07 травня 2025 року
м. Київ
справа №440/12621/24
адміністративне провадження № К/990/16644/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача Бевзенка В.М.,
суддів Бучик А.Ю., Чиркіна С.М.,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2025 у справі №440/12621/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов'язання призначити одноразову грошову допомогу, -
У 2024 році ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 68 протоколу №11/в від 26 липня 2024 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року "Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" та Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року "Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" та Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", як особі, якій встановлена часткова втрата працездатності, яка настала внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, під час виконання обов'язків військової служби та вжити заходів до її виплати.
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2024, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2025 у справі №440/12621/24, позов задоволено.
18.04.2025 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Міністерства оборони України, у якій скаржник просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2025 у справі №440/12621/24, ухвалити нове судове рішення про відмову позивачу у задоволенні позову.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд, дійшов такого висновку.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доведення обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Скаржник, зазначаючи підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, як на підставу для відкриття касаційного провадження вказує, що касаційна скарга становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Отже, наведені посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України мають загальний характер і не можуть вважатися винятковими.
Скаржник лише формально покликається на пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, однак не зазначає конкретних підстав касаційного оскарження, та в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування випадків, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Посилання скаржника на неврахування правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №816/1458/18, від 13.06.2019 у справі №816/2213/18, від 19.11.2020 у справі №204/6292/18, від 19.01.2022 у справі №826/6254/18, від 15.12.2023 у справі №380/2772/21, від 13.06.2019 у справі №816/2213/18 колегія суддів не приймає, оскільки вони не є релевантними до спірних правовідносин та ухвалені за абсолютно інших обставин справи.
Скаржник у касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з приписами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
КАС України передбачає умови, за наявності яких справи розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження можуть переглядатися у касаційному порядку. Такими умовами можуть бути обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загальних випадків.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити випадки, вказані у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України у взаємозв'язку із підставами визначеними пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності відповідно до підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, Суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2025 у справі №440/12621/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов'язання призначити одноразову грошову допомогу.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати у порядку, встановленому статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач В.М. Бевзенко
Судді: А.Ю. Бучик
С.М. Чиркін