Справа № 826/16068/18 Головуючий у І інстанції - Чудак О.М.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
07 травня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Василенка Я.М., Коротких А.Ю.,
при секретарі: Руденко Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Золоте руно, Україна» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Золоте руно, Україна» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Золоте руно, Україна» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Відповідача від 11 липня 2018 року № 3542615147, № 3532615147.
В обґрунтування позовних вимог Позивачем зазначено, що правомірно сформував дані бухгалтерського та податкового обліку за наслідками взаємовідносин з ТОВ «Батіаль Груп», господарські операції з вказаним контрагентом підтверджені належним чином складеними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій.
З урахуванням викладеного, Позивач вважає, що викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу про безтоварність фінансово-господарських операцій з вказаним контрагентом є необґрунтованими, а прийняті за результатами розгляду акта перевірки податкові повідомлення-рішення такими, що підлягають скасуванню.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Золоте руно, Україна» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Золоте руно, Україна» посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з'ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Золоте руно, Україна», в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, представника Відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Золоте руно, Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, валютного - за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, єдиного внеску на обов'язкове державне соціальне страхування - за період з 11.12.2013 по 31.03.2018, за результатами якої складено акт від 21.06.2018 №147/26-15-14-07-02-10/39018350, в якому вказано про порушення вимог податкового законодавства з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Золоте руно, Україна»: підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2017 рік в сумі 235 253,00 грн; пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за жовтень 2016 року на суму 261 393,00 грн.
На підставі викладеного, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 11 липня 2018 року:
- № 3532615147, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 294 066,25 грн, з яких 235 253,00 грн нараховано за податковими зобов'язаннями та 58 813,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
- № 3542615147, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 326 741,25 грн, з яких 261 393,00 грн нараховано за податковими зобов'язаннями та 65 348,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем доведено обґрунтованість висновків перевірки щодо нереальності господарських відносин між ТОВ «ПК «Золоте руно, Україна» та ТОВ «Батіаль Груп», а надані Позивачем докази та обґрунтування не свідчать про протилежне.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).
Як визначено пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з вимогами пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.
Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 ПК України з урахуванням положень цього Кодексу.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до вимог п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності.
Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Статтею 9 Закону № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.
Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
У відповідності до ст. 1 Закону № 996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.
Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
Наведені вище норми вказують на те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
При цьому фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.
Отже, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Аналіз вказаних положень свідчить про те, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.
Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами. При цьому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов'язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10.09.2017 між Позивачем (Покупець) та ТОВ «Батіаль Груп» (Постачальник) укладено договір поставки № 12, відповідно до п. 1.1 якого Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити та передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та своєчасно оплатити Товар, загальна кількість, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена і узгоджена Сторонами у рахунках, накладних і/або специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього Договору.
У жовтні 2017 року на умовах вказаного договору поставки від 10.09.2017 № 12, ТОВ «Батіаль Груп» поставило Позивачу Товари на загальну суму 1 568 356,88 грн, у тому числі ПДВ на суму 261 392,81 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями рахунків-фактур, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості, накладних на переміщення.
За фактами вказаних поставок Позивачем виписано та зареєстровано податкові накладні на загальну суму 1 568 356,88 грн, у тому числі ПДВ на суму 261 392,81 гривень.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно з п. 2.4 Договору, оплата Продукції Покупцем здійснюється шляхом 100% передоплати.
Разом з тим, Позивач оплатив Товар частково, проте ТОВ «Батіаль Груп» поставило Товар у повному обсязі.
Також колегія суддів зазначає, що усі первинні документи від імені ТОВ «Батіаль Груп» підписані Директором Товариства - Дяченком Андрієм Вікторовичем.
В акті перевірки містяться посилання на те, що згідно з протоколом допиту свідка-засновника, Директора та Головного бухгалтера ТОВ «Батіаль Груп» ОСОБА_1 від 20.12.2017, він повідомив про непричетність до реєстрації та фінансово-господарської діяльності ТОВ «Батіаль Груп».
З метою офіційного з'ясування усіх обставин справи, зокрема, участі ОСОБА_1 у здійсненні вказаних господарських операцій, судом першої інстанції в даній адміністративній справі було допитано ОСОБА_1 в якості свідка.
Так, в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 - директор ТОВ «Батіаль Груп» підтвердив надані у ході кримінального провадження пояснення та пояснив, що ТОВ «Батіаль Груп» не реєстрував, господарською діяльністю не займався, нічого не підписував, ТОВ «ПК «Золоте руно, Україна» йому не знайоме.
Вказані обставини свідчать про об'єктивний сумнів щодо достатнього та належного документального підтвердження вказаних операцій між Позивачем та ТОВ «Батіаль Груп» дослідженими у ході перевірки документами.
На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Відповідачем доведено обґрунтованість висновків перевірки щодо нереальності вказаних господарських відносин між ТОВ «ПК «Золоте руно, Україна» та ТОВ «Батіаль Груп», а надані Позивачем докази та обґрунтування не свідчать про протилежне, з чим погоджується і колегія суддів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 804/4134/18.
На підставі вищенаведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прийняті контролюючим органом оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Золоте руно, Україна», викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Золоте руно, Україна» залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Я.М. Василенко
А.Ю. Коротких
Повний текст складено 07.05.2025 року.