Єдиний унікальний номер 317/131/25
Провадження № 2/317/518/2025
09 травня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Качана А.В.
за участі:
секретаря судового засідання Герман В.В.
позивача ОСОБА_1
представника позивача, адвоката Лєскіна М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди,-
До Запорізького районного суду Запорізької області надійшов позов ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди.
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що вона, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на день подання позовної заяви позивач є інвалідом 2 групи загальне захворювання (довічно). Працює лікарем у КНП «Міська дитяча лікарня № 5» 3МР.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.
Випискою з акту огляду медико-соціальної експертною комісією серія 12 ААБ № 257825 від 21.01.2020 їй призначено інвалідність 3 групи, загальне захворювання.
Довідкою до акту огляду медико-соціальної експертною комісією серія 12 ААГ № 859235 від 14.12.2021 їй призначено інвалідність 2 групи, загальне захворювання (довічно).
Зазначає, що погіршення стану здоров'я як і безпосередньо хворобу вона пов'язує з агресією Російської Федерації (яка розпочалась з 2014 року, а в 2022 році переросла в повномасштабне вторгнення країни агресора на територію України та продовжується до теперішнього часу) та бойовими діями які спричинили постійний стресовий стан та відчуття тривоги. Крім цього позивач зазначає, що відчуває душевні страждання, що не дають можливості проживати повноцінним життям та життям, яким вона проживала до збройної агресії російської федерації проти України, вимушена була змінити звичний уклад свого життя, вона зазнає безперервного, невгамовного душевного болю та страждань, втрати душевного спокою, постійно відчуває невпевненість у завтрашньому дні.
Також зазначає, що війна змусила пережити позивача весь спектр сильних негативних емоцій, вона стала помічати, що у неї почала страждати пам'ять, у спілкуванні часто стає занадто емоційною, чого раніше не було. Погіршення стану здоров'я явно впливають на якість життя, наявне дійсно глибоке та інтенсивне психотравмування, а систематичні сигнали повітряної тривоги, обстріли м. Запоріжжя та його передмістя, постійні атаки безпілотних летальних апаратів (БпЛА типу «Шахед» та/або «Герань»), ракет, балистики призводять до відсутності світла, води, тощо, що також впливає на психічний стан, тому Позивач вважає, що Російська Федерація, яка зіпсувала якість її життя, якість життя її родини і як наслідок здоров'я, має за це відповідати, як перед Україною загалом, так і перед нею особисто.
Вказує, що внаслідок неправомірних дій відповідача позивач зазнала фізичних та душевних страждань у зв?язку з чим стан здоров'я значно погіршився. Погіршення стану здоров'я, яке отримала позивач, призвело до вимушених змін у її житті, позивач тривалий час проходила лікування, їй було проведено операцію, отримала інвалідність, втратила здоров'я, наслідки травми позивач відчуватиме до кінця життя.
Позивач стверджує, що пережила всі жахи війни, що відобразилось на її психічному здоров'ю.
Розмір моральної шкоди, яка була спричинена такими діями, позивач оцінює в сумі 50 000,00 ( п'ятдесят тисяч) євро, що на день подання позову (06.01.2025) за офіційним курсом Національного банку України становить 2 166 735,00 грн.
Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду в сумі 50 000 євро позивач вважає, що це є справедливою компенсацією з агресора - Російської Федерації за факт порушення основоположних прав людини в Україні через що позивачу завданий власний душевний невгамовний біль, безперервні страждання через війну. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
У позовній заяві позивач зазначає, що Російської Федерації на частині території України було порушено низку прав позивача, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, зокрема, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті и релігії.
Крім цього, умови, в яких позивач проживає зараз, не дають можливості налагодити звичний для неї спосіб життя. Усе до чого позивач прагнула раніше тепер є неможливим, оскільки дуже гостро стало питання з її здоров'ям та фінансів, що безперечно позначилися на моральному та фізичному стані. Отримавши інвалідність, відчуває розчарування, безсилля та безпорадність, що також завдає їй моральну шкоду. Позивач вимушений витрачати час і кошти для захисту своїх прав та інтересів. Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, позивач вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно неї.
Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, станом фізичного та психічного здоров'я, а також почуття безпорадності та розчарування, позивач вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну йому моральну шкоду у сумі 2 166 735, 00 грн., що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 50 000 євро.
Просить суд стягнути з держави Російської Федерації в особі посольства Російської Федерації в Україні на її користь моральну шкоду у розмірі 50 000 євро, що на день подання позову (06.01.2025) за офіційним курсом Національного банку України становить 2 166 735, 00 грн., судові витрати покласти на відповідача.
10.01.2025 ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
17.03.2025 ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.
Позивач та її представник - адвокат Лєскін М.С. у судовому засіданні позовну заяву підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечували.
Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, причини неявки суд не повідомив, у встановлений строк представник відповідача не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.
Розглянувши питання судового імунітету в даному випадку, суд дійшов до такого.
У справах з іноземним елементом щодо приватноправових відносин, одним із учасників яких є іноземні держави, акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та в інших випадках, передбачених законами України і міжнародними договорами України, застосовується судовий імунітет.
Позивач визначив відповідачем Російську Федерацію.
У випадку пред'явлення позову до іноземної держави, питання судового імунітету розглядається, зокрема відповідно до статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Крім того, судовий імунітет поширюється також на акредитовані в Україні дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав, їх службових осіб. Дипломатичний і консульський імунітети регулюються національним законодавством і міжнародними конвенціями: Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 року, Віденською конвенцією про консульські зносини і факультативними протоколами 1963 року. На відміну від іноземних держав вони підлягають юрисдикції судів України лише в межах, визначених принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорам відповідної держави.
При цьому, рішення про відмову від імунітету може бути прийняте виключно державою, що акредитує, а не дипломатичним представництвом самостійно, в якому здійснює функції дипломатичний агент тобто Урядом цієї держави в особі відповідного зовнішньополітичного відомства.
Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятий Радою Європи 16.05.1972 (далі конвенція 1972) та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН 02.12.2004 (далі Конвенція 2004).
Обидві конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету, а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом в суді іншої держави-учасниці.
Так, стаття 11 Конвенції 1972 та стаття 12 Конвенції 2004 передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справ, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Зазначені статті відображають підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну.
Попри те, що Україна не є учасницею жодної із вищенаведених конвенцій, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 14.03.2013 року у справі «Олєйніков проти Російської Федерації» вказав, що положення Конвенції 2004 підлягають застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її.
Вищезазначене також було враховано Верховним Судом у своїй постанові від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц, якою суд обґрунтував свою правову позицію про відсутність у РФ судового імунітету.
Отже, судовий імунітет не підлягає застосуванню з огляду на порушення РФ державного суверенітету України.
Також, Верховний Суд у своєму рішенні від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 зазначив, що починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні РФ запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку із вчиненням збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності України.
Виклик відповідача у справі держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, здійснювався шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України на сайті Запорізького районного суду Запорізької області.
З огляду на викладене, керуючись ч. 4 ст. 223 ЦПК України, суд дійшов до висновку про розгляд справи за відсутності відповідача на підставі наявних у ній доказів та відповідно до ст. 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення.
Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним у справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об'єктивному та всебічному з'ясуванні обставин справи, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
Згідно п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За положеннями статей 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Таким чином, обов'язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копію паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 , виданим 24.11.1999 Хортицьким РВ УМВС України в Запорізькій області (а.с. 10).
Позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю № 1019695 від 09.01.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 26).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.
Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ.
Міністерством розвитку громад та територій України 28.02.2025 наказом № 376 затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Відповідно до пункту 1.3 розділу І зазначеного переліку, Долинська сільська територіальна громада віднесена до території можливих бойових дій.
Загальновідомим є факт того, що Долинська сільська територіальна громада перебуває під загрозою ракетно-бомбових ударів з боку Російської Федерації, оголошуються досить часті повітряні тривоги.
На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08.06.1977 несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла.
За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За змістом ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: зокрема, у випадках, встановлених законом.
Згідно з ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на РФ як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди РФ.
Таким чином, РФ є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме РФ є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Право на життя передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, ІV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділу ІІ Конституції України.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» від 1 липня 2010 року зокрема зазначив: 37. Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Антипенко проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia); Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 року у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia); рішення у справі «Гарабаєв проти Російської Федерації» (Garabayev v. Russia), а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 року у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia).
З огляду на вказану практику Європейського Суду з прав людини, заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
За положеннями ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Луізідоу проти Турецької Республіки» (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), вирішено зобов'язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
В рішенні Суду зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того, суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території Кіпру, де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами.
Отже, виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, затвердивши «Правила суду - компенсація шкоди», виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер, а також мати характер множинності.
Загальновідомим, та таким, що не потребує доказування, є факт, що 24.02.2022 почалось повномасштабне російське збройне вторгнення в Україну і триває до теперішнього часу.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач отримує пенсію по інвалідності 2 групи, загальне захворювання, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 (а.с. 14).
Відповідно до довідки виданої КНП «Міська дитяча лікарня № 5» ЗМР від 06.01.2025 позивач ОСОБА_1 працює у КНП «Міська дитяча лікарня № 5» ЗМР з 01.08.1992 по час видачі довідки на 0,5 ставки лікаря-нефролога дитячого педіатричного відділення № 1 та 0,5 ставки лікаря-нефролога дитячого центру діагностики та лікування алергічних і соматичних захворювань (а.с.15).
Відповідно до виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією № 257825 від 21.01.2020 позивачу ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності, причина інвалідності - загальне захворювання (а.с. 16).
Як вбачається з виписок із медичної карти стаціонарного хворого дати надходження позивача ОСОБА_2 до стаціонару (гематологічне відділення): 12.04.2022, 12.07.2022, 14.10.2022, 09.12.2022, 02.01.2024, 19.07.2024 (а.с.17-19) та від 20.02.2025, 29.10.2024, 19.07.2024, 02.04.2024, 02.01.2024, 02.10.2023, 28.06.2023, 21.03.2023, 09.12.2022, 14.10.2022, 12.07.2022, 12.07.2022, відповідно до зазначених виписок встановлено повний діагноз: «С90.00 - Множинна мієлома, без згадки про ремісію, М06.90 - ревматоїдний артрит, неуточнений, множинні локалізації, Множинна мієлома І А ст. по Дьюрі-Сальмону. ISS Іст. Після курсів ПХТ. Повна відповідь. Ревматоїдний артрит, серопозитивний.»
Відповідно до виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією № 627020 від 14.12.2021 позивачу ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності, причина інвалідності - загальне захворювання (а.с. 20).
У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 пояснила, що вважає, що погіршення стану здоров'я як і безпосередньо хворобу вона пов'язує з агресією Російської Федерації (яка розпочалась з 2014 року, а в 2022 році переросла в повномасштабне вторгнення країни агресора на територію України та продовжується до теперішнього часу) та бойовими діями які спричинили постійний стресовий стан та відчуття тривоги. Також зазначила, що внаслідок збройної агресії позивач зазнає душевних страждань і принижень, перенесла стреси і побоювання за свою безпеку, внаслідок чого були порушені її нормальні життєві зв'язки та погіршились відносини з оточуючими людьми, вона вживала додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права.
Належних доказів причинно-наслідкового зв'язку між встановленим захворюванням позивача та її хвилюванням та душевними стражданнями (тобто доказів того, що захворювання виникло саме в результаті переживань та душевних страждань позивача) суду не надано.
Представник позивача у судовому засіданні також зазначив, що медичних доказів про причинний зв'язок та виникнення у позивача захворювання немає, проте хронологія виникнення таких захворювань і є підтвердженням такого причинно-наслідкового зв'язку.
За вказаних обставин суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між її захворюванням та душевними стражданнями які виникли в результаті агресії Російської Федерації (яка розпочалась з 2014 року, а в 2022 році переросла в повномасштабне вторгнення країни агресора на територію України та продовжується до теперішнього часу).
Проте, суд бере до уваги та вважає доведеним факт того, що позивач зазнала моральної шкоди внаслідок збройної агресії Російської Федерації, що призвело до її душевних страждань, принижень, стресів та побоювань за свою безпеку, внаслідок чого були порушені її нормальні життєві зв'язки та погіршились відносини з оточуючими людьми, вона вживала додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права. Часті повітряні тривоги, які лунають до теперішнього часу щоденно, необхідність постійно перебувати в укритті, бомбардування об'єктів критичної інфраструктури та житлових будинків завдають позивачу душевні страждання, що не дають можливості проживати повноцінним життям та життям, яким вона проживала до збройної агресії російської федерації проти України, вимушена була змінити звичний уклад свого життя, вона зазнає безперервного, невгамовного душевного болю та страждань, втрати душевного спокою.
Спричинену моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 50000 євро, що за офіційним курсом НБУ на день звернення з даним позовом до суду еквівалентно 2166735,00 гривень.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягара доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне.
Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівнювання до іншого майнового еквіваленту. Тому, грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого.
При визначенні розміру моральної шкоди, яку слід стягнути, суд враховує ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у її житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, та вважає, що розмір 500000,00 грн. достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування такої шкоди. Судом враховано, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою особи.
З урахуванням встановлених фактичних обставин, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
За правилами ст.141 ЦПК України, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду у розмірі 500000,00 грн. (п'ятсот тисяч гривень 00 коп.)
В задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь держави Україна судовий збір у розмірі 3493,74 грн. (три тисячі чотириста дев'яносто три грн. 74 коп.)
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: держава Російська Федерація.
Суддя А.В. Качан