Справа № 620/13561/24 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.
08 травня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року (м. Чернігів, дата складання повного тексту - 19.12.2024) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови йому у ненарахуванні та невиплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.07.2024 по день фактичного розрахунку - 26.08.2024;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 24.07.2024 по день фактичного розрахунку - 26.08.2024;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2024 роки;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що непроведення відповідачем із ним своєчасного розрахунку при звільненні зі служби відповідно до вимог чинного законодавства є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним усіх розрахунків, зокрема, щодо компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти задоволення позову, зазначив, що Відповідач подав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, у їх задоволенні просив відмовити, мотивуючи тим, що грошове забезпечення за липень 2024 року позивачу виплачено у повному обсязі до дати звільнення. Оскільки станом на момент виявлення позивачем бажання звільнитися зі служби та виданням наказу №410о/с зведений помісячний план використання бюджетних коштів у розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів Головним розпорядником вже був сформований і профінансований, кошти на проведення додаткових виплат, які пов'язані зі звільненням позивача, ГУНП в Чернігівській області в липні 2024 року не мало. У зв'язку з викладеним, позивачу виплачено належні при звільненні кошти у порядку та строки, встановлені Порядком, затвердженим наказом МВС України від 06.04.2016 №260, а факт несвоєчасного розрахунку - відсутній. Щодо виплати позивачу грошової компенсації відпусток УБД відповідач пояснив, що зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції виключають можливість субсидіарного застосування загальних норм трудового законодавства та інших загальних законів до регулювання порядку проходження та припинення служби поліцейськими на умовах та порядку, що встановлені Законом України «Про Національну поліцію». Оскільки відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних та на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток, підстави для виплати спірної компенсації відсутні.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2022-2024 роки. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2022-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт зазначає, що питання грошової компенсації за невикористану в 2024 році відпустку не потребувало судового захисту, оскільки право на її отримання на момент розгляду справи судом не було порушено. Наголошує, що відсутні правові підстави для виплати позивачу спірної компенсації.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач з 2015 року має статус учасника бойових дій, про що йому видано посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с. 11).
Позивач з 26.07.2024 проходив службу в ГУНП в Чернігівській області (а.с. 15-19).
Наказом ГУНП в Чернігівській області від 24.07.2024 №410 о/с звільнений зі служби за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Вказаним наказом передбачено виплату позивачу грошової компенсації: за 02 доби невикористаних щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток за час, фактично відпрацьований у 2015 році; за 30 діб невикористаних щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2022 рік; за 24 доби невикористаних щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2022 рік; за 18 діб невикористаних щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток за час, фактично відпрацьований у 2024 році (а.с. 19).
Відповідно до платіжної інструкції від 26.08.2024 №6375 остаточний розрахунок з позивачем при звільненні проведений 27.08.2024 (а.с. 31).
Разом з тим, листом від 20.09.2024 відповідач повідомив, що грошова компенсація за невикористані відпустки як учаснику бойових дій не виплачувалась, оскільки стаття 93 Закону України «Про Національну поліцію» не передбачає виплату вказаних коштів (а.с. 53-57).
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його права, позивача звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявні правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Законом України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) визначено правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин 1, 3 статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону № 580-VIII).
Згідно зі ст. 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами 1 - 4 статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин 8 - 11 статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання) визначаються Порядком №260.
Пунктом 8 розділу III Порядку №260 передбачено, що поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.
Згідно з пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Матеріалами справи встановлено, що позивач з 2015 року має статус учасника бойових дій, про що йому видано посвідчення серії НОМЕР_1 , а отже він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Статтею 5 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551), що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст.4 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (ст.6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); творча відпустка (стаття 16 цього Закону); відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); соціальні відпустки, до яких належать відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17цього Закону), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону), відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону), додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону), відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Приписами ст.16-2 Закону №504/96 «Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності» визначено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Водночас, зазначений вид відпустки передбачено положеннями ст.77-2 Кодексу законів про працю України.
Так, поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Отже, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
Крім того, суд наголошує на тому, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому, одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення (п. 8 розділу III Порядку №260).
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №504/96-ВР, ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та ст.12 Закону №3551-XII.
Положення Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Колегія суддів враховує викладені правові позиці Великої Палати Верховного Суду у справі № 620/4218/18, зокрема: «Припинення надання додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Однак обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 16-2 Закону України «Про відпустки».
Правова позиція у подібних справах була викладена у постановах Верховного Суду від 31.05.2021 у справі №200/13837/19-а та від 11.11.2021 у справі №200/1175/20-а.
Сторонами не заперечується, що за період служби в Національній поліції позивач набув право на додаткову оплачувану відпустку як учасник бойових дій за 2015-2024 роки.
Разом з тим, довідкою від 22.10.2024 №4773/124/20/01-2024 підтверджується, що вищевказану відпустку позивач не використав за 2015, 2022-2024 роки (а.с. 88), а тому при звільненні набув право на отримання відповідної грошової компенсації.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за вищевказаний період.
Законом від 15.03.2022 №2123-IX частину першу статті 60 Закону №580-VIII (набрав чинності 01.05.2022) викладено в новій редакції, згідно з якою відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Отже, зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01 травня 2022 року, виключили можливість субсидіарного застосування норм трудового законодавства до регулювання відносин, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, усунувши таким чином неоднозначне застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, що мало місце в судовій практиці, зокрема, постановах Верховного Суду, на які посилається позивач у справі.
Подібний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №620/3663/19.
Проте, право працюючої особи на відпочинок у формі щорічної оплачуваної відпустки закріплено Конституцією України.
Особа не може бути позбавлена такого права.
Положеннями Закону №580-VIII визначені підстави та умови отримання цієї відпустки поліцейськими.
Разом з тим, наказами ГУНП в Чернігівській області від 23.12.2016 №259 о/с, від 03.11.2017 №294 о/с, від 29.12.2018 №378 о/с, від 31.10.2019 №343 о/с, від 30.01.2020 №35 о/с та від 22.04.2021 №115 о/с позивачу надавалась додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2016-2021 роки (а.с. 89-94), тривалістю по 14 діб, тому підстави для стягнення з відповідача компенсації за вказаний період відсутні.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що під час звільнення зі служби в поліції позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2015, 2022-2024 роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось позивачем в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 08.05.2025.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Н.В. Безименна