Справа № 320/52290/24
07 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Кобаля М.І., Мельничука В.П.
За участю секретаря: Мірошниченко С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року, суддя Горобцова Я.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій та бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,-
ОСОБА_1 , який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просили:
- визнати протиправною бездіяльність Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) (як правонаступника Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області) щодо невиконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, за яким видано виконавчий лист № 2-433 від 23.01.2008, нестягнення з боржника аліментів на користь позивачів за цим рішенням суду і невідновлення виконавчого провадження ВП НОМЕР_3, нездійснення внесення сканованих матеріалів в ЄДРВП, не передачі матеріалів виконавчого провадження ВП НОМЕР_3 з ЄДРВП до АСВП, в порушення вимог ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»;
- стягнути з Державного бюджету України через Вишневий відділ Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) (як правонаступника Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області), на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3. РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), (проживаючого та зареєстрованого по АДРЕСА_1 , який за Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23.05.2024 у справі №357/3011/24 призначений опікуном недієздатного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), 50 000,00 грн відшкодування завданої моральної шкоди;
- стягнути з Державного бюджету України через Вишневий відділ Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) (як правонаступника Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області), на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3. РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), (проживаючого та зареєстрованого по АДРЕСА_1 , який за Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23.05.2024 у справі №357/3011/24 призначений опікуном недієздатного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), 58 084,43 грн матеріальної шкоди.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій та бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивачі звернулися з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження у даній адміністративній справі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 171 КАС України передбачає, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Як убачається із матеріалів справи, позивачі звернулись до суду з адміністративним позовом, в якому просили:
- визнати протиправною бездіяльність Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) (як правонаступника Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області) щодо невиконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, за яким видано виконавчий лист № 2-433 від 23.01.2008 , нестягнення з боржника аліментів на користь позивачів за цим рішенням суду і невідновлення виконавчого провадження ВП НОМЕР_3, нездійснення внесення сканованих матеріалів в ЄДРВП, не передачі матеріалів виконавчого провадження ВП НОМЕР_3 з ЄДРВП до АСВП, в порушення вимог ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»;
- стягнути з Державного бюджету України через Вишневий відділ Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) (як правонаступника Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області), на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3. РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), (проживаючого та зареєстрованого по АДРЕСА_1 , який за Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23.05.2024 у справі №357/3011/24 призначений опікуном недієздатного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), 50 000,00 грн відшкодування завданої моральної шкоди;
- стягнути з Державного бюджету України через Вишневий відділ Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) (як правонаступника Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області), на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3. РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), (проживаючого та зареєстрованого по АДРЕСА_1 , який за Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23.05.2024 у справі №357/3011/24 призначений опікуном недієздатного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), 58 084,43 грн матеріальної шкоди.
Так, частиною першій статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно із статтею 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (стаття 4 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Статтею 18 ЦПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
У відповідності до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13,частина перша статті 55,частина п'ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).
Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень, зокрема, згідно частини першої вказаної статті, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного нормами процесуального законодавства, Закон України «Про виконавче провадження» встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Такий правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №921/16/14-г/15 (провадження №12-93гс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 906/515/17 (провадження № 12-246гс18), від 16 січня 2019 року у справі №910/22695/13 (провадження № 12-277гс18), від 07 лютого 2019 року у справі №927/769/16 (провадження №12-273гс18), від 11 вересня 2019 року у справі №925/138/18 (провадження №12-74гс19), від 15 січня 2020 року у справі №1.380.2019.001073 (провадження №11-709апп19), від 23 листопада 2021 року у справі №175/1571/15 (провадження №14-51цс21), від 20 вересня 2018 року у справі №821/872/17 (провадження №11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі №826/5195/17 (провадження №11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі №279/3458/17-ц (провадження №14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі №758/201/17 (провадження №14-468цс19), та постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та від 18 грудня 2019 року у справі №759/15553/14-ц (провадження №14-579цс19).
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі №554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі №519/2-5034/11).
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
Стаття 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).
Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.
Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун'єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Згідно з частиною першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Звертаючись з даним позовом до суду позивачі просяли, зокрема визнати протиправною бездіяльність Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) щодо невиконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, за яким видано виконавчий лист №2-433 від 23.01.2008, нестягнення з боржника аліментів на користь позивачів за цим рішенням суду і невідновлення виконавчого провадження ВП НОМЕР_3, нездійснення внесення сканованих матеріалів в ЄДРВП, не передачі матеріалів виконавчого провадження ВП НОМЕР_3 з ЄДРВП до АСВП, в порушення вимог ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивачі просили визнати протиправною бездіяльність державного виконавця, яка полягає у невиконанні рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області та дій, які буди прийняті державним виконавцем під час виконання рішення суду.
Разом з тим, позивачі просять стягнути моральну шкоду з відповідача.
При цьому, колегія суддів зазначає, що не може розглядатись пов'язані між собою питання за правилами різних юрисдикцій, оскільки не виконання судового рішення, відбулось у цивільній справі.
З урахуванням «методу чесного читання» зі змісту частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби при виконанні постанов про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів.
Згідно з ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ч. 1 ст. 448 ЦПК України, скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення подається до суду, який розглянув як суд першої інстанції.
За усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Проаналізувавши обставини, з приводу яких виник даний спір, суд вважає, що у даній справі спірні правовідносини пов'язані з визнання протиправною бездіяльністі Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) щодо невиконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, за яким видано виконавчий лист № 2-433 від 23.01.2008, нестягнення з боржника аліментів на користь позивачів за цим рішенням суду і невідновлення виконавчого провадження ВП НОМЕР_3, нездійснення внесення сканованих матеріалів в ЄДРВП, не передачі матеріалів виконавчого провадження ВП НОМЕР_3 з ЄДРВП до АСВП, в порушення вимог ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», мають розглядатись в порядку цивільного судочинства.
Водночас, слід зазначити, що особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 КАС України, частиною першою якої передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Тобто, якщо законом установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Спеціальним законом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження», приписами частини першої статті 74 якого визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не оскаржуються дії, бездіяльність чи рішення виконавчої служби, вичинених при виконанні виконавчого провадження, відкритого на виконання судового рішення у цивільній справі.
Таким чином, оскільки позивачем, не оскаржуються дії або бездіяльність чи рішення виконавчої служби, в розумінні Закону України «Про виконавче провадження», тому колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду попередньої інстанцій про те, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, у зв'язку з чим, вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди окремо в порядку адміністративного судочинства також не розглядаються.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження у даній справі відповідно до п. 1 ч.1 ст. 170 КАС України.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною, підстави для її скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши доводи позивача, викладені у заяві, прийняв законну ухвалу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування ухвали Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Кобаль М.І.
Мельничук В.П.
Повний текст виготовлено: 07 травня 2025 року.