Справа № 120/7387/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова І.А.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
08 травня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулась до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - військова частина НОМЕР_1 , відповідач ) із позовом, в якому просила :
- визнати протиправною та скасувати відмову , яка оформлена у виді листа від 19.05.2024 р. №2694 щодо не виплати грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісти 25 лютого 2023 р. при виконанні бойового завдання в зоні бойових дій під час дії військового стану ;
- зобов'язати нарахувати та виплачувати (із урахуванням індексації) грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , з 25 лютого 2023 р. до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім або оголошення померлим, але не більш ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно наказу військової частини НОМЕР_1 від 26.05.2023 р. ОСОБА_2 вважається зниклим безвісти за особливих обставин, що настали 25.02.2023 р. та пов'язані із захистом Батьківщини під час дії воєнного стану.
03.05.2024 р. ОСОБА_1 звернулась до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату невиплаченого грошового забезпечення в тому числі додаткової винагороди безвісти зниклого ОСОБА_2 . До заяви долучено копію паспорту, коду та рішення суду.
За наслідком розгляду поданої заяви військова частина НОМЕР_1 листом від 19 травня 2024 р. за вих.. №2694 повідомила, що згідно п. 7 Порядку №884 грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Всупереч вимогам даного Порядку не долучено ані свідоцтво про шлюб, ані інший документ про реєстрацію шлюбу.
Відтак, підстави для виплати грошового забезпечення відсутні, адже ОСОБА_1 не є особою, яка передбачена п.7 Порядку та документи не подані в повному обсязі. Також роз'яснено порядок оскарження даного рішення.
Не погоджуючись із позицією відповідача позивачка звернулась до суду із цим позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно відмовлено у виплаті позивачці грошового забезпечення, як наслідок, оскаржуване рішення є правомірним та не підлягає скасуванню, відповідно, відсутні підстави й для задоволення похідної вимоги зобов'язального характеру.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці), регламентується Порядком виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх , затвердженим постановою КМУ від 30 листопада 2016 р. № 884 (далі - Порядок №884).
В розумінні п. 1 даного Порядку під "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби.
Згідно п.3,4, 5 Порядку №884 за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону
Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються:
копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування);
довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті);
копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності);
копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності);
копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:
подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;
подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;
подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;
з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Відповідно до п. 6 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації):до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах;протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Пунктом 7 Порядку №884 визначено, що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Міноборони, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міноборони, Головний орган військового управління Національної гвардії, Адміністрація Держприкордонслужби, Управління державної охорони, Адміністрація Держспецзв'язку, Адміністрація Держспецтрансслужби мають право отримувати з державних реєстрів інформацію щодо осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення військовослужбовців, шляхом доступу до таких реєстрів та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, встановленому законодавством.
Отже, грошове забезпечення безвісно зниклого військовослужбовця виплачується дружині, а в разі її відсутності повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Спірним питанням у цій справі є обґрунтованість рішення відповідача щодо права на призначення та отримання грошового забезпечення позивачик, яка вважає себе членом сім'ї такого військовослужбовця, проте не перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі, а також не відноситься до інших груп осіб, яким законом надано таке право (батьків, дітей або утриманців військовослужбовця).
Так, стаття 21 СК України визначає, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Отже, виключно шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків у подружжі.
Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Більш того, суд акцентує увагу й на тому, що Порядком №884 визначено, що для виплати грошового забезпечення дружині подається свідоцтво про шлюб. При цьому, даний Порядок не передбачає альтернативи підтвердження факту перебування у шлюбі, зокрема рішенням суд про проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу.
В свою чергу, як видно із матеріалів справи, позивачкою не подано свідоцтва про шлюб, про що в рішенні оформленому листом її повідомлено.
Суд не приймає до уваги, посилання позивачки на те, що рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 26.03.2024 р. встановлено факт спільного проживання її із ОСОБА_2 оскільки, як зазначено вище, проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Окремо суд вказує й на те, що згідно довідки ВОТЦКСП від 30.05.2024 р. у ОСОБА_2 наявні діти та відсутні актові записи про смерть батьків, що свідчить про ймовірність у інших осіб права на отримання грошового забезпечення за відсутності дружини.
При цьому, суд вкотре наголошує, що право на отримання грошового забезпечення має саме один із подружжя, відтак, факт спільного проживання позивачки із ОСОБА_2 , не свідчить про те, що остання має офіційний статус дружини.
Щодо посилання апелянта на рішення КСУ від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 2 та 4 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з абз 5 п. 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї" членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц.
У постанові Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц, Верховний Суд вказав на юрисдикцію спору у справі про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу для отримання одноразової соцдопомоги у зв'язку зі смертю військовослужбовця.
Так, вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу для отримання одноразової соціальної допомоги пов'язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за особою певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами особи з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Таким чином, ВС дійшов висновку, що спір, пов'язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за особою певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім'ї військовослужбовця, не пов'язаний з будь-якими цивільними правами та обов'язками особи, їх виникненням, існуванням та припиненням.
Суд повторно відмічає, що у відповідності до положень частини шостої статті 9 Закону № 2011-XII, і пункт 7 Порядку № 884 право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця мають дружина (чоловік), а в разі її (його) відсутності, зокрема особи, які перебувають на утриманні військовослужбовців, тобто така особа за доведеності певних обставин може бути віднесена до інших осіб, які маються право на утримання грошового забезпечення безвісті зниклого військового службовця у разі відсутності дружини (чоловіка) такого військовослужбовця.
Отже, відповідне рішення КСУ не стосувалось предмету доказування у цій справі, адже позивач наводить аргумент та підтверджує обставини про те, що позивач має право на отримання грошового забезпечення ОСОБА_2 як дружина, а не як інша особа, яка перебувала на утриманні військовослужбовця та може бути віднесена до члена сім'ї такої особи за доведеності певних обставин згідно з рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99.
За предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.
Однак, суд зазначає, про те, що позивач не просить встановити юридичний факт про утримання її безвісті зниклим ОСОБА_2 в даному спорі, і такий може бути предметом розгляду іншого спору.
Суд наголошує, що позивач не позбавлена права звернутись до відповідача повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
З урахуванням викладеного, колегіч суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність відмови відповідача у виплаті позивачу грошового забезпечення безвісті зниклого ОСОБА_2 .
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.