17 квітня 2025 рокуСправа №160/32036/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
03.12.2024 за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» з вимогами про:
- визнати протиправними дії Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» щодо не виплати всіх сум, що належали мені в день звільнення зі служби;
- стягнути з Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)»користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що йому в порушення ст.117 КЗпП не виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
24.12.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якій зазначив, що заборгованість перед позивачем відсутня.
26.12.2024 за допомогою підсистеми «Електронний суд» на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив в якій позивач підтримує свої позовні вимоги.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно повідомлення при звільненні №109/ОС-23 від 29.06.2023, ОСОБА_1 звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) та встановлено вислугу років на день звільнення.
Як установлено статтею 116 КЗпП у редакції Закону 2352-ІХ від 01.07.2022 при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП у редакції Закону 2352-ІХ від 01.07.2022 у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
У постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно з якою під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Суд також звертає увагу на те, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні працівника поліції проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення працівника поліції обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
При цьому в редакції на момент виплати ч.1 ст.117 КЗпП України визначала, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Тобто, законодавець обмежив виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку піврічним терміном.
При цьому, суд зазначає, що ч.1 ст.117 КЗпП України не передбачає, що у випадку розподілення заборгованості на декілька платежів, що і відбулось у розглядуваній справі, час затримки фіксується саме останнім платежем.
Так, згідно наказу №109/ОС-23 від 29.06.2023 підполковнику внутрішньої служби ОСОБА_1 , черговий помічник начальника установи, встановлено нарахувати та здійснити виплату одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до стажу календарної служби за 37 років. Відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку установи здійснити розрахунок та виплату одноразової грошової допомоги.
Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 була здійснена 31.07.2023 у сумі 394120,79 грн, що сторонами не заперечується.
Вважаючи, що має право на виплату вихідної допомоги при звільненні, яка передбачена ст. 44 КЗпП України, позивач звернулася до суду із позовом.
12.04.2024 рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/5463/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» частково задоволено позовні вимоги:
визнано протиправними дії Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 в день звільнення додаткової винагороди в розмірі, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період з 11.03.2022 по 18.07.2022 із розрахунку 30000 грн на місяць;
зобов'язано Державну установу «Криворізька виправна колонія (№80)» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 за період з 11.03.2022 по 18.07.2022, із розрахунку 30000 грн на місяць, з врахуванням фактично виплачених сум;
визнано протиправними дії Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 в день звільнення додаткової винагороди в розмірі, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 за період з 19.07.2022 по 17.10.2022 із розрахунку 30000 грн на місяць відповідно відпрацьованого часу;
зобов'язано Державну установу «Криворізька виправна колонія (№80)» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 за період з 19.07.2022 по 17.10.2022, із розрахунку 30000 грн. на місяць відповідно відпрацьованого часу;
визнано протиправними дії Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» щодо не виплати м в день звільнення грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 21637,56 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 578 від 14.08.2013;
зобов'язано Державну установу «Криворізька виправна колонія (№80)» здійснити виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 21637,56 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 578 від 14.08.2013.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.07.2024 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 у справі № 160/5463/24 скасовано в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати додаткової винагороди за період з 19.07.2022 по 17.10.2022, ухвалено в цій частині нове рішення, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» про визнання протиправними дій щодо не нарахування та не виплати в день звільнення додаткової винагороди в розмірі, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, за період з 19.07.2022 по 17.10.2022 із розрахунку 30000 грн на місяць відповідно відпрацьованого часу; зобов'язання здійснити перерахунок та виплату додаткової винагороди в розмірі, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, за період з 19.07.2022 по 17.10.2022 із розрахунку 30000 грн на місяць відповідно відпрацьованого часу.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
На виконання вказаного судового рішення відповідач здійснив нарахування грошового забезпечення, яку виплачено.
Позивач вважає, що у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні у нього виникло право на отримання середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні до дати фактичного розрахунку, що зумовило звернення до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Про захист заробітної плати №95, ратифікованої Україною 30.06.1991, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчисленні в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли не має такого законодавства, угод чи рішення в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Згідно з Рішенням Конституційного суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, має застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами ст.117 КЗпП України (у редакції на момент подання даного позову до суду) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, відповідно до якої під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Водночас, суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, в якій зазначено таке:
...11. Підхід Великої Палати Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті відрізняється від того, який обґрунтовує відповідач і який застосований, приміром, у постанові Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі №825/742/16, яку відповідач зазначив серед інших як взірець правильного правозастосування.
Питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції, що добре видно на прикладі цієї справи. Водночас треба зазначити, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, яку, зауважмо, ухвалено в часі пізніше, ніж постанови, які зазначив відповідач у касаційній скарзі, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу) і з нею загалом узгоджується підхід судів попередніх інстанцій в цій справі.
Задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів колегія суддів теж має дотримуватися правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені існуючі доти підходи до застосування приписів статей 116, 117 КЗпП України. На такому наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Подібним чином Верховний Суд діяв, приміром, під час розгляду справи №460/10582/21 (постанова від 02.02.2023), у якій теж порушувалося питання про застосування правової позиції, яка викладена в згадуваній постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 825/742/16.
12. Поза тим треба застерегти, що правова позиція суду касаційної інстанції основується на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
Зазначене застереження у контексті цієї справи зумовлене тим, що з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України - текст якої написаний вище - діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.
Звертаємо увагу, що відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Суди попередніх інстанцій під час вирішення цього спору керувалися приписами статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Принаймні до такого висновку спонукає зміст їхніх судових рішень, надто суду апеляційної інстанції, який визначив суму, яка підлягає стягненню на користь позивача за 1743 днів (за період з 26 грудня 2017 року по 6 жовтня 2022 року), спираючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19. Але наведений у тій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, на той час стаття 117 КЗпП України діяла дещо в іншій редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Вже на дату звернення до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, і підлягала застосуванню.
Застосовуючи вищенаведений підхід Верховного Суду до обставин даної справи, суд зазначає, що Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 1 липня 2022 року № 2352-IX (набув чинності з 19.07.2022) статтю 117 КЗпП України викладено у такій редакції:
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Такий підхід підтримано Верховним Судом в постанові від 30.11.2023 у справі №380/19103/22.
Суд враховує, що позов подано до суду 03.12.2024, отже на дату звернення позивача з цим позовом до суду підлягає застосуванню чинна редакція статті 117 КЗпП України, яка обмежує час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, шістьма місяцями.
Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2021 року у справі №580/278/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплатити розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (Постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Наведена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Як зазначено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року у справі №620/3095/20 та від 27 жовтня 2022 року у справі №1.380.2019.006549, при прийнятті рішення у справах даної категорії слід дотримуватися принципу співмірності та розумності заявлених позивачем вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки з ним розрахунку при звільненні, з'ясувати, яку частку від суми, що підлягала до виплати позивачу на час його звільнення, становила сума несвоєчасно виплачених коштів.
Вирішуючи питання щодо належної до стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з такого.
У цій справі позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на отримання грошового забезпечення у належному розмірі, що встановлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.10.2022 у справі №160/13969/22, просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2018 по день фактичної виплати на виконання такого рішення суду тобто 23.07.2024.
Визначення саме такого періоду затримки розрахунку при звільненні зумовлено тим, що позивач просить суд стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2023 по 27.11.2024 (день проведення остаточного розрахунку).
Водночас, враховуючи чинні положення статті 117 КЗпП України, оплаті середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні підлягає не більше шести місяців, що становить 182 календарних днів (105 робочих днів), і позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірних сум.
Обчислення середнього заробітку слід проводити відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 "Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати" (далі - Порядок №100).
За змістом пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки…. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку №100).
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проводиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих/календарних днів, які мають бути оплачені за середньомісячною заробітною платою.
Відповідно до порядку нарахування виплат, що обчислюється з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середнього на число робочих днів, які мають бути оплачені середнім заробітком.
Отже, на підставі довідки Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80) від 25.11.2024 №80/4-9424 встановлено, що за останні два місяця роботи заробітна плата складала 57435,32 грн. за 45 робочі дня (57435,32 грн / 45 робочі дні =559,55 грн). Середньоденна заробітна плата позивача становить 1276,34 грн.
Відтак, сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців обчислена відповідно до положень статті 117 КЗпП України з урахуванням Порядку №100, становить 1276,34 грн х 105 = 134 015,70 грн.
При цьому, необхідно зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів (зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а).
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність сукупності підстав для задоволення позовних вимог.
Проте, слід зазначити, що позовні вимоги не містять суми, яку позивач просить суд стягнути із відповідача, фактично ним заявлені вимоги немайнового характеру.
Керуючись положеннями частини 2 статті 9 КАС України для ефективного захисту прав позивача суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та вказати суму, що підлягає стягненню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно дост.139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст.2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» щодо невиплати всіх сум, що належали в день звільнення зі служби.
Стягнути з Державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» (50041, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Шиферна, 3, код ЄДРПОУ 08562915) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 134 015,70 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез