08 травня 2025 року
м. Київ
справа №560/16876/24
адміністративне провадження № К/990/14927/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі №560/16876/24 за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови,
Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області звернулось до суду з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови від 17 вересня 2024 року ВП №75122918 про накладення штрафу.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2025 року, позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови - повернуто позивачеві.
Не погоджуючись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, подавши її 9 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд».
У своїй касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Верховний Суд ухвалою від 17 квітня 2025 року відмовив Головному управлінню Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі №560/16876/24 залишив без руху. Зокрема, скаржнику запропоновано усунути недоліки касаційної скарги шляхом подання до суду: документу про сплату судового збору, у визначеному Судом розмірі.
Скаржником виконано вимоги вищезазначеної ухвали.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Суд зазначає наступне.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України, оскарження судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Отже, оскарження судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 12 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
За правилами пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Частиною другою статті 333 КАС України установлено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За правилами пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Враховуючи доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Як вище вказувалося, оскаржуваними судовими рішеннями позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови - повернуто позивачеві.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення позовної заяви, та, як наслідок, повернення її заявнику не є поважною причиною пропуску строку судового оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає позов, і не надає такій особі права у будь-який необмежений час після сплину строку реалізовувати право на звернення до суду. Так, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів.
Так, в оскаржуваних судових рішеннях указано, що 4 жовтня 2024 року головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в межах строку встановленого статтею 287 КАС України подано до Хмельницького окружного адміністративного суду позовну заяву про скасування постанови державного виконавця від 17 вересня 2024 року ВП № 75122918 про накладення на ГУ ПФ України в Хмельницькій області штрафу в розмірі 5100,00 грн за невиконання рішення суду.
Одночасно з позовною заявою позивач подав клопотання, в якому просив поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду. Зазначав про те, що оскаржувану постанову про накладення штрафу він отримав 24 вересня 2024 року, після чого в межах встановленого строку 4 жовтня 2024 року звернувся до суду із вказаною позовною заявою.
Ухвалами Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/14571/24 позов був залишений без руху, а у подальшому 16 жовтня 2024 року був повернутий з підстав невиконання вимог ухвали про залишення без руху. Ухвала про повернення позовної заяви у справі №560/14571/24 була вручена Головному управлінню Пенсійного фонду України в Хмельницькій області через електронний кабінет 16 жовтня 2024 року. Натомість, позивач повторно звернувся до суду 14 листопада 2024 року.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 9 грудня 2024 року визнано неповажними причини пропуску строку на звернення до суду та підстави поновлення строку, зазначені у заяві про поновлення пропущеного строку. В подальшому, ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2025 року, позов було повернуто.
Такі висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2021 року у справі №640/3393/19.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови належить повернути на підставі пункту 9 частини четертої статті 169 КАС України.
Верховний Суд погоджується з вищенаведеними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.
Суд зауважує, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Усталеною є і практика Верховного Суду, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Також, Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Наведеною процесуальною нормою чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду, а також належного оформлення заяви. Для цього особа, зацікавлена у поданні позову, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Отже, Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що неналежна організація процесу з оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб та невиконання позивачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення заяви, та як наслідок, повернення її заявнику не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Учасник справи як особа, зацікавлена у поданні заяви, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.
Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 КАС України визначено, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Крім того, статтею 129 Конституції України визначено як одну із засад судочинства рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі право на суд не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами.
Зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України").
Звернення до суду це право сторони, а не обов'язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на звернення, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, встановлених положеннями КАС України. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відтак, органи влади, що діють як суб'єкти владних повноважень від імені Держави та є учасниками процесу, мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не повинні допускати затримки та невиправданого зволікання при виконанні своїх процесуальних обов'язків.
Отже, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд, повертаючи позовну заяві на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України, вірно застосував норми процесуального права, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95).
Ураховуючи те, що зміст оскаржуваних судових рішень та обставини, на які посилається скаржник в обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судами норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі №560/16876/24 за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови.
Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
…………………………….
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду