печерський районний суд міста києва
Справа № 757/20865/25-к
06 травня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора: ОСОБА_3 , захисника: ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах 3-го відділу (документування злочинів, проти миру, людяності та ознак геноциду) управління документування злочинів, учинених в умовах збройного конфлікту Головного слідчого управління Національної поліції України капітана поліції ОСОБА_5 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваної ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111 КК України, -
06.05.2025 у провадженні слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , надійшло клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах 3-го відділу (документування злочинів, проти миру, людяності та ознак геноциду) управління документування злочинів, учинених в умовах збройного конфлікту Головного слідчого управління Національної поліції України капітана поліції ОСОБА_5 , за погодженням з прокурором першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваної ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111 КК України.
В обґрунтування клопотання слідчий посилається на те, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12024000000002311 від 13.11.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111 КК України, за підозрою: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111 КК України.
Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні здійснюється Офісом Генерального прокурора.
В ході проведення досудового розслідування встановлено, що Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Положеннями ст.ст. 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ст. 17 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Згідно з ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим), області, зокрема, Донецька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» збройна агресія російської федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, а 24 лютого 2022 року переросла в повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України,російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації російської федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні російській федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Відповідно до преамбули Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року одним із наслідків збройної агресії російської федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України.
Боротьба з іноземною окупацією відповідно до п. 4 ст.1 ч. І Додаткового протоколу (Протокол I) від 8 червня 1977 року до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів від 12 серпня 1949 року є формою збройного конфлікту.
У березні - квітні 2014 року в місті Донецьку та інших населених пунктах Донецької області розпочалася збройна агресія російської федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, спрямованої на окупацію Донецької області та порушення територіальної цілісності України.
В окремих містах та районах Донецької області всупереч законодавству України 07 квітня 2014 року оголошено «декларацію про суверенітет донецької народної республіки» та 11 травня 2014 року проведено незаконний референдум з питання «рро підтримку акта про проголошення державної самостійності донецької народної республіки», за результатами якого проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «донецька народна республіка» (далі - «днр»).
У квітні 2014 року на території Донецької області створено терористичну організацію «донецька народна республіка», у складі якої з метою здійснення терористичних актів створені незаконні озброєні підрозділи.
Вказана терористична організація має конкретних лідерів, які підтримують між собою тісні взаємозв'язки, чітку ієрархію та структуру, яка складається з політичного та силового блоків, керівники та учасники яких підпорядковуються лідерам організації, а також здійснено розподіл функцій між її учасниками, на яких покладені відповідні обов'язки згідно з єдиним планом спільних злочинних дій.
Так, на учасників політичного блоку терористичної організації покладаються такі обов'язки:
- створення так званих органів державної влади «днр», «лнр» та організація їх діяльності;
- видання нормативно-правових актів від імені нелегітимних органів державної влади «днр» та «лнр»;
- організація та проведення незаконних референдумів та виборів на територіях, підконтрольних «днр» та «лнр»;
- проведення агітаційної роботи серед населення Донецької та Луганської областей щодо діяльності терористичних організацій «днр» та «лнр» з метою схиляння їх до участі у вказаних терористичних організаціях та отримання підтримки власної діяльності серед мешканців східних регіонів України;
- організація збору, отримання матеріальної і фінансової допомоги від інших учасників терористичної організації та, осіб лояльно налаштованих до їх діяльності, а також її розподілу;
- налагодження взаємодії між лідерами «днр» та «лнр», представниками влади та збройних сил російської федерації з метою координації дій щодо застосування актів збройної сили проти держави України, спрямованих на захоплення державної влади в Україні, а також дій, направлених на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;
- налагодження взаємодії з прихильниками злочинної діяльності, що перебувають за кордоном, з метою координації дій, отримання матеріальної і гуманітарної допомоги та озброєння, а також залучення іноземних громадян для здійснення актів застосування збройної сили проти держави України, зокрема протидії правоохоронним органам та силам Антитерористичної операції (далі - АТО) та Операції об'єднаних сил (далі - ООС);
- налагодження взаємодії з місцевими та закордонними засобами масової інформації з метою їх використання для агітацій, висвітлення діяльності «днр» та «лнр», дискредитації діяльності органів державної влади України і осіб, задіяних у ході проведення антитерористичної операції, та формування думки серед населення про законність власних дій, а також вчинення за їх допомогою закликів до захоплення державної влади в Україні та дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України, на порушуючи порядок, встановлений Конституцією України;
- надання матеріальної та організаційної допомоги учасникам силового блоку «днр» та «лнр» для забезпечення їх протиправної діяльності;
- забезпечення учасників «днр» та «лнр» транспортом, символікою та агітаційними матеріалами.
На учасників силового блоку терористичної організації покладаються такі обов'язки:
- систематична організація та здійснення актів застосування збройної сили проти держави України в особі представників сил АТО, зокрема ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню службових обов'язків співробітниками правоохоронних органів України і військовослужбовцями Збройних Сил України та іншими військовими формуваннями, задіяними у проведенні АТО та ООС;
- створення не передбачених законом озброєних підрозділів та участь у їх діяльності;
- вербування нових учасників до складу силового блоку терористичної організації «днр» та організація їх у групи, навчання, озброєння і керівництво їхніми діями;
- захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об'єктів на території Донецької області;
- вчинення терористичних актів та диверсій на іншій території України;
- захоплення чи заволодіння у інший спосіб зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами, військовою технікою, транспортними засобами, а також будівництво укріплень з метою протидії діяльності осіб, задіяних у ході проведення АТО та ООС, і забезпечення власної злочинної діяльності;
- викрадення осіб з метою отримання матеріальної вигоди та залякування мешканців, які підтримують діючу владу в Україні;
- силова підтримка учасників політичного блоку незаконних утворень «днр», захоплення, а також укріплення та охорона зайнятих ними будівель та споруд;
- організація постачання зброї, боєприпасів, вибухових речовин, військової техніки та їх розподіл серед учасників терористичної організації.
На керівників блоків покладається керівництво, організація дій та контроль за діяльністю підлеглих їм співучасників злочину за допомогою керівників груп, що входять до складу вказаних блоків.
Одним з основних завдань учасників вказаної терористичної організацій є насильницька зміна та повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України з порушенням порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров'я людини, заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
Враховуючи викладене, так звані «днр» та «лнр» є стійкими об'єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), які створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якої здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому відповідно до п. 16 ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.
Положеннями ст. 25 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлено, що керівники та посадові особи підприємств, установ і організацій, а також громадяни, які сприяли терористичній діяльності, несуть відповідальність згідно з законом.
Однак, порушуючи Конституцію України, з квітня 2014 року по теперішній час з метою реалізації злочинного умислу та досягнення зазначених завдань учасниками терористичних організацій «днр» та «лнр» здійснюються захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів інфраструктури на території Донецької та Луганської областей, акти застосування збройної сили проти держави України, чиниться збройний опір правоохоронним органам України та іншим представникам сил АТО у відновленні територіальної цілісності України та забезпеченні правопорядку, вчиняються інші злочини.
07 квітня 2014 року за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції.
13 квітня 2014 року через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України виконуючий обов'язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» антитерористична операція це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.
При цьому поняття терористичної організації визначено в ст. 1 вищевказаного Закону, відповідно до якого терористична організація - це стійке об'єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого проведено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів. Організація визнається терористичною, якщо хоч один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації.
Так, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористична діяльність - діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму.
Терористичні організації створюються для вчинення діянь, передбачених частинами 1 - 3 ст. 258 КК України, а також інших злочинів терористичної спрямованості, тобто діянь, спрямованих на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи до прийняття чи відмови від прийняття будь-якого рішення. При цьому, злочини терористичної організації відрізняються від інших споріднених злочинів саме фактором цілеспрямованості залякування населення як засобу досягнення поставленої мети.
Враховуючи вищевикладене, вказані організації «днр» та «лнр» підпадають під зазначені ознаки терористичної організації, мають стабільний склад лідерів, які підтримують між собою тісні стосунки, централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організацій, а також план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
Відповідно до Звернення Верховної Ради України (далі - ВРУ) до Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН), Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу «Про визнання РФ державою-агресором», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII, Верховною Радою України визнано Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «днр» та «лнр»- терористичними організаціями.
Заявою «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами російської федерації та керівниками терористичних організацій «днр» та «лнр», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян», схваленою постановою ВРУ від 04 лютого 2015 року№ 145-VIII, Україна визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо злочинів проти людяності та воєнних злочинів, скоєних вищими посадовими особами російської федерації та керівниками терористичних організацій «днр» та «лнр», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян.
Крім того, ВРУ визнано так звані самопроголошені організації «днр» та «лнр» терористичними, а численні злочини, вчинені представниками терористичних організацій «днр» та «лнр» або за їх участі, знайшли своє відображення у зверненнях Верховної Ради України до міжнародних організацій та іноземних держав щодо визнання «днр» та «лнр» терористичними організаціями. Зокрема, у Зверненні ВРУ до ООН, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором, затвердженому Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII, та Зверненні до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав-членів Європейського Союзу (далі - ЄС), США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому Постановою ВРУ від 14 січня 2015 року за № 106-VIII, Постанові ВРУ від 22 липня 2014 року за № 1597-VII «Про Заяву Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтриманого російською федерацією міжнародного тероризму», Постанові ВРУ «Про Заяву Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року за № 337-VIII «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», Постанові ВРУ від 22 липня 2014 року за № 1596-VII «Про Заяву Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», Постанові ВРУ «Про Заяву Верховної Ради України від 04 лютого 2015 року за № 145-VIIІ «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами російської федерації та керівниками терористичних організації «днр» та «лнр», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян».
Таким чином, ВРУ як єдиним законодавчим органом державної влади констатовано віднесення «днр» та «лнр» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, визнано учасниками вказаних терористичних організацій.
Крім того, Конвенцією ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року зобов'язано держави-учасниці криміналізувати участь в організованій злочинній групі. При цьому відповідно до п. «а» ст. 2 цієї Конвенції організована злочинна група означає структурно оформлену в групу в складі трьох або більше осіб, що існує протягом визначеного періоду часу і діє узгоджено з метою здійснення одного або декількох серйозних злочинів, визнаних такими відповідно до цієї Конвенції, для того, щоб одержати, прямо або опесердковано, фінансову або іншу матеріальну вигоду.
Аналіз кримінального законодавства, Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом від 27 січня 1977 року № ETSN90, Протоколу, що вносить зміни до Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом від 15 травня 2003 року № ETSN190, Резолюції Ради Безпеки ООН від 28 вересня 2001 року № 1373 по боротьбі з тероризмом, Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму від 16 травня 2005 року, а також відповідних положень Закону України «Про боротьбу з тероризмом» доводить, що терористична організація виділена як вид злочинної організації за спеціальною метою - здійснення терористичної діяльності.
Про це наголошує і Верховний Суд у своїй постанові від 05.07.2018 у справі № 225/6151/15-к. Так, Верховний Суд у вказаному рішенні зазначає, що поняття терористичної організації визначено у ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» (далі - Закон), а також ст. 28 КК України як стійке об'єднання трьох і більше осіб, створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснюється розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки та вчинення терористичних актів.
Достатнім для визнання організації терористичною є те, що хоча б один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації. Терористична організація виділена як вид злочинної організації за спеціальною метою - здійснення терористичної діяльності. Так, відповідно до Закону, а також ст. 28 КК України терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів, підбурювання: до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях, організацію незаконних збройних формувань, злочинних угрупувань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів; так само як і участь у таких актах, вербування, озброєння, підготовку та використання терористів, пропаганду й поширення ідеології тероризму, фінансування та інше сприяння тероризму.
Встановлення у кримінальному провадженні передбачених у ст. 1 Закону ознак певної організації (наявність стійкого об'єднання трьох і більше осіб; розподіл функцій між цими особами; існування обов'язкових правил поведінки при підготовці та вчиненні терористичних актів) та відповідної мети її діяльності (порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, вплив на прийняття рішень, вчинення або невчинення дій органами державної влади та місцевого самоврядування) є підставою для визнання відповідної діяльності терористичною. При цьому таке визнання здійснюється судом у конкретному провадженні на підставі наявних матеріалів. Існування окремого судового рішення, рішення органу законодавчої чи виконавчої влади про визнання діяльності терористичною для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 258-3 КК не вимагається.
Факт створення «днр» за підтримки та під контролем російської федерації визнано Резолюцією ПАРЄ від 12 жовтня 2016 року. При цьому в Резолюції зазначено, що «днр» та всі її «установи» не мають будь-якої легітимності відповідно до українського або міжнародного права.
Крім того, усупереч нормам міжнародного гуманітарного права президент російської федерації ОСОБА_7 , а також інші представники влади російської федерації, ігноруючи положення п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципів Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимог ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ про здійснення збройної агресії та нападу підрозділами збройних сил російської федерації на територію України.
Ознаки збройної агресії наведено у ст. ст. 1 - 5 Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй, членами якої є Україна та російська федерація, від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), зокрема:
- застосування збройної сили однією державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН;
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Зазначену обставину також визнано в преамбулі Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України введено воєнний стан.
На виконання зазначеного наказу 24.02.2022 військовослужбовці збройних сил російської федерації шляхом збройної агресії із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію України через державні кордони України в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській та інших областях і здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, окупували частину цієї території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України, порушуючи порядок, встановлений Конституцією України, що продовжується на цей час і призводить до загибелі великої кількості людей та інших тяжких наслідків.
Під час збройної агресії підрозділи збройних сил та інші силові відомства Російської Федерації, а також створені, підпорядковані, керовані та фінансовані нею іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців здійснювали та здійснюють окупацію частини території України, невибіркові бомбардування об'єктів цивільної та військової інфраструктури, масові вбивства цивільного населення, блокади морських та річкових портів України, шляхів судноплавства, напади на сухопутні, морські та повітряні підрозділи Сил оборони України, катування та вбивства військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань.
Таким чином, військовослужбовці збройних сил російської федерації шляхом збройної агресії спільно з представниками так званої «днр» та «лнр», які є частиною окупаційної адміністрації російської федерації здійснили тимчасову та часткову окупацію території Донецької області із захопленням державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій та інших об'єктів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 22 травня 2022 року № 2265-IX «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії російської федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» (далі - Закон), російська федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об'єктів та об'єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, держава-терорист - держава, яка відкрито, з використанням власних збройних сил, інших збройних формувань, або приховано, з використанням збройних формувань, що діють від імені та (або) в інтересах такої держави, вчиняє терористичні акти, акти міжнародного тероризму.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону органи держави-терориста (держави-агресора) - органи державної влади, у тому числі правоохоронні органи (міліція, поліція тощо), збройні сили, органи судової влади, внутрішні війська, підрозділи спеціального призначення, органи, відповідальні за охорону та захист державного кордону, органи, відповідальні за здійснення податкової та митної політики, органи, відповідальні за проведення дізнання або досудового (попереднього) слідства, прокуратура, органи, відповідальні за державну безпеку або безпеку вищого керівництва держави-терориста (держави-агресора), підрозділи, відповідальні за виконання миротворчих місій, інші збройні, військові, воєнізовані, парамілітарні або інші силові формування держави-терориста (держави-агресора), їх складові або структурні підрозділи, у тому числі формування, найменування яких не відповідають офіційним назвам, прийнятим у державі-терористі (державі-агресорі), але які за здійснюваними функціями належать до зазначених органів чи формувань, а також засоби масової інформації, в яких держава-терорист (держава-агресор) має частку власності (корпоративних прав) безпосередньо або через третіх осіб, у тому числі через органи державної влади, органи місцевого самоврядування, державні підприємства тощо.
Водночас з метою створення в очах міжнародної спільноти та місцевих мешканців образу «днр» як легітимного державного утворення, забезпечення утримання частини території Донецької області, взятої представниками терористичної організації «днр» під контроль шляхом насильницьких злочинних дій, її лідерами (під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади російської федерації) прийнято рішення щодо створення та функціонування окремих установ політичного блоку «днр».
У період з квітня 2014 року по теперішній час з метою виконання завдань терористичної організації «днр» до її складу почали залучатися як громадяни України, так і громадяни російської федерації та інших держав (досудове розслідування стосовно яких здійснюється в окремих кримінальних провадженнях) із числа радикально налаштованих громадян, зокрема колишніх та діючих військовослужбовців, співробітників правоохоронних органів, представників іноземних громадських організацій.
З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «днр» представниками російської федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Донецької та Луганської областей сформовані підрозділи політичного (так звані «органи державної влади «днр») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
Так, 15.07.2014 «народный сонет донецкой народной республики» з метою централізованого керівництва силовим блоком терористичної організації днр, а саме воєнізованими формуваннями та квазіправоохоронними органами, створеними всупереч діючого законодавства України, а також для залякування місцевого населення та переслідування патріотично налаштованих громадян України з проукраїнськими поглядами, які залишилися на непідконтрольній уряду України території, створив так звану «генеральну прокуратуру донецкойнароднойреспублики», що знаходиться за адресою: вул. Генерала Антонова, 2, м. Донецьк.
Вказаний структурний підрозділ терористичної організації «днр» має організовану структуру, а саме єдиноначальність, підпорядкованість, чітку ієрархічність та дисципліну, на який покладено виконання таких функцій: нагляд за виконанням законів органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами військового управління, органами контролю, їх посадовими особами, органами управління і керівниками комерційних і некомерційних організацій, а також за відповідністю законам виданих ними правових актів; нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами військового управління, органами контролю, їх посадовими, а також органами управління і керівниками комерційних і некомерційних організацій, нагляд за виконання законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове розслідування, нагляд за виконанням законів судовими виконавцями, нагляд за виконанням законів адміністраціями органів та установ виконання покарань і примусових заходів, адміністраціями місць тримання затриманих та взятих під варту, кримінальне переслідування відповідно до повноважень, встановлених кримінально-процесуальним законодавством, координація правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю, порушення справ про адміністративні правопорушення і проведення адміністративного розслідування.
Установлено, що громадянка України ОСОБА_6 , яка має вищу юридичну освіту, усвідомлювала, що «прокуратура днр» є окремим структурним підрозділом терористичної організації «днр».
Будучи радикально налаштованою особою, яка підтримує злочинні наміри терористичної організації «днр», що діє на тимчасово окупованій території Донецької області, будучи обізнаним про її протиправну діяльність, діючи умисно, керуючись власними переконаннями, у точно невстановлений досудовим розслідуванням час, однак не пізніше серпня 2017 року ОСОБА_6 вирішила сприяти діяльності терористичної організації та прийняти особисту участь у терористичній організації «днр», а саме у її структурному підрозділі - так званій «прокуратурі днр».
Діючи з цією метою та прямим умислом ОСОБА_6 , у точно не встановлений час, однак не пізніше серпня 2017 рокуперебуваючи у м. Донецьку, усвідомлюючи, що діяльність терористичної організації «днр» та її структурних підрозділів є незаконною, спрямована на зміну меж території України, призводить до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, діючи умисно, з корисливих мотивів, добровільно прийняла рішення щодо вступу до окремого структурного підрозділу терористичної організації «днр», а саме до так званих «органів прокуратури донецької народної республіки» та надала згоду на призначення на посаду «заступника начальника слідчого відділу слідчого управління прокуратури донецької народної республіки», що знаходиться за адресою: вул. Генерала Антонова, 2, м. Донецьк.
У подальшому, у точно невстановлений час, однак не пізніше 04.02.2019 ОСОБА_6 призначено на посаду «начальника слідчого відділу слідчого управління прокуратури донецької народної республіки», що знаходиться за адресою: вул. Генерала Антонова, 2, м. Донецьк.
Окрім цього, ОСОБА_6 обійняла посаду не пізніше 13.09.2022 «заступника начальника слідчого управління генеральної прокуратури донецької народної республіки», що знаходиться за адресою: вул. Генерала Антонова, 2, м. Донецьк.
Таким чином ОСОБА_6 з серпня 2017 року по цей час бере активну участь у терористичній організації «днр» та сприяє її діяльності.
Обіймаючи вказані посади, ОСОБА_6 діяла з метою безпосередньої участі у злочинній діяльності вказаної терористичної організації, спрямованої на дестабілізацію суспільно-політичної обстановки та втрати авторитету органів державної влади України, переслідуванні, незаконному позбавленні волі та фізичному знищенні громадян України, а також іноземних громадян, які виступають на стороні України.
Беручи участь в терористичній організації «днр» та сприяючи її діяльності, перебуваючи на посадах «заступника начальника слідчого відділу слідчого управління прокуратури донецької народної республіки», «начальника слідчого відділу слідчого управління прокуратури донецької народної республіки», «заступника начальника слідчого управління генеральної прокуратури донецької народної республіки» ОСОБА_6 безпосередньо приймала участь у незаконному позбавленні волі, а також незаконному кримінальному переслідуванні і засудженні громадян України.
Зокрема, ОСОБА_6 , як учасник терористичної організації, обіймаючи посаду «заступника начальника слідчого управління генеральної прокуратури донецької народної республіки» приймала участь у досудовому розслідуванні кримінальної справи №01-1-2022-168-004402 за надуманими обвинуваченнями військовослужбовців батальйону «Айдар» у вчиненні нібито злочинів проти державної влади, так званої «днр».
Зокрема, ОСОБА_6 будучи активним учасником терористичної організації з метою незаконного кримінального переслідування українських військовослужбовців, 13.09.2022 отримала рапорт по кримінальній справі №01-1-2022-168-004402, відносно військовослужбовців батальйону «Айдар».
Своїми умисними діями, що виразились в участі у терористичній організації та іншому сприянні діяльності терористичної організації, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України.
Крім того, ОСОБА_6 , будучи громадянкою України, яка має вищу юридичну освіту знала та усвідомлювала, що у березні - квітні 2014 року в місті Донецьку та інших населених пунктах Донецької області розпочалася збройна агресія російської федерації проти України, шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, спрямованої на окупацію Донецької області та порушення територіальної цілісності України.
Також, ОСОБА_6 усвідомлювала, що у квітні 2014 року на території Донецької області під безпосереднім керівництвом та контролем представників влади російської федерації, з метою прихованої окупації російською федерацією частини території України створено терористичну організацію «донецька народна республіка», у складі якої з метою здійснення терористичних актів створені незаконні озброєні підрозділи.
При цьому, будучи радикально налаштованою особою, яка підтримує злочинні наміри терористичної організації «днр», що діє на тимчасово окупованій території Донецької області під безпосереднім керівництвом та контролем представників влади російської федерації, з метою прихованої окупації російською федерацією частини території України та дії російської федерації по окупації частини території України, діючи умисно, керуючись власними переконаннями, у точно невстановлений досудовим розслідуванням час, не пізніше серпня 2017 року ОСОБА_6 вирішила вчинити дії на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Діючи з цією метою та прямим умислом ОСОБА_6 , у точно не встановлений час, однак не пізніше серпня 2017 рокуперебуваючи у м. Донецьку, усвідомлюючи, що діяльність терористичної організації «днр» та її структурних підрозділів є незаконною, спрямована на зміну меж території України, призводить до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, діючи умисно, з корисливих мотивів, добровільно прийняла рішення щодо вступу до окремого структурного підрозділу терористичної організації «днр», а саме до так званих «органів прокуратури донецької народної республіки» та надала згоду на призначення на посаду «заступника начальника слідчого відділу слідчого управління прокуратури донецької народної республіки», що знаходиться за адресою: вул. Генерала Антонова, 2, м. Донецьк.
У подальшому, у точно невстановлений час, однак не пізніше 04.02.2019 ОСОБА_6 призначено на посаду «начальника слідчого відділу слідчого управління прокуратури донецької народної республіки», що знаходиться за адресою: вул. Генерала Антонова, 2, м. Донецьк.
Окрім цього, ОСОБА_6 обійняла посаду не пізніше 13.09.2022 «заступника начальника слідчого управління генеральної прокуратури донецької народної республіки», що знаходиться за адресою: вул. Генерала Антонова, 2, м. Донецьк.
Обіймаючи вказані посади, ОСОБА_6 в період з 15 серпня 2017 року по 06 березня 2022 року, у порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, у період збройного конфлікту та воєнного стану діючи на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, з метою недопущення контролю української влади на території Донецької області, перейшла на бік ворога та забезпечуючи на вище вказаних «посадах» окупацію російською федерацію частини території України надавросійській федерації допомогу у проведенні підривної діяльності проти України.
Своїми умисними діями, що виразились у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України: переході на бік ворога в умовах воєнного стану та в період збройного конфлікту, наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону №1183-VII від 08.04.2014).
Також, ОСОБА_6 , будучи громадянкою України, яка має вищу юридичну освіту, знала та усвідомлювала, що на виконання злочинного наказу ОСОБА_7 24.02.2022 військовослужбовці збройних сил російської федерації шляхом збройної агресії із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію України через державні кордони України в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській та інших областях і здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, окупували частину цієї території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України, порушуючи порядок, встановлений Конституцією України, що продовжується на цей час і призводить до загибелі великої кількості людей та інших тяжких наслідків.
У зв'язку з військовою агресією рф проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України.
Повномасштабне збройне вторгнення російської федерації на територію України та введення, у зв'язку з цим воєнного стану на всій території України є загальновідомим фактом про який було відомо ОСОБА_6 .
Однак, будучи радикально налаштованою особою, яка підтримує дії російської федерації по окупації території України, ОСОБА_6 діючи умисно, керуючись власними переконаннями продовжила вчиняти дії на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Так, діючи з цією метою та прямим умислом ОСОБА_6 будучи громадянкою України, в умовах воєнного стану, продовжила роботу в так званих «органах прокуратури днр» у точно невстановлений час, однак не пізніше 13 вересня 2022 ОСОБА_6 обійняла посаду «заступника начальника слідчого управління генеральної прокуратури донецької народної республіки», що знаходиться за адресою: вул. Генерала Антонова, 2, м. Донецьк.
Обіймаючи вказану посаду ОСОБА_6 , будучи громадянкою України, діючи умисно в період з 07.03.2022 по даний час у порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, в умовах воєнного стану діючи на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, з метою недопущення контролю української влади на території Донецької області, перейшла на бік ворога та забезпечуючи на вище вказаній «посаді» окупацію російською федерацію частини території України надала російській федерації допомогу у проведенні підривної діяльності проти України.
Своїми умисними діями, що виразились у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України: переході на бік ворога в період збройного конфлікту, наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчиненого в умовах воєнного стану ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
23 жовтня 2024 року слідчим складено та прокурором погоджено повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111 КК України
Враховуючи те, що ОСОБА_6 проживає на тимчасово окупованій території Донецької області, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , та неможливості вручення повідомлення про підозру в день його складання, таке вручення здійснено шляхом:
- опублікування 26 жовтня 2024 року повідомлення про підозру на офіційному веб - сайті Офісу Генерального прокурора в мережі інтернет за посиланням: https://www.gp.gov.ua/ua/categories/povistki-pro-viklik-ta-vidomosti-pro-zdijsnennya-specialnogo-dosudovogo-rozsliduvannya
- опублікування 26 жовтня 2024 року повідомлення про підозру в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме в газеті «Урядовий кур'єр».
Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, підтверджується зібраними у кримінальному провадженнями доказами у їх сукупності, зокрема:
- протоколом допиту свідка ОСОБА_8 від 27.02.2023;
- протоколом огляду оптичного диска від 08.03.2023, який надав свідок ОСОБА_8 ;
- протоколом огляду документів від 07.11.2024, що були роздруковані з оптичного диску, який надав свідок ОСОБА_8 ;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_9 від 21.06.2024;
- протоколом огляду цифрового носія інформації micro SD «Goodram» ємністю 64 GB від 21.10.2024, який надала свідок ОСОБА_9 .
Крім того, в порядку ч. 8 ст. 135 КПК України 26 жовтня 2024 року на офіційному веб - сайті Офісу Генерального прокурора та в газеті «Урядовий кур'єр» опубліковано повістки про виклик підозрюваної ОСОБА_6 до слідчого для проведення з ним слідчих дій на 31 жовтня, 01, 02 листопада 2024 року.
Проте, ОСОБА_6 не з'явилася на виклик слідчого та про причини неявки не повідомив.
Надання правової допомоги ОСОБА_6 на підставі постанови слідчого та доручення Північного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги від 30 жовтня 2024 року здійснює адвокат ОСОБА_4 , який відповідає положенням КПК України щодо захисника у кримінальному провадженні.
Під час проведення досудового розслідування встановлено, що громадянка України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась смт. Старобешеве Старобешівського району Донецької області, проживає АДРЕСА_1 , до підконтрольної території України не прибувала.
Враховуючи вищезазначене, 04 листопада 2024 року на підставі ст. 281 КПК України ОСОБА_6 оголошено у розшук, проведення якого доручено Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України.
На даному етапі кримінального провадження стороною обвинувачення та слідчим суддею не вирішуються питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення. Сторона обвинувачення на підставі оцінки сукупності отриманих доказів стверджує, що причетність особи до вчинення нею злочинів є вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.
Підставою для обрання щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стала обґрунтована підозра останньої у вчиненні особливо тяжких злочинів, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111 КК України, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які дають підстави вважати, що ОСОБА_6 перебуваючи на волі, уже переховується від органів досудового розслідування та суду та може вчинити інший злочин.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених у п.п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:
1. Переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.
Так, в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні інкримінованих їй особливо тяжких злочиніву, за які законом передбачене безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі та усвідомлюючи тяжкість покарання, не бажаючи нести відповідальність за свої дії, вже переховується від органу досудового розслідування та суду за вищевикладених обставин та може продовжити переховуватись в подальшому з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
2. Знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Враховуючи те, що на даний час не встановлено всіх речей (речових доказів) та документів, які зберегли на собі сліди кримінального правопорушення та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин кримінального правопорушення, ОСОБА_6 перебуваючи не під вартою може знищити або сховати вказані матеріальні об'єкти та документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
3. Незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні.
У зв'язку із тим, що очевидці та свідки злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 наразі ще встановлюються, відтак є підстави вважати, що підозрювана в подальшому може як у спосіб погроз, підкупу, психологічного впливу, так і в інший спосіб незаконно впливати на них.
4. Перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
На даний час не встановлені усі спільники ОСОБА_6 у вчиненні даних кримінальних правопорушень, яким остання може повідомити про факт виявлення її злочинної діяльності та обставини, які стали відомі їй в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб.
5. Вчинити інше кримінальне правопорушення.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_6 постійно перебуває на тимчасово окупованій території України, з метою продовження своєї злочинної діяльності та ухилення від кримінальної відповідальності.
Цинізм та зухвалість, із якою ОСОБА_6 вчиняла злочини, направленість неправомірних дій, відсутність ознак будь-якого каяття та факт переховування від слідства свідчить про те, що ОСОБА_6 може вчинити інше кримінальне правопорушення, в тому числі проти основ національної безпеки, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
З урахуванням викладених обставин жоден інший більш м'який запобіжний захід, крім виключного запобіжного заходу - тримання під вартою, не зможе забезпечити запобігання існуючим ризикам та виконання завдань кримінального провадження.
У судовому засіданні прокурор внесене клопотання підтримав з викладених у ньому підстав, просив обрати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Захисник в судовому засіданні в режимі відеоконференції заперечував щодо задоволення клопотання.
Заслухавши обґрунтування клопотання сторони обвинувачення, захисника, дослідивши клопотання, копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовують доводи клопотання, надані докази захисниками, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку,встановлених законом.
Згідно ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений оголошений у міжнародний розшук.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до абз. 7 ч. 4 ст. 183 КПК України при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, який перебуває на тимчасово окупованій території України, розмір застави не визначається.
Наряду з вказаним, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а відтак слідчий суддя приймає до уваги, що згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» не можна ставити питання про те, що арешт є виправданим тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки останнє є завданням попереднього розслідування.
Європейський Суд з прав людини у справі «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» зазначив, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
Перевіряючи обґрунтованість підозри, слідчий суддя не погоджується з доводами сторони захисту та вважає, що дані які вказують на обґрунтовану підозру, які навіть в сторонньої людини не можуть викликати розумних сумнівів, містяться у долучених до матеріалів клопотання.
Приймаючи таке рішення, слідчий суддя виходить з того, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, які приведені у клопотанні слідчого та доданих матеріалах та з того, що слідчий суддя на даному етапі провадженні не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, то з огляду на наведені у клопотанні слідчого дані у слідчого судді є всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушень, інкримінованих йому стороною обвинувачення.
Прокурором в судовому засіданні доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема ОСОБА_6 буде продовжувати переховуватися від органу досудового розслідування та суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
У статті 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.
Вирішуючи клопотання про обрання запобіжного заходу тримання під вартою, слідчий суддя також враховує тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, та надходить до висновку, що докази та обставини, на які посилається слідчий та прокурор у клопотанні, дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний буде продовжувати переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, а для запобігання ризиків, які зазначені у клопотанні та наведено у судовому засіданні вважає недостатньою застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Обов'язковою умовою для здійснення міжнародного розшуку з метою екстрадиції є чинне процесуальне рішення про обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що передбачено нормою національного законодавства, а саме статтею 575 КПК України передбачено, що видача особи в Україну може бути запитана лише на підставі ухвали слідчого судді або суду про тримання особи під вартою, якщо така видача запитується для притягнення до кримінальної відповідальності.
Разом з цим, зазначена вимога міститься і у ч. 2 ст. 58 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, згідно з якою до запиту про видачу особи для здійснення кримінального переслідування в обов'язковому порядку повинна долучатись завірена постанова про взяття під варту. Аналогічні вимоги передбачені Європейською конвенцією про видачу правопорушників 1957 року.
Так, згідно Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів, затвердженої наказом МВС України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Держкомкордону, Державної митної служби України від 09.01.1997 року №3/1/2/5/2/2, підставою для міжнародного розшуку громадян України є запит правоохоронного органу надісланий до НЦБ. НЦБ вивчає одержані матеріали, при потребі запитує в ініціатора додаткові відомості і, за прийнятими Інтерполом правилами, надсилає запит до Генерального секретаріату Інтерполу або в Національне центральне бюро Інтерполу відповідної країни. Про здійснений запит НЦБ письмово інформує ініціатора, який після цього зобов'язаний негайно повідомляти нові відомі факти щодо розшукуваних для коригування розшукових заходів за кордоном.
Частина 6 статті 193 КПК України містить імперативну норму, з якої слідує, що слідчий суддя обирає запобіжний захід за відсутності підозрюваного, лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний оголошений у розшук.
Згідно з положеннями статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статей Конвенції випадків до процедури, встановленої законом.
З огляду на вищевикладене слідчий суддя вбачає наявність достатніх підстав для задоволення клопотання слідчого, так як матеріали клопотання обґрунтовано та прокурором в судовому засіданні передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України та наявність ризиків, а саме, те що підозрюваний має можливість переховуватися від органу досудового розслідування та/або суду та фактично вже переховується від слідства; може знищити, сховати або спотворити документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; має можливість незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні; схильний вчинити інше кримінальне правопорушення, а для запобігання ризиків, які зазначені у клопотанні та наведено у судовому засіданні вважає недостатньою обрання більш м'якого запобіжного заходу та наряду з вказаним доведено, що підозрюваний перебуває у розшуку
Відповідно до абз. 7 ч. 4 ст. 183 КПК України при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, який перебуває на тимчасово окупованій території України, розмір застави не визначається.
Питання щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину та правильності кваліфікації його дії слідчим суддею при розгляді клопотання не вирішувались, оскільки підлягають дослідженню при проведенні досудового розслідування та під час розгляду справи по суті.
Керуючись ст. 29 Конституції України, ст. ст. 2, 40, 131, 132, 176-178, 183, 184, ч. 6 ст. 193, 194, 575 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах 3-го відділу (документування злочинів, проти миру, людяності та ознак геноциду) управління документування злочинів, учинених в умовах збройного конфлікту Головного слідчого управління Національної поліції України капітана поліції ОСОБА_5 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваної ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111 КК України - задовольнити.
Обрати стосовно підозрюваної ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт. Старобешеве, Старобешівського району, Донецької області, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Роз'яснити, що у такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_1