Рішення від 08.05.2025 по справі 354/802/13-ц

Справа № 354/802/13-ц

Провадження по справі № 2/354/4/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2025 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Остап'юк М.В.

при секретарях Купчак І.Р., Крицкалюк Я.М.

за участю сторін:

представників третьої особи із самостійними позовними вимогами:

адвокатів Грици І.Ю., Широких Г.Ю.

представника відповідача: адвоката Марціновської Д.М.

представників третіх осіб на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

адвоката Банашко І.Ю.,

адвоката Залуцького В.Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ) до ОСОБА_3 , Поляницької сільської ради, Обласного комунального підприємства «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛУК 2013» та ОСОБА_6 про визнання недійсним та скасування пункту 2 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 167-22-2012 від 23.08.2012 року, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання права власності, зобов'язання усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження, заборону вчиняти дії щодо порушення права власності, визнання недійсним договору оренди,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, до ОСОБА_3 , виконавчого комітету Поляницької сільської ради, Обласного комунального підприємства «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у якій просив:

визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 167-22-2012 від 23.08.2012 року в частині оформлення права власності ОСОБА_3 на готельно-ресторанний комплекс, загальною площею 1628,8 кв. м., житловою площею 1278, 3 кв. м.;

визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Поляницької сільської ради від 30.08.3012 серії НОМЕР_1 ;

скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.08.3012 серії НОМЕР_1 ;

визнати за ним право власності на нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 до складу яких входять: готельно-ресторанний комплекс, зазначений в плані літерою «А», загальною площе 1243,2 кв. м., адміністративно-господарський корпус, зазначений в плані літерою «Б», загальною площею 385,6 кв. м. навіс, зазначений в плані літерою «В», навіс, зазначений в плані літерою «Г», альтанку, зазначену в плані літерою «Д», альтанку, зазначену в плані літерою «Е», ворота, зазначені в плані літерами «N» і «N1», огорожу, зазначену в плані літерою «N2», септики, зазначені в плані літерами «N3»-«N9» (далі - готельно-ресторанний комплекс);

зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження готельно-ресторанним комплексом;

заборонити ОСОБА_3 вчиняти дії, які можуть порушити його право власності на готельно-ресторанний комплекс;

визнати недійсним договір оренди від 20 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Позовна заява подана в рамках цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання правочину (договору оренди) недійсним.

Позовні вимоги, з урахуванням уточнень, мотивовані тим, що 27.12.2011 року між третьою особою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір суперфіцію, за умовами якого ОСОБА_1 прийняв в строкове безоплатне спільне з ОСОБА_3 користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 з метою здійснення третьою особою ОСОБА_1 будівництва та експлуатації готельно-ресторанного комплексу. Договір укладено на 30 років. Однак, ще до укладення договору, ОСОБА_1 зазначає, що уже приступив до користування земельною ділянкою та здійснював на ній будівництво. Проектування об'єкта будівництва та будівництво готельно-ресторанного комплексу здійснювалося на його замовлення та за його рахунок. За спільною домовленістю відповідач ОСОБА_3 мав подати договір суперфіцію на державну реєстрацію. Однак, останній, користуючись його довірою, приховав примірники договору, на державну реєстрацію їх не подав, а шляхом обману оформив на себе право власності на нерухоме майно. Вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області відповідача ОСОБА_3 визнано винним у заволодінні майном ОСОБА_1 шляхом вчинення шахрайства. У зв'язку з чим вважає, що правоустановлюючі документи, на підставі яких відповідач ОСОБА_3 набув право власності на спірний об'єкт нерухомості незаконними, та просить визнати за ним право власності на ввесь готельно-відпочинковий комплекс, розташований в АДРЕСА_1 .

2.Процесуальний рух справи

12.11.2013 третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_1 звернувся до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області із самостійними позовними вимогами в рамках цивільної справи № 354/802/13-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання правочину (договору оренди) недійсним.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 15.11.2013 року об'єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору оренди із зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору до ОСОБА_3 , виконавчого комітету Поляницької сільської рад, Обласного комунального підприємства "Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору оренди, визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №167-22-2012р. від 23.08.2012 року, про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання права власності на нежитлові будівлі та призначено справу до слухання (том 1, а.с.119-120).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 15.11.2013 року вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 до складу яких входить готельно-ресторанний комплекс, та заборонено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передавати іншим особам у володіння та користування нежитлові будівлі за вказаною адресою (т. 1, а. с. 122-124).

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області позов третьої особи ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі (т.2, а.с.202-219).

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.09.2014 рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 05.06.2014 року залишено без змін (т.3, а.с.45-55).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 29.10.2014 року скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалами суду від 29.10.2013 та від 15.11.2014 (том 3, а. с. 71-72).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.12.2014 року відкрито касаційне провадження у справі (т.3, а. с. 167).

09.02.2015 року до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_4 подала заяву про ухвалення додаткового рішення (т.3, а. с. 107).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 24.03.2015 року відмовлено в повному обсязі в задоволенні заяви ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення (том 3, а. с. 124-125).

Вказана ухвала оскаржена до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.06.2015 року повернуто цивільну справу для розгляду заяви ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення у справі (т.3, а. с. 180-181).

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24.07.2015 апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 24.03.2015 року залишено без змін (т.3, а.с.203-205).

Ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.07.2016 року рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 05.06.2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.09.2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т.4, а. с. 86-90).

12.08.2016 року справа надійшла до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області.

Згідно протоколу щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 12.08.2016 року визначення складу суду не відбулося, оскільки не вистачало потрібної кількості суддів для розподілу справи (т.4, а.с.112).

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2016 року вказана справа передана на розгляд судді Гребик Л.В. (т.4, а.с.115).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07.09.2016 року вжито заходи забезпечення позову за заявою ОСОБА_1 та накладено арешт на нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить готельно-ресторанний комплекс (том 4, а. с. 117).

Справа перебувала у провадженні судді Гребик Л.В. до 23.09.2016 року.

У зв'язку із закінченням 23.09.2016 року повноважень всіх штатних суддів Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, процесуальний рух справи не здійснювався до 28.09.2017 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.09.2017 року, справа передана на розгляд судді Іванову А.П. (т.4, а. с. 131).

Справа перебувала у провадженні судді Іванова А.П. до 07.08.2018 року.

У зв'язку із закінченням терміну відрядження судді Іванова А.П. до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, процесуальний рух справи не здійснювався до 03.04.2019 року.

03.04.2019 відбувся повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Справа передана на розгляд судді Польській М.В. (т.4, а.с.158).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 14.05.2019 справа прийнята суддею Польською М.В. до провадження (т.4, а.с.159).

Ухвалою Суду від 03.12.2019 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору оренди, в рамках якої було заявлено позов третьої особи ОСОБА_1 - залишено без розгляду (т.5, а.с.25-26).

Ухвалою Суду від 03.12.2019 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛУК 2013» та ОСОБА_6 (т.5, а.с.27).

У зв'язку із закінченням станом на 28.03.2020 терміну відрядження судді Польської М.В. до Яремчанського міського суду та відсутністю у штаті суду суддів, процесуальних рух у справі не здійснювався до 31.07.2020.

31.07.2020 відбувся повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Справа передана для розгляду судді Остап'юк М.В.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 27.08.2020 суддею Остап'юк М.В. справа прийнята до провадження (т.5, а.с.69).

31.08.2021 представником ОСОБА_1 адвокатом Грицою І.Ю. подано заяву про зміну (доповнення) підстав позову (т.6, а. с. 2-3).

Ухвалою суду від 22.08.2022 року позовні вимоги третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_1 в частині визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 23.08.2012 року, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, визнання права власності на нежитлові будівлі, зобов'язання усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження нежитловими будівлями, про заборону вчиняти дії, які можуть порушити право власності на нежитлові будівлі - залишено без розгляду, а розгляд позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 20 жовтня 2013 року - продовжено (т.5, а. с. 149-152).

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 26.12.2022 року ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 22.08.2022 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (т.7, а. с. 30-33).

Підготовче судове засідання 27.02.2023 року було відкладено за клопотанням представника третьої особи Марини Ю.В. (т.7, а. с. 119), а 01.05.2023 року - за клопотаннями представників третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів (т.7, а. с. 155, 157).

03.07.2023 року представник третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_1 , адвокат Грица І.Ю. повідомив, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на території російської федерації (т.7, а.с. 181).

Клопотав про відкладення розгляду справи, призначеного на 03.07.2023 року, у зв'язку із необхідністю апостилювання свідоцтва про смерть ОСОБА_1 , що після цього матиме юридичну силу на території України та підтверджуватиме його смерть (т.7, а. с. 181-189).

У зв'язку з чим підготовче судове засідання було відкладено до 14.08.2023 року.

14.08.2023 року судовий розгляд було відкладено у зв'язку із повторним клопотанням представника третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_1 про відкладення розгляду справ з причини неможливості на час розгляду справи надіслати до України свідоцтво про смерть ОСОБА_1 з апостилем, яке підтверджуватиме смерть його довірителя (т.7, а.с. 204).

У зв'язку з чим підготовче судове засідання було відкладено до 25.09.2023 року.

У підготовчому судовому засіданні 25.09.2023 року представник третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_1 , адвокат Грица І.Ю. клопотав про зупинення провадження у справі у зв'язку із смертю ОСОБА_1 , оскільки спадкоємцями померлого ще не оформлено свідоцтво про право на спадщину (т.7, а.с. 218).

Питання про доцільність зупинення провадження у справі залишено відкритим, з огляду на те, що до завершення прийняття спадкоємцями ОСОБА_1 спадщини залишився місяць. Судове засідання відкладено до 04.12.2023 року (т.7, а. с. 230).

Ухвалою суду від 04.12.2023 року клопотання адвоката Гаврильця М.Б. про зупинення провадження у справі - залишено без розгляду як таке, що подане представником особи, яка не є учасником по справі.

Ухвалою суду від 04.12.2023 року у задоволенні клопотання адвоката Шургот О.В., яка представляла інтереси ОСОБА_2 про залучення правонаступника - відмовлено, а клопотання про витребування доказів - залишено без розгляду як таке, що подане особою, яка не є учасником по справі.

Ухвалою суду від 19.03.2024 року залучено до участі у справі правонаступника третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_1 - його дружину ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 27.05.2024 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду. Повторно витребувано матеріали спадкової справи, заведені після смерті ОСОБА_1 (т.9, а. с. 113).

З 17.07.2024 року тривав судовий розгляд справи по суті.

Ухвалою суду від 01.11.2024 року визнано явку відповідача ОКП «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» обов'язковою (т.10, а.с. 14-16).

Ухвалами суду від 01.11.2024, від 11.12.2024, від 31.01.2025, здійснено примусові приводи свідків, про виклик яких заявив клопотання представник третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_1 (т.10, а.с. 14-16, 80-81, 119-121).

Ухвалою суду від 31.01.2025 року витребувано з ОКП «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» інвентаризаційну справу № 437 на готельно-ресторанний комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (т.10, а. с. 120-121).

Ухвалою суду від 28.04.2025 року завершено стадію судових дебатів. Стадію ухвалення та проголошення судового рішення відкладено до 08.05.2025 року.

3. Позиція та аргументи сторін та третіх осіб

3.1 Позиція третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 .

Представник третьої особи із самостійними вимогами адвокат Грица І.Ю. з урахуванням уточнень до позовної заяви, суду пояснив, що 27.12.2011 року між відповідачем ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір суперфіцію, який передбачав, що ОСОБА_1 отримує земельну ділянку, яка належить на праві власності ОСОБА_3 для будівництва та експлуатації готельно-ресторанного комплексу. Однак, Договір суперфіцію містить суперечності. Так, у пункті 1.2. Договору зазначається, що земельна ділянка надається в користування з метою здійснення ОСОБА_1 будівництва та подальшої експлуатації об'єктів нерухомості на праві спільної сумісної власності в частинах 1/10 ОСОБА_3 та 9/10 ОСОБА_1 . Однак, спільного будівництва не було. Будівництво готельно-ресторанного комплексу здійснював тільки ОСОБА_1 , а ОСОБА_3 отримав винагороду за свою діяльність і жодних коштів не вкладав. У той же час у пункті 9.1. Договору вказано, що право власності на зведені ОСОБА_1 об'єкти нерухомості на земельній ділянці, відповідно до цього договору належать ОСОБА_1 , і він є єдиним власником, та має право володіти, користуватися та розпоряджатися цим майном. У 2014 році стало відомо, що готельно-ресторанний комплекс передано до статутного капіталу ТОВ «ЛУК 2013». У зв'язку з цим ОСОБА_1 заявлено окрему позовну заяву до ТОВ «ЛУК 2013». Так як первісний позов до ОСОБА_3 був заявлений вже і перебував на стадії розгляду справи по суті, тому заявити позовні вимоги до ТОВ «ЛУК 2013» в цій справі було неможливо. Тому цих справ є дві. Незважаючи на те, що у 2014 році було внесено відомості до Реєстру речових прав на нерухоме майно, що власником спірного комплексу є ТОВ «ЛУК 2013», співвідповідачем у цій справі ТОВ «ЛУК 2013» не мого бути, оскільки ці справи розглядалися по суті, і перебували на стадії розгляду, коли заявити клопотання про залучення співвідповідача було неможливим. Ця справа перебуває на новому розгляду після повернення від суду касаційної інстанції. Касаційний суд дав вказівки суду першої інстанції, які необхідно встановити. Зокрема, часток нібито розподілу права власності комплексу за договором. Зазначає, що спірний комплекс не може бути розподілений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки відповідач ОСОБА_3 не здійснював жодного будівництва. Договір суперфіцію не може визначати частки, бо це суперечить законодавству. ЗК України та ЦК України це не передбачено. Положення договору суперфіцію можуть стосуватися володіння земельної ділянки, а не збудованого на ній майна. 25.03.2019 року вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області, який залишено в силі судами апеляційної та касаційної інстанції, відповідача ОСОБА_3 визнано винним у заволодінні майном ОСОБА_1 . Вказаний вирок має преюдиційне значення у цій справі в частині питань, які дії вчинив ОСОБА_3 та чи вчинив він ці дії. Вироком встановлено, що ОСОБА_3 , скориставшись довірливим відносинами свого дядька ОСОБА_1 , який ставився до нього як до рідного сина (племінника), який розпочав будівництво за власні кошти, документально оформивши це на ОСОБА_3 . Тривалий час перебуваючи у російській федерації, добровільно придбав за свої кошти земельну ділянку в селі Поляниці, участок Вишні, який розпочав будівництво готельно-ресторанного комплексу за власні кошти і документально оформивши це на ОСОБА_3 , доручив йому будівництво комплексу. Часто знаходячись в російській федерації, не передбачав, що ОСОБА_3 , зловживаючи довірою, маючи оформлені на себе документи на земельну ділянку, на будівництво, та маючи умисел на заволодіння його майном, обманним шляхом, забравши в архітектора ОСОБА_7 договір суперфіцію, який мав бути зареєстрований архітектором ОСОБА_7 в Держкомземі, на підставі якого мало бути оформлене право власності, приховавши його існування, оформив на себе право власності на готельно-ресторанний комплекс в АДРЕСА_1 , який вподальшому передав в іпотеку, а також до статутного капіталу ТОВ «ЛУК 2013». Зазначив, що готельно-ресторанний комплекс будувався виключно за кошти ОСОБА_1 . Вказане підтвердили і свідки. Інша сторона не надала належних доказів того, що кошти відповідача ОСОБА_3 витрачалися на будівництво готельно-ресторанного комплексу. Щодо реєстрації договору суперфіцію зазначає, що вкінці Договору міститься примітка. Так, зазначається, що відповідно до статті 182 ЦК України право власності на земельну ділянку підлягало державній реєстрації у відділі Держкомзему у місті Яремчі Івано-Франківської області. Вкінці Договору також міститься напис, що Договір зареєстровано в реєстрі за № 2777, тобто в реєстрі правочинів договір був зареєстрований в момент його посвідчення нотаріусом. Однак, станом на 27 грудня 2011 року жоден нотаріус не мав повноважень на реєстрацію речових прав в реєстрі речових прав, крім Держкомзему. За усною домовленістю, договір суперфіцію мав бути зареєстрований у 2012 році архітектором ОСОБА_7 , проте не був зареєстрований для того щоб ОСОБА_3 зміг реалізувати свій злочинний намір на заволодіння готельно-ресторанним комплексом. Передача в подальшому ОСОБА_3 спірного готельно-ресторанного комплексу у статутний капітал ТОВ «ЛУК-2013», учасником якого він був - є частиною схеми заволодіння чужим майном. У 2014 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області затверджено мирову угоду між ОСОБА_3 і ТОВ «ЛУК 2013» з однієї сторони та з ОСОБА_6 з іншої, згідно якої власником готельно-ресторанного комплексу є ОСОБА_6 . Разом з тим, готельно-ресторанний комплекс ніколи не переходив у власність ОСОБА_6 , а був зареєстрований на праві власності за ТОВ «ЛУК 2013». ОСОБА_3 не здійснював фінансування будівництва готельно-ресторанного комплексу. Належних доказів того, що останній дійсно позичав кошти у ОСОБА_6 для будівництва готельно-ресторанного комплексу не подано. Копії розписок, які засвідчені представником відповідача ОСОБА_3 не є допустимими доказами, оскільки засвідчення їх копій представником відповідача свідчить про те, що останні знаходилися у ОСОБА_3 , а не в позикодавця. Якщо ці розписки були у позичальника, то боргу не має, оскільки розписки мають бути у позикодавця як документи, які підтверджують наявність боргових зобов'язань в позичальника. Зазначає, що коли укладався договір суперфіцію, готельно-ресторанний комплекс був збудований. Розписки не можуть доводити, що ОСОБА_3 будував його. Самий договір позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладений у 2012 році менш ніж за півтора місяці до декларації про готовність готельного комплексу до експлуатації, а тому теж не може свідчити, що готельно-ресторанний комплекс будувався за кошти, взяті у позику. Значення має саме те, чи витратив ОСОБА_3 кошти на будівництво комплексу, а не сам факт наявності у нього коштів. Натомість є багато доказів фінансування будівництва комплексу виключно ОСОБА_1 . Крім того, звернув увагу, що згідно схеми розміщення будівель на земельних ділянках, яка міститься на а. с. 197 у томі 1, спірний готельно-ресторанний комплекс частково розміщений на іншій земельній ділянці, яка належить дочці ОСОБА_1 .

Те що речове право за Договором суперфіцію не було одразу зареєстроване, не скасовує реалізації права на забудову земельної ділянки, яке виникло з моменту укладення цього договору і підписання акту приймання передачі земельної ділянки. Той факт, що речове право за договором суперфіцію не було зареєстроване вчасно немає ніякого значення, оскільки воно реалізоване.

Незаконність реєстрації права власності ОСОБА_3 на готельно-ресторанний комплекс підтверджує і те, що представник БТІ зазначила, що такого рішення не має.

Позовні вимоги були актуальними станом на час їх подання і не могли бути змінені, оскільки обставини не змінилися.

Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, зокрема, визнати право власності ОСОБА_1 на спірний готельно-ресторанний комплекс.

Представник третьої особи із самостійними вимогами адвокат Широких Ю.В. додатково суду пояснила, що правоустановлюючі документи, які отримав ОСОБА_3 на спірний готельно-рестранний комплекс та інші документи, оформлені внаслідок наявності в останнього зареєстрованого права власності, здобуті злочинним шляхом, що підтверджується вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25.03.2019 року. Через злочинні дії ОСОБА_3 ОСОБА_1 позбавлено його права власності згідно договору суперфіцію. Згідно з рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 06.02.2014 року у справі № 354/1092/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу Могилевич Л.В. про визнання недійсним договору суперфіцію та скасування його державної реєстрації, підтверджено, щодоговір суперфіцію та акт приймання-передачі земельної ділянки є дійсними, відповідач ОСОБА_3 особисто їх підписав. У задоволенні позову відмовлено. Рішення суду залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28.05.2014 року. Тобто, ОСОБА_3 свідомо підписав договір суперфіцію, чим визнав права ОСОБА_1 на спірний готель. Щодо позовної вимоги під № 3 про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, то відповідач ОКП «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» не надало з невідомих суду причин рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.08.2012 року серії НОМЕР_1 , незважаючи на те, що справа слухається з 2013 року. Лише у січні 2025 року в ході судового розгляду справи було з'ясовано, що в Інвентаризаційній справі цього рішення не має. Фізично жодного документа, який підтверджує факт його прийняття не має. Згідно з Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року рішення має бути оформлене окремим документом. Форма такого рішення наведена у Додатку 7 до цього Положення. Відтак, оскільки такого рішення не має, то відповідач ОКП «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» порушило порядок державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на спірний готельно-ресторанний комплекс, що тягне визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору іпотеки, який знаходиться у томі 1 на а. с. 114. Також було з'ясовано, що у 2014 році третя особа ОСОБА_6 звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ТОВ «ЛУК 2013», у якій просила затвердити мирову угоду в рахунок погашення позики, яка була нібито надана ОСОБА_3 . Хоча в той час 08.07.2013 року речове право ОСОБА_1 вже було зареєстроване на земельну ділянку. Відтак, треті особи у справі ОСОБА_6 та ТОВ «ЛУК 2013» не могли не знати про це. Актом № 1 прийому-передачі негрошового внеску в статутний капітал ТОВ «ЛУК 2013» 30.10.2013 ОСОБА_3 вніс в статутний капітал спірний готель та земельну ділянку. Всі ці протиправні дії стали можливими тільки тому, що залишилося чинним рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 23.08.2012 та свідоцтво про право власності, яке ОСОБА_3 незаконно оформив на спірний готель і в подальшому за чинності цих документів ОСОБА_2 має конкретні ризики щодо втрати цього майна. За такої поведінки третіх осіб стало можливим, що є ще один спір. Відомо, що під час розгляду цієї справи, право власності було зареєстровано за ТОВ «ЛУК 2013» в листопаді 2024 року. Тому способи захисту є актуальними. Яремчанський міський суд Івано-Франківської області переглядає цю справу вже після перегляду її Верховним Судом, що позбавляє можливості змінити предмет або підстави позову, бо це є новий розгляд по суті. Однак, практика Верховного суду дозволяє обрати способи захисту такі як визнання незаконним акту органу місцевого самоврядування (Постанова КЦС ВС від 07.08.2024 № 200/6203/19 (61-11423св23) і свідоцтва, яке оформлене на підставі цього рішення. На підставі цих документів був оформлений договір іпотеки. Зазначає, що обрані у позовній заяві способи захисту є актуальними. Змінити предмет та підставу позову є неможливим, оскільки справа перебуває на новому розгляду після розгляду її судом касаційної інстанції. Зазначає, що згідно із практикою Верховного Суду визначені способи захисту дозволяються.

Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Правонаступник третьої особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка була допитана за власною ініціативою відповідно до статті 92 ЦПК України як свідок про відомі їй обставини, що мають значення для справи, суду показала, що є дружиною померлого ОСОБА_1 . З ним перебувала у шлюбі з 1980 року. Від шлюбу мають двоє дітей. У 1990 роках чоловік поїхав до російської федерації. Там створив власний бізнес. Продавав соняшникове насіння. Більшість часу проводив та жив за кордон. У лютому 2010 році, за порадою сусіда, чоловік ОСОБА_1 купив земельну ділянку, що знаходиться на території ГК «Буковель» у селі Поляниця, та подарував її своєму рідному племіннику ОСОБА_3 . На цій земельній ділянці ОСОБА_3 за домовленістю з її чоловіком організував будівництво, створив бригаду і будував готель. Фінансував будівництво її чоловік ОСОБА_1 , а ОСОБА_3 виконував функції прораба та отримував за це зарплатню. Гроші на будівництво чоловік передавав їй особисто, або ОСОБА_3 чи дочці різними шляхами: поштою? переказами, через кур'єрів. В яких сумах - точно не пам'ятає, орієнтовно по десять, двадцять тисяч доларів США. Готель будувався для сім'ї ОСОБА_8 . Будівництво готелю розпочалося 10 квітня 2010 року. Пригадує, що у 2011 році вона була присутня при підписанні Договору суперфіцію, зміст якого не читала. Договір нотаріально завірявся приватним нотаріусом Могилевич Л.В. При укладенні договору були присутні вона, її чоловік ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Зазначає, що ОСОБА_3 жодні кошти на будівництво готелю не давав. Всі витрати ніс її чоловік. У грудні 2011 року готельний комплекс було збудовано. Не був добудований лише 5 поверх. Готель почав працювати з 31.12.2011 року. Однак, через три місяці припинив свою роботу. У той період у готелі нікого не було, крім охоронця та її дядька, який вже помер, тому свідчити у цій справі не зможе. 25 жовтня 2012 року відповідач ОСОБА_3 всіх вигнав з готелю. Це відбувалося у її відсутності, оскільки вона постійно проживає у Закарпатській області. Приїхавши у село Поляниця, вона намагалася з'ясувати у ОСОБА_3 про причини такої його поведінки, однак він не виходив на зв'язок. В ході розмови з представником ОСОБА_3 адвокатом Поповичем В.Й., їй стало відомо, що ОСОБА_3 вважає себе власником готельно-ресторанного комплексу. Після цього розпочалися судові процеси. У 2014 році було прийнято судове рішення на користь її чоловіка. З того часу вони працюють у готельно-ресторанному комплексі. Готель називається « ОСОБА_8 ». У готелі тридцять шість кімнат та четверо працівників. Її дочка працює адміністратором. З 2014 року готель утримує вона. Право власності на готельно-ресторанний комплекс оформлено на її чоловіка ОСОБА_1 , а вона є його спадкоємцем.

Просила готельно-ресторанний комплекс залишити їй, як правонаступнику її чоловіка ОСОБА_1 .

3.2. Позиція Сторони Відповідачів

Відповідач ОСОБА_4 , яка була допитана відповідно до статті 92 ЦПК України як свідок, суду показала, що є колишньою дружиною відповідача ОСОБА_3 . З 2012 року вони не проживають сім'єю. Її чоловік за кошти ОСОБА_1 здійснював будівництво готелю у селі Поляниці. Їй відомо, що готельний комплекс є власністю ОСОБА_1 . Також їй відомо, що ОСОБА_1 систематично передавав кошти на будівництво готелю як особисто її колишньому чоловікові так і своїй дружині ОСОБА_2 і доньці, які ці кошти віддавали ОСОБА_3 для оплати праці працівників. За виконання роботи прораба ОСОБА_3 отримував заробітню плату у розмірі 1000 доларів США щомісяця. Інших доходів у її колишнього чоловіка не було та заощаджень також. Вона нічого не чула про ОСОБА_6 , а також їй невідомо чи позичав гроші її чоловік у інших осіб на будівництво готельного комплексу. Чоловік приїжджав додому лише на вихідних, та про деталі будівництва їй не розповідав. Серед працівників, які будували готель були односельчани та двоюрідні брати ОСОБА_3 . Їй відомо, що між її чоловіком та ОСОБА_1 був укладений договір, згідно з яким 10% доходу від діяльності готелю мали належати ОСОБА_3 25.10.2012 року від чоловіка їй стало відомо, що він забрав готель собі.

Щодо позовних вимог до неї за цим позовом відповідач ОСОБА_4 позиції не висловила.

Представник відповідача ОКП «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» (далі - БТІ) адвокат Марціновська Д.М. суду пояснила, що БТІ до відносин між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 не має жодного відношення, оскільки є Комунальним підприємством, яке здійснює технічну інвентаризацію новозбудованих та будь-яких об'єктів нерухомого майна житлових та нежитлових. До 01.01.2013 року БТІ мало право державної реєстрації і здійснювало державну реєстрацію. Оскільки державна реєстрація об'єкта участок Вишня 255 була здійснена до 01.01.2013 року, то БТІ і стало відповідачем у цій справі. 23.08.2012 року було винесено рішення Поляницькою сільською радою № 167-22-2012 Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна. Це є оспорюване рішення позивачем. Відповідно до вказаного рішення виконавчий комітет Поляницької сільської ради вирішив оформити право власності за ОСОБА_9 на готельно-ресторанний комплекс, загальною площею 1628,8 кв.м, житловою площею 1278,3 кв.м. Пунктом 6 вказаного рішення Коломийському МБТІ доручено виготовити та зареєструвати свідоцтво про право власності згідно вказаного рішення. Оскільки ОСОБА_3 та його представник приніс всі належні документи, МБТІ не могло не зареєструвати право власності на згаданий об'єкт. БТІ було виготовлено право власності на нерухоме майно і видано витяг про державну реєстрацію 04.09.2012 року на об'єкт нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 . Бланк свідоцтва був виданий Коломийським МБТІ, підписаний він був в.о. сільського голови с. Поляниці. Коломийське МБТІ видало витяг про державну реєстрацію прав. Вважає, що позовна вимога мала би звувати як скасувати державну реєстрацію прав на нерухоме майно, оскільки дата і номер рішення як такого не має. Згідно положення на підставі якого здійснювалася державна реєстрація на той час, рішення про державну реєстарцію у паперовому документі виготовлявся та підшивався до заяви, яку подавала особа для здійснення державної реєстрації, але воно за собою правової підстави не несе. Документ, який видавався на руки особі, яка є власником майна - це є витяг про державну реєстрацію прав, тобто правильною вимогою є скасувати державну реєстрацію прав. Після 01.01.2013 року вся інформація про державну реєстрацію прав на нерухоме майно була передана державним реєстраторам. Державна реєстрація була здійснена відповідно до законодавства, яке діяло на той час. Тому позовні вимоги заперечує. Не визнає і пункт 8 позовної заяви в частині покладення судових витрат на відповідачів, оскільки БТІ у цій справі жодних протиправних дій не вчинило.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , представник Поляницької сільської ради Івано-Франківської області, будучи повідомленими про дату та час судових засідань, в тому числі отриманням повістки особисто та розміщенням судових повісток на сайті судової влади України, жодного разу у судове засідання не з'явилися. Своїм правом на подачу суду письмових пояснень, заперечень не скористалися. У зв'язку із відсутністю підтверджуючих доказів про поважність неявок до суду, Суд вважає за можливе провести судовий розгляд на основі наявних у матеріалах справи доказів у відсутності цих Відповідачів.

3.3. Позиція третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповіача ТОВ «ЛУК 2013» адвокат Банашко І.Ю. Заперечила позовні вимоги та зазначила, що суд розглядає позов особи в межах заявлених позовних вимог та на основі тих доказів, які надані стороною. Вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних причин. По-перше у вказаному спорі визначено неналежного відповідача. Належним відповідачем має бути така особа за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. В судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача. Такі висновки зроблені у пункті 7-17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17. Якщо позовна заява заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин, тобто не до тієї особи, яка має відповідати за спірною вимогою, така особа є неналежним відповідачем. Тобто визначення відповідача, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідача та обгрунтування позову є обов'язоу суду, який суд виконує під час розгляду справи. Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах у яких наявна обов'язкова співучасть, тобто неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, то суд відмовляє у задоволенні позову. Заявлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову (постанова від 18.10.2023 № 300/808/19, від 17.12.2023 № 360/2300/20). Зазначає, що відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона несе наслідки вчинення чи не вчинення нею процесуальних дій. Під час розгляду справи об'єктивно встановлено, що власником спірного готельно-ресторанного комплексу, що знаходиться в АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 11955476 від 21.10.2013 є ТОВ «ЛУК 2013», яке набуло право власності з підстав не заборонених законом шляхом внесення майна засновником Товариства у статутний капітал Товариства. Право власності ТОВ «ЛУК 2013» зареєстроване, не оспорене ніким і не скасоване. Тому очевидно, що якщо позивач вважає, що він є власником спірного нерухомого майна, то саме ТОВ «ЛУК 2013» мало би бути залучено до участі у справі в якості співвідповідача, а не третьою особою, без самостійних вимог на стороні відповідача. Бо дослідження набуття права власності за позивачем без дослідження правомірності набуття права власності за ТОВ «ЛУК 2013» є неможливим. Статус третьої особи без самостійних вимог ТОВ «ЛУК 2013» було визнано саме позивачем. У матеріалах справи у томі 5 на а.с. 18, є клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Грици І.Ю. про залучення ТОВ «ЛУК 2013» в якості третьої особи, яка не заявляє самомстійних вимог на предмет спору, оскільки йому стало відомо, що ОСОБА_3 передав спірний комплекс у статут Товариства. Тому не залучити до участі у справі співідповідача ТОВ «ЛУК 2013» є позицією позивача. І це мало міце у 2019 році. А підготовче судове засідання у справі було закрито набагато пізніше - у 2023 році. У позивача було досить часу щоб визначитися з належним складом учасників процесу та пред'явити позов до того відповідача, який має відповідати у справі і за рахунок якого можна задовільнити позовні вимоги позивача. При чому, цивільно-процесуальним законодавством жодним чином не обмежуються права позивача/третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору щодо зміни, довнення позовної вимоги, чи зміни кола учасників, яка перебуває на розгляді у суді після скасування її Верховним Судом. Тому у задоволенні позову слід відмови з підстав заявлення позовних вимог до неналежного відповідача. Ще однією із підстав задоволення позову є те, що позивачами обрано неефективний спосіб захисту. Правом на звернення до суду наділена особа, у разі порушення саме її прав, свобод та інтересів. Суд повинен з'ясувати чи були порушені або оспорені права, і залежно від встановлених обставин вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні. Згідно усталеною практикою Верховного Суду, якщо обраний неефективний спосіб захисту, то позовні вимоги не підлягають до задоволення незалежно від встановлених судом обставин. Абсолютно очевидно, що за наявності зареєстрованого за ТОВ «ЛУК 2013» права власності на спірний комплекс та не залучення ТОВ «ЛУК 2013» до участі у справі в якості співвідповідача, то жоден з обраних позивачем способів захисту не є ефективним, бо не призведе до поновлення прав, адже саме за рахунок ТОВ «ЛУК 2013» можна поновити право, якби таке право існувало. Третьою підставою для відмови у задоволенні позову є те, що у ході судового розгляду не підтверджено належними та допустими доказами права у позивача за захистом якого він звернувся. Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. У десятьох томах справи будь-якого документа, який підтверджує право власності у позивача на спірний об'єкт не має.Основним доказом, який підтверджує право власності, як зазначив представник третьої особи адвокат Грица І.Ю. є договір суперфіцію. Однак, договір суперфіцію за своєю юридичною природою надає право на забудову чуджої земельної ділянки, але не замінює собою дозвільну процедуру початку будівництва нерухомого майна, його затвердження, прийняття в експлуатацію і реєстрацію права власності. Самим тільки договором суперфіцію не підтверджується наявність права власності на об'єкт нерухомого майна. Тому, що по-перше, на момент укладення договору суперфіцію такого майна існувати не може, бо договір стосується того, що особі надається право на забудову чужої земельної ділянки, а по-друге це лише один крок для створення об'єкта нерухомого майна. Вважає, що вирок суду не може мати преюдиційне значення у цій справі, оскільки у вироці встановлено, що ОСОБА_3 заволодів майном ОСОБА_1 . Однак ОСОБА_10 не міг заволодіти нерухомим майном ОСОБА_1 , бо такого об'єкту на момент вчинення дій, які розслідувалися, не було. Єдине, мова може бути про заволодіння коштами. Однак, це є грошові відносини і не регулюються договором суперфіцію. Таким чином, позов пред'явлено до неналежного відповідача, обрано неефективний спосіб захисту та не доведено наявність права за захистом якого звернувся позивач. Просить відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6 , адвокат Залуцький В.Н. заперечив відносно позовних вимог. Зазначив, що відповідач ОСОБА_3 набув право власності відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації. В подальшому було оформлено свідоцтво про право власності і зареєстровано його право, занесено в Реєстр. ОСОБА_1 вважає, що це майно його, просить визнати право власності за ним на підставі договору суперфіцію. Згідно з положеннями статті 102 ЗК України договір суперфіцію передбачає виключно право забудови чужої земельної ділянки. Інше речове право договір суперфіцію передбачати не може. За договором суперфіцію жоден державний реєстратор не зареєсрує право власності на об'єкт. Оскільки це не є договір по якому преходить право власності на нерухомість. Згідно з пунктом 8.4.3 Договору, зазначається, що суперфіціарій зобов'язаний розпочати будівництво протягом трьох років з дня набрання чинності вказаним договором. Тобто визначено, що будівництво має розпочинатися не до того, а після набрання чинності договором. Згідно з пунктом 8.4.3 Договору суперфіцію, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , Суперфіціарій зобов'язує розпочати будівництво Об'єктів нерухомості протягом трьох років з дня набрання чинності цим Договором. Із наведених умов договору, а також п.п.2.3, 8.3.3, 8.4.3, 9.1 договору однозначно слідує, що будівництво на земельній ділянці має здійснювати саме Суперфіціарій, а саме ОСОБА_1 , і тільки після набрання чинності цим договором, а не до того. Для здійснення будівництва та можливості оформити відповідне право власності на збудовані об'єкти необхідно дотриматись відповідних нормативних документів щодо здійснення будівництва та підстав оформлення права на збудоване майно. Порядок оформлення й отримання дозвільних документів на будівництво об'єктів на момент укладення Договору суперфіцію було регламентовано Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (надалі - Закон), Порядком виконання підготовчих і будівельних робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13.04.2011 р. № 466 (далі - Порядок виконання підготовчих і будівельних робіт), а також іншими нормативно-правовими актами. Пункт 9.1 Договору суперфіцію визначає, що право власності на зведені Суперфіціарієм об'єкти нерухомості на земельній ділянці належить ОСОБА_11 . Проте, матеріали справи не містять, а Позивачем не надано жодних документів про те, що після укладення Договору суперфіцію (27.12.2011 року), ОСОБА_1 як користувач земельної ділянки здійснив дії щодо початку здійснення будівництва на земельній ділянці, яка була отримана ним у користування, та/або здійснив будівництво Об'єкту нерухомості у встановленому Законом порядку. Тобто, доказів виконання ОСОБА_1 свого обов'язку передбаченого пунктом 8.4.3 Договору суперфіцію, Позивачем не надано взагалі, оскільки ОСОБА_1 жодних дій по забудові земельної ділянки з дня укладення договору (27.12.2011 року) по 27.12.2014 року, протягом якого мав розпочати будівництво за цим Договором, не здійснено: не отримано вихідні дані для проектування; не розроблено проектну документацію будівництва об'єкту нерухомості та не проведено її експертизу; не отримано дозвіл на початок виконання будівельних робіт; не здійснено будівництво об'єкта нерухомості як замовника будівництва; не здійснено прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта та не проведено державну реєстрацію права на новозбудований об'єкт.

Зазначає, що у ОСОБА_1 не має жодних правових підстав визнавати за собою право власності на готельно-ресторанний комплекс, загальною площею 1628,8 кв.м., житловою площею 1278,3 кв.м., який збудований в 2012 році в АДРЕСА_1 , на підставі Договору суперфіцію від 27.12.2011 року, оскільки даний об'єкт жодних відношення до відносин суперфіцію (користування чужою земельною ділянкою для забудови) не має, а ОСОБА_1 не здійснювались дії щодо забудови земельної ділянки після укладеного договору, тобто з 27.12.2011 року. За таких обставин позовна вимога про визнання права власності на готельно-ресторанний комплекс не підлягає до задоволення у зв'язку із безпідставністю заявлених вимог. Представник третьої особи також звертає увагу, що позов заявлено до неналежного відповідача. Відповідачами у справах про визнання права власності на нерухоме майно, є особа, за якою зареєстроване право власності на те майно, право на яке просить захистити Позивач. Відтак, належним відповідачем є ТОВ «ЛУК 2013».

Разом з тим суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Заперечує преюдиційність вироку Калуського міськрайонного суду Івано-Франківського суду від 25.03.2019 року у справі № 354/369/16к відносно ОСОБА_3 у цій справі, оскільки було встановлено, що ОСОБА_3 викрав Договір суперфіцію від 27.12.2011 року, не подав його на реєстрацію та незаконно заволодів майном ОСОБА_1 . Проте, як вже було зазначено вище, жодного права на нерухоме майно, а саме: на нежитлові будівлі за адресою АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 не набув, оскільки жодних підстав для набуття права власності на зазначене майно він не мав, а за договором суперфіцію від 27.12.2011 року жодного будівництва не здійснював взагалі. Таким чином, зазначене майно не могло входити до складу майна, яким незаконно заволодів ОСОБА_3 . Натомість, як слідує з вироку суду ОСОБА_3 використав для будівництва кошти ОСОБА_1 , що могло і бути розцінено судом як незаконне заволодіння майном ОСОБА_1 .

Таким чином, обставини встановлені вироком Калуського міськрайонного суду від 23.05.2019 року відносно ОСОБА_3 жодним чином не доводять правомірність набуття права власності ОСОБА_1 на нежитлові будівлі за адресою АДРЕСА_1 , оскільки він не є тим судовим рішенням, яким вирішувалось питання щодо правомірності набуття права власності на нерухоме майно. Просить відмовити у задоволенні і інших позовних вимог у зв'язку із безпідставністю.

4. Покази свідків

Свідок ОСОБА_12 суду показав, що перебував виключно у професійних відносинах з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Виконував роботу монтажника санітарних установок та встановлював мережі опалення, водопостачання та каналізації у готелі. Роботу йому запропонував ОСОБА_3 , який був головний на будівництві. Розпочав працювати під час будівництва готелю приблизно в 2009 та 2010 роках та завершив роботу у 2011-2012 роках. Йому відомо було, що замовником робіт був ОСОБА_13 , який здійснював оплату за роботу або особисто, або через ОСОБА_3 . Зазначив, що не був зареєстрований як приватний підприємець, працював за усною домовленістю. Всю сантехніку купував ОСОБА_1 , а ОСОБА_3 - купував труби та вентиляцію.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що є архітектором, має стаж роботи 45-46 років, розробляв архітекторський проект та здійснював архітекторський нагляд на замовлення ОСОБА_1 . Замовником та особою, яка здійснювала оплату за все був ОСОБА_1 . Всі документи оформлялися на ім'я ОСОБА_3 , - його племінника, якому останній довіряв. Проект будівництва передбачав поділ на частки. Осінню 2012 року завершили будівництво об'єкту. Договір суперфіцію між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений коли 90% готелю було збудовано. На момент укладення договору суперфіцію було збудовано готель та рецепцію. Це дві окремі будівлі. Будівництво готельно-ресторанного комплексу розпочалося ще задовго до укладення договору суперфіцію. Він робив проектну документацію на цей об'єкт. Після укладання договору суперфіцію нова технічна документація не розроблялася, а коригувалося по факту те, що було збудовано. Після укладання договору суперфіцію, його необхідно було зареєструвати у Держкомземі м. Яремче. Договір суперфіцію укладено 27.12.2011 року. Однак, Держкомзем не прийняв на реєстрацію договір, необхідно його було занести на реєстрацію з початку нового року. ОСОБА_1 не міг зареєструвати, оскільки мав їхати до росії. Попросив його зареєструвати цей договір, залишивши останній у нього. Свідок не пригадує, чи це був один чи два екземпляри договору. Довіреність на представництво ним інтересів ОСОБА_1 у Деркомземі не оформлялась, оскільки його всі знали у Держкомземі, а тому можна було подати на реєстрацію договір від імені ОСОБА_1 і без довіреності. На початку року до нього в кабінет прийшов ОСОБА_3 . Коли він вийшов на хвилинку з кабінету, ОСОБА_3 викрав у нього документи. Про це він одразу в телефонному режимі повідомив ОСОБА_1 . Також він телефонував ОСОБА_3 з проханням повернути документи. До правоохоронних органів не звертався. Через деякий час йому від ОСОБА_1 стало відомо, що ОСОБА_3 оформив право власності на готельно-ресторанний комплекс на своє ім'я.

У судовому засіданні 11.12.2024 року з дотриманням вимог статті 70 ЦПК України, статті 8 Закону України «Про нотаріат» щодо допиту осіб, які зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були отримані у зв'язку зі здійсненням нотаріальної діяльності, допитано в якості свідка ОСОБА_14 , яка є приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу. Свідок пояснила, що нотаріально посвідчувала, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договір суперфіцію. Через деякий час представником ОСОБА_3 було подано заяву в поліцію про притягнення її до кримінальної відповідальності, оскільки ОСОБА_3 нібито не підписував договору суперфіцію. Проте, за результатами проведення двох почеркознавчих експертиз, було доведено підписання ОСОБА_3 договору суперфіцію власноручно.

Відносно тлумачення змісту договору суперфіцію та процесу його нотаріального посвідчення свідок пояснень не надавала, оскільки це відноситься до нотаріальної таємниці.

Судом тричі здійснювався примусовий привід свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 .

Відносно виклику свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_17 та ОСОБА_19 у судовому засіданні 28.02.2025 року представник третьої особи адвокат Грица І.Ю. не підтримав заявлене раніше клопотання про виклик вказаних свідків з огляду на неможливість забезпечити явку вказаних свідків у судове засідання та через органи поліції.

В ході судового розгляду на стадії дослідження письмових та речових доказів прослухано звукозаписи свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_18 , ОСОБА_16 , які записані на диску, що міститься у томі 2 справи.

Так, у своїх поясненнях свідок ОСОБА_20 зазначив, що на замовлення та за кошти ОСОБА_1 він привіз та встановив 24 телевізори в готельному комплексі в с. Поляниця.

Свідок ОСОБА_18 стверджував що виконував будівельні роботи зі штукатурки та встановлення гіпсокартону у готельному комплексі. На роботу прийняв ОСОБА_3 , а оплачував роботу ОСОБА_1 .

Із пояснень свідка ОСОБА_16 слідує, що він здійснював у 2011-2012 роках будівництво фундаменту готельного комплексу в селі Поляниці. Про роботу домовлявся із ОСОБА_9 , зі слів якого йому було відомо, що замовником робіт є його дядько ОСОБА_1 , який оплачує виконану роботу.

5. Позиція Суду

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, свідків, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Таким чином, якщо особа вважає, що її права порушуються, не визнаються чи оспорюються, має право на звернення до суду за захистом, а Суд повинен установити, чи порушуються або не визнаються права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

Відповідно до частини першої - третьої статті 52 ЦПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу, подавши позов до однієї або декількох сторін.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.

У 2013 році ОСОБА_1 , як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 , виконавчого комітету Поляницької сільської ради, ОКП «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в рамках цієї цивільної справи, судовий розгляд якої був ініційований за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання правочину (договору оренди) недійсним.

Оскільки вподальшому ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 03.12.2019 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору оренди, залишено без розгляду (т.5, а.с.25-26), то предметом цього судового розгляду є тільки позовні вимоги ОСОБА_1 , як третьої особи із самостійними вимогами.

Судом встановлено, що 5 червня 2014 року рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , виконавчого комітету Поляницької сільської ради, ОКП «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору оренди, визнання недійсним та скасування пункту 2 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, про визнання права власності на нежитлові будівлі, про зобов'язання відповідачів усунути перешкоди у здійсненні ним права власності, про заборону вчиняти дії, які можуть порушити право власності третьої особи, яка заявляє самостійн вимоги на предмет спору - задоволено.

Визнано недійсним та скасовано пункт 2 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 23 серпня 2012 року № 167-22-2012 в частині оформлення права власності ОСОБА_21 на готельно-ресторанний комплекс, загальною площею 1 628,8 кв. м, житловою площею 1278.3 кв. м, який збудовано у 2012 році в АДРЕСА_1 ; визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Поляницької сільської ради від 30 серпня 2012 року серії CAE № 290186; скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 серпня 2012 року серії НОМЕР_2 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , до складу яких входять: готельно-ресторанний комплекс, зазначений в плані літерою «А», загальною площею 1 243,2 кв. м, адміністративного-господарський корпус, зазначений в плані літерою «Б», загальною площею 385,6 кв. м, навіс, зазначений в плані літерою «В», навіс, зазначений в плані літерою «Г», альтанку, зазначену в плані літерою «Д», альтанку, зазначену в плані літерою «Е», ворота, зазначені в плані літерами «N» і «NI», огорожу, зазначену в плані літерою «N2», септики, зазначені в плані літерами «N3»-« N9»; зобов?язано ОСОБА_3 , ОСОБА_5 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування і розпорядження вказаним об'єктом нерухомості; визнано недійсним договір оренди від 20 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (т. 2, а.с.204-219).

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2014 року рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 5 червня 2014 року залишено без змін (т.3, а. с. 45-55).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.07.2016 року рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 05 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.09.2014 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Повертаючи справу на новий розгляд, Суд касаційної інстанції вказав на необхідність, визначити момент вчинення договору суперфіцію між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , з'ясувати причини державної реєстрації цього договору майже через два роки, звернути увагу на частки права власності на готельно-ресторанний комплекс, які визначені сторонами в договорі суперфіцію (т.4, а. с. 90).

Відповідно до частини першої статті 417 ЦК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

В ході нового розгляду справи, з урахуванням також і тих обставин, які змінилися та виникли за час перебування справи в провадженні суду, включаючи і час, коли процесуальний рух справи не здійснювався, і період судового розгляду справи, судом встановлено такі факти і відповідні їм правовідносини.

27 грудня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір суперфіцію, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Могилевич Л.В., зареєстрований в реєстрі за № 2777 (т.1, а. с. 71-74).

Відповідно до пункту 1.1. дублікату, що має силу оригіналу договору суперфіції, ОСОБА_3 (суперфіціар) передав ОСОБА_1 (суперфіціарію) у строкове безоплатне спільне з суперфіціаром користування земельну ділянку, розташовану на території Яремчанської міської ради за адресою: Івано-Франківська область, Яремчанська міська рада, с. Поляниця, участок Вишня для розміщення Готельно-ресторанного комплексу (далі - Договір суперфіцію).

Згідно з пунктом 1.2 Договору суперфіцію, земельна ділянка надана в користування з метою здійснення суперфіціарієм ( ОСОБА_1 ) будівництва та подальшої експлуатації об?єктів нерухомості, згідно проекту будівництва, на праві спільної сумісної власності в частинах 1/10 суперфіціара ( ОСОБА_22 ) та 9/10 суперфіціарія ( ОСОБА_1 ), згідно проекту будівництва зі збереженням цільового призначення наданої земельної ділянки (т.1, а.с.71-74).

Договір укладено на 30 років (пункт 3.1 Договору суперфіції).

У відповідності до пунктів 2.1. та 1.4 Договору суперфіцію об'єктом договору є земельна ділянка площею 0,0968 га, кадастровий номер: 2611092001:22:002:0475. Земельна ділянка належить позивачу (суперфіціару) на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 26.03.2007 року Яремчанським міським управлінням земельних ресурсів на підставі рішення Поляницької сільської ради № 60 від 15.03.2007 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 26.03.2007 року за №010729800110.

Пунктом 9.1 Договору передбачається, що право власності на зведені Суперфіціарієм (ОСОБА_1 ) об'єкти нерухомості на земельній ділянця, відповідно до цього договору, належить Суперфіціарію (ОСОБА_1 ).

Пунктами 5.2, 5.3, 5.4. Договору суперфіції передбачено, що передача земельної ділянки в користування суперфіціарію здійснюється у 5- денний строк після нотаріального посвідчення договору, в момент передачі земельної ділянки в користування суперфіціарію сторони підписують акт приймання- передачі земельної ділянки, право на використання земельної ділянки відповідно до вказаного договору виникає з моменту підписання акту приймання-передачі земельної ділянки.

Пунктом 13.7 договору суперфіцію передбачено, що акт приймання-передачі об'єкту договору суперфіцію є його невід'ємною частиною.

Відповідно до Акту приймання-передачі об'єкта Договору суперфіцію від 27.12.2011 року ОСОБА_3 передав земельну ділянку ОСОБА_1 площею 0, 0968 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:0475, що розташована в с. Поляниці, участок Вишня для розміщення готельно-ресторанного комплексу по Договору суперфіцію, а ОСОБА_1 приймає зазначену земельну ділянку (т.1, а.с. 200).

Договір суперфіцію укладений за наявності згоди другого із подружжя сторін, а саме ОСОБА_2 (т.1, а. с. 199) та ОСОБА_4 (т.1, а. с. 198).

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень вбачається, що договір суперфіцію внесений до реєстру прав на нерухоме майно 08 липня 2013 року (т.1, а. с. 75, 110).

Зі змісту розписок, які містяться в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_6 в період з 2010-2011 років кошти на загальну суму 495 000 доларів США для будівництва готелю, які зобов'язувався повернути до 15.04.2012 року (т.1, а.с.156-170).

Відповідно до коректури проекту готельно-ресторанного комплексу на уч. Вишні в с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, адміністративно-господарський корпус №45/2011 від 2011 року, замовниками якого зазначені ОСОБА_1 - 9/10 та ОСОБА_3 - 1/10 (т.1, а.с. 170-193).

Аналогічно вбачається із коректури проекту готельно-ресторанного комплексу на участку Вишні в с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, спальний корпус №45/2011 від 2011 року, замовниками якого зазначені ОСОБА_1 - 9/10 та ОСОБА_3 - 1/10 (т.1, а.с. 201-221).

У загальній пояснювальній записці до Проекту зазначається, що коректура проекту адміністративно-господарського корпусу готельно-ресторанного комплексу на участку Вишні в селі Поляниця Яремчанської міської ради розроблений на підставі угоди від 27.12.2011 року № 45/2011, договору суперфіцію від 27.12.2011 року, завдання на проектування та містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки.

Зі змісту копій накладних, товарних чеків, рахунків вбачається закупівля будівельних матеріалів, сантехніки, інструментів тощо (т.2 а.с.97-120). Частина вказаних документів виписана на ім'я ОСОБА_1 , в окремих товарних чеках зазначається свідок ОСОБА_12 . Також є фінансові документи виписані без відмітки хто отримував товар та хто відпускав.

Відповідно до пункту 2 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 167-22-2012 від 23 серпня 2012 року ОСОБА_23 дозволено оформлення права власності на готельно-ресторанний комплекс загальною площею 1628,8 кв. м, житловою площею 1278,3 кв м, який збудований в 2012 році в АДРЕСА_1 . (т.1, а. с. 111).

На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Поляницької сільської ради серії НОМЕР_1 від 30 серпня 2012 року, згідно з яким є власником готельно-ресторанного комплексу, загальною площею 1628,8 кв. м, жиловою площею 1278,3 кв. м, який збудований в 2012 році в АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 112).

Право власності на вказаний готельно-ресторанний комплекс зареєстровано, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 серпня 2012 року серії НОМЕР_2 та витягом з реєстру право власності на нерухоме майно (т.1, а. с. 113).

Вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25.03.2019 року ОСОБА_3 визнано виним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (заволодіння майном ОСОБА_1 ) шляхом зловживання довірою (шахрайство) в особливо великих розмірах. ОСОБА_3 призначено покарання у виді п'яти років позбавлення волі із застосуванням статті 75 КК України встановлено випробувальний термін три роки.

Вирок залишений в силі ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 06.08.2019 року та постановою Верховного Суду від 13.08.2020 року (т.5, а.с. 126-135, 136-140, 141-144).

Судовим розглядом також встановлено, що 21 вересня 2012 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 укладено договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу за реєстром № 187, згідно з яким ОСОБА_24 позичив у ОСОБА_6 3 997 524 грн, що згідно з курсом валют НБУ на дату посвідчення договору еквівалентно 500 128 доларів США (т.1, а. с. 116).

Для забезпечення зобов'язань за вказаним вище договором позики, 21 вересня 2012 року ОСОБА_3 уклав із ОСОБА_6 . Іпотечний договір, згідно з яким предметом іпотеки є нежитлові будівлі, що знаходяться в АДРЕСА_1 , а саме: готельно-ресторанний комплекс загальною площею 1243,2 кв. м, зазначений під літ «А», адміністративно-господарський корпус загальною площею 385,6 кв. м під літ «Б», навіс під літ «В», навіс під літерою «Г», альтанка під літ «Д», альтанка під літ «Д», альтанка під літ «Е», ворота під № «N», «N1», огорожа під № 2, септики під №«N 3- N9» та земельна ділянка, площею 0, 0968 га для будівництва та обслуговування ресторанно-готельного закладу з кадастровим номером 2611092001:22:002:0475 (т.1, а. с. 114).

Відповідно до договорів оренди від 21 жовтня 2012 року та від 20.10.2013 року ОСОБА_24 , як фізична особа-підприємець, надав в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 приміщення готельно-ресторанного та адміністративно-господарського комплексу на участку АДРЕСА_1 (Т.1 а. с. 5-8, 43, 63-65).

Згідно зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31.10.2013 серії НОМЕР_3 , власником спірного об'єкта нерухомості стало ТОВ «ЛУК 2013» (т.10, а.с. 49).

Під час нового розгляду справи з'ясовано, що 30.10.2013 року ОСОБА_3 передав спірний готельно-ресторанний комплекс до статуного капіталу ТОВ «ЛУК 2013» (Акт № 1 прийому-передачі негрошового внеску у Статутний капітал ТОВ «ЛУК 2013», т.10, а.с. 107).

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.07.2014 у справі № 607/9732/14-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ТОВ «ЛУК 2013» про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнано мирову угоду, відповідно до якої ТОВ «ЛУК 2013» приймає у приватну власність в рахунок повного погашення боргу ОСОБА_3 , згідно Договору позики від 21 вересня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_3, спірні будівлі що знаходяться в АДРЕСА_1 (т.10, а.с. 101-102).

10.11.2014 року відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 59040817 від 13.05.2016, третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_1 зареєстрував за собою право власності на спірний готельно-ресторанний комплекс на підставі рішення Яремчанського міського суду від 05.06.2014 № 354/802/13-ц (т.4, а. с. 240). Запис про право власності внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 17073873 від 10.11.2014.

Вподальшому вбачається, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року (справа № 876/3337), залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.08.2015, скасовано рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень на спірний об'єкт нерухомості за ОСОБА_1 , скасовано запис про реєстрацію права приватної власності та зобов'язано Реєстраційну службу поновити запис про реєстрацію права приватної власності за ТОВ «ЛУК 2013» на спірні об'єкти нерухомості (т.10, а. с. 48, 50-52).

03.12.2019 року за клопотанням представника третьої особи з самостійними вимогами та представника відповідача ухвалою суду ТОВ «ЛУК 2013» було залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача (т. 5, а. с. 27).

Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав від 22.11.2024 № 404967132, державним реєстратором 20.11.2024, на підставі рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року № 876/3337, ухвали Вищого адміністративного суду України від 06.08.2015, що зазначені вище, внесено відомості до реєстру про скасування/анулювання запису про речове право ОСОБА_1 на спірний готельно-ресторанний комплекс (т.10, а. с. 99).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого станом на 22.11.2024 року, ТОВ «ЛУК 2013» є власником спірного готельно-ресторанного комплексу на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31.10.2013 серії НОМЕР_3 , іпотекодавцем є ОСОБА_3 , а іпотекодержателем - ОСОБА_6 (т.10, а.с. 43-44).

В ході судового розгляду встановлено, що з 2014 року готельно-ресторанний комплекс перебуває у фактичному володінні та користуванні сім'ї третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_1 .

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Статтею 395 ЦК України передбачено види речових прав на чуже майно.

Одним із речових прав на чуже майно є право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Зміст права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) визначене статтею 102-1 ЗК України та статтею 413 ЦК України.

Відповідно до статті 413 ЦК України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально - культурних, житлових та інших споруд та будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк, крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті (частина четверта статті 413 ЦК України).

Судом встановлено, що 27.12.2011 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір суперфіцію, за умовами якого ОСОБА_3 (суперфіціар) передав ОСОБА_1 (суперфіціарію) у строкове безоплатне спільне з ним (суперфіціаром) користування належну йому на праві власності земельну ділянку площею 0,0968 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:0475, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для розміщення готельно-ресторанного комплексу. Договір укладено на 30 років (пункт 3.1 Договору суперфіції).

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з частиною першою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

У відповідності до частини другої, четвертої статті 182 ЦК України державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до частини першої статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно з частинами першою-другою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Згідно із частиною третьою статті 640 ЦК договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що обов?язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, зокрема, право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Крім того, у пункті 5.5. Договору суперфіцію зазначається, що укладений між сторонами договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

З матеріалів справи вбачається, що вказаний договір суперфіцію 27.12.2011 року посвідчено приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Могилевич Л.В., за реєстраційним номером № 2777 (т.1, а.с. 74).

Як уже зазначалося, у відповідності до частини третьої статті 640 ЦК України договір, який підлягає і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.

Таким чином, оскільки договір суперфіцію внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 8 липня 2013 року, то останній вважається укладеним з моменту його державної реєстрації,- з 08.07.2013 року.

Причиною державної реєстрації договору суперфіцію значно пізніше від дати його нотаріального посвідчення представник третьої особи із самостійними вимогами пояснив, що станом на 27 грудня 2011 року нотаріуси не мали повноважень на реєстрацію речових прав в реєстрі речових прав. За усною домовленістю з ОСОБА_1 , договір суперфіцію мав бути зареєстрований на початку 2012 року архітектором ОСОБА_7 , проте не був зареєстрований для того щоб ОСОБА_3 зміг реалізувати свій злочинний намір.

Так, відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 р. № 703, у редакції, яка діяла станом на день укладення Договору суперфіцію, державну реєстрацію права власності та інших речових прав проводили на об'єкти нерухомого майна структурні підрозділи територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру, за місцем розташування нерухомого майна або більшої за площею його частини в межах територій, на яких такі органи діють.

З показів свідка ОСОБА_7 та з обставин, встановлених у вироці Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25.03.2019 року, з'ясовано, що дійсно архітектору ОСОБА_7 було надано ОСОБА_1 для подання для державної реєстрації примірники Договору суперфіцію після його нотаріального посвідчення, однак ці документи у нього були викрадені ОСОБА_3 .

Зі змісту дублікату, що має силу оригіналу договору суперфіцію вбачається, що державну реєстрацію права за договором суперфіцію проведено на підставі вже дублікату цього Договору, у день видачі цього дубліката - 08.07.2013 (т.1, а.с. 75).

Разом з тим, як було встановлено в судовому засіданні з показів архітектора ОСОБА_7 , допитаного в якості свідка, який здійснював архітектурний нагляд за будівництвом, допитаних в якості свідків дружин Сторін договору суперфіцію - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які давали письмову згоду як другі із подружжя, на укладення цього Договору суперфіцію, - станом на момент підписання Договору, тобто станом на 27.12.2011 року, готельно-ресторанний комплекс був фактично збудований. Як зазначила ОСОБА_2 - не добудованим був п'ятий поверх.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Договір суперфіцію був укладений на одній із завершальних стадій будівництва об'єкта нерухомості, який є предметом цього спору.

Тобто, спочатку Сторони здійснювали будівництво готельно-ресторанного комплексу згідно усних домовленостей, про які суду невідомо, бо ніхто зі Сторін договору: ні ОСОБА_1 за свого життя, ні ОСОБА_3 - жодного разу у судове засідання не з'явилися.

А на завершальній стадії будіництва уклали між собою Договір суперфіцію, котрим передбачили свої права, обов'язки та наміри відносно експлуатації на праві спільної сумісної власності вже фактично збудованого об'єкта нерухомості та земельної діялнки, наданої під забудову.

Ще однією із вказівок Суду касаційної інстанції на що треба звернути при новому розгляді - з'ясувати питання відносно визначених в Договорі суперфіцію часток у праві власності на нежитлові будівлі за адресою АДРЕСА_1 , а саме на ресторанно-готельний заклад.

Так, за умовами пункту 1.2. Договору земельна ділянка надається ОСОБА_3 (суперфіціаром) з метою здійснення ОСОБА_1 (суперфіціарієм) будівництва і подальшої експлуатації об'єктів нерухомості, згідно проекту будівництва, на праві спільної сумісної власності в частинах 1/10 ОСОБА_3 (суперфіціара) та 9/10 ОСОБА_1 (суперфіціарія).

Аналіз цього пункту Договору та змісту його положень загалом свідчить, що вказаний договір регулює відносини між сторонами не тільки щодо права забудови чужої земельної ділянки - права суперфіцію, а й визначає й інші домовленості та наміри сторін, незважаючи на його назву.

Це, зокрема, стосується питання експлуатації об'єкта нерухомості на праві спільної сумісної власності у визначених частинах із співвідношенням 9/10 Суперфіціарія ( ОСОБА_1 ) до 1/10 Суперфіціара ( ОСОБА_3 ).

У відповідності до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (частина друга статті 628 ЦК).

За своєю суттю укладений між третьою особою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 . Договір суперфіцію є змішаним, оскільки в ньому містяться елементи різних договорів.

Окрім права на забудову земельної ділянки, вказаний Договір передбачає домовленості сторін відносно будівництва та подальшої експлуатації об'єктів нерухомості, згідно проекту будівництва на праві спільної сумісної власності у частинах: 1/10 суперфіціара та 9/10 суперфіціарія.

Представники третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_25 стверджують, що у Договорі містяться суперечності в частині пунктів 9.1 та 1.2.

Як уже зазначалося пунктом 1.2 Договору передбачено те, що земельна ділянка надається з метою здійснення ОСОБА_1 (суперфіціарієм) будівництва і подальшої експлуатації об'єктів нерухомості, згідно проекту будівництва, на праві спільної сумісної власності в частинах 1/10 ОСОБА_3 (суперфіціара) та 9/10 ОСОБА_1 (суперфіціарія).

А відповідно до пункту 9.1. Договору право власності на зведені Суперфіціарієм ( ОСОБА_1 ) об'єкти нерухомості на земельній ділянці відповідно до цього договору, належать суперфіціарію ( ОСОБА_1 ). Суперфіціарій має право володіти, користуватися та розпоряджатися зведеними ним будівлями та спорудами.

Відповідно до статті 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Згідно з частиною третьою статті 213 ЦК України якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

У відповідності до частини четвертої статті 213 ЦК України якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Оскільки представники ОСОБА_1 , який є одним із Сторін Договору, вважають, що положення договору суперечать один одному, то суд, керуючись частинами третьою та четвертою статті 213 ЦК України визначає співвідношення між собою змісту пунктів 1.2 та 9.1 Договору, виходячи із мети договору, доказів, які свідчать про попередні домовленості між Сторонами, а також обставин, встановлених з показів свідків та вироку Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25.03.2019 року.

Так, мета договору визначена у пункті 1.2. Договору, а саме: здійснення ОСОБА_1 (суперфіціарієм) будівництва і подальшої експлуатації об'єктів нерухомості, згідно проекту будівництва, на праві спільної сумісної власності в частинах 1/10 ОСОБА_3 (суперфіціара) та 9/10 ОСОБА_1 (суперфіціарія), згідно проекту будівництва зі збереженням цільового призначення наданої земельної ділянки.

Крім того, про попередні домовленості ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відносно використання на праві спільної сумісної власності спірний об'єкт нерухомості у частках із співвідношенням: 1/10 до 9/10 свідчать Коректура проекту готельно-ресторанного комплексу на уч. Вишні в АДРЕСА_1 , адміністративно-господарський корпус №45/2011 від 2011 року, та коректура проекту готельно-ресторанного комплексу на участку Вишні в с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, спальний корпус №45/2011 від 2011 року, замовниками яких зазначені ОСОБА_1 - 9/10 та ОСОБА_3 - 1/10 (т.1, а.с. 201-221).

Проте, що проект будівництва передбачав поділ на частки у своїх показах вказав свідок архітектор ОСОБА_7 , який розробляв архітекторський проект і здійснював архітекторський нагляд за готельно-ресторанним комплексом.

Про домоленість між її чоловіком ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про отримання 10% від доходу готельно-ресторанного комплексу повідомила також і відповідачка ОСОБА_4 , допитана у судовому засіданні в якості свідка.

Відтак суд приходить до висновку про відсутність суперечностей між положеннями договору, а пункт 9.1 виступає додатковою гарантіє захисту права власності ОСОБА_1 на об'єкти нерухомості, зведені ним на земельній ділянці в межах часток, визначених між Сторонами у пункті 1.2. Договору.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним та скасування пункту 2 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 23 серпня 2012 року № 167-22-2012 в частині оформлення права власності ОСОБА_21 на готельно-ресторанний комплекс; визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Поляницької сільської ради від 30 серпня 2012 року серії CAE № 290186; скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 серпня 2012 року серії НОМЕР_2 , то суд виходить з такого.

Як вже було встановлено в ході розгляду справи, відповідно до пункту 2 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 167-22-2012 від 23 серпня 2012 року ОСОБА_23 дозволено оформлення права власності на готельно-ресторанний комплекс загальною площею 1628,8 кв. м, житловою площею 1278,3 кв м, який збудований в 2012 році в АДРЕСА_1 (т.1, а. с. 111).

На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Поляницької сільської ради серії НОМЕР_1 від 30 серпня 2012 року, згідно з яким є власником готельно-ресторанного комплексу, загальною площею 1628,8 кв. м, житловою площею 1278,3 кв. м, який збудований в 2012 році в АДРЕСА_1 (т.1, а. с. 112).

Вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25.03.2019 року, залишеним в силі ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 06.08.2019 року та постановою Верховного Суду від 13.08.2020 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (заволодіння майном ОСОБА_1 ) шляхом зловживання довірою (шахрайство) в особливо великих розмірах.

Зі змісту вироку вбачається, що вкінці 2010 року ОСОБА_1 погодився на пропозицію ОСОБА_3 та надав згоду на фінансування власним коштом будівництво готельного комплексу на земельній ділянці, що належала ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2611092001:22:002:0475. Для юридичного оформлення участі у здійсненні фінансування готельного комплексу та отримання у майбутньому права власності на частину майнових прав нерухомості, а саме готельно-ресторанного комплексу, ОСОБА_1 запропонував ОСОБА_3 укласти договір суперфіцію. 27.12.2011 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір суперфіцію, за умовами якого ОСОБА_3 (суперфіціар) передав ОСОБА_1 (суперфіціарію) у строкове безоплатне спільне з суперфіціаром користування земельну ділянку площею 0,0968 га, кадастровий номер: 2611092001:22:002:0475, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для розміщення готельно-ресторанного комплексу. Відповідно до пункту 1.2 договору земельна ділянка надається ОСОБА_1 в користування з метою здійснення ним будівництва і подальшої експлуатації об'єктів нерухомості згідно з проектом будівництва. Завершене будівництво на час дії вказаного договору (30 років) мало бути розділено в частинах 1/10 суперфіціару та 9/10 суперфіціарію. Пунктом 9.1 згаданого договору визначено, що право власності на об'єкт нерухомості зберігається за суперфіціарієм. Для відображення укладення указаного договору суперфіцію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за усним дорученням ОСОБА_1 договір повинен був бути зареєстрований в відділі Держкомзему м. Яремче ОСОБА_7 . Однак, ОСОБА_3 , свій та ОСОБА_1 примірники договору суперфіцію забрав у ОСОБА_7 , їх в Держкомземі не зареєстрував. 01.08.2012 ОСОБА_3 отримав декларацію про готовність цього об'єкта до експлуатації на своє ім'я та звернувся із заявою до виконавчого комітету Поляницької сільської ради Івано-Франківської області про оформлення права власності. Рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 23.08.2012 № 167-22-2012 р. ОСОБА_3 надано дозвіл на оформлення права власності на зазначений вище готельно-ресторанний комплекс. В подальшому ОСОБА_3 , на підставі вказаного рішення отримав свідоцтво про право власності, спричинивши матеріальну шкоду потерпілому на зазначену суму, яка у 23 969 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян та у такий спосіб заволодів вказаним майном ОСОБА_1 в особливо великих розмірах.

У постанові Верховного Суду від 13.08.2020 року, ухваленої за результатами касаційного оскарження судових рішень першої та касаційної інстанції, зазначається, що отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов'язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа, ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов'язання не виконувати. Суд прийшов до переконання, що на момент укладення договору суперфіцію між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , останній не мав наміру виконувати покладені на нього зобов'язання за цим договором, що свідчить про його мету заволодіння майном ОСОБА_1 шахрайським шляхом (т.5, а. с. 143).

Таким чином, остаточним рішенням суду в рамках кримінальної справи встановлено протиправні (злочинні) дії саме ОСОБА_3 , які стали передумовою в подальшому оформити ОСОБА_3 право власності на спірний готельно-ресторанний комплекс тільки на себе.

Ці дії виразилися у невиконанні ОСОБА_3 зобов'язань за Договором суперфіцію, раніше укладеним між сторонами, у якому останні визначили співвідношення часток кожного у праві спільної сумісної власності на готельно-ресторанний комплекс.

Окрім вироку суду, про домовленості між ОСОБА_26 та ОСОБА_3 відносно часток зазначали у своїх показах свідки архітектор ОСОБА_7 та відповідачка ОСОБА_4 .

Крім того, дружини Сторін ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , будучи допитані як свідки ствердили про добровільність підписання між сторонами Договору суперфіцію, їхню особисту присутність при укладенні цього договору та надання добровільної згоди на його укладення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що передумовою набуття ОСОБА_3 права власності на спірний готельно-ресторанний комплекс було невиконання ним умов договору, шляхом вчинення злочинних дій, встановлених вироком суду.

У той же час, як вбачається з вироку Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області, який набрав законної сили, обставини, які стосуються отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_6 коштів у позику для будівництва цього готельно-ресторанного комплексу та забезпечення вказаного зобов'язання шляхом передачі комплексу в іпотеку, а також обставини набуття права власності на цей комплекс ТОВ «ЛУК 2013», що мало місце у 2013 році, - не встановлювалися.

Не встановлено вироком суду і порушень з боку органів державної влади та місцевого самоврядування при оформленні права власності ОСОБА_3 та отриманні правовстановлюючих документів. Вказане не оспорюється і сторонами, окрім питання дотримання процедури Коломийський МБТІ державної реєстрації права власності відповідача ОСОБА_3 на спірний об'єкт.

Разом з тим, відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

А тому у цій справі для суду має преюдиційне значення встановлення у вироці суду вини ОСОБА_3 у вчиненні дій, які кваліфіковані як шахрайство, наслідком яких стало набуття ОСОБА_3 право власності на спірний готельно-ресторанний комплекс одноосібно, всупереч попереднім договірним домовленостям із ОСОБА_1 .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права або законного інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

У статті 16 ЦК України визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18;від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19).

Ефективність способу засобу полягає у тому, що його вжиття призведе до поновлення права позивача, у разі його порушення.

Ефективність захисту права чи законного інтересу полягає не тільки в обраному способі захисту, а й у визначенні кола відповідачів, за рахунок яких можна поновити порушені права особи.

Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Судом встановлено, що станом на час подання цієї позовної заяви (12.11.2013) спірне нерухоме майно було відчужене.

Так, в ході розгляду справи встановлено, що 30.10.2013 року відповідач ОСОБА_3 передав спірний готельно-ресторанний комплекс до статуного капіталу ТОВ «ЛУК 2013» згідно з Актом № 1 прийому-передачі негрошового внеску у Статутний капітал ТОВ «ЛУК 2013» (т.10, а. с. 107).

Згідно зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31.10.2013 серії НОМЕР_3 , станом на час подання позовної заяви власником спірного об'єкта нерухомості було ТОВ «ЛУК 2013» (т.10, а.с. 49).

Судом також з'ясовано, що 21 вересня 2012 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 укладено договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу за реєстром № 187, згідно з яким ОСОБА_24 позичив у ОСОБА_6 3 997 524 грн, що згідно з курсом валют НБУ на дату посвідчення договору еквівалентно 500 128 доларів США (т.1, а. с. 116).

Для забезпечення зобов'язань за вказаним вище договором позики, 21 вересня 2012 року ОСОБА_3 уклав із ОСОБА_6 . Іпотечний договір, згідно з яким предметом іпотеки є спірний готельно-ресторанний комплекс та земельна ділянка, площею 0, 0968 га для будівництва та обслуговування ресторанно-готельного закладу з кадастровим номером 2611092001:22:002:0475 (т.1, а. с. 114).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, актуальної станом на час розгляду справи, ТОВ «ЛУК 2013» є власником спірного готельно-ресторанного комплексу; Іпотекодавцем є ОСОБА_3 , а іпотекодержателем - ОСОБА_6 (т.10, а. с. 43-44).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18) зазначається, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом (стаття 51 ЦПК України)

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Відтак, належним відповідачем у цій справі є ТОВ «ЛУК 2013», який є власником спірного майна з жовтня 2013 року.

В рамках цієї справи жодних клопотань про залучення ТОВ «ЛУК 2013» в якості співвідповідача представниками третьої особи із самостійними вимогами не подавалися, хоча вказана юридична особа станом на час подання позовної заяви вже була власником спірного майна.

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти та кого визначати відповідачами. Суд позбавлений права самостійно формулювати позовні вимоги замість позивача та самостійно залучати з власної ініціативи належних відповідачів.

Відтак, задоволення судом позовних вимог про недійсність та скасування рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, яка є похідною вимогою - не призведе до поновлення права чи законного інтереси ОСОБА_1 , так як позивачем не визначено належного відповідача.

Таким чином, третьою особою із самостійними вимогами ОСОБА_1 заявлено вказані вище позовні вимоги до неналежних відповідачів, у зв'язку з чим обрані способи захисту є неефективними.

Разом з тим, в ході розгляду справи було з'ясовано, що у провадженні Яремчанського міського суду Івано-Франківської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Яремчанського міського управління юстиції в Івано-Франківській області та Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «ЛУК 2013» (справа № 354/761/14-ц, провадження 2/354/129/19).

Однією із позовних вимог у цій справі є витребування із незаконного володіння у ТОВ «ЛУК 2013» спірний готельно-ресторанний комплекс.

Оскільки задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого саврядування, свідоцтва про право власності, рішення державного реєстратора про державну реєстрацію не призвело б до відновлення попереднього становища сторін, які заявлені в рамках цієї справи то така вимога не є нерозривно пов'язаною з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння. При цьому, Сторона позивача у межах розгляду справи (справа № 354/761/14-ц, провадження 2/354/129/19) про витребування майна з чужого незаконного володіння у ТОВ «ЛУК 2013» вправі посилатися, зокрема, на незаконність набуття ОСОБА_3 права власності на спірний готельно-ресторанний комплекс без заявлення вимоги про визнання незаконними документів, на підставі яких відповідач ОСОБА_3 оформив право власності.

Додатково відносно заявленої вимоги до відповідача ОКП "МБТІ" про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, яка як суд зазначав є похідною від попередніх двох, слід зазначити таке.

В ході судового розгляду представник БТІ повідомила, що вказане рішення як таке не несло жодних юридичних наслідків, а оформлялося у паперовому вигляді та прикріплялося до Витягу про державну реєстрацію, на що представник третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_1 заперечила, посилаючись на порушення порядку проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на спірний готельно-ресторанний комплекс з боку БТІ.

Судом проаналізовано законодавство у сфері державної реєстрації, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію" у редпкції чинній на час здійснення реєстраційної дії, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, ця редакція Закону передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як: скасування записів про проведену державну реєстрацію прав; скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав (Постанови Великої Палати ВС від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18)

У Постановах Великої Палати ВС від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 зазначається, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування).

Окрім того, у Постанові Великої Палати ВС від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 йдеться, що за позовом про скасування запису про проведену державну реєстрацію права відповідачем є не суб'єкт держаної реєстрації прав, а особа, щодо права якої здійснено такий запис.

Відтак, вимога про скасування рішення державного реєстратороа про державну реєстрацію є неналежним способом захисту та пред'явлена до БТІ, який є неналежним відповідачем, а тому у її задоволенні слід відмовити.

Щодо вимоги про визнання права власності за ОСОБА_1 на спірний готельно-ресторанний комплекс, то вході судового розгляду судом було проаналізовано договірні домовленості відносно розподілу власності між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , допитано свідків, досліджено докази, які свідчать про витрати на будівництво, проаналізовано наявні у справі проекти будівництва, тощо.

Покази свідків свідчать, що в основному для виконання робіт з будівництва комплексу на роботу приймав ОСОБА_3 , а оплачував виконану роботу ОСОБА_25 , крім того останній фінансував купівлю будівельних матеріалів. За їхніми словами ОСОБА_3 виконував роботу прораба, а ОСОБА_27 все фінансував.

На деяких накладних, товарних чеках, рахунках про закупівлю будівельних матеріалів, сантехніки, інструментів значиться ім'я ОСОБА_1 , в окремих товарних чеках зазначається свідок ОСОБА_12 , а решта - виписані без відмітки будь-якого празвища (т.2 а.с.97-120).

За змістом вироку Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської олласті від 25.03.2019 року ОСОБА_3 завдав матеріальну шкоду ОСОБА_1 на загальну суму 25 023 955 грн.

У той же час зі змісту розписок, які містяться в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_6 в період з 2010-2011років кошти на загальну суму 495 000 доларів США для будівництва готелю (т.1, а.с.156-170).

Згідно з договором позики від 21 вересня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу за реєстром № 187, ОСОБА_24 позичив у ОСОБА_6 3 997 524 грн, що згідно з курсом валют НБУ на дату посвідчення договору еквівалентно 500 128 доларів США (т.1, а. с. 116).

Відповідно до коректури проекту готельно-ресторанного комплексу, адміністративно-господарський корпус №45/2011 від 2011 року, замовниками зазначенено ОСОБА_1 - 9/10 та ОСОБА_3 - 1/10 (т.1, а.с. 170-193).

Аналогічно вбачається із коректури проекту готельно-ресторанного комплексу, спальний корпус №45/2011 від 2011 року, у котрому також вказано замовників ОСОБА_1 - 9/10 та ОСОБА_3 - 1/10 (т.1, а.с. 201-221).

У той же час єдиним замовником Проектів готельно-ресторанного комплексу РП № 06/10 від 2010 року (т.9 а.с. 6-15), РП№ 44/2011 від 2011 року (спальний корпус, адміністративно-господарський корпус), Проекту готельно-ресторанного комплексу (стадія - робочий проект , технологічна частина) РП № 06/10 від 2010 року - є ОСОБА_3 ( т.9 а.с. 6-109).

Таким чином вказані докази в сукупності, загалом свідчать про основну участь ОСОБА_1 у фінасуванні будівництва спірного готельно-ресторанного комплексу, однак не виключають і участь ОСОБА_3 у його будівництві та неспростовують домовленості сторін, визначені в Договорі суперфіцію.

Разом з тим, вимогу про визнання права власності на спірний готельно-рестораниий комплекс неможливо розглядати без належного відповідача.

Задоволення чи часткове задоволення вимоги про визнання права власності безпосередньо залежить від припинення права вланості у теперішнього власника цього майна - ТОВ «ЛУК 2013».

Належним відповідачем за цією вимогою є ТОВ «ЛУК 2013».

Однак, як уже зазначалося третя особа, із самостійними вимогами ОСОБА_1 у рамках цієї справи не пред'явив жодних позовних заяв до ТОВ «ЛУК 2013».

У 2019 році ТОВ «ЛУК 2013» у цій справі залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача саме за клопотанням представника третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_1 (т.5, а. с. 18).

Процесуальне становище третьої особи без самостійних вимог не є тотожним статусу відповідача.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача не відповідають за позовними вимогами.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 114-116, 142-144), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 12.02.2020 у справі № П/811/1640/17 (пункт 42), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц,від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 37), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 94)).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та постановах від 25.10.2022 у справі № 910/6567/20, від 22.11.2022 у справі № 911/2609/21.

За висновками Великої Палати Верховного Суду задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст.387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (п.125), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (п146), від 02.07.2019 у справі №48/340 (п.6.43), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (п.92), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (п.44)), від 21.09.2022 у справі №908/976/19 (п. 5.37)).

Оскільки позовна вимога про визнання права власності на готельно-ресторанний комплекс заявлена до неналежних відповідачів, а тому не може бути задоволення в рамках цієї справи.

Щодо вимог зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження готельно-ресторанним комплексом та заборонити ОСОБА_3 вчиняти дії, які можуть порушити право власності ОСОБА_1 на готельно-ресторанний комплекс, то судом зазначається таке.

Як встановлено судовим розглядом власником спірного готельно-ресторанного комплексу є ТОВ «ЛУК 2013».

Доказів того, що з боку ОСОБА_3 вчиняються перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження готельно-ресторанним комплексом суду не подано. Відтак, у задоволенні цих вимог слід відмовити у зв'язку із недоведеністю.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору оренди від 20 жовтня 2013 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5

20.10.2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір оренди майна, згідно з яким ОСОБА_3 надав ОСОБА_5 в строкове платне користування приміщення спірні готельно-ресторанний та адміністративно-господарський комплекси (т.1, а. с. 63)

Пунктом 3.2 Договору визначено строк оренди 6 місяців, а також переважне право орендаря на поновлення строку оренди, якщо жодна сторона в термін за один місяць до закінчення вказаного договору письмово не повідомить про намір його розірвати.

Під час нового розгляду справи представники третьої особи із самостійними вимогами не висловили своєї позиції відносно вказаної позовної вимоги.

У позовній заяві ОСОБА_1 вважав на час подання позову, що вказаний договір порушує його права як власника переданого в оренду майна.

Разом з тим, судовим розглядом встановлено, що станом на 20.10.2013 року власником спірного готельно-ресторанного комплексу був ОСОБА_3 .

Інших підстав, з яких вказаний договір слід визнати недійсним не наведено та не надано жодних доказів, за таких обставин позовна вимога не підлягає до задоволення.

Таким чином, оскільки третьою особою із самостійними вимогами ОСОБА_1 не пред'явлено позову до належного відповідача у зв'язку з чим обрані способи захисту в частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання права власності - є неефективними, то задоволення пред'явлених позовних вимог не призведе до захисту його оспорюваних прав чи інтересів, оскільки відновити становище особи, захистити її право можливо лише у випадку заявлення позову до особи, яка має обов'язок виконати вимоги позивача.

Заявлення позову до неналежних відповідачів у зв'язку з чим обрані способи захисту є неефективним, зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших, встановлених судом обставин.

Керуючись статтями 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258-259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, Суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ) до ОСОБА_3 , Поляницької сільської ради, Обласного комунального підприємства «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійни вимог на предмет спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОВ ЛУК 2013» та ОСОБА_6 про визнання недійсним та скасування пункту 2 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №167-22-2012 від 23.08.2012 року, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання права власності, зобов'язання усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження, заборону вчиняти дії щодо порушення права власності, визнання недійсним договору оренди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: третя особа з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_1 - правонаступник ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 );

Відповідачі:

Відповідач 1: ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 );

Відповідач 2: ОСОБА_5 (зареєстроване місце проживання: 47702, с. Дубівці, Тернопільської області, РНОКПП НОМЕР_5 );

Відповідач 3: Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області (зареєстроване місцезнаходження: 78593, с. Поляниця, Яремчанської міської ради, ЄДРПОУ 25596005);

Відповідач 4: ОКП «Коломийське МБТІ» (зареєстроване місцезнаходження: 78203, м. Коломия, вул. Переяславська, 2, Івано-Франківської області, ЄДРПОУ 05457164);

Відповідач 5: ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 );

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛУК 2013» (зареєстроване місцезнаходження: 29013, м. Хмельницький, вул. Соборна, 75, кв. 2, ЄДРПОУ 38608803);

ОСОБА_6 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_6 ).

Суддя: Марія ОСТАП'ЮК

Попередній документ

127205046

Наступний документ

127205048

Інформація про рішення:

№ рішення:	127205047
№ справи:	354/802/13-ц
Дата рішення:	08.05.2025
Дата публікації:	12.05.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
Категорія справи:	Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів найму (оренди)

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	(02.02.2023)
Результат розгляду:	Відмовлено у відкритті кас. провадження, кас. скарга необгрунтов
Дата надходження:	30.01.2023
Предмет позову:	про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №167-22-2012р. від 23.08.2012 року, про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, про скасування рішення державного реєстр

Розклад засідань:

Минулі засідання (46)

13.02.2020 13:20	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
15.04.2020 09:20	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
21.10.2020 10:00	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
09.12.2020 10:30	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
24.02.2021 10:00	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
19.04.2021 13:00	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
23.08.2021 13:30	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
31.08.2021 13:30	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
19.10.2021 14:30	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
11.11.2021 13:15	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
26.01.2022 13:30	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
08.07.2022 15:30	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
22.08.2022 13:00	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
13.10.2022 15:00	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
05.12.2022 16:00	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
14.12.2022 15:00	Івано-Франківський апеляційний суд
26.12.2022 11:00	Івано-Франківський апеляційний суд
27.02.2023 13:30	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
01.05.2023 14:00	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
03.07.2023 13:30	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
14.08.2023 13:00	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
25.09.2023 15:30	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
04.12.2023 14:00	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
23.01.2024 11:00	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
19.03.2024 13:30	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
09.04.2024 11:30	Івано-Франківський апеляційний суд
18.04.2024 09:15	Івано-Франківський апеляційний суд
29.04.2024 13:00	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
27.05.2024 11:15	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
17.07.2024 13:30	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
21.08.2024 14:00	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
03.09.2024 09:30	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
02.10.2024 10:00	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
01.11.2024 10:00	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
11.12.2024 10:00	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
30.01.2025 10:00	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
31.01.2025 10:00	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
28.02.2025 10:00	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
24.03.2025 13:00	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
23.04.2025 09:00	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
28.04.2025 09:00	Яремчанський міський суд Івано-Франківської області
22.07.2025 14:30	Івано-Франківський апеляційний суд
12.08.2025 14:00	Івано-Франківський апеляційний суд
23.09.2025 15:00	Івано-Франківський апеляційний суд
21.10.2025 15:00	Івано-Франківський апеляційний суд
18.11.2025 15:30	Івано-Франківський апеляційний суд