Справа №:755/10963/24
Провадження №: 2/755/3270/25
"05" березня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Гончарука В.П.,
за участю секретарів: Гриценко О.І., Бовкун М.В.
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Пірнівської сільської ради Київської області про визначення місця проживання дитини, - суд, -
Позивач ОСОБА_1 через свого представника звернувся з позовом до суду та відповідно до позовних вимог просив суд визначити місце проживання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним.
Вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_3 , який було розірвано, відповідно до рішення Дніпровського районного суду м.Києва 12 квітня 2024 року.
В шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем неповнолітня донька стала проживати разом з позивачем по справі за адресою: АДРЕСА_1 .
Визначення місця проживання неповнолітньої доньки в судовому порядку між сторонами не вирішувалося.
На даний час відповідач проживає за межами території України , а саме в Ірландії
Позивач має можливості та бажання утримувати та забезпечувати свою доньку ОСОБА_5 , крім того у нього склалися тісні стосунки зі своє донькою, позивач має стабільний заробіток, донька навчається в гімназії №257 «Синьоозерна»
З врахуванням викладеного позивач вважає, що задоволення позову буде відповідати як найкращим інтересам неповнолітньої доньки ОСОБА_5 .
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланням на вимоги ст.ст.160, 161 СК України, ст. 29 ЦК України.
Ухвалою суду від 31 липня 2024 року по даній справі було відкрито провадження за загальними правилами позовного провадження.
Відповідач в зал судового засідання не з'явилася, сповіщалася про день місце та час розгляду справи належним чином.
У відповідності до п.2 ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та доказів в порядку заочного розгляду.
В судовому засіданні позивач та її представник наполягали на задоволені позову з обставин викладених в позові, наполягаючи на тому, що визначення місця проживання доньки ОСОБА_5 саме з батьком - позивачем по справі буде відповідати інтересам дитини, так -як саме він займається вихованням, утриманням та розвитком своєї доньки, піклується про останню, а також вказане рішення може надати можливість відповідачу для отримання відстрочки від мобілізації.
Представник третьої особи в зал судового засідання не з'явився, але надав до суду заяву про слухання справи у відсутність представника третьої особи та висновок Пірнівської сільської ради «Про затвердження висновку про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 » від 31.10.2024 р. №251.
В ході судового розгляду була заслухана думка неповнолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка в судовому засіданні повідомила, що після розлучення її батьків вона стала проживати разом з батьком - ОСОБА_1 .
Її мати ОСОБА_3 проживає в Ірландії тривалий період часу, місце з продживанням зі своїм батьком вона вибрала сама.
Суд, заслухавши думку учасників судового процесу та неповнолітню ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи встановив наступне, що статтею 160 СК України визначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Як убачається з матеріалів справи, що на час розгляду справи неповнолітній ОСОБА_4 виповнилося 16 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України слідує, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 4 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Як було встановлено в ході судового розгляду, що позивач ОСОБА_1 з 18 серпня 2006 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 .
В даному шлюбі у сторін народилася донька - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва 12 квітня 2024 року шлюб між сторонами було розірвано.
Як слідує з матеріалів справи, що на даний час відповідач з 10 березня 2024 року поза межами території України.
Неповнолітня ОСОБА_4 після розлучення своїх батьків проживає разом зі своїм батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ., що також підтверджується актом обстеження умов проживання від 6.06. 2024 р. та поясненнями неповнолітньої.
Зі слів неповнолітньої ОСОБА_4 вона добровільно вибрала місце свого проживання разом з позивачем по справі.
Між сторонами виникли правовідносини щодо визначення місця проживання їх неповнолітньої дитини, спірні правовідносини регулюються нормами Сімейного кодексу України.
Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).
Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
При розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частини четверта, п'ята статті 19 СК України).
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суд, не погоджується з висновком висновок Пірнівської сільської ради «Про затвердження висновку про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 » від 31.10.2024 р. №251,оскільки він є необґрунтованим та оцінюється судом критично з огляду на наступне, що за нормами ст. 160 СК України, вбачається, що неповнолітній ОСОБА_5 виповнилося 16 років, та ч.3 даної статті визначено, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Судом встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала та продовжує проживати і від якого мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання.
За встановлених обставин, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення до суду позивачем з позовом про визначення місця проживання дитини, який фактично проживав і проживає разом з дитиною, між батьками дитини виник спір саме щодо її місця проживання.
Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.
При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймні існувати на час вирішення справи в суді.
Статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім"ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов"язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров"я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Конвенцією ООН «Про права дитини» визначено, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитина має право вільно висловлювати власні погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага.
Дитина має право вільно висловлювати свої думки; це право включає свободу шукати, одержувати і передавати інформацію та ідеї будь-якого роду.
Відповідно до ч. 1 ст. З Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У відповідності до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, посувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі ст. 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Одним із принципових положень, закріплених у Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, є те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до ст. 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 27 Конвенції передбачено, що дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У п. 54 рішення ЕСПЛ « Хант проти України» ( від 07.12.2006 року), суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden, від 27 листопада 1992 року) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78.)
Практика ЕСПЛ встановлює акценти, відповідно до яких при розгляді сімейного спору пріоритет мають інтереси дитини над інтересами батьків; діти, народжені у шлюбі, і діти, народжені поза шлюбом, є рівними у своїх правах; будь-яке обмеження, накладене на особисте спілкування у відносинах між батьками та дітьми, повинне ґрунтуватися на належних до справи та обґрунтованих причинах, висунутих для захисту інтересів дитини і для подальшого об'єднання сім'ї. (Справа «Савіни проти України» від 18 грудня 2008р., «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24 лютого 1995 року).
За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 94 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Аналізуючи зібрані у справі письмові докази, з урахуванням пояснень позивача, представника третьої особи та неповнолітньої, суд прийшов висновку про доцільність у відмові в задоволенні позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат, то ч. 1 ст.141 ЦПК України визначено,що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено, витрати зі сплати судового збору підлягають покладенню на позивача.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Конвенцією про права дитини, Декларацією прав дитини, Законом України «Про охорону дитинства», статями 19, 141, 150, 151, 153, 157-159 Сімейного Кодексу України, статтями 7, 10, 76, 81, 133, 244-245, 259, 263-265, ЦПК України,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Пірнівської сільської ради Київської області про визначення місця проживання дитини - відмовити .
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повне судове рішення буде складено 14.03.2025 р .
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ;
Відповідач - ОСОБА_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ;
Третя особа : Служба у справах дітей Пірнівської сільської ради Київської області, адреса: Вишгородський р -н, с. Нижня Дубечня, пр - т Миру, буд.50.
Суддя