Справа № 346/224/25
Провадження № 1-кп/346/429/25
09 травня 2025 року м. Коломия
Коломийський міськрайонний суд
Івано-Франківської області
у складі: головуючого судді ОСОБА_1
з участю: секретарів судового засідання: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
прокурора ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
потерпілої ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Коломия матеріали кримінального провадження внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12024091180000738 від 21 жовтня 2024 року про обвинувачення:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, раніше не судимого, непрацюючого
- за ч. 1 ст. 122 КК України,
Обвинувачений спричинив потерпілому умисне середнього ступеня тяжкості тілесне ушкодження.
Злочин вчинено за наступних обставин.
19 жовтня 2024 року близько 22 год ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем проживання в АДРЕСА_1 , під час словесного конфлікту із ОСОБА_6 , на грунті виниклих неприязних відносин, умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень , наніс один удар кулаком правої руки в обличчя та декілька ударів кулаком правої руки в груди та декілька ударів ногами по різних ділянках тіла. Внаслідок протиправних дій обвинуваченого потерпілій спричинено тілесні ушкодження, а саме закрита черепно-мозкова травма зі струсом головного мозку та гематому правої щічної ділянки, котрі кожне окремо відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, та переломи ребер які згідно висновку експерта відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину в повному обсязі за обставин, викладеними у обвинувальному акті. Зазначив, що того дня дійсно мала місце сварка з його дружиною на грунті ревнощів, під час якої він завдав їй удару в обличчя, а також кілька ударів в груди, внасідок чого вона впала на підлогу, і він завдав їй ще кілька ударів ногою по тілу. Після цього пішов з кімнати. Дружина отримала травму обличчя та скаржилась на біль в тілі. Однак швидку того дня не викликав. Її викликала родичка вже наступного дня, бо дружині було погано. Щиро розкаюється у вчиненому, просить пробачення у потерпілої. Після цього випадку більше такі випадки в їх сім'ї не повторювались.
Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_6 повідомила, що того дня у неї виник конфлікт з чоловіком на грунті ревнощів, чоловік її ображав, в ході конфлікту він завдав їй кілька ударів, в тому числі в обличчя і по тілу, вона впала на підлогу. Вказує, що свідомість не втрачала. Від отриманих травм не могла піднятись з ліжка. Наступного дня родичка викликала поліцію і швидку, яка забрала її до лікарні, де вона пробула на лікуванні один тиждень. Після цієї події чоловік її більше не б'є, у них налагодились відносини, вони примирились, у зв'язку з чим просить суворо його не карати.
Оскільки обвинувачений в судовому засіданні вину визнав повністю, а також те, що він не оспорює фактичні обставини вказані в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, не наполягає на дослідженні інших доказів, розуміє неможливість в подальшому оскаржувати дані фактичні обставини в апеляційному порядку, а тому відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, дослідження доказів відносно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, судом визнано недоцільним та обмежено обсяг доказів, що підлягають дослідженню, допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, які характеризують його особу.
Обвинувачений та інші учасники процесу не заперечували проти обмеженого порядку дослідження доказів, при цьому суд переконався, що вони правильно розуміють зміст ст. 349 КПК України.
Суд вважає, що дії обвинуваченого правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 122 КК України, Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.
Згідно п. 1 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо конкретного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимоги ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчиненню нових злочинів.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який у відповідності до ст.12 КК України є нетяжким злочином, особу винного, зокрема те, що він раніше не судимий, на обліку в лікаря психіатра та нарколога не перебуває.
Обставинами, що пом'якшують покарання, суд приймає визнання обвинуваченим вини та щире каяття обвинуваченого у вчиненому.
Суд зазначає, що у цій справі щирим каяттям є відверта негативна оцінка обвинуваченим своєї кримінально караної поведінки, визнання тих обставин, які йому ставляться в провину, а отже, характеризує його поведінку після вчинення злочину з позицій психологічної переорієнтації, коли він справді засуджує свій вчинок та визнає його антисуспільний характер.
Обставиною, що обтяжує покарання суд визнає вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах.
Аналізуючи надані стороною обвинувачення докази, враховуючи особу обвинуваченого, його стан здоров'я (є інвалідом другої групи, діагноз - туберкульоз легень), його ставлення до вчиненого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді обмеження волі.
Санкцією кримінального закону тривалість такого виду кримінального покарання як обмеження волі визначено на строк до трьох років.
Вирішуючи питання щодо тривалості застосованого кримінального покарання (його міри), суд враховує таке.
ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. В ході судового розгляду кримінального провадження прокурор належними, достатніми та допустимими доказами не довів, що призначення обвинуваченому менш суворого покарання ніж позбавлення волі на максимально дозволений санкцією кримінального закону строк не здатне забезпечити досягнення мети кримінального покарання. Тому суд вважає, що правові підстави для призначення обвинуваченому максимально дозволеного строку кримінального покарання у виді позбавлення волі відсутні.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення його від відбування кримінального покарання з випробуванням суд приймає до уваги, висновки, викладені ВС в постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
З огляду на це, суд враховує, що ОСОБА_7 є особою раніше не судимою, на утриманні має одну неповнолітню дитину, винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав, у вчиненому розкаюється, примирився з потерпілою, яка просить його суворо не карати.
Досудовою доповіддю Коломийського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Івано-Франківській області, визначено, що, беручи до уваги зібрану інформацію, що характеризує особу обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, а також середню ймовірність вчинення повторного правопорушення, відділ вважає, що виправлення ОСОБА_7 без обмеження волі на певний строк можливе та не становить небезпеки для суспільства (в тому числі окремих осіб). Виконання покарання в громаді можливе за умови здійснення з боку органу пробації нагляду, застосування соціально-виховних заходів, які необхідні для впливу на поведінку особи, з метою виправлення і запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень в соціально-психологічному супроводі ОСОБА_7 , веденні здорового способу життя та сприянні в працевлаштуванні. В разу звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, вважають за доцільне покласти на нього обов'язки, передбачені пунктами 2, 4 ч. 3 ст. 76 КК України.
Тому суд вважає, що в ході судового розгляду кримінального провадження були встановлені підстави для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання відповідно до положень частини першої статті 75 КК.
Відповідно до частини четвертої статті 75 КК іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.
Вирішуючи питання щодо тривалості іспитового строку, суд враховує, що обвинувачений вчинив умисний злочин проти життя та здоров'я особи. Хоча правові підстави для призначення обвинуваченому реального покарання судом не встановлені, суд вважає за доцільне з метою виконання приписів статей 50 та 65 КК та забезпечення виправлення обвинуваченого встановити йому іспитовий строк тривалістю один рік.
Суд враховує, що частина перша статті 76 КК є імперативною нормою, якою передбачено, що у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Суд також приймає до уваги, що частиною другою статті 50 КК метою покарання визначено не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до частини четвертої статті 76 КК нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого.
Враховуючи, що обвинувачений раніше притягався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, на підставі статті 91-1 КК України суд вважає за доцільне покласти на ОСОБА_7 обов'язок пройти програму для кривдників.
Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання. При цьому частиною першою статті 165 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду. З огляду на викладене суд вважає за доцільне зазначити, що початок строку відбування покарання ОСОБА_7 необхідно рахувати з моменту проголошення вироку суду.
Підстав для застосування ст.69 КК України та призначення обвинуваченому іншого, більш м'якого виду покарання, суд не вбачає.
Запобіжний захід ОСОБА_7 на момент ухвалення вироку не обраний і підстав для його обрання суд не вбачає.
Витрати за проведення експертиз у кримінальному провадженні та речові докази відсутні
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 373, 374, 392-395 КПК України, суд,
ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та призначити йому покарання - два роки обмеження волі.
На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання у вигляді обмеження волі, встановивши іспитовий строк один рік.
На підставі ч. 1, 4 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 наступні обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;
3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
4) виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
На підставі статті 91-1 КК України покласти на ОСОБА_7 обов'язок пройти програму для кривдників протягом 3 (трьох) місяця.
Відповідно до вимог ст. 165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.
Апеляційну скаргу на вирок можуть подати: обвинувачений, його захисник в частині, що стосується інтересів обвинуваченого, прокурор, потерпілий, його представник у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції, при цьому вирок не підлягає оскарженню в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
На вирок може бути подана апеляція до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд протягом 30 днів з моменту його проголошення, особою, що не була присутня під час його проголошення - з дня отримання копії судового рішення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя: ОСОБА_1