Справа № 560/14286/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
08 травня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (відповідач 2), в якому просив:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 30.05.2024 року № 220750002706, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 період роботи з 13.01.1994 по 07.10.1994 рік в установі МХ 324/31 УВС Хмельницької області;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.01.2025 позов задоволено:
-визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 30.05.2024 №220750002706;
-зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 13.01.1994 по 07.10.1994, здійснити перерахунок усього страхового стажу, включаючи зарахований, а також зобов'язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії (з урахуванням висновків суду).
Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 23.05.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 30.05.2024 №220750002706 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років.
За змістом вказаного рішення, страховий стаж ОСОБА_1 становить 22 роки 7 місяців 1 день. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період згідно з довідкою №20 від 30.01.2024, оскільки згідно з записами останній був засуджений та відбував покарання у період з 13.01.1994 по 07.10.1994. Час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні зараховується до стажу роботи за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку). Період роботи засуджених зараховується до стажу роботи за умови підтвердження платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами щодо поштових переказів, іншими документами про сплату страхових внесків або інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), установи виконання покарань із зазначенням відомостей про те, що особа підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, або про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Частиною 1 статті 24 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до абзацу першого частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами абзацу першого частини першої статті 21 Закону № 1058-IV, персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
У статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» закрпілено, що в стаж роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору, а також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Пунктом «а» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що до стажу роботи зараховується, крім іншого: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Стаття 50 Виправно-трудового кодексу України, прийнятого Верховною Радою УРСР 23 грудня 1970 року передбачалося, що час роботи засуджених у період відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується, крім випадків, спеціально передбачених у законі.
Після втрати чинності зазначеним кодексом, а саме 01.01.2004, набрав чинності Кримінально-виконавчий кодекс України, частиною 4 статті 122 якого встановлено, що час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії.
Згідно з частиною першою статті 8 Кримінально-виконавчого кодексу України, засуджені мають право на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій відповідно до законів України.
Відповідно до Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України, з набранням чинності цим Кодексом втрачає чинність Виправно-трудовий кодекс України; закони України та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність із цим Кодексом застосовуються у частині, що не суперечить цьому Кодексу.
Ст. 62 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
У пункті 1 Порядку № 637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 12 Порядку № 637, час утримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні й на примусовому лікуванні підтверджується довідками МВС і зараховується до трудового стажу за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку).
Робота в'язнів підтверджується довідкою МВС і довідкою про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Як було зазначено вище, Виправно-трудовим кодекс України, який діяв у період відбування покарання позивачем, визначалось, що час роботи під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі, до трудового стажу не зараховується крім випадків, спеціально передбачених у законі.
Натомість, частиною 4 статті 122 Кримінально-виконавчий кодекс України встановлено, що час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії.
Отже, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин мають бути застосовані норми статті 58 Конституції України, якою визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Особливістю спірних правовідносин є те, що на момент відбування позивачем покарання у вигляді позбавлення волі діяли норми, які мали певні законодавчі обмеження щодо зарахування до трудового стажу робота ув'язненого у виправній установі.
Разом з цим, на момент звернення позивача з заявою про перерахунок пенсії, діють норми Кримінально-виконавчого кодексу України, які прямо передбачають, що час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії.
Відтак, застосовуючи приписи статті 58 Конституції України, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що в спірних правовідносинах підлягають застосування норми чинного Кримінально-виконавчий кодекс України.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 відбував покарання в установі МХ 324/31 УВС Хмельницької області з 13.01.1994 по 07.10.1994, що підтверджується довідкою №20 від 30.01.2024, виданою Державною установою "Ізяславська виправна колонія (№31)" Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.
Довідкою про заробітну плату для обчислення пенсії №21 від 30.01.2024, виданою Державною установою "Замкова виправна колонія (№58)", підтверджується те, що заробітна плата ОСОБА_1 у 1994 склала 12,5590 грн., а саме у лютому 0,72360 грн., березні 1,63000 грн., квітні 1,40900 грн., травні 1,12920 грн., червні 0,18560 грн., липні 3,12350 грн.. серпні 2,51200 грн., вересні 1,44300 грн., у місяцях січні, жовтні, листопаді, грудні інформація не вказана.
За вказаних обставин. колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем безпідставно не взято до уваги період відбування позивачем покарання в установі виконання покарань за період з 13.01.1994 по 07.10.1994, протягом якого він працював та отримував заробітну плату.
При цьому, згідно зі статтею 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків покладено на страхувальника.
Верховним Судом, зокрема у постановах від 27 березня 2018 року (справа № 208/6680/16-а (2а/208/245/16)), від 24 травня 2018 року (справа № 490/12392/16-а), від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17) та від 28 травня 2021 року (справа №591/3839/16-а), сформовано правову позицію, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
А отже, судом першої інстанції обгрунтовано зауважено, що особа не може нести відповідальність у вигляді позбавлення її права на включення періоду роботи до страхового стажу за невчинення страхувальником відповідних дій.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.