доказуванню й оцінці, шляхом дослідження і оцінки всієї сукупності доказів, зокрема і показань свідків. До того ж, норми кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту перебування особи у стані алкогольного сп'яніння виключно шляхом проведення відповідного медичного дослідження.
Апеляційний суд вважає необгрутованими доводи апелянта про пребування ОСОБА_7 у стані необхідної оборони і що саме потерпілий вчинив суспільно небезпечне посягання щодо обвинуваченого, зненацька безпідставно збивши з ніг, завдавши при цьому болю та намагався утримувати в положенні лежачи на землі, оскільки вони суперечать фактам, які були встановлені в ході досудового розслідування та досліджені під час судового розгляду.
Право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього підстави. Така підстава, відповідно до ч.1 ст.36 КК України характеризується наступними елементами: вчинення щодо особи, яка захищається, суспільно- небезпечного посягання та необхідністю його негайного відвернення або припинення.
Оборона допустима лише від діянь, що загрожують і визначені як злочини.
У матеріалах провадження відсутні докази на підтвердження того, що потерпілий вчинив будь-які дії, які за своїм характером та об'єктивними проявами могли бути розцінені як такі, що досягли ступеню суспільної небезпечності, властивого для злочину і викликали би у обвинуваченого стан необхідної оборони.
На думку суду така версія ОСОБА_7 та його захисника є намаганням ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення та перекласти вину за події, що відбулись 02.12.2023 року, на потерпілого ОСОБА_10 .
Апеляційний суд також звертає увагу на те, що є суперечлива позиція сторони захисту оскільки обвинувачений винним себе не визнає, однак, поряд з цим, просив вибачення у потерпілого за заподіяння йому тілесних ушкоджень та добровільно в порядку відшкодування матеріальної шкоди компенсував потерпілому 5000 гривень.
Безпідставними є посилання сторони захисту на порушення судом першої інстанції вимог ст.314-1 КПК України про неприйняття рішення про складання досудової доповіді щодо неповнолітнього
Відповідно до ч.2 ст.314-1 КПК України досудова доповідь складається щодо особи, обвинуваченої у вчиненні нетяжкого або тяжкого злочину, нижня межа санкції якого не перевищує п'яти років позбавлення волі. Досудова доповідь щодо неповнолітнього обвинуваченого віком від 14 до 18 років складається незалежно від тяжкості вчиненого злочину, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
У зв'язку з тим, що згідно до ст.12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.125 КК України, відноситься до кримінальних проступків, а не злочинів, тому в даному випадку складання досудової доповіді не передбачається.
Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки щодо порушень вимог ст.240 КПК України при проведенні органом дізнання слідчого експерименту з свідками ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , потерпілим ОСОБА_10 , а саме: не отримання жодної згоди на участь у слідчому експерименті; втручання інших учасників в розповідь потерпілого, є необґрунтованими.
Відповідно до вимог ч.5 ст.240 КПК України слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи, здійснюється лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора, яке розглядається в порядку, передбаченому цим Кодексом, для розгляду клопотань про проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи.
Апеляційний суд зазначає, що слідчий експеримент 04.12.2023 року було проведено у приміщенні Луцького РУП ГУНП у Волинській області.
Крім того ст.227 КПК України зазначає, що законний представник, педагог, психолог або лікар має право ставити уточнюючі запитання малолітній або неповнолітній особі під час проведення слідчих (розшукових) дій за їх участю.
Суд першої інстанції навів у вироку підстави з яких він відхилив доводи захисника обвинуваченого з посиланням на докази, здобуті органами досудового слідства у порядок і спосіб, визначений чинним кримінально-процесуальним законодавством.
Будь яких підстав, визначених ст.ст.412, 415 КПК України для призначення нового судового розгляду провадження обвинуваченим та його захисником ні в апеляційній скарзі, ні в судовому засіданні не наведено. Їх твердження жодним чином не впливають на висновок суду щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення і не дають колегії суддів з цих підстав для зміни чи скасування судового рішення.
Щодо призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно з ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому воно повинно бути необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
В той же час згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Тобто, при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати не тільки дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують покарання, сукупність пом'якшуючих покарання обставин, тощо, а й особливості вчинення конкретного кримінального правопорушення, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.
Відповідно до ст.103 КК України, при призначенні покарання неповнолітньому суд враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до кримінальних проступків, конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, який є неповнолітнім (том 1 а.с.142), раніше не судимий (том 1 а.с.141), на обліку у лікаря нарколога або психіатра не перебуває (том 1 а.с.143), обставини, що пом'якшують покарання, та обставини, котрі обтяжують покарання.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 , згідно ст.66 КК України, суд першої інстанції визнав, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення будучи неповнолітнім, позитивно характеризується по місцю проживання та навчання (том 1 а.с.137, 140), частково відшкодував матеріальну шкоду, раніше не судимий.
Обставинами, які обтяжують покарання обвинуваченого, згідно ст.67 КК України, суд першої інстанції визнав вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння.
На переконання апеляційного суду враховуючи всі обставини в кримінальному провадженні в їх сукупності, у тому числі й ті, на які посилається у своїй апеляційній скарзі захисник, яким судом першої інстанції була надана вірна оцінка, місцевий суд обґрунтовано прийшов до висновку, що з метою виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень слід призначити покарання у виді громадських робіт.
Апеляційний суд зазначає, що позиція потерпілої сторони у судових засіданнях місцевого та апеляційного судів, щодо обрання заходу примусу не є обов'язковою для суду, натомість ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України.
Апеляційний суд вважає, що позитивна характеристика, а також те, що ОСОБА_7 на момент вчинення кримінального правопорушення був неповнолітнім, вперше притягується до кримінальної відповідальності, частково відшкодував заподіяну ним майнову шкоди, намагався примиритися із потерпілим, не можуть бути визнані достатніми підставами для пом'якшення покарання обвинуваченому.
Таким чином підстав для зміни вироку та пом'якшення обвинуваченому призначеного покарання апеляційний суд не знаходить, оскільки покарання не буде відповідати загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання буде недостатнім для досягнення мети такого покарання, не буде співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно справедливим через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Верховний Суд неодноразово звертає увагу на те, що виправлення має на меті шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність. Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.
Також апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
Щодо доводів захисника обвинуваченого про безпідставність завдоволення цивільного позову ОСОБА_11 , яка діє в інтересах як законний представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_10 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, то вони на думку апеляційного суду є безпідставними та необгрунтованими.
Відповідно до ч.1 ст.129, абз.7 п.2 ч.3 ст.374 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому, про що у вироку зазначаються відповідні підстави.
У відповідності до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі ст.ст.80, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як вбачається із матеріалів справи на підтвердження цивільного позову в частині завданої матеріальної шкоди позивач надав план лікування зубів (том 1 а.с.47).
В ході розгляду справи судом першої інстанції був допитаний свідок ОСОБА_26 , який здійснював лікування потерпілого ОСОБА_10 , який підтвердив розрахунок вартості лікування зубів останнього.
Висновком експерта №728 від 04.12.2023 року підтверджено отримання ОСОБА_10 наступних тілесних ушкоджень, зокрема травматичні переломи коронкових частин 1, 2 зубів зліва на верхній щелепі на рівні десни (том 1 а.с.109-110).
Таким чином наданий потерпілим план лікування, який долучений до провадження, фактично передбачає вартість переліку стоматологічних послуг, яких потребує потерпілий ОСОБА_10 , та дозволяє переконатись в тому, що вищевказані послуги знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку із пошкодженням здоров'я, яке зазнав неповнолітній потерпілий внаслідок дій обвинуваченого ОСОБА_7 .
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи цивільний позов потерпілого в частині відшкодування матеріальної шкоди, обґрунтовано виходив з того, що розмір матеріальної шкоди в загальному становить 62000,00 гривень та складається з суми, яку потерпілий ОСОБА_10 витратив на лікування тілесних ушкоджень. Відтак вказану суму матеріальної шкоди, завданої ОСОБА_10 , який потерпів від кримінального правопорушення вчиненого ОСОБА_7 , необхідно стягнути в розмірі 57000 гривень, враховуючи часткове відшкодування (5000 гривень) даної шкоди обвинуваченим.
Встановлене Конституцією України та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, а також одним із засобів захисту порушених цивільних прав та інтересів, які передбачені ст.16 ЦК України.
Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її безпідставного збагачення (Постанова КЦС ВС від 23.06.2022 року у справі №607/4341/20). Відповідно до п.9 цієї ж постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При цьому суд першої інстанції зважив на положення ст.ст.127-128 КПК України, п.2 ч.2, ч.3 ст.23 ЦК України згідно яких суд при вирішенні питання про розмір шкоди має керуватися не платоспроможністю винуватця, а ступеню страждань потерпілих та розміром понесених ними матеріальних втрат.
Апеляційний суд вважає, що вирішуючи цивільний позов про відшкодування моральної шкоди потерпілому у сумі 25000 гривень суд першої інстанції в повному обсязі врахуваввсі обставини справи, характер завданої моральної шкоди, ступінь та обсяг моральних переживань потерпілого та їх тривалість, наявність причинного зв'язку між вчиненим і моральною шкодою, яка настала, роль і ступінь участі обвинуваченого, її мотиви.
Інші доводи апеляційних скарг не впливають на правильність прийнятого судом рішення, а тому колегія суддів не приймає їх до уваги.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які можуть бути підставами для скасування вироку, колегією суддів не встановлено, тому апеляційну скаргу захисника належить залишити без задоволення, а вирок - без зміни.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 419 КПК України Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Рожищенського районного суду Волинської області від 24 грудня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: