Справа № 320/25952/23 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.
07 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління державної охорони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державної охорони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління державної охорони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 13 січня 2025 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Управління Державної охорони України щодо не зарахування ОСОБА_1 відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні, не складення розрахунку вислуги років для призначення пенсії та документів, необхідних для призначення пенсії за вислугу років. Зобов'язав Управління Державної охорони України зарахувати позивачу відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та пункту 3 Постанови №393 до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні та скласти розрахунок вислуги років для призначення пенсії та документи, необхідні для призначення пенсії за вислугу років. Зобов'язав Управління Державної охорони України направити документи необхідні для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 згідно вимог пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної охорони України на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування скарги апелянт зазначає, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без розгляду, у зв'язку з пропуском ОСОБА_1 строків звернення до суду з ним, оскільки такий строк для позивача сплив 22.06.2020, а з позовом останній звернувся 26.07.2023 (тобто більше ніж через 3 роки).
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що апеляційна скарга УДО України від 11.02.2025 є надуманою, незаконною та такою, що протирічить нормам діючого законодавства та практиці Верховного Суду.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебував на службі в УДО України з 08.07.1999 по 20.05.2020.
Наказом УДО України від 20.05.2020 р. №352 ос-дск ОСОБА_1 звільнено зі служби у запас Служби безпеки України, згідно з пунктом "а" пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", з правом на пенсію, та визначено станом на день звільнення стаж служби 31 рік 03 місяці 05 днів; календарна вислуга - 22 роки 05 місяців 12 днів.
21.06.2023 позивач звертався до УДО України з заявою про оформлення розрахунку вислуги років та направлення необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві для призначення пенсії за вислугу років.
Листом від 21.07.2023 № 2/6-1728 УДО України було відмовлено позивачу у задоволенні його заяви.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги виходив з наявності у позивача права на зарахування до календарної вислуги років його вислуги у пільговому обчисленні, а також наявність права на оформлення всіх необхідних документів для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина третя статті 308 КАС).
Отже, визначені КАС межі перегляду справи апеляційним судом передбачають перевірку рішення суду першої інстанції лише в тій частині, в котрій воно було оскаржене, і лише з урахуванням наведених в апеляційній скарзі доводів.
В даному випадку єдиним доводом апеляційної скарги є пропуск позивачем строку звернення до суду.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС), частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частини 1 статті 2, частини 1 статті 4 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Згідно ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Предметом даного спору є відмова відповідача у здійснені перерахунку календарної вислуги років позивача із зарахуванням пільгової вислуги років та зобов'язання відповідача вчинити відповідні дії щодо перерахунку.
Так, за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися», що містяться в ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25.01.2000, Європейський суд з прав людини встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності, сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
У рішенні по справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини наголошує, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
При вирішенні питання про дотримання строків звернення до суду слід звертати увагу на те коли особа дізналась або повинна була дізнатись про можливе порушення своїх прав.
З обставин даної справи вбачається, що позивач дізнався про порушення своїх прав з листа відповідача від 21.07.2023, яким йому відмовлено у пільговому обрахунку певного стажу роботи.
В ухвалі від 18.09.2020 року у справі №11-119сап20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення.
Натомість законодавчі норми запроваджують оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду.
Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції враховує правову позицію Верховного Суду висловлену у постановах від 05.05.2022 року у справі №914/2652/19, від 30.03.2021 року справа №520/11044/19.
Верховний Суд вказував, що оцінюючи поведінку позивача та обставини справи в сукупності, залишення позову без розгляду та позбавлення позивача права на звернення до суду через пропуск строку у зв'язку із тим, що він очікував і розраховував на ухвалення судового рішення та вирішення його справи, було б явно непропорційним та може вказувати на надмірний формалізм у такому важливому питанні, як доступ до правосуддя.
При встановленні можливості визнання поважними причин пропуску строку суд має встановити дійсні обставини, що зумовили таку ситуацію, та належним чином мотивувати своє рішення.
Позивач не оскаржує наказ УДО України від 20.05.2020 р. №352 ос-дск, яким його звільнено зі служби та з яким, як вказує відповідач, позивач був вчасно ознайомлений.
ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність відповідача виражену у відмові в задоволенні заяви позивача, оформленої листом від 21.07.2023, про зарахування йому до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні, не складення розрахунку вислуги років для призначення пенсії та документів, необхідних для призначення пенсії за вислугу років.
З позовом позивач звернувся до суду одразу після отримання наведеного вище листа відповідача, а саме 26.07.2023, тобто у межах строку з якого дізнався або міг дізнатись про порушення свого права.
Законом №2262-XII та Порядком №3-1 передбачена можливість подання уповноваженим структурним підрозділом та пенсіонером до органу ПФУ додаткових документів (про стаж роботи, заробіток, сімейний стан та інші), які дають право на підвищення пенсії, а також можливість перерахунку пенсії за минулий час на підставі таких додаткових документів.
Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Такі події можуть відбуватися у будь-який час після призначення пенсії, яка призначається довічно, і не пов'язані з датою звільнення особи зі служби.
Оскільки протиправна бездіяльність відповідача, з приводу якої виник цей спір, носить характер триваючої, а право позивача на подання до органу ПФУ додаткових документів про стаж для здійснення перерахунку його пенсії, пов'язаного з виправленням помилок, допущених при її призначенні, не обмежується будь-яким строком, то позивач не пропустив строк звернення до суду з цим позовом за захистом відповідного суб'єктивного права, а суд не вправі залишати такий позов без розгляду.
Беручи до уваги кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив питання у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, судом повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, та колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Управління державної охорони України- залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких