08 травня 2025 року
м. Київ
справа №380/10801/24
адміністративне провадження №К/990/17549/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у справі №380/10801/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 20 лютого 2024 року до 29 квітня 2024 року (включно);
- стягнути зі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні із 20 лютого 2024 року до 29 квітня 2024 року (включно) в розмірі 24389,40 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2025 року, відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів.
Позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 24 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд».
У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2025 року та ухвалити рішення, яким позов задовольнити.
Перевіривши касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу належить залишити без руху з огляду на таке.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 січня 2019 року у справі №184/689/16-ц.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу позивача, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Проаналізувавши висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру та юридичної природи правовідносин, з яких виник спір у наведеній скаржником справі у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваного рішення суду попередньої інстанції по суті, суд зазначає таке.
Так, у справі №184/689/16-ц вирішувалось питання стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачці, яка працювала на посаді провідного спеціаліста юрисконсульта централізованої бухгалтерії.
Водночас, у цій справі предметом оскарження є не нарахування та не виплата скаржнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із займаної посади головного державного виконавця Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Так, судами попередніх інстанцій установлено, що позивачу при звільнені не виплачена винагорода державного виконавця відповідно до Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року № 643.
Таким чином, правовідносини у цих справах не є подібними з огляду на різні фактичні обставини.
Як неодноразово зауважував Верховний Суд у своїй практиці, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Суд зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Ураховуючи наведене, Суд вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Таким чином, скаржнику необхідно уточнити підстави касаційного оскарження судових рішень.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції: 1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; 2) докази надсилання копії уточненої касаційної скарги іншим учасникам справи.
Керуючись статтями 169, 248, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у справі №380/10801/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, - залишити без руху.
Надати особі, яка подала касаційну скаргу, строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет", а у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду