справа № 631/1670/24
провадження № 1-кп/631/71/25
07 травня 2025 року селище Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю
з боку сторони обвинувачення:
прокурора ОСОБА_2
з боку сторони захисту:
обвинуваченого ОСОБА_3
а також:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження в залі судових засідань № 2 приміщення суду в селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 вересня 2024 року під № 12024221160000888, щодо обвинувачення:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця міста Кривий Ріг Дніпропетровської області,
громадянина України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Нововодолазьким РС ГУ ДМС України в Харківській області 22.02.2013 року),
із середньою освітою, одруженого, не працевлаштованого,
який утримує неповнолітню дитину - сина -
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
зареєстрованого та проживаючого за адресою:
АДРЕСА_1 ;
раніше судимого:
-27.04.2017 року Красноградським районним судом Харківської області за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України, до покарання у виді громадських робіт на строк 120 годин;
-06.09.2023 року Дергачівським районним судом Харківської області за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 309 Кримінального кодексу України, до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік, із застосуванням приписів статті 75 Кримінального кодексу України, звільнений від відбуття покарання з іспитовим строком 1 рік;
-30.09.2024 року Нововодолазьким районним судом Харківської області за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України, із застосуванням приписів статей 71, 72 Кримінального кодексу України, до покарання у вигляді 1 року 3 місяців позбавлення волі;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-1 Кримінального кодексу України,
ОСОБА_3 , мешкаючи в будинку АДРЕСА_2 спільно однією сім'єю з дружиною ОСОБА_6 , починаючи з липня 2024 року, умисно та цілеспрямовано, усвідомлюючи характер своїх протиправних дій, з мотивів явної неповаги до існуючих норм співжиття та моралі, систематично вчиняв відносно останньої фізичне та психологічне насильство, що призводило до фізичних та психологічних страждань, спричинило емоційну невпевненість потерпілої та погіршення якості життя останньої.
Так, в період з 20.07.2024 року по 09.09.2024 року ОСОБА_3 , діючи умисно, безпричинно, в порушення вимог статті 28 Конституції України, згідно з якою кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню, а також в порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидії домашньому, насильству», умисно, систематично, в присутності інших членів сім'ї, вчиняв фізичне та психологічне насильство щодо своєї дружини ОСОБА_6 , з якою проживає однією сім'єю за вищевказаною адресою, що призвело до фізичних та психологічних, страждань, погіршення якості життя останньої, розладу її здоров'я, а також життя, що виразилось у формі втрати енергійності, втоми, фізичного дискомфорту, втрати повноцінного побуту та відпочинку, у тому числі втрати самооцінки, позитивних емоцій, появі негативних переживань, тощо.
Починаючи з 20.08.2024 року, ОСОБА_3 перебуває на обліку в Відділенні поліції № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області як особа, що вчинила домашнє насильство.
Отже, в період часу з 20 липня 2024 року по 20 серпня 2024 року, більш точно встановити не виявилось за можливе ані під час досудового розслідування, ані в ході судового розгляду справи, перебуваючи на території домоволодіння за місцем свого проживання, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 ,- умисно та цілеспрямовано, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх протиправних дій, з мотивів явної неповаги до існуючих норм співжиття, в присутності малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчиняв психологічне насильство щодо потерпілої, а саме: висловлював образи нецензурними словами, погрожував фізичною розправою, принижував її честь, та гідність,- що спричинило її емоційну невпевненість, призвело до психологічних страждань, погіршення якості її життя. 20.08.2024 року за даним фактом працівниками Відділення поліції № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області відносно ОСОБА_3 складено адміністративні протоколи за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та терміновий заборонний припис. Постановою Нововодолазького районного суду Харківської області від 02.09.2024 року в об'єднаній справі № 631/1397/24 ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу.
Крім того, 24 серпня 2024 року близько 21 години 30 хвилин, більш точно встановити не виявилось за можливе ані під час досудового розслідування, ані в ході судового розгляду справи, перебуваючи на території домоволодіння за місцем свого проживання, розташованому за вищевказаним адресом, ОСОБА_3 умисно та цілеспрямовано, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх протиправних дій, з мотивів явної неповаги до існуючих норм співжиття, вчинив психологічне та фізичне насильство, щодо своєї дружини ОСОБА_6 , а саме: висловлював образи нецензурними словами, погрожував фізичною розправою, принижував її честь та гідність,- що спричинило емоційну невпевненість потерпілої, призвело до психологічних страждань, погіршення якості її життя, а також взяв до правої руки кухонний ніж з рукояткою чорного кольору та лезом довжиною 10,6 сантиметрів, й кинув його у бік дружини, влучивши лезом ножа в груди останній. Після цього, він почав тягти її за волосся до ліжка та наніс по одному удару кулаком правої руки у область щелепи, голови та лівої руки, чим спричинив різану рану на носі, колото-різану рану на передній стінці грудної клітки, не проникаючу у плевральну порожнину, множинні синці на обличчі, тулубі, кінцівках. Вироком, Нововодолазького районного суду Харківської області від 30.09.2024 року (справа № 631/1523/24), ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України, та призначено покарання із застосуванням статей 71 і 72 цього ж кодексу, у виді 1 року 3 місяців позбавлення волі.
Також, 01 вересня 2024 року о 22 годині 13 хвилин, перебуваючи на території домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ,- ОСОБА_3 умисно та цілеспрямовано, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх протиправних дій, з мотивів явної неповаги до існуючих норм співжиття, в присутності малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчинив психологічне насильство щодо своєї дружини ОСОБА_7 , а саме: висловлював образи нецензурними словами, погрожував фізичною розправою, принижував її честь та гідність, що спричинило емоційну невпевненість потерпілої, призвело до психологічних страждань, погіршення якості її життя. 04.09.2024 року за даним фактом працівниками Відділення поліції № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області в Харківській області відносно ОСОБА_3 складено адміністративні протоколи за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та Постановою Нововодолазького районного суду Харківської області від 17.09.2024 року в об'єднаній справі № 631/1458/24 його притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинене у вигляді штрафу.
Продовжуючи свою протиправну діяльність, 09 вересня 2024 року о 07 годині 13 хвилин ОСОБА_3 , перебуваючи поблизу магазину «Світлана» на площі Кооперативній в селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області, умисно та цілеспрямовано, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх протиправних дій, з мотивів явної неповаги до існуючих норм співжиття, вчинив психологічне насильство щодо своєї дружини ОСОБА_6 , а саме: висловлював образи нецензурними словами, погрожував фізичною розправою, принижував її честь та гідність, що спричинило емоційну невпевненість потерпілої, призвело до психологічних страждань, погіршення якості її життя. 09.09.2024 року за даним фактом працівниками Відділення поліції № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області відносно ОСОБА_3 складено адміністративний протокол за частиною 2 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та терміновий заборонний припис. Постановою Нововодолазького районного суду Харківської області від 03.10.2024 року в справі № 631/1570/24 ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинене у виді штрафу.
Окрім вказаного, 09 вересня 2024 року близько 10 години 20 хвилин, більш точно встановити не виявилось за можливе ані під час досудового розслідування, ані в ході судового розгляду справи, ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, ігноруючи винесений терміновий заборонний припис щодо заборони в будь-який спосіб контактувати зі своєї дружиною ОСОБА_6 , прийшов до місця мешкання останньої за адресою: АДРЕСА_3 ,- підійшов до житлового будинку, та, виявивши, що вхідні двері зачинені, підійшов до вікна, на якому було пошкоджене скло, через яке почав сваритися із дружиною, яка в свою чергу заважала йому проникнути в середину. Тому ОСОБА_8 , діючи умисно та цілеспрямовано, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх протиправних дій, з мотивів явної неповаги до існуючих норм співжиття, в присутності малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчинив психологічне та фізичне насильство щодо потерпілої, а саме: висловлював образи нецензурними словами, погрожував фізичною розправою, принижував її честь та гідність,- що спричинило її емоційну невпевненість, призвело до психологічних страждань та погіршення якості життя останньої. При ньому, відірвавши частину дерев'яної кватирки з вікна із наявним фрагментом скла, ОСОБА_3 застосував до ОСОБА_6 фізичне насильство, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його наслідки у вигляді спричинення невизначеної шкоди здоров'ю потерпілої та бажаючи їх настання, діючи умисно, протиправно, наніс їй два удари по лівій руці, завдавши тілесні ушкодження у виді рани, подряпин на лівій руці, що виникли від дії предметів з колюче-ріжучими властивостями, в тому числі, від краю битого скла, які за ступенем тяжкості вважаються легкими тілесними ушкодженнями, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як шість днів (пункт 2.3.5 і 2.3.2. «б» Правил судово-медичного встановлення, ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року).
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе визнав повністю й пояснив, що дійсно він перебуває із потерпілою у зареєстрованому шлюбі та мешкав з нею у будинку АДРЕСА_2 . Від шлюбу в них є малолітня дитина - син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Внаслідок протиправної поведінку по відношенню до дружини його взято на облік поліціантами як особу, що вчинила домашнє насильство. Так, у період з 20 липня по 20 серпня 2024 року, більш точно він не пам'ятає, за місцем свого мешкання, тобто за адресою: АДРЕСА_1 ,- він в присутності сина висловлював образи нецензурними словами, погрожував фізичною розправою, принижував честь та гідність дружини. За даним фактом його було притягнуто суддею до відповідальності у виді штрафу. Наступного разу вчинив ті ж самі дії по відношенні до дружини 24.08.2024 року близько 21 години 30 хвилин. Проте цього разу, перебуваючи в дома, одними психологічними діями не обмежився, взяв до правої руки кухонний ніж, який кинув у бік дружини, влучивши лезом у її груді, потім тягнув її за волосся до ліжка, а також наносив удари кулаком руки у область щелепи, голови та її лівої руки. За вказані дії був засуджений вироком Нововодолазького районного суду Харківської області від 30.09.2024 року за частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України, із застосуванням приписів статей 71 і 72 цього ж кодексу, до покарання у виді 1 року 3 місяців позбавлення волі. Однак до моменту засудження вчинив домашнє насильство відносно потерпілої ще 01.09.2024 року о 22 годині 13 хвилин. В цей день потерпіла перебувала за адресою: АДРЕСА_3 ,- і він, прийшовши додому, в присутності сина висловлював образи нецензурними словами, погрожував фізичною розправою, принижував її честь та гідність, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності суддею Нововодолазького районного суду Харківської області у виді штрафу. Продовжуючи свою протиправну поведінку, він і 09.09.2024 року о 07 годині 13 хвилин, перебуваючи поблизу магазину «Світлана» на площі Кооперативній в селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області, висловлював образи нецензурними словами, погрожував фізичною розправою, принижував честь та гідність дружини. У зв'язку із цим працівниками поліції було складено терміновий заборонний припис, а відповідною постановою Нововодолазького районного суду Харківської області його піддано адміністративній відповідальності за вчинене у виді штрафу. Проте, незважаючи на це, тобто існування заборонного припису, він того ж дня близько 10 години 20 хвилин, вживши спиртні напої, прийшов до місця мешкання дружини за вище вказаною адресою, тобто в будинок АДРЕСА_3 . Побачивши, що вхідні двері зачинені, пішов до вікна із пошкодженим склом, через яке намагався потрапити всередину будинку, проте потерпіла йому заважала у цьому, а тому він у присутності сина почав сваритися із нею, висловлював образи нецензурними словами, погрожував фізичною розправою, принижував честь та гідність потерпілої. Одночасно із цим, відірвавши частину дерев'яної кватирки з вікна із наявним фрагментом скла, двічі вдарив ним по лівій руці дружини, спричинивши їй тілесні ушкодження у виді рани, подряпин на лівій руці. Зазначив, що повністю розуміє протиправність своїх дій, якими спричиняв емоційну невпевненість потерпілій, завдавав їй психологічних страждань, що погіршило якість життя тої. Запевнив суд, що шкодує про вчинене, не оспорює ані кількість, ані тяжкість спричинених ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, кількість та системність епізодів домашнього насильства, які інкриміновані йому у провину. Вказав, що інших правопорушень не вчиняв, у тому, що сталося, щиро розкаявся та зробив належні висновки для себе про неприпустимість подальшої такої поведінки в родині.
Оцінюючи показання ОСОБА_3 , суд визнає їх послідовними, логічними, правдивими і достовірними, оскільки вони об'єктивно і доволі повно відображають фактичні обставини справи, пояснюють мотиви вчиненого, а також не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому.
Крім того, підстав для самообмови судом не виявлено.
Відтак, у зв'язку із безсумнівним та добровільним, тобто без будь-якого впливу із чиєї б то ні било сторони, визнанням у повному обсязі ОСОБА_3 своєї вини в інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі), погодженні з кваліфікацією вчиненого ним діяння, підтвердженням ним його фактичних обставин, відсутності жодних заперечень щодо них з боку сторони обвинувачення, усвідомленням і правильним розумінням, роз'ясненого судом положення частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України про те, що у випадку визнання ними змісту даних фактичних обставин, сторони кримінального провадження будуть позбавлені права оскаржувати їх в апеляційному порядку, відсутністю їх заперечень проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оскаржуються, суд, за згодою учасників судового провадження, а також визнавши показання обвинуваченого послідовними, логічними, а також такими, що не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому, ухвалив дослідити докази, обмежившись показаннями обвинуваченого, документами, що характеризують його особу, а також тими, що впливають на доведеність обставин, які мають значення для кримінального провадження (а. с. 26 - 27, 40).
Окрім повного визнання обвинуваченим ОСОБА_3 своєї вини в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі) та підтвердженням ним його фактичних обставин, його винуватість також доведена і іншими зібраними, наданими суду та дослідженими у судовому засіданні у повній відповідності до вимог чинного кримінального процесуального кодифікованого закону України доказами у їх сукупності.
Так, відповідно до свідоцтва про шлюб (серії НОМЕР_2 ), виданого 08.08.2024 року Харківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області, громадянин України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець міста Кривий Ріг Дніпропетровської області, та громадянка України ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка села Одринка Нововодолазького району Харківської області, 29.06.2024 року зареєстрували шлюб, про що в цей день Нововодолазькою селищною радою складено відповідний актовий запис № 21. Прізвище подружжя після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_10 » (а. с. 63).
Наведеним доведений факт перебування обвинуваченого та потерпілої в зареєстрованому шлюбі з 29.06.2024 року.
Постановою судді Нововодолазького районного суду Харківської області ОСОБА_11 , прийнятою 02.09.2024 року в межах справи з єдиним унікальним № 631/1397/24 (провадження № 3/631/621/24), ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні 20.08.2024 року адміністративного проступку, передбаченого частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а. с. 175 - 178).
Постановою судді Нововодолазького районного суду Харківської області ОСОБА_11 , прийнятою 17.09.2024 року в межах справи з єдиним унікальним № 631/1458/24 (провадження № 3/631/657/24), ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні 01.09.2024 року адміністративного проступку, передбаченого частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а. с. 170 - 173).
Постановою судді Нововодолазького районного суду Харківської області ОСОБА_11 , прийнятою 03.10.2024 року в межах справи з єдиним унікальним № 631/1570/24 (провадження № 3/631/713/24), ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні 09.09.2024 року адміністративного проступку, передбаченого частиною 2 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а. с. 132 - 142, 193 - 198).
Наведеним доведений факт вчинення обвинуваченим відносно потерпілої адміністративних проступків, які чинним законодавствам про адміністративні правопорушення вважаються домашнім насильством.
З висновку експерта № 12-14/137-НВ/24\12-14/120-НВ/24\12-14/106-НВ/24 вбачається, що лікар-судово-медичний експерт ОСОБА_12 , попереджений під особистий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, на підставі постанови про призначення судово-медичної експертизи, винесеної 08.10.2024 року слідчим ВП № 3 ХРУП № 1 ГУ НП в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_13 , 23.09.2024 року в приміщенні Нововодолазького відділення судово-медичної експертизи комунального закладу охорони здоров'я Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації провів додаткову судово-медичну експертизу ОСОБА_9 , 1971 року народження (53 повних років), та з урахуванням медичних документів встановив, що у ОСОБА_9 мали місце рана, подряпини на лівій руці, які виникли від дії предметів, що мали колюче-ріжучі властивості або шорохувату контактну поверхню, в тому числі і краї битого скла, з механізмом спричинення - удар. Локалізація та характер тілесних ушкоджень у ОСОБА_9 відповідають тому способу та механізму спричинення, на які потерпіла вказує в ході проведення слідчого експерименту за її участі (а. с. 169).
Згідно з висновком експерта № 12-14/120-НВ/24\12-14/106-НВ/24 лікар-судово-медичний експерт ОСОБА_12 , попереджений під особистий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, на підставі постанови про призначення судово-медичної експертизи, винесеної 17.09.2024 року слідчим ВП № 3 ХРУП № 1 ГУ НП в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_13 , 23.09.2024 року в приміщенні Нововодолазького відділення судово-медичної експертизи комунального закладу охорони здоров'я Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації провів додаткову судово-медичну експертизу ОСОБА_9 , 1971 року народження (53 повних років), та з урахуванням медичних документів встановив, що у ОСОБА_9 мали місце рана, подряпини на лівій руці, які виникли від дії предметів, що мали колюче-ріжучі властивості, в тому числі і краї битого скла, можливо способом та в період часу, на які вказує потерпіла. За ступенем тяжкості це легкі тілесні ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як шість днів (підпункти 2.3.5, 2.3.2. «б») Правил судово-медичного встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень затверджених Наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995 року) (а. с. 174).
Отже, за допомогою спеціальних медичних знань доведено факт завдання потерпілій ОСОБА_9 легких тілесних ушкоджень, що спричинили незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як 6 днів.
Оцінюючи усі ці висновки експерта з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку у сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає їх вірними, послідовними, мотивованим достатньо переконливо та такими, що не суперечать обставинам справи та іншим дослідженим у судовому засіданні доказам, а тому суд вважає їх належними та достовірними й покладає в основу судового рішення, що ухвалюється.
Також, оцінюючи вказані висновки, суд вважає, що вони відповідають вимогам, викладеним у статтях 101 і 102 Кримінального процесуального кодексу України, сторони провадження під час судового розгляду їх під сумнів не ставили, клопотань про виклик експерта для дачі пояснень з приводу проведених експертних досліджень ані від сторони захисту, ані від сторони обвинувачення не надходило, як не надходило і клопотання про призначення повторної, додаткової чи комплексної експертизи.
Відтак, за допомогою спеціальних медичних знань доведено факт завдання потерпілій ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, час їх спричинення, механізм, причини, характер, локалізацію, а також ступень їх тяжкості.
Відповідно до копії паспорта громадянина України ( НОМЕР_1 ), виданого 22.02.2013 року Нововодолазьким РС ГУ ДМС України в Харківській області, ОСОБА_3 є громадянином України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, та зареєстрований за адресом: АДРЕСА_4 (а. с. 165 - 166).
Зі свідоцтва про народження (серії НОМЕР_3 ), виданого 01.11.2013 року Староводолазькою сільською радою Нововодолазького району Харківської області, вбачається, що ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що 01.11.2013 року складено відповідний актовий запис № 8, та його батьками зазначені громадяни України: ОСОБА_3 та ОСОБА_9 (а. с. 61).
Як убачається з довідки-характеристики, наданої депутатом Нововодолазької селищної ради ОСОБА_14 за вихідним № 02-27/2199 від 20.09.2024 року, обвинувачений дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . За час проживання за даною адресою ОСОБА_3 веде задовільний спосіб життя, скарг і нарікань від мешканців селища та сусідів на нього не надходило (а. с. 156).
Листом головного лікаря КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОСОБА_15 , зареєстрованим за вихідним № 707 від 23.09.2024 року, та довідками її відповідних лікарів № 181 і 179, повідомлено, що ОСОБА_3 не перебуває на диспансерному обліку ані у лікаря-нарколога, ані у лікаря-психіатра (а. с. 157, 158).
Згідно з інформацією, наданою начальником ІНФОРМАЦІЯ_7 майором ОСОБА_16 за вихідним № 3325 від 23.09.2024 року, обвинувачений перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 (а. с. 163).
Відповідно до довідки № 18-09092024/63090 та № 67-07102024/63090 ОСОБА_3 станом на 04.10.2024 року та 12.10.2024 року відповідно має судимість за вироками:
- Красноградського районного суду Харківської області, що постановлений 27.04.2017 року, у зв'язку із вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу, яким його засуджено до покарання у виді 120 годин громадських робіт;
- Дергачівського районного суду Харківської області, що постановлений 06.09.2023 року, у зв'язку із вчиненням ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 309 Кримінального кодексу, яким його засуджено до покарання із застосуванням приписів статті 75 цього ж кодексу, у виді 1 року позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання строком на 1 рік (а. с. 164 зворот, 167 - 168).
З копії вироку Дергачівського районного суду Харківської області, постановленого 06.09.2023 року в межах справи з єдиним унікальним № 619/2714/23 (провадження № 1-кп/619/201/23) вбачається, що ОСОБА_3 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 309 Кримінального кодексу, до 1 року позбавлення волі та звільнено із застосуванням приписів статті 75 цього ж кодексу від відбування покарання з випробуванням строком в 1 рік (а. с. 150 - 151).
З копії вироку Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленого 30.09.2024 року в межах справи з єдиним унікальним № 631/1523/24 (провадження № 1-кп/631/138/24) вбачається, що ОСОБА_3 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу, до покарання у виді обмеження волі, строком на 1 рік, однак в силу приписів статей 72 , 71 та 78 цього ж кодексу, остаточно засуджено до 1 року 3 місяців позбавлення волі (а. с. 143 - 147).
Листом начальника Харківського РС філії ДУ «Центр пробації» в Харківській області ОСОБА_17 , зареєстрованим за вихідним № 24/26/580-24 від 20.09.2024 року, зафіксовано, що обвинувачений перебуває у них на обліку з 23.10.2023 року на підставі вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 06.09.2023 року, яким він засуджений за частиною 2 статті 309 Кримінального кодексу України до 1 року позбавлення волі та звільнений від відбування покарання згідно з положеннями статті 75 Кримінального кодексу України з іспитовим строком 1 рік (а. с. 155).
Відтак, з наведеного суд робить обґрунтований висновок про те, що обвинувачений раніше судимий, судимість у передбаченому законом порядку не відбута, не знята та не погашена, перебуває на обліку в органах пробації, на диспансерному обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не рахується, знаходиться у зареєстрованому шлюбі, утримує малолітню дитину - сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є військовозобов'язаним, не працює, має постійне місце реєстрації, за яким характеризується посередньо, вчинив кримінальне правопорушення відносно дружини.
Дослідивши відповідно до вимог чинного кримінального процесуального законодавства України всі зібрані та надані сторонами кримінального провадження як з боку сторони обвинувачення, так і з боку сторони захисту докази, які безпосередньо досліджені судом шляхом допиту обвинуваченого та оголошення повного змісту письмових доказів, суд оцінює їх усі з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку як окремо та і у їх сукупності, визнає такими, що не суперечать один одному, є достовірними та мають бути використані та покладенні в основу судового рішення, що ухвалюється, оскільки прямо чи непрямо підтверджують існування обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні та мають для нього значення.
Доходячи такого суд ураховує, що з огляду на зміст статті 85 Кримінального процесуального кодексу України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Окрім того, відповідно до положень, закріплених у статті 86 зазначеного вище кримінального процесуального кодифікованого закону України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Отже, наведеними доказами та їх процесуальними джерелами підтверджуються обставини, перелічені статтею 91 вказаного вище нормативно-правового акту України, а тому ураховуючи позицію сторін цього кримінального провадження щодо наявності підтвердження фактичних обставини справи відповідними доказами, зібраними під час досудового розслідування, та щодо відсутності процесуальної необхідності досліджувати їх усі в ході судового розгляду справи, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, визнає такі фактичні обставини справи повністю доведеними.
Одночасно із цим суд зауважує, що частина 2 та 4 статті 17 Кримінального процесуального кодексу України обумовлено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, Європейський суд з прав людини у пункті 43 свого Рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» констатував, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак неможна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та допустимих відомостях, визнаних доказами, або відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
За таких обставин, з огляду на сталу практику Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену й у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства» (рішення суду від 28.10.1994 року), критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним.
Обговорюючи питання кваліфікації дій обвинуваченого, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18),- щодо розуміння кваліфікації злочину як кримінально-правової оцінки поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
Розв'язуючи це нагальне питання, суд, перш за все ураховує, що відповідно до приписів частини 1 статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Отже, статтею 126-1 Кримінального кодексу України домашнім насильством визнається умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров'я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи
Системно аналізуючи вище наведене і обставини вчиненого ОСОБА_3 діяння разом з усіма дослідженими доказами у їх сукупності, суд вважає встановленим, що його умисел був спрямований саме на вчинення домашнього насильства щодо потерпілої, яка є його дружиною.
Окрім того, згідно із змістом статті 34 Кримінального кодексу України рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення.
Відтак, у відповідності до змісту статті 94 кримінального процесуального кодифікованого закону України, даючи оцінку усім дослідженим безпосередньо доказам у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин цього кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний із наданих доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку суд вважає, що в межах цього кримінального провадження наявні усі перелічені вище умови задля можливості мовити про те, що з боку обвинуваченого було вчинено саме домашнє насильство.
При цьому судом було системно проаналізовано усе вище викладене, з'ясовано зміст і спрямованість умислу ОСОБА_3 , ураховано сукупність всіх обставин вчиненого ним діяння, зокрема, спосіб, поведінку винного та потерпілої, що передувала події, їх стосунки.
Отже, з матеріалів цього кримінального провадження убачається, що досудове розслідування проведене із дотриманням приписів чинного Кримінального процесуального кодексу України, без порушень прав обвинуваченого, з урахуванням правозастосовної практики, встановленої касаційним кримінальним судом, а також із застосуванням практики Європейського суду з прав людини, тобто рішень від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» та від 21.10.2011 року у справі «Коробов проти України», де суд зазначив, що при оцінці доказів, як правило, застосовується критерій доведення «поза розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із співіснування переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
З огляду на таке та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до правил, обумовлених частиною 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту із зміненим обвинуваченням, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, витлумачивши як того вимагає процесуальний закон, усі сумніви на користь обвинуваченого, врахувавши всі фактичні обставини цього кримінального провадження, суд не знаходить підстав задля його виправдування від висунутого обвинувачення й доходить висновку про доведеність «поза розумним сумнівом» вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 кримінального правопорушення проти життя та здоров'я особи, оскільки він вчинив домашнє насильство.
Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, суд вважає, що вина ОСОБА_3 доведена повністю. Дії його відповідають складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-1 Кримінального кодексу України, та правильно кваліфіковані як домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного насильства щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до фізичних та психологічних страждань, розладів здоров'я, емоційної залежності та погіршення якості життя потерпілої особи.
Призначаючи покарання ОСОБА_3 , суд керується нормою прямої дії, а саме: приписом частини 2 статті 61 Конституції України, щодо того, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, й ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, данні про його особу та обставини, що пом'якшують і обтяжують йому покарання.
Так, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, суд виходить з їх класифікації, особливостей та обставин його вчинення, й ураховуючи санкцію інкримінованої йому статті 126-1 Кримінального кодексу України та приписів частини 4 статті 12 цього ж кодифікованого закону, доходить висновку, що обвинуваченим вчинений нетяжкий злочин.
Вивчаючи особу винного шляхом з'ясування стану його здоров'я, поведінки до вчинення злочину, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_3 на момент вчинення ним інкримінованого йому злочинного діяння є судимим, й судимість у визначеному законом прядку не відбута, не знята та не погашена, значиться на обліку в органах пробації, не працевлаштований, суб'єктом господарської діяльності не є, перебуває у зареєстрованому шлюбі, утримує малолітню дитину - сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ не перебуває, на будь-яку тяжку хворобу не хворіє, є осудним, має постійне місце мешкання і реєстрації, за яким характеризується задовільно, є військовозобов'язаним, вчинив кримінальне правопорушення, що закидається йому у провину, щодо дружини, щиро кається у вчиненому. Окрім того, потерпіла ОСОБА_9 не має до нього будь-яких матеріальних та моральних вимог (а. с. 26 - 27).
З досудової доповіді, складеної представником персоналу органу пробації Харківського районного сектору філії ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» в Харківській області - провідним інспектором ОСОБА_18 , вбачається, що орган пробації, беручи до уваги інформацію, яка характеризує особу обвинуваченого за місцем його проживання, умов його життєдіяльності, відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його імовірної небезпеки для суспільства вважає, що виправлення цієї особи без ізоляції від суспільства можливе. Зважаючи на виявлені фактори ризику вчинення повторного правопорушення (криміногенні потреби), у випадку прийняття судом рішення про звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним покладання на правопорушника крім обов'язків, передбачених частиною 1 статті 76 Кримінального кодексу України, покласти на нього й обов'язки, передбачені частиною 3 цієї ж статті. Крім цього для мінімізації факторів ризику вчинення повторного правопорушення можуть бути залучені ресурси КОМУНАЛЬНОЇ УСТАНОВИ «ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ЦЕНТР СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ (НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ)» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ (а. с. 47 - 48).
Вирішуючи при призначенні покарання обставини, які його пом'якшують ОСОБА_3 , суд перш за все керуються змістом частини 1 та 2 статті 66 Кримінального кодексу України, в якій наведений перелік таких обставин.
Також, суд знов ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме:
- постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18),- щодо розуміння, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження;
- постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18),- щодо розуміння, що щире каяття як таке характеризує суб'єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалась. За наявності щирого каяття не обов'язковим має бути активне сприяння у розкритті злочину. Активне сприяння розкриттю злочину є окремою обставиною, що пом'якшує покарання, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України. Тобто передбачені цим пунктом обставини, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної;
-та постанову Великої Палати Верховного суду, прийняту 03.07.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 288/1158/16-к (провадження № 13-28кс19),- щодо розуміння, що під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з'ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину.
За викладених обставин, в силу пункту 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України суд визнає обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_3 , щире каяття.
Вирішуючи при призначенні покарання ОСОБА_3 питання щодо наявності обставини, які його обтяжують, суд керуються змістом статті 67 Кримінального кодексу України, в якій наведений перелік таких обставин, і приходить до висновку, про те, що в силу приписів пункту 1 та 13 частини 1 статті 67 Кримінального кодексу України суд вбачає як обставини, які обтяжують покарання обвинуваченому, рецидив злочинів і вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Проте, вказані обставини хоча і знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи, визнані і не оспорені сторонами провадження, натомість не визначені такими у обвинувальному акті із зміненим обвинуваченням, а тому відповідно до змісту частини 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України, суд не визнає їх такими, що обтяжують покарання винному.
Пленум Верховного суду України у пункті 1 своєї Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог статті 65 Кримінального кодексу України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Також Верховний суд України у пункті 2 зазначеної вище Постанови Пленуму визначив, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті Особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочин на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, особам похилого віку і тим, що щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Також, призначаючи покарання обвинуваченому, суд ураховує й припис пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи», де суд касаційної інстанції зауважив, що при призначенні покарання суди мають ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Крім того, судом при призначенні покарання повинні враховуються і вимоги статті 50 вказаного кодексу, тобто, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого й запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, а тому особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Одночасно з цим, Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, який, забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, у своїй постанові у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятій 17.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 298/95/16-к (провадження № 51-2501 км 18) зауважив, що у частині 2 статті 65 Кримінального кодексу України встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання. Обов'язок доведення того, що менш суворий від покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
Зважаючи на таке, суд ураховує позицію прокурора, який вважав за доцільне призначити ОСОБА_3 покарання у виді одного року позбавлення волі, позицію потерпілої, висловлену письмово у відповідній заяві, зареєстрованій за вхідним № 7698/24-вх від 29.10.2024 року, яка у питанні призначення покарання покладалась на розсуд суду (а. с. 26 - 27), а також позицію захисту, який прохав суворо не карати, й керуючись принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує особу винного, який повністю визнав себе винуватим у вчиненому, мету, мотиви, обставини та характер вчиненого ним кримінального правопорушення, відповідно до яких будь-якої шкоди державним та громадським інтересам заподіяно не було, а також його поведінку під час та після вчинення злочинних дій, наявність невідбутої, не погашеної та не знятої судимості, відсутність місця роботи й заробітку, а також щире каяття як на стадії досудового розслідування, так і в суді.
Усе наведене у своїй сукупності та у співвідношенні, ураховуючи, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого й запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень, дозволяє суду зробити обґрунтований висновок про те, що виправлення ОСОБА_3 можливе лише в ізоляції та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу, а тому йому слід призначити покарання, обумовлене санкцією статті 126-1 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі на певний строк, який дорівнює саме 1 рік 3 місяця, так як саме таке покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
На думку суду таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, які захищаються, та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, зокрема рішенню, ухваленому 17.09.2009 року у справі «Скоппола проти Італії», де суд зауважив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Також, призначаючи ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд не знаходить підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до приписів статті 75 Кримінального кодексу України, або застосування положень статті 69 чи 69-1 зазначеного кодексу, у зв'язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.
Окрім того, ухвалюючи вирок, суд також не знаходить підстав для застосування приписів статей 96, 96-1 та 96-2 Кримінального кодексу України з тих самих підстав.
Проте, суд бере до уваги, що ОСОБА_3 вчинив це кримінальне правопорушення у період часу з 20 липня по 09 вересня 2024 року включно, тобто до постановлення 30.09.2024 року Нововодолазьким районним судом Харківської області обвинувального вироку, що набрав законної сили, яким його засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України, із застосуванням приписів статей 71 і 72 цього ж кодексу, до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 3 місяці (а. с. 143 - 147).
Розв'язуючи питання щодо визначення правила призначення остаточного покарання в цьому випадку, суд звертається до правозастосовної практики, викладеної Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме: до висновків щодо застосування норм права Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, зроблених нею на виконання приписів статті 442 Кримінального процесуального кодексу України у постанові, прийнятій 01.06.2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 766/39/17 (провадження № 51-8867 кмо 18),- в якій роз'яснено, що при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили, та:
а) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особи в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими частиною 4 статті 70 Кримінального кодексу України (за сукупністю злочинів);
б) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особи в цьому кримінальному провадженні, було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими статтею 71 Кримінального кодексу України (за сукупністю вироків).
Окрім того, суд звертається до правозастосовної практики, викладеної Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме: до висновків щодо застосування норм права Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, зроблених нею на виконання приписів статті 442 Кримінального процесуального кодексу України у постанові, прийнятій 25.06.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 511/37/16-к (провадження № 51-830 кмо 18),- в якій роз'яснено, що коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як статті 70, так і статті 71 Кримінального кодексу України: спочатку за правилами частини 1 статті 70 цього кодексу за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього за правилами частини 4 статі 70 Кримінального кодексу України, потім за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно за сукупністю вироків відповідно до частини 1 статті 71 цього Кодексу. У кримінально-правовій ситуації, коли вчинення нового злочину в період іспитового строку стає фактичною підставою для визнання (скасування) призначеного за попереднім вироком покарання у виді позбавлення волі, від відбування якого звільнялась особа, таким що належить відбувати реально, його самостійне виконання при застосуванні частини 4 статті 70 Кримінального кодексу України не допускається за наявності підстав для подальшого призначення остаточного покарання за правилами частини 1 статті 71 вказаного Кодексу.
Відтак, суд вважає за необхідне в силу вимог кримінального процесуального кодифікованого закону та висновків щодо застосування норм права Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, зроблених нею на виконання приписів статті 442 Кримінального процесуального кодексу України, застосувати при призначенні ОСОБА_3 остаточного покарання в цьому кримінальному провадженні правило, визначене при призначенні покарання за сукупністю кримінальних правопорушень згідно із частиною 4 статті 70 Кримінального кодексу України шляхом часткового складення призначених покарань із зарахуванням покарання, відбутого частково за попереднім вироком, й остаточно призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, який дорівнює 1 рік 6 місяців.
Доходячи такого, суд ураховує позицію сторін кримінального провадження та переконаний, що таке остаточне покарання відповідатиме його меті, не потягне за собою порушення засад виваженості через призму невтручання держави в приватне життя засудженої особи, не становить для нього надмірного тягаря, не є свавільним й сприятиме ресоціалізації ОСОБА_3 .
Крім того, призначаючи обвинуваченому покарання за правилами частини 4 статті 70 Кримінального кодексу України, суд виходить з судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою обирати між альтернативами, кожна з яких є законною та інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності призначеного покарання тощо.
В рамках цього кримінального провадження цивільний позов поданий не був, речових доказів та процесуальних витрат не має, заходи забезпечення не застосовувались.
Частиною 1 статті 131 Кримінального процесуального кодексу України унормовано, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до приписів статті 5 неодноразово вищезгаданої Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод ніхто не може бути позбавлений свободи, окрім законного ув'язнення особи після засудження її компетентним судом.
В рішенні Європейського суду з прав людини, ухваленого 04.09.2015 року у справі «Руслан Яковенко проти України», констатовано, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою після засудження компетентним судом у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть, якщо він ще не набрав законної сила і його можна оскаржити.
Саме тому, суд не знаходить підстав задля обрання засудженому ОСОБА_3 міри запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, оскільки ОСОБА_3 фактично відбуває покарання у виді позбавлення волі за вироком Нововодолазького районного суду Харківської області від 30.09.2024 року, що набрав законної сили, а також з огляду на принцип диспозитивності процесу, так як жодна із сторін кримінального провадження про це не клопотала перед судом.
Обговорюючи питання щодо моменту, з якого слід обчислювати строк відбування ОСОБА_3 покарання за цим вироком, суд наголошує, що попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті (частина 5 статті 72 Кримінального кодексу України).
Зміст частини 1 статті 1 Закону України «Про попереднє ув'язнення» № 3352-XII від 30.06.1993 року (із змінами та доповненнями) мовить про те, що попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується до підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Відтак, беручи до відома припис частини 1 статті 1 Кримінального процесуального кодексу України, яким обумовлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, ураховуючи, що до ОСОБА_3 застосовано правило призначення покарання за сукупністю злочинів, а не сукупності вироків, суд не знаходить підстав для врахування правозастосовної практики, викладеної Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, що забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 04.06.2024 року в межах справи з єдиним унікальним № 523/11745/22 (провадження № 51-6949 км 23),- якою обумовлено правило застосування частини 5 статті 72 Кримінального кодексу України у разі наявності сукупності вироків, а не сукупності злочинів, що має місце у цій справі.
Отже, суд застосовує приписи чинного законодавства України й обчислює строк відбуття покарання ОСОБА_3 з моменту його фактичного затримання в порядку виконання вироку суду.
Ухвалюючи вирок та формуючи усі наведені в ньому висновки, суд покладається на положення частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що вимагають від суду, який підпадає під її дію, бути безпристраснім, що включає у себе відсутність упередження або упередженості.
У рішеннях у справі «Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України» від 30.09.2010 року та у справі «Пантелеєнко проти України» від 29.06.2006 року Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що словосполучення «згідно із законом» по суті стосується національного законодавства і встановлює обов'язок забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм. Фраза «відповідно до закону» вимагає, щоб захід мав певне підґрунтя в національному праві.
Тобто відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, що відображує принцип, пов'язаний із належним відправленням правосуддя, в кожному рішенні судів та трибуналів повинні бути належним чином викладені аргументі, на яких вони базуються.
Відтак, здебільшого, суд застосовує приписи пункту 42 остаточного Рішення Європейського суду з прав людини, ухваленого 15.11.2007 року за заявою № 22750/02 у справі «Бендерський проти України», де суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитись залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (рішення «Руїз Торійа проти Іспанії» від 09.12.1994 року). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення «Артіко проти Італії» від 13.05.1980 року). Право може вважатись ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (пункт 33 рішення «Дюлоранс проти Франції» від 21.03.2000 року та пункти 32 і 35 рішення «Донадзе проти Грузії» від 07.03.2006 року).
Отже, позиція сторони захисту та сторони обвинувачення була почута, їх зауваження заслухані та вивчені судом.
Одночасно суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.
За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.
Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.
При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.
Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.
Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.
Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.
На підставі викладеного, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року Високими Договірними Сторонами в Римі та ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року; Рішеннями Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України», від 28.10.1994 року у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства», від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», від 21.10.2011 року у справі «Коробов проти України» і від 17.09.2009 року у справі «Скоппола проти Італії»; статтями 3, 9, 59, 61 та 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктами 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); статтями 12, 50, 34, 63, 65 - 67, 70 і 126-1 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05.04.2001 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; Постановами Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) та № 2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи»; частиною 2 статті 52 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» № 2801-XII від 19.11.1992 року (із змінами та доповненнями); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18), 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18), 20.03.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 302/904/16-к (провадження № 51-966 км 18), 13.12.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 485/1613/17 (провадження № 51-6591 км 18) та 17.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 298/95/16-к (провадження № 51-2501 км 18), а також статтями 17, 31, 35 - 37, 84 - 86, 91, 100, 131 - 132, 242, 349, 368 - 371, 373 - 377, 392, 393, 395, 532 - 535 Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VІ від 13.04.2012 року (із змінами та доповненнями),-
ОСОБА_3 визнати винним у пред'явленому йому обвинуваченні, передбаченому статтею 126-1 Кримінального кодексу України, і призначити йому по даній нормі закону покарання у виді 1 (одного) року 3 (трьох) місяців позбавлення волі.
В силу частини 4 статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складення призначених покарань за вироком Нововолазького районного суду Харківської області від 30 вересня 2024 року та за цим вироком, із зарахуванням покарання, відбутого частково за попереднім вироком, остаточно призначити ОСОБА_3 до відбування покарання у виді 1 (одного) року 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту його фактичного затримання в порядку виконання вироку суду.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.
Роз'яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.
На вирок може бути подана апеляція в Харківській апеляційний суд через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - з моменту вручення їй копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок, що набрав законної сили, є обов'язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.
Вирок постановлено, виготовлено шляхом комп'ютерного набору та підписано суддею в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя ОСОБА_1