17.04.2025 Єдиний унікальний номер 205/4017/25
Провадження № 2/205/2862/25
17 квітня 2025 року місто Дніпро
Ленінський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Дорошенко Г.В.,
за участю секретаря судового засідання Гузь Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місто Дніпро цивільну справу за позовною заявою адвоката Присенко Олени Георгіївни в інтересах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Дніпроважмаш» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,
У березні 2025 року адвокат Присенко О.Г. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ «Дніпроважмаш» про стягнення про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що у період з у період з 21.07.1999 року по 07.02.2025 року позивач, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Дніпроважмаш». Зазначене підтверджується записами у трудовій книжці та наказі про звільнення. 07.02.2025 року позивач був звільнений за ст.38 КЗпП України за власним бажанням. Під час перебування у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього була нарахована, але виплачена компенсація за невикористану відпустку. Згідно з довідкою від 04.03.2025 року № 65 заборгованість з компенсацією за невикористану відпустку на день подання позовної заяви до суду становить 29080,22 грн. З урахуванням податків та обов'язкових платежів сума заборгованості по заробітній платі становить 36 030,39 грн. Відповідач, оформивши 07.02.2025 року звільнення позивача ОСОБА_1 та видавши йому трудову книжку, обов'язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, остаточний розрахунок не проведено і на дату подання позовної заяви до суду, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України. Відповідно до ч.2.ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у розмірі 36 030,39 грн. (з урахуванням податків та обов'язкових платежів). Також з відповідача підлягає примусовому стягненню на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, та моральна шкода. Так, позивача було звільнено 07.02.2025 року, а тому, з урахуванням вимог п.п. 2,3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, розмір середньоденної заробітної плати має бути обчисленим, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тоб-то за грудень 2024р.-січень 2025 року. Але позивач ОСОБА_1 з серпня 2022 року був мобілізований до ЗСУ, заробітна плата з серпня 2022 року по день фактичного звільнення йому не нараховувалась, а отже, останні місяці отримання ним доходів отриманих на АТ «Дніпроважмаш» вважаємо червень-липень 2022 року. Розмір середнього заробітку за весь час затримки з 08.02.2025 року (наступний день після звільнення) по 13.03.2025 року (день подання позову до суду). Відповідно до довідки ОК-5 за червень-липень 2022 року загальна сума заробітної плати становить 36 901,92 грн (за червень 2022 року -23063,70 грн, липень 2022 року - 13838,22 грн). Середньоденний заробіток позивача складає 858,18 грн (36901,92 грн - сума заробітної плати за червень-липень 2022 року поділити на 43 робочих дня. Кількість робочих днів затримки за період з 08.02.2025 по 12.03.2025 року становить 24 дні. Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.02.2025 року по 13.03.2025 року становить 20596,32 грн, що визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів затримки (858,18 грн х 24 днів = 20596,32 грн). Таким чином, допущення відповідачем з його вини невиплати звільненому працівникові ОСОБА_1 сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а тому відповідач зобов'язаний виплатити позивачу його середній заробіток за час затримки в межах позовних вимог, у розмір 20596,32 грн. Заробітну плату позивач не отримував протягом 6 місяців. Саме через затримку по виплаті заробітної плати позивач змушений був звільнитися. У зв'язку зі значною затримкою заробітної плати позивач відчув моральні страждання, втратив нормальні життєві зв'язки, був змушений економити на харчах, одязі. Завдана йому моральна шкода обумовлюється моральним та фізичним стражданням внаслідок порушення його законного права на заробітну плату, приниженням честі, гідності, ігноруванням його прав, втратою у зв'язку з цим престижу та ділової репутації серед співпрацівників, знайомих, друзів та родичів. Тому вважає, що незаконними діями відповідача йому було нанесено моральну шкоду, яку позивач оцінив у 3000 грн. На підставі викладеного просила стягнути з АТ «Дніпроважмаш» на користь позивача ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 36030,39 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.02.2025 року по 13.03.2025 року включно в розмірі 20596,32 грн, моральну шкоду в сумі 3000,00 грн, а також витрати по сплаті судового збору.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 24.03.2025 року відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
17.04.2025 року представником позивача адвокатом Присенко О.Г. через систему «Електронний суд» було подано заяву про зміну предмету позову шляхом збільшення позовних вимог, якою представник позивача просить стягнути з АТ «Дніпроважмаш» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.02.2025 року по 17.04.2025 року включно в розмірі 44625,36 грн. Решту вимог представник позивача підтримує і залишає без змін.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 17.04.2025 року прийнято до розгляду позовні вимоги з урахуванням заяви позивача про зміну предмета позову шляхом збільшення позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Присенко О.Г. в судове засідання не з'явилися, від представника до суду надійшла заява з проханням розглядати справу без її участі та без участі позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача АТ «Дніпроважмаш» у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Вивчивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач з 21.07.1999 року по 07.02.2025 року перебував у трудових відносинах з АТ «Дніпроважмаш» (а.с.24-29).
Наказом № 113/к/тр від 07.02.2025 року позивача звільнено по ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
Як вбачається з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 до липня 2022 року йому нараховувалась заробітна плата. (а.с.19).
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 21.07.2022 року, що підтверджується копією військового квитка (а.с.30-34).
Відповідно до довідки АТ «Дніпроважмаш» від 24.03.2025 року №65 щодо заборгованості ОСОБА_1 , компенсація за невикористану відпустку (66 днів) - нарахована сума 37766,52 грн (після утримання податків сума до сплати 29080,22 грн).
Частиною 1 статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 ЗУ «Про оплату праці» встановлено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» / «правомірне очікування» стосовно ефективного здійснення права власності.
Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Частиною 2 статті 233 КЗпП України встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Аналіз норм ст. ст. 47, 116 КЗпП України, ЗУ «Про оплату праці» свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, тощо) належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Така правова позиція викладена в поставах Верховного Суду України N6-1395цс16 від 26 жовтня 2016 року, N6-788цс16 від 14 грудня 2016 року.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Судом з урахуванням вказаної норми надається оцінка доводів позивача в частині обґрунтування вимог про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в заявленому розмірі.
З наданих суду доказів вбачається, що відповідач не провів розрахунок з позивачем в строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, та фактично повний розрахунок з позивачем відповідач не провів на час розгляду справи.
Розмір компенсації за невикористану відпустку не виплаченої позивачу складає 37766,52 грн.
Тому, суд доходить до висновку, що вимога про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку є такою, що підлягає задоволенню та на користь позивача з відповідача слід стягнути заборгованість у розмірі 37766,52 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 08.02.2025 року по 17.04.2025 року включно в розмірі 44 625,36 грн.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 ЗУ «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.
За змістом пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з п. 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Згідно з даними про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Індивідуальні відомості про застраховану особу, розмір заробітної плати позивача за червень та липень 2022 року (останні два місяці отримання доходів на АТ «Дніпроважмаш») становить 36901,92 грн (за червень 2022 року - 23063,70 грн та липень 2022 року -13838,22 грн).
Середньоденний заробіток позивача складає 858,18 гривень (36901,92 гривень - сума заробітної плати за червень-липень 2022 року поділити на 43 робочих дні).
Враховуючи наведене суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 08.02.2025 року і по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Таким чином, оскільки відповідач так і не провів з позивачем остаточний розрахунок, середній заробіток має бути розрахований за період з 08.02.2025 року по 17.04.2024 року, тобто по день постановлення рішення.
Кількість робочих днів затримки за період з 08.02.2025 року по 17.04.2025 року становить 49 днів, а саме у: лютому 2025 року - 15 днів; березні 2025 року - 21 день; квітні 2025 року - 13 днів.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 08.02.2025 року по 17.04.2025 року складає 42050,82 грн (858,18 грн х 49 робочих днів).
Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, за висновками Верховного Суду у постанові Великої Палати від 08 грудня 2021 року, викладеними у справі №9901/407/19, слідуючи усталеній судовій практиці, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу за цими висновками підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню з цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.
При цьому відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків).
Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.
Суд зауважує, що справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких у подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що на користь позивача з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку з 08.02.2025 року по 17.04.2025 року включно у розмірі 42050,82 грн, з утриманням із вище визначених сум установлених законодавством України податків і зборів.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішуючи вимоги стосовно відшкодування моральної шкоди суд виходить із положень ст.237-1 КЗпП України відповідно до яких відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Як роз'яснював у своїй постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяній фізичній або юридичній особі незаконним діями, або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість виражених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, зваженості та справедливості.
Встановивши наявність порушення конституційного права позивача оплату праці, суд, враховуючи положення ст.237-1 КЗпП України та беручи до уваги тривалість такого порушення, дійшов висновку, що останнє безумовно спричиняло порушення нормальних життєвих зв'язків позивача через позбавлення його можливості належного свого утримання та розпорядження коштами за власними життєвими потребами, і, як наслідок, вимагало додаткових зусиль для організації свого життя, звернення до суду за захистом порушеного права, чим позивачу спричинено моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем у розмірі співмірному до заподіяної шкоди та достатньому для відновлення порушених життєвих зв'язків позивача, що за внутрішнім переконанням суду становитиме 3000,00 грн.
Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи, що відповідач фактично не розрахувався з позивачем при його звільненні, порушені строки виплати позивачу належної йому заробітної плати, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі в розмірі 36030,39 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на 17.04.2025 року в розмірі 42050,82 грн та відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 3000 грн, внаслідок чого частково задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 968,96 грн (за вимогу про стягнення середнього заробітку) сплачених ним при подачі позову, а також з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 968,96 грн (за вимогу про стягнення невиплаченої заробітної плати).
Керуючись ст.ст. 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги адвоката Присенко Олени Георгіївни в інтересах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Дніпроважмаш» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Дніпроважмаш» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 36030 (тридцять шість тисяч тридцять) гривень 39 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 лютого 2025 року по 17 квітня 2025 року в розмірі 42050 (сорок дві тисячі п'ятдесят) гривень 82 копійки та у відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.
Стягнути з Акціонерного товариства «Дніпроважмаш» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Стягнути з Акціонерного товариства «Дніпроважмаш» на користь держави судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про учасників справи:
позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ;
представник позивача адвокат Присенко Олена Георгіївна, РНОКПП НОМЕР_4 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3828 від 17.08.2018 року, ордер на надання правничої допомоги серії АЕ №1368294 від 12.03.2025 року, адреса: АДРЕСА_2 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
відповідач Акціонерне товариство «Дніпроважмаш», код ЄДРПОУ 00168076, адреса: 49068, м. Дніпро, вул.Сухий Острів, буд.3, ел. пошта secretar@dtm.dp.ua.
Суддя Г.В. Дорошенко