Справа № 120/638/24
Головуючий у 1-й інстанції: Вільчинський О.В.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
08 травня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (відповідач 2), в якому просив:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області №262540013592 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 01.11.2023;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити призначення та виплату пенсії за віком з 19.09.2023, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 27.01.1986 по 15.04.1986 та з 01.07.2000 по 25.06.2002, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.11.2024 позов задоволено:
-визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 262540013592 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 01.11.2023;
-зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії за віком з 19.09.2023, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 27.01.1986 по 15.04.1986 та з 01.07.2000 по 25.06.2002 відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги, Управління посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.11.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення йому пенсії за віком згідно з ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказана заява передана за принципом екстериторіальності на розгляд відповідача 2.
За результатами розгляду заяви, ГУ ПФУ у Вінницькій області прийнято рішення від 01.11.2023 року № 262540013592 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Підставою для відмови слугувала відсутність у позивача необхідного страхового стажу (30 років).
При цьому, як свідчить зміст рішення, до страхового стажу позивача не зараховано періоди його роботи згідно з трудовою книжкою від 10.03.1983 року НОМЕР_1 :
-з 27.01.1986 по 15.04.1986, оскільки заявником надано уточнюючу довідку №1-1- 36/263 від 29.09.2023, що його було прийнято на роботу з 16.04.1986;
-з 01.07.2000 по 25.06.2002, з 01.12.2003 по 31.12.2003, оскільки інформація в індивідуальних відомостях заявника за даний період відсутня;
-з 01.01.2004 по 05.11.2005, з 05.12.2005 по 20.06.2006, з 01.07.2007 по 30.11.2008, з 01.01.2014 по 25.02.2015, з 01.07.2023 по 30.09.2023, оскільки відсутня інформація про сплату внесків в даних індивідуальних відомостей про застраховану особу.
Таким чином, відповідач 2 дійшов висновку, що страховий стаж позивача складає 26 років 06 місяців 18 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Вищезазначене слугувало підставою для звернення позивачем до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого "Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї".
У частинах першій та другій статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
В свою чергу, положеннями статті 6 КАС України врегульовано, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що право на призначення пенсії за віком мають особи, які у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 досягли віку 60 років та набули страховий стаж 30 років.
За змістом статті 48 Кодекс законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
У статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) закріплено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктом 3 якого визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 січня 2022 року у справі № 219/4003/17, від 28 грудня 2021 року у справі №539/1398/17, від 12 грудня 2019 року у справі №219/2866/17, від 21 листопада 2019 року у справі №701/1232/16-а.
Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Судом першої інстанції із записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10.03.1983 встановлено, що позивача прийнято на роботу на Київський суднобудівний-судноремонтний завод 27.01.1986 року ІІ помічником механіка з електрообладнання ремонтно-експлуатаційної бази флоту (наказ від 27.01.1986 №40).
Доказів визнання таких записів недостовірними відповідачами до суду не надано, а тому колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції. що їх безпідставно не взято до уваги органом пенсійного фонду при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Крім того, даний період додатково підтверджені довідкою АСК "Укррічфлот" від 29.09.2023 №1-1-36/263, в якій зазначено, що до періодів, які не відносяться до пільгового стажу належить період роботи позивача у Київському суднобудівному-судноремонтному заводі з 27.01.1986 по 15.04.1986 (наказ №40 від 27.01.1986) - ремонтно-експлуатаційна база флоту.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачу безпідставно не зараховано до страхового стажу період роботи з 27.01.1986 по 15.04.1986.
Визначаючись щодо періоду роботи з 01.07.2000 по 25.06.2002, колегія суддів вказує на таке.
Як вбачається із запису в трудовій книжці ОСОБА_1 , останній з 12.10.1999 по 25.06.2002 працював директором ТОВ Модельне агентство "Соло".
У зарахуванні вказаного періоду до страхового стажу, відповідачем 2 відмовлено через відсутність в індивідуальних відомостях інформації про сплату страхових внесків.
За визначенням, наведеним у статті першій вказаного Закону страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом, і за який сплачено страхові внески.
Аналогічне визначення страхового стажу міститься у Законі України від 23.09.1999 № 1105-XIV "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"
До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (ч. 4 ст. 21 Закону № 1105-XIV).
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
У статті 1 вказаного Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" наведено наступні визначення:
Пенсія-щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За приписами п.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Ч.2 ст.24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону №1058 платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Відповідно до частини 2 статті 20 Закону №1058 обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
У частинах 4-6, 9, 10 статті 20 Закону №1058 закріплено, що сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Разом з тим, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. В той же час, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Отже, внаслідок невиконання роботодавцем обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, працівника, останній позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №414/736/17 та від 30.07.2019 у справі №373/2265/16-а, від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
Між тим, колегія суддів зазначає, що як було зазначено вище, згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 у період з 01.07.2000 по 25.06.2002, останній був керівником підприємства ТОВ Модельне агентство "Соло", а відтак саме тією особою на яку покладено обов'язок по сплаті страхових внесків.
В той же час, у рішенні відповідача 2 не вказано, що ТОВ Модельне агентство "Соло" у спірний період не сплачувало страхові внески за працівника ОСОБА_1 , а лише зазначено про відсутність інформації про сплату таких. При цьому, саме ж ГУ ПФУ у Вінницькій області у спірному рішенні посилається на те, що за відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу, записи трудової книжки підтверджуються додатковими документами або результатами зустрічної перевірки.
Частиною 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" унормовано, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Пунктом 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Однак, в матеріалах справи відсутні відомості щодо того, що відповідачем 2 вчинялись будь-які заходи, (в тому числі зустрічна перевірка про необхідність проведення якої вказує Управління), спрямовані на отримання необхідних документів.
Згідно з абзацом 1 п. 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Проте, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, прийнято пенсійним органом без урахування всіх обставин по справі, що мають значення для його прийняття та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення.
З огляду на суть та характер спірних відносин, зважаючи на необґрунтованість і передчасність прийнятого оскаржуваного рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде, окрім визнання протиправним та скасування вказаного рішення, і зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, як органу до якого передано заяву про призначення пенсії, повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для часткового скасування оскаржуваного судового рішення.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно частково скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року скасувати в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії за віком з 19.09.2023, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 27.01.1986 по 15.04.1986 та з 01.07.2000 по 25.06.2002 відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з 19.09.2023, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому судовому рішенні.
В решті позову в цій частині відмовити.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.