Р. С. З. № 82
про відкриття провадження у цивільній справі
09 травня 2025 року суддя Маньківського районного суду, Черкаської області І.Д.Калієвський, розглянувши матеріали за позовом ОСОБА_1 , представника позивача: ОСОБА_2 до Тальнівського ВДВС у Звенигородському районі Черкаської області ЦМУМЮ (м.Київ) та іншої особи: ОСОБА_3 про скасування обтяження у вигляді накладення арешту на майно,
Представник позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.
На підставу своїх вимог спирається на те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебували у зареєстрованому шлюбі оскільки рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 24 червня 2019 року даний шлюб було розірвано.
Після розірвання вищевказаного шлюбу прізвище Позивача №2 залишилося « ОСОБА_3 ».
Варто зазначити, що 25.08.2020 року позивач №2 уклала шлюб із ОСОБА_7 та змінила прізвище із « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 » Під час спільного проживання позивач №1 та позивач №2 придбали спільне майно, а саме: - Магазин № 120 «Продукти» загальною площею 149,2 кв.м., який розташований на не приватизованій земельній ділянці площею 0,0675 га., кадастровий номер 7123185001:01:001:0123 у АДРЕСА_1 .
Бланкетним власником даного нерухомого майна є позивач №2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Так, дана нежитлова будівля належить позивачу №2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі Договору купівлі - продажу нерухомого майна від 19.10.2016 року зареєстрованого у реєстрі за №2213.
Також прошу звернути увагу суду, що у Договорі купівлі - продажу нерухомого майна від 19.10.2016 року зареєстрованого у реєстрі за №2213 зазначено, що придбання нерухомого за цим договором вчиняється за письмовою згодою чоловіка покупця - ОСОБА_1 , викладеного у заяві, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Маньківського районного нотаріального округу Завірюхою О.В., 18 жовтня 2016 року за реєстром №2212.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, майно набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, вищевказане майно на підставі п. 2 ст. 60 Сімейного кодексу України належать сторонам на праві спільної сумісної власності.
Іншого майна, яке належить на праві спільної сумісної власності у позивача №1 та позивача №2 не має.
Майновий спір під час розлучення між сторонами не вирішувався, оскільки він відсутній, так як позивач №1 та позивач №2 вирішили продавати вищевказане нерухоме майно, а саме магазин №120 «Продукти» загальною площею 149,2 кв.м.
Під час підготування документів, які необхідні для відчуження вищевказаного нерухомого майна стало відомо, що на все майно позивача №1 накладено обтяження у вигляді арешту нерухомого майна №11425929, від 25.07.2011 року.
Підставою обтяження є постанова про арешт майна б/н від 25.07.2011 року відділу державної виконавчої служби Тальнівського районного управління юстиції.
Отже, склалася ситуація, коли даний арешт фактично виник у позивача №1 до моменту придбання майна яке має статус спільної сумісної власності проте станом на день подачі даної позовної заяви він стосується як позивача №1 так і позивача №2 оскільки розпоряджатися спільним майном, нажитим у шлюбі, можна тільки за погодження з чоловіком/дружиною.
Незважаючи на той факт, що фактично власником вищевказаного нерухомого майна є позивач №2 проте без згоди позивача №1 відчужити його позивач №2 не зможе, а при наявному арешті тим паче.
У зв'язку із вищевказаними обставинами представник позивача №1 адвокат Мельник В.В., звернувся із адвокатським запитом до Тальнівського відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області із метою отримати відомості про виконавче провадження у рамках якого було накладено вищевказаний арешт.
Згідно отриманої відповіді від 09.04.2025 року стало відомо, що обтяження накладено 25.07.2011 року на підставі постанови №Б/Н, що унеможливлює надати відомості та копії про виконавче провадження під час виконання якого було накладено арешт.
Згідно довідки №6446 від 16.04.2025 року Тальнівського відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області, стало відомо, що згідно даних з автоматизованої системи виконавчого провадження у відділі відсутні відкриті виконавчі провадження.
21.04.2025 року представником позивача №1 направлено на адресу Тальнівського відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області заяву про зняття обтяження №11425929 від 25.07.2011 року накладеного на нерухоме майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
22.04.2025 року від Тальнівського відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області надійшла відповідь №6328, у якій зазначено наступне: Згідно ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1. Отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2. Надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3. Отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4. Наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5. Відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6. Отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7. Погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8. Отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
У зв'язку із тим, що арешт накладений Тальнівським відділом державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області постановою під час примусового виконання виконавчого документа відомості про якого відсутні, то у даному випадку спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV, який діяв на момент винесення постанови про арешт майна боржника, далі Закон.
Відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Частиною першою статті 6 Закону встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно з положеннями статті 11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виходячи зі змісту статті 25 Закону за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Положеннями статті 57 Закону передбачено, що державний виконавець виносить постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення, якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження, та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.
Відповідно до частин третьої, четвертої і п'ятої статті 60 Закону з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом.
Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований.
Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
До підстав зняття арешту також належать закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (частина перша статті 50 Закону України «Про виконавче провадження»).
Частиною другою статті 50 Закону передбачено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Відповідно до пунктів 2, 5 частини першої статті 47 Закону виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Звертає увагу суду, що з моменту накладення арешту минуло близько десяти років, відомості про виконавче провадження у рамках якого накладено арешт відсутні, позивач №1 втратив статус боржника та позбавлений можливості вільно розпоряджатися та користуватися своїм майном.
На час звернення з даною позовною заявою відсутні будь-які належні обставини та підстави для обтяження майна . Разом з тим вирішення питання про скасування обтяжень у інший спосіб, зокрема шляхом оскарження рішень посадових осіб чи шляхом звернення до таких осіб із відповідними заявами про скасування обтяжень вбачається для позивачів неможливим через знищення матеріалів проваджень, в рамках яких такі обтяження накладались та відсутність будь - яких відомостей про такі провадження, а тому позивачі вимушені звернутися до суду з відповідною позовною заявою.
Відповідно до пункту 3.17 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5 в редакції чинній на момент прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови, у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).
Згідно з приписами статті 50 Закону у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження, у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або до іншого органу, який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту.
Отже, відповідно до зазначеної статті й Інструкції №512/5 арешт з майна позивача №1 підлягав зняттю при поверненні виконавчого документа стягувачу, проте відділом ДВС цього зроблено не було.
Право власності належить до основоположних прав людини, утілення яких в життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинне мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.
Тлумачення цього положення як захисту права власності було здійснено Європейським судом з прав людини у справі Маркс проти Бельгії, заява №6833/74 від 13.07.1979, в якому суд зазначив, що визнаючи, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ст. 1 у своїй суті забезпечує право власності.
Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до ст. 13 міжнародного правового акту повинні бути забезпеченні можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені в ст. 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень встановлених законом.
Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування
та розпоряджання своїм майном.
Згідно ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Стаття 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. У відповідності до визначення, наведеного у ст.2 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18 листопада 2003 року №1255-IV, боржник - особа, яка має виконати на користь обтяжувача забезпечене обтяженням зобов'язання, або майновий поручитель за таким зобов'язанням; особа, у володінні якої знаходиться майно, що належить обтяжувачу; особа, яка має виконати на користь обтяжувача зобов'язання за договором, на підставі якого виникло договірне обтяження; особа, яка відступила право вимоги, що є предметом обтяження; - обтяжувач - уповноважений орган (особа) при публічному обтяженні; кредитор за забезпеченим рухомим майном зобов'язанням; власник рухомого майна, що знаходиться у володінні боржника; будь-яка інша особа, на користь якої встановлюється договірне обтяження; особа, яка здійснює управління рухомим майном в інтересах кредитора. У відповідності до ст. 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна. Відповідно до обтяження в обтяжувача і боржника виникають права і обов'язки, встановлені законом та/або договором. Вимоги до правочину, на підставі якого виникає обтяження, встановлюються законом.
Відповідно до ст. 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію.
Однак, в окремих випадках саме скасування такого запису в реєстрі є належним способом захисту прав та інтересів позивачів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16 (пункт 5.17), від 4 вересня 2018 року у справі №915/127/18 (пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц (пункт 74)).
Таким чином склалася ситуація, що дані про обтяжувача майна та про заборгованість - відсутні.
Наявність обтяжень на належне позивачу майно не позбавлятиме його права володіння ним. Разом з тим, його наявність, порушуватиме його право власності, зокрема, право щодо розпорядження цим майном.
Позивачі вибрали саме такий захист порушеного права, як скасування обтяження у вигляді накладеного арешту на все майно зареєстроване за №11425929 від 25.07.2011 року оскільки після його скасування вони зможуть відчужити належне їм нерухоме майно, оскільки воно має статус спільної сумісної власності і дане обтяження стосується як позивача №1 так і позивача №2 оскільки розпоряджатися спільним майном, нажитим у шлюбі, можна тільки за погодження з чоловіком/дружиною, що і змусило представника позивача звернутись з відповідним позовом до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 187 ЦПК України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.
За положеннями ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Частиною 4 ст. 19 ЦПК України для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні призначене загальне позовне провадження.
Керуючись ч. 7 ст. 7, ст. 11, ч. 8 ст. 43, ст. ст. 44, 49, 53, 71, 83, 84, 85, 86, 91, 93, 95, 183, 185, 187, 189, 190-193, 196, 199, 257, ч. 2 ст. 261, ст. ст. 272, 353-355 ЦПК України, п. 8 ч. 11, 15.5 розділу ХІІІ перехідних положень ЦПК України, суддя,-
Відкрити провадження в цивільній справі №701/406/25 за позовом ОСОБА_1 , представника позивача: ОСОБА_2 до Тальнівського ВДВС у Звенигородському районі Черкаської області ЦМУМЮ (м.Київ) та іншої особи: ОСОБА_3 про скасування обтяження у вигляді накладення арешту на майно.
Розгляд справи провести в порядку загального позовного провадження.
Почати підготовче провадження з дня постановлення цієї ухвали.
Проведення підготовчого засідання призначити на 23 травня 2025 року о 9 годині 30 хвилин в Маньківському районному суді Черкаської області (вул. Соборна, буд. 8, с-ще Маньківка Уманського (Маньківського) району Черкаської області).
Роз'яснити учасникам справи право на підставі ч. 7 ст. 7 ЦПК України, звернутись до суду з клопотанням про проведення розгляду справи у закритому судовому засіданні з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя учасників справи.
Учасникам справи надіслати копії ухвали про відкриття провадження у справі (в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення) протягом двох днів з дня її складення у відповідності до ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Відповідачам разом з копією ухвали про відкриття провадження у справі одночасно надіслати копії позовної заяви та доданих до неї документів.
Встановити строк відповідачу для надіслання (надання) до суду відзиву на позовну заяву і всіх доказів, які можливо доставити до суду, що підтверджують заперечення проти позову, - протягом п'ятнадцяти днів з дня одержання копії цієї ухвали.
Зобов'язати відповідача одночасно із надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) копії такого відзиву та доданих до нього документів позивачу, а також третім особам.
У відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив підписується відповідачем або його представником. Відзив повинен містити: найменування (ім'я) позивача і номер справи; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові для фізичних осіб) відповідача, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку, офіційну електронну адресу та адресу електронної пошти, за наявності; у разі повного або часткового визнання позовних вимог - вимоги, які визнаються відповідачем; обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, надану позивачем, з якою відповідач погоджується; заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання; заперечення (за наявності) щодо заявленого позивачем розміру судових витрат, які позивач поніс та очікує понести до закінчення розгляду справи по суті; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. До відзиву додаються: докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасника справи. До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідачам для надання зустрічного позову встановити строк до 23 травня 2025 року.
Роз'яснити учасникам справи їх право на поставлення в першій заяві по суті справи, що ними подається до суду, не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Учасник справи, якому поставлено питання позивачем, зобов'язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням. Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніш як за п'ять днів до підготовчого засідання. Копія такої заяви свідка у той самий строк надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання. У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), відповіді на питання щодо обставин справи, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань. Якщо поставлене запитання пов'язане з наданням відповідних доказів, що підтверджують відповідні обставини, учасник справи разом з наданням заяви свідка надає копії відповідних письмових чи електронних доказів. Учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб), які можуть тягнути юридичну відповідальність для нього або таких членів сім'ї чи близьких родичів. Особа, яка відмовляється давати показання, зобов'язана повідомити причини відмови. Також учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання, якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи;якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань. За наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов'язати учасника справи надати відповідь.
Попередити учасників справи, що будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); найменування суду, до якого вона подається; номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів); зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; підстави заяви (клопотання, заперечення); перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (клопотання, заперечення); інші відомості, що вимагаються цим Кодексом. Вимога вказати в заяві по суті справи, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. Учасник справи має право додати до письмової заяви, клопотання проект ухвали, постановити яку він просить суд. Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Роз'яснити учасникам справи, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи. Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане відповідачем, третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. Письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника). Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв'язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором. Іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім'я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання.
Забезпечення доказів судом проводиться за правилами, встановленими ст. ст. 116-119 ЦПК України.
Попередити учасників справи про недопустимість зловживання процесуальними правами, шляхом подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; умисного неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі, тощо.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Уразі, якщо подання скарги, заяви, клопотання буде визнане зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.
Копію ухвали направити учасникам справи разом з судовими повістками.
Повідомити учасникам веб-адресу сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою вони можуть отримати інформацію щодо справи, що розглядається: https://mn.ck.court.gov.ua/sud2312/.
Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду лише в частині щодо недотримання правил підсудності впродовж 15 днів з дня її ухвалення, в іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І.Д.Калієвський