Справа № 120/25/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вільчинський О.В.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
08 травня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 1); Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач 2), в якому просила:
-визнати протиправним рішення від 06.11.2023 №212750008721 ГУ ПФУ у Вінницькій області;
-зобов'язати ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати до періодів страхового стажу періоди відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.08.1979 року, а саме з 22.08.1983 року по 17.09.1983 року, з 27.09.1983 року по 18.11.1994 року, з 18.11.1995 по 05.11.1997 року, та призначити пенсію за віком з 31.10.2023 року.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18.12.2024 позов задоволено частково:
-визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 06.11.2023 №212750008721 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
-зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 22.08.1983 по 17.09.1983, з 27.09.1983 по 18.11.1994, та з 18.11.1995 по 05.11.1997 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.10.2023 про призначення пенсії за віком, з врахуванням цього стажу з дати подачі заяви, тобто з 31.10.2023.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням в частині задоволення позову, відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , звернулася до ГУ ПФУ в м.Києві із заявою про призначення пенсії за віком.
Вказана заява за принципом екстериторіальності передана на розгляд ГУ ПФУ у Вінницькій області.
За результатами розгляду заяви, відповідачем 2 прийнято рішення від 06.11.2023 №212750008721 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи 25 років.
Підставою для винесення вказаного рішення слугувало те, що згідно наданих до заяви документів до страхового стажу позивача не зараховано:
-період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 , оскільки відсутня відмітка про отримання паспорта дитиною та в заяві про призначення пенсії не зазначена відповідна інформація;
-період навчання згідно атестата №225 від 12.11.1982 року потребує уточнення довідкою про період навчання за денною формою з причини наявності факту роботи під час навчання;
-періоди трудової діяльності згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 , дата заповнення 15.08.1979 року:
1) з 22.08.1983 року по 17.09.1983 року, оскільки відсутня інформація про назву підприємства при прийнятті на роботу;
2) з 27.09.1983 року по 18.11.1994 року, оскільки запис про звільнення завірено нечітким відтиском печатки, за яким неможливо ідентифікувати назву підприємства, а також дата наказу про звільнення "16.01.1995" календарно не відповідає даті звільнення;
3) з 18.11.1995 року по 05.11.1997 року, оскільки дата наказу про прийняття "16.01.1995" календарно не відповідає даті прийняття.
Крім того, додатково повідомлено, що до загального страхового стажу заявниці не можливо зарахувати періоди трудової діяльності з січня 1989 року по грудень 1993 року, згідно архівної довідки про заробітну плату № 01-41/233 від 07.09.2017 року та з грудня 1990 року по лютий 1994 року, згідно архівної довідки про заробітну плату № 01-41/433 від 07.09.2017 року, оскільки в акті зустрічної перевірки № 2100-0902-1/986 від 24.12.2021 року ПІП заявниці скорочено " ОСОБА_2 " російською мовою.
Позивач, вважаючи вказане рішення протиправним, звернулася до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб,
Частиною першою статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня року 2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV) визначено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За змістом частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок;
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку-на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За приписами ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Разом з цим, постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).
Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У п.3 Порядку зазначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи.
Як вбачається із копії трудової книжки НОМЕР_4 від 15.08.1979 позивача, остання в спірний період працювала:
запис №13 з 27.09.1983 - прийнята набірником молочної продукції;
запис №14 - 22.07.1985 - переведена дояркою;
запис №15 - 18.03.1987 - переведена набірнецею;
запис №16 - 24.12.1990 - переведена телятницею;
запис №17 по 18.11.1994 - звільнена з посади в зв'язку з ліквідацією радгоспу;
запис № 18 з 18.11.1995 - прийнята на посаду телятниці;
запис №19 з 06.11.1997 - переведена на роботу у ТОВ на посаду телятниці.
Судом першої інстанції обгрунтовано звернуто увагу на те, що вказані пенсійним органом недоліки трудової книжки позивача мають місце, однак неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про призначення пенсії.
Так, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року по справі № 490/12392/16-а звернув увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
При цьому, у постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції в тій частині, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. В свою чергу, неточність зображення печатки або назви підприємства на записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
В даному випадку, судом першої інстанції підставно звернуто увагу, що вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв'язку з чим нечіткість відбитку печатки підприємства або неможливість прочитати назву підприємства, з якого звільнено позивача не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду роботи до стажу.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи ОСОБА_1 відповідачами суду не надано.
Що стосується періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, колегія суддів вказує на таке.
Частиною третьою статті 56 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи (пункт «е») та час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку (пункт «ж»).
Водночас за змістом статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу за спеціальністю.
Таким чином, до стажу, що дає право на пенсію на пільгових умовах, зараховується час догляду працюючої особи за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №686/1015/16-а, від 20 січня 2021 року у справі №311/2865/13-а (2а/311/45/2013) та від 05 березня 2024 року у справі №500/5342/21.
Колегія суддів звертає увагу і на те, що за приписами п.3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Згідно п. 4.2 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 10.11.2006 N 18-1 орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, орган пенсійного фонду у разі виникнення в нього сумнівів щодо записів у трудовій книжці позивача та недостатності у ній відомостей про роботу, наділений правом перевірити та витребувати їх, однак цим правом не скористався.
Абзацом 1 п. 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 закріплено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Проте, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, прийнято пенсійним органом без урахування всіх обставин по справі, що мають значення для його прийняття та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення.
Разом з тим, частиною 2 статті 2 КАС України, визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Водночас суд не може перебирати на себе функції органу Пенсійного фонду і вирішувати питання про призначення пенсії без попереднього надання правової оцінки пенсійним органом підставам незарахування до страхового стажу відповідних періодів роботи, адже завданням адміністративного суду є здійснення судового контролю за правомірністю прийнятого суб'єктом владних повноважень рішення, а не первинний його розгляд.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою захисту порушених прав позивача необхідно зобов'язати ГУ ПФУ в Київській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком, з урахуванням стажу з 22.08.1983 по 17.09.1983, з 27.09.1983 по 18.11.1994, та з 18.11.1995 по 05.11.1997.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.