Справа № 761/44887/24
Провадження № 2/761/3964/2025
15 квітня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Фролової І. В.,
секретаря судового засідання - Бордусенка Б. С.,
за участі:
представника позивача - Раковець О. О.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
представника третьої особи - Горбенко І. М.
розглянувши матеріали заяви представника ОСОБА_3 - адвоката Раковець Ольги Олегівни про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про повернення дитини за попередні місцем проживання,
До Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про повернення дитини за попередні місцем проживання.
Ухвалою суду від 02 грудня 2024 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
На адресу суду надійшла заява представника ОСОБА_3 - адвоката Раковець Ольги Олегівни про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про повернення дитини за попередні місцем проживання.
У своїй заяві представник позивача просить суд вжити заходи забезпечення позову, шляхом обмеження права виїзду за межі України малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди батька ОСОБА_3 до набрання судового рішення законної сили.
Cвою заяву мотивує тим, що ОСОБА_5 , громадянин Чеської Республіки, (Позивач) та ОСОБА_1 , громадянка України, (Відповідач) зареєстрували шлюб у Чеській Республіці м.Адамов округ Бланско. В шлюбі у Сторін народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З моменту укладення шлюбу у 2021 році Сторони з дитиною разом як одна сім?я спільно проживали в Чеській Республіці, місто Брно за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності Позивачу. У липні 2024 році Відповідач забрала сина ОСОБА_4 та без відома та згоди Відповідача (як батька дитини) та покинула Чеську Республіку. З цього часу Позивач обмежений у побаченнях та спілкуванні з дитиною.
Враховуючи, що в умовах воєнного стану, який триває від 24 лютого 2022 року й донині, відповідно до п. 2-3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 р. № 724), нотаріальна згода другого з батьків не потрібна для перетину кордону неповнолітньою дитиною разом з матір?ю, можливий повторний виїзд Відповідача з дитиною Сторін за кордон (з метою уникнення виконання рішення по справі у випадку задоволення позовних вимог), що повністю унеможливить судовий захист прав та інтересів позивача на повернення дитини за Гаазькою Конвенцією 1980 року.
Представник позивача у судовому засіданні вимоги заяви підтримала, просила суд застосувати заходи забезпечення.
Відповідачка зі своїм представником у судовому засіданні щодо задоволення вимог заяви заперечували, просили відмовити.
Представник третьої особи у судовому засіданні щодо задоволення вимог заяви заперечував, просив відмовити.
Суд, дослідивши матеріали заяви та додані до неї матеріали, матеріали цивільної справи, дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
З точки зору закону, значення цих заходів полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.
Частиною 1 ст. 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема, позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Суд зауважує, що метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Так, відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, провадження №14-729цс19, зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони до моменту вирішення справи по суті перетин державного кордону України малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди батька ОСОБА_3 , як на обґрунтування обраного виду забезпечення позову, посилалася на те, що відповідачка регулярно чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною, що на думку позивача створює ризик викрадення дитини відповідачем та несе шкоду інтересам дитини.
Аналіз наведених вище норм вказує на те, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України, застосувати заборону виїзду за межі України як спосіб забезпечення позову.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц, провадження № 61-47217св18, від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19, провадження № 61-11750св19, від 08 березня 2023 року у справі № 263/989/21, провадження № 61-16075св21.
Отже, обраний ОСОБА_7 спосіб забезпечення позову шляхом заборони виїзду за межі України дитині без згоди батька та матері не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України.
Крім того, статтею 3 Конвенції про права дитини, яка набрала чинності для України 27 лютого 1991 року, проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (Заява №31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у Справі Olssonv. Sweden (№2) від 27 листопада 1992 року, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).
З огляду на наведене, суд зазначає, що беручи до уваги інтереси дитини, які переважають над інтересами батьків, події, пов'язані з повномаштабними воєнними діями на всій території України, захід забезпечення позову, про вжиття якого просить позивач, являється явно неспівмірним позовним вимогам та несе небезпеку малолітній дитині, права якої, в тому числі на життя, здоров'я та безпеку, можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статями 149, 150, 153, 260, 353, 354 ЦПК України, суддя,
У задоволенні заяви ОСОБА_3 - адвоката Раковець Ольги Олегівни про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про повернення дитини за попередні місцем проживання - відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: