Справа № 620/16212/24 Головуючий у І інстанції - Ткаченко О.Є.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
08 травня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Бужак Н.П., Собківа Я.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Пенітенціарної академії України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенітенціарної академії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Пенітенціарної академії України, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Пенітенціарної академії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно недоотриманого грошового забезпечення з урахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Пенітенціарну академію України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно недоотримане грошове забезпечення з урахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Пенітенціарну академію України провести виплату ОСОБА_1 недоотриманої грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України на 1 січня відповідного календарного року на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020, яка прийнята у справі №826/6453/18), а саме із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023.
Позов обґрунтований тим, що Відповідач протягом спірного періоду не вірно нараховував Позивачу грошове забезпечення, а саме із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Пенітенціарної академії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023 (включно) із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Зобов'язано Пенітенціарну академію України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 (включно), у тому числі грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-IХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб ряд рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Пенітенціарна академія України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у вказаній частині.
В апеляційній скарзі Пенітенціарна академія України посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Зокрема Пенітенціарна академія України зазначила, що вона діяла виключно в межах наданих повноважень та здійснювала виплати у повному обсязі відповідно до чинних нормативних документів
Відзиву Позивача на апеляційну скаргу Пенітенціарної академії України до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Отже, оскільки Відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивачка з 29 січня 2020 року проходила військову службу у Пенітенціарній академії України.
Наказом Пенітенціарної академії України від 23.09.2024 № 783/ОС Позивачку звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 29.00.2024.
07.11.2024 Позивачка через представника звернулася до Відповідача із адвокатським запитом, в якому просила, зокрема здійснити перерахунок грошового забезпечення, за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також всіх інших належних за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомогу для вирішення соціально-побутових питань, та інших) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Листом від 18.11.2024 № 5/2172 Відповідачем повідомлено Позивачку, що протягом 2020-2023 років грошове забезпечення нараховувалося та виплачувалося із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Позивачка, вважаючи вказані дії Відповідача протиправними, звернулася з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що після набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/6453/18, а саме з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Таким чином за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року Відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення Позивачки із застосуванням неправильної розрахункової величини.
Вказане нарахування також вплинуло на інші види виплат, на які Позивач отримав право.
Разом з тим, судом першої інстанції враховано, що Позивачка за період 2020-2023 роки матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань не отримувала, тому підстави для перерахунку її розміру відсутні.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині та зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Так, статтею 43 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Процитована норма статті 43 Закону міститься в розділі V «Обчислення пенсії», тобто в загальному розділі, та безпосередньо визначає складові грошового забезпечення для обчислення пенсій. При цьому під обчисленням слід розуміти процес отримання результату за допомогою дій над числами, кожне з яких є конкретним цифровим вираженням розміру складових грошового забезпечення.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704, що набрала чинності 01.03.2018, та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років (далі - Постанова № 704).
Пунктом 2 Постанови № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до п. 4 Порядку № 45 перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону.
Згідно з ч. 2 ст. 51 Закону № 2262-ХІІ перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
На підставі ч. 3 ст. 51 Закону № 2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та нечинним п. 6 Постанови № 103, яким п. 4 Постанови № 704 викладений у новій редакції.
Колегія суддів у справі № 826/6453/18 дійшла висновку, що оскаржуваний пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України № 103, яким було внесено зміни у тому числі до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704, стосується прав Позивача та звужує гарантоване державою право на належне пенсійне забезпечення вказаної категорії осіб, адже призводить до зменшення розміру грошового забезпечення при його обчисленні, яке використовується для перерахунку пенсії.
Починаючи з 29 січня 2020 року відновлено дію п. 4 Постанови № 704 у редакції, яка передбачає використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Зазначена норма права передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року складає 2189,00 грн., мінімальна заробітна плата - 6000 грн., а 50 відсотків мінімальної заробітної плати буде складати 3000,00 грн. І прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року, і 50 відсотків мінімальної заробітної плати більше за розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що становив 1762 грн. Тому саме ця величина має враховуватись при обчисленні посадового окладу, окладу за військовим званням та похідних від них процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, починаючи з 29 січня 2020 року.
Таким чином, з 29 січня 2020 року грошове забезпечення всіх військовослужбовців, яким воно нараховується та виплачується на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 704, має бути перераховане в сторону збільшення шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту як мінімум на прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року, який становить 2189,00 грн, а не на прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, який становив 1762 грн.
Отже, у зв'язку зі скасуванням пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України № 103 та поновлення попередньої редакції пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 з 29 січня 2020 року відбулися зміни в законодавстві, враховуючи які уповноважені органи зобов'язані видавати нові довідки про розмір грошового забезпечення, в яких посадовий оклад та оклад за військове звання повинні визначатись шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, та направляти ці довідки до територіального органу Пенсійного фонду України для перерахунку пенсії.
При цьому, 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII) пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Норми пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII були чинними як на дату прийняття Постанови № 704, так і станом після 29.01.2020 неконституційними не визнавалися.
Так, під час розв'язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ та пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, перевагу належить надати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у ст. 8 Конституції України.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Отже, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Таким чином, розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинно бути визначене шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Як вбачається з матеріалів прави та встановлено судом першої інстанції, Відповідач після 29 січня 2020 року продовжував нараховувати Позивачці грошове забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Таким чином, за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року Відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення Позивачки із застосуванням неправильної розрахункової величини.
Вказане нарахування також вплинуло на інші види виплат, на які Позивач отримав право, зокрема: грошової допомоги для оздоровлення.
Разом з тим, судом першої інстанції вірно враховано, що Позивачка за період 2020-2023 роки матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань не отримувала, тому підстави для перерахунку її розміру відсутні.
Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Відповідача щодо перерахунку та виплати Позивачу в період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, в тому числі щомісячні додаткові види грошового забезпечення (грошова допомога для оздоровлення) із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум, підлягають задоволенню, з чим погоджується і колегія суддів.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22, від 14 листопада 2024 року у справі № 580/3452/22.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Пенітенціарної академії України, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування у вказаній частині не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в зазначеній частині - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Пенітенціарної академії України залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Н.П. Бужак
Я.М. Собків