28.04.25
Справа № 646/5295/23
№ провадження 4-с/646/2/2025
іменем України
28.04.2025 року Основ'янський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого - судді Глоби М.М.,
за участю секретаря судового засідання - Борщ Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на незаконні дії та неправомірну бездіяльність державного виконавця Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, боржник: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_1 у вересні 2023 року звернувся до суду з вищевказаною скаргою, в обґрунтування якої зазначив, що заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21.12.2019 року у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_2 про застосування правових наслідків нікчемного правочину та стягнення безпідставно набутих коштів, процентів за користування, інфляційних втрат та трьох відсотків річних було відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного суду від 20.07.2020 року рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21.12.2019 року було скасовано та ухвалено нове, яким заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 були задоволені частково, зокрема, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 120000 грн. 00 коп., проценти у розмірі 17344 грн. 11 коп., та судовий збір в сумі 6520 грн. 45 коп.
На виконання вказаної постанови Харківського апеляційного суду від 20.07.2020 року, Червонозаводським районним судом м. Харкова 17.07.2023 року у справі № 646/3732/18 було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у сумі 6520 грн. 45 коп.
Вищевказаний виконавчий лист 17.07.2023 року засобами поштового зв'язку був направлений стягувачем до Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції разом із заявою про відкриття виконавчого провадження.
26.07.2023 року державним виконавцем Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за вказаним виконавчим листом було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 72354628 зі стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору в сумі 6520 грн. 45 коп.
Про те, постановою державного виконавця Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 15.08.2023 року в рамках виконавчого провадження № 72354628 було повернуто вказаний виконавчий лист стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Просив визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 15.08.2023 року про повернення виконавчого документа стягувачу в рамках виконавчого провадження № 72354628 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь судового збору у сумі 6520 грн. 45 коп.; визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби, в провадженні якого знаходилось та/або знаходиться виконавче провадження № 72354628 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь збору в розмірі 6520 грн. 45 коп., щодо невиконання постанови Харківського апеляційного суду від 20.07.2020 року у цивільній справі № 646/3732/18; зобов'язати державного виконавця відділу державної виконавчої служби, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження № 7234628 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь судового збору в розмірі 6520 грн. 45 коп., невідкладно фактично належним чином в повному обсязі виконати постанову Харківського апеляційного суду від 20.07.2020 року у цивільній справі № 646/3732/18; винести окрему ухвалу, якою направити до органів прокуратури частину матеріалів цієї справи, достатню для внесення інформації про злочин державного виконавця відділу державної виконавчої служби, в провадженні якого знаходилося та/або знаходиться виконавче провадження № 72354628 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь судового збору 6520 грн. 45 коп., в ЄРДР та подальшого притягнення його до кримінальної відповідальності за бездіяльність, відповідальність за яку передбачена ч. 2 ст. 382 КК України; стягнути з відділу державної виконавчої служби на його користь понесені ним та документально підтверджені судові витрати на правову допомогу в розмірі 1280 грн. 00 коп.
Ухвалою суду від 19.09.2023 року відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд, а також, витребувано з Основ'янсько - Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції матеріали виконавчого провадження № 72354628, для огляду в судовому засіданні.
Ухвалою суду від 22.01.2024 року вдруге витребувано від Основ'янсько- Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції матеріали виконавчого провадження № 72354628.
Заявник в судове засідання не прибув, про час та місце розгляду скарги повідомлявся своєчасно та належним чином, в скарзі зазначив про розгляд скарги за його відсутності.
Представник відділу державної виконавчої служби та боржник в судове засідання не з'явилися, про час та місце судового розгляду повідомлялися своєчасно та належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомили.
Суд, дослідивши та перевіривши матеріали справи, приходить до наступного.
У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин та досліджених в судовому засіданні наданих доказів, приходить до наступного.
Згідно інформації отриманої з Єдиного державного реєстру судових рішень, судом встановлено, що заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова (справа № 646/3732/18) від 21.12.2019 року було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування правових наслідків нікчемного правочину та стягнення безпідставно набутих коштів, процентів за користування, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Постановою Харківського апеляційного суду від 20.07.2020 року, рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20.12.2019 року скасовано та ухвалено нове, за яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування правових наслідків нікчемного правочину та стягнення безпідставно набутих коштів, процентів за користування, інфляційних втрат та трьох відсотків річних - задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у сумі 120000 грн., проценти у розмірі 17344 грн. 11 коп. та судовий збір в сумі 6520 грн. 45 коп.
В іншій частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.
На виконання постанови Харківського апеляційного суду від 20.07.2020 року по справі №646/3732/18 Червонозаводським районним судом м. Харкова від 17.07.2023 року було видано виконавчий лист, який 17.07.2023 року в порядку ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження» засобами поштового зв'язку був направлений стягувачем до Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, разом із заявою про відкриття за ним виконавчого провадження (а.с. 8-10).
26.07.2023 року державним виконавцем Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Корнєвим І.Р. було відкрито виконавче провадження № 72354628 (а.с. 13).
З копії листа, направленого на адресу стягувача ОСОБА_1 вбачається, що державним виконавцем Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Корнєвим І.Р. було повідомлено стягувачу про відкриття виконавчого провадження № 72354628 (а.с. 14-16).
15.08.2023 року державним виконавцем Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Корнєвим І.Р. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 17).
Станом на теперішній час постанова Харківського апеляційного суду від 20.07.2020 року по справі № 646/3732/18 не виконана.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконання судового рішення здійснює суд.
За змістом ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26.06.2013 року по справі № 1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.
Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили.
У розумінні практики Європейського суду ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.
Так, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтована тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Частиною 1 ст. 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до Законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» державна виконавча служба є органом, на який покладено примусове виконання рішень в Україні.
За змістом ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Підставою для відкриття виконавчого провадження по виконанню судового рішення є пред'явлений до відповідного відділу державної виконавчої служби виконавчий документ разом із заявою стягувача про відкриття виконавчого провадження.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документомі цим Законом, розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Положенням ст. 10 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
З аналізу вказаних вище правових норм вбачається, що примусове виконання (застосування заходів примусового виконання рішення) це вжиття державним виконавцем заходів щодо реалізації судового рішення способами, які визначено законом, із покладанням на боржника виконавчого збору та інших витрат, пов'язаних із виконанням.
Виконавець організовує розшук боржника-юридичної особи та його майна шляхом подання запитів до відповідних державних органів, шляхом проведення безпосередньої перевірки інформації про майно чи доходи боржника в базах даних і державних реєстрах та шляхом перевірки майнового стану боржника за його місцезнаходженням (місцем проживання/перебування, ч. 2 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження»).
Належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду (Постанова Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі № 619/562/18).
Отже, здійснення державним виконавцем комплексу дій, які визначені законом, будуть вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження стягувача та боржника.
Як свідчать дані матеріалів виконавчого провадження № 72354628, які були досліджені в ході судового розгляду скарги, державним виконавцем не було здійснено всіх необхідних виконавчих дій, спрямованих на виконання постанови Харківського апеляційного суду від 20.07.2020 року - державним виконавцем лише 26.07.2023 року була винесена постанова про арешт коштів боржника, отримано відповідь на запит до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів, отримано відповідь на запит до Державної податкової служби України щодо доходів боржника, отримано відповідь на запит до Державної фіскальної служби України щодо наявності рахунків у боржника, направлена вимога до банківської установи на отримання інформації, яка містить банківську таємницю щодо боржника, та 15.08.2023 року була винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу.
Згідно положень ч. ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби має відбуватися згідно зі ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У своїй скарзі стягувач фактично оскаржує рішення державного виконавця - постанову державного виконавця Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Корнєва І.Р. про повернення виконавчого документа стягувачу від 15.08.2023 року.
Як вбачається зі змісту зазначеної постанови державного виконавця, підставою для повернення виконавчого документу стягувачу стало те, що у боржника відсутнє майно, на яке можливо зробити стягнення. При цьому, при винесенні вказаної постанови державний виконавиць керувався вимогами п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Згідно з ч. 8 ст. 48 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Як зазначає стягувач у своїй скарзі та виходячи з встановлених судом обставин, зазначене судове рішення виконано не у повному обсязі. Окрім іншого, стягувач у скарзі посилається на те, що державний виконавець не вжив всіх належних заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» щодо розшуку майна боржника.
Старший держаний виконавець Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Корнєв І.Р. не скористалась правом щодо надання заперечень проти скарги та відповідних доказів всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України.
Дійсно, матеріали справи не містять доказів вчинення виконавцем усіх заходів з примусового виконання рішення, визначених ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» щодо розшуку майна боржника, на яке можна звернути стягнення у рахунок погашення боргу за вказаним вище судовим рішенням, що вказує на відсутність підстав для висновку про відсутність такого майна та про неможливість виконання судового рішення у зв'язку з цим. Отже, відсутність майна у боржника належним чином не підтверджена, а наявність майна в останнього належним чином не перевірена. Невчинення таких дій є підставою для визнання дій державного виконавця неправомірними.
Такі висновки суду повністю узгоджуються з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 13.12.2022 року у справі № 340/5200/21, від 08.12.2022 року у справі № 457/359/21.
Виходячи із встановлених судом обставин, зокрема щодо невжиття державним виконавцем усіх необхідних (можливих) заходів у передбачений Законом України «Про виконавче провадженні» спосіб для повного виконання постанови Харківського апеляційного суду від 20.07.2020 року, суд вважає бездіяльність державного виконавця Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Корнєва І.Р. у виконавчому провадженні № 72354628 у зв'язку з непроведенням ним усіх необхідних та ефективних передбачених законом виконавчих дій з виконання постанови Харківського апеляційного суду від 20.07.2020 року неправомірною, а постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 15.08.2023 року неправомірною та такою, що винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Щодо вимоги скарги про фактичне зобов'язання державного виконавця провести виконавчі дії, спрямовані на виконання постанови Харківського апеляційного суду від 20.07.2020 року (справа № 646/3732/18) в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у сумі 6520 грн. 45 коп., суд зазначає наступне.
У разі скасування постанови про повернення виконавчого документа, таке виконавче провадження підлягає поновленню самим державним виконавцем, а тому підстав для задоволення скарги в цій частині не вбачається.
Крім того, вимога про постановлення окремої ухвали суду, згідно ст. 262 ЦПК України, не підлягають задоволенню, оскільки постановлення окремої ухвали з підстав, передбачених ч. 3 ст. 262 ЦПК України є правом, а не обов'язком суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Разом з тим, проаналізувавши доводи, на які посилається позивач, суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали. Суд роз'яснює скаржнику, що за наявності у скаржника достатніх відомостей про скоєння злочину державним виконавцем, він не позбавлений можливості самостійно звернутися до правоохоронного органу.
Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача витрат на правову (правничу) допомогу у розмірі 1280 грн. 00 коп. суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (ст. 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (ст. 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Оскільки виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, судові витрати, пов'язані з розглядом скарги на дії (бездіяльність) органу державної виконавчої служби, підлягають розподілу відповідно до вимог процесуального закону.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям, суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, наведеного в ч. 4 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 141 цього Кодексу.
Таким чином, у разі недотримання вимог ч. 5 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу заявником надано Договір про надання правової допомоги № 01-31/08-23 від 31.08.2023 року укладений між адвокатом Поліщуком О.Л. та ОСОБА_1 ; калькуляція-рахунок додаток № 1 до Договору № 01-31/08-23 про надання правової допомоги від 31.08.2023 року на суму 1280 грн. 00 коп., акт приймання-передачі наданих послуг з правової допомоги від 01.09.2023 року на суму 1280 грн. 00 коп.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення скарги, взявши до уваги співрозмірність витрат, складність, обсяг і характер наданих послуг, суд дійшов висновку про стягнення з Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 витрат на правову (правничу) допомогу в сумі 640 грн. 00 коп.
Інші, наведені заявником доводи в обґрунтування своєї позицій, не спростовують наведених висновків суду. Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 258-261, 447-453 ЦПК України, суд -
Скаргу ОСОБА_1 на незаконні дії та неправомірну бездіяльність державного виконавця Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, боржник: ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Корнєва Ігоря Романовича у виконавчому провадженні № 72354628 у зв'язку з непроведенням ним усіх необхідних та ефективних передбачених законом виконавчих дій з виконання постанови Харківського апеляційного суду від 20.07.2020 року у справі № 646/3732/18 в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у сумі 6520 грн. 45 коп.
Постанову державного виконавця Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Корнєва Ігоря Романовича про повернення виконавчого документа стягувачу від 15.08.2023 року у виконавчому провадженні № 72354628 визнати неправомірною та скасувати.
В задоволенні іншої частини скарги - відмовити.
Стягнути з Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 41430683, 61001, м. Харків, майдан Захисників України, буд. 7/8) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правову (правничу) допомогу у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Червонозаводський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя