Справа № 320/46735/23 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.
07 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яка виражається у формі не зарахування до страхового пенсійного стажу періодів роботи з 22 серпня 1980 року по 11 жовтня 1980 року та з 01 вересня 1983 року по 24 січня 1997 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового пенсійного стажу періоди роботи з 22 серпня 1980 року по 11 жовтня 1980 року та з 01 вересня 1983 року по 24 січня 1997 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати період трудової діяльності з 01 вересня 1983 року по 24 січня 1997 року в шахті «Пролетарська» ПО «Стахановвугілля» за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити пенсію на пільгових умовах та зарахувати по 1 додатковому року за кожен рік роботи за період з 01 вересня 1983 року по 24 січня 1997 року відповідно до пункту а) статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04 квітня 2023 року №103650009721 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 29 березня 2023 року із зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи згідно дублікату трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29 січня 2004 року: з 22 серпня 1980 року по 11 жовтня 1980 року та з 01 вересня 1983 року по 24 січня 1997 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи згідно дублікату трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29 січня 2004 року: з 22 серпня 1980 року по 11 жовтня 1980 року та з 01 вересня 1983 року по 24 січня 1997 року та прийняти у цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що позивач досягла пенсійного віку 60 років 25.11.2022, отже необхідний стаж роботи для призначення пенсії має складати не менше 29 років (станом на 2022 рік). До заяви про призначення пенсії позивачем надано дублікат трудової книжки серії НОМЕР_1 , однак до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 22.08.1980 по 11.10.1980 та з 01.09.1983 по 24.01.1997, оскільки записи за вказані періоди роботи внесені до дати заповнення дублікату трудової книжки, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подала.
Після надходження матеріалів справи до суду, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт НОМЕР_2 , виданий Кіровським МВ УМВС України в Луганській області 28 грудня 2000 року.
29 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», надавши пакет документів.
За принципом екстериторіальності, заяву про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
04 квітня 2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення № 103650009721 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . У рішенні вказано, що вік позивача на дату звернення до органів Фонду - 60 років. За наданими документами страховий стаж позивача становить 11 років 00 місяців 08 днів. До страхового стажу неможливо зарахувати періоди роботи згідно дублікату трудової книжки від 29.01.2004 НОМЕР_1 , а саме: з 22.08.1980 по 11.10.1980 та з 01.09.1983 по 24.01.1997, оскільки записи за дані періоди роботи було внесено до дати заповнення дублікату трудової книжки, та не підтверджені уточнюючими довідками.
Вважаючи вказані обставини, такими що не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії в жовтні 2023 року позивач подала до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області заяву, в якій просила:
1. Зарахувати весь трудовий стаж, зазначений в трудовій книжці серії НОМЕР_1 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з моменту подання заяви через електронний кабінет Пенсійного фонду України 30 березня 2023 року;
2. Нарахувати та виплатити ОСОБА_1 невиплачену суму пенсії за період з 30 березня 2023 року по момент фактичного призначення пенсії.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 01 листопада 2023 року №1000-0202-8/165719 зазначено, що до страхового стажу не включено період роботи з 22 серпня 1980 року по 11 жовтня 1980 року та з 01 вересня 1983 року по 24 січня 1997 року у зв'язку з тим, що дані періоди внесено до дати заповнення дублікату трудової книжки, та не підтверджені уточнюючими довідками.
Вважаючи бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не зарахування періодів роботи згідно дублікату трудової книжки від 29 січня 2004 року НОМЕР_1 , а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулася із цим позовом до суду.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково та зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області протиправно не зараховано до трудового стажу позивача періоди трудової діяльності з 22 серпня 1980 року по 11 жовтня 1980 року та з 01 вересня 1983 року по 24 січня 1997 року, оскільки недотримання правил ведення трудової книжки не може впливати на його особисті права, тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №103650009721 від 04 квітня 2023 року прийнято без повного з'ясування усіх обставин справи, є протиправним та підлягає скасуванню.
Крім того, з метою ефективного способу захисту позивача, а також з врахуванням дискреції пенсійного органу в питаннях призначення та нарахування пенсії, суд дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 29 березня 2023 року із зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи згідно дублікату трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29 січня 2004 року: 22 серпня 1980 року по 11 жовтня 1980 року та з 01 вересня 1983 року по 24 січня 1997 року.
Щодо вимоги позивача про визнання бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не зарахування до страхового пенсійного стажу періодів роботи з 22 серпня 1980 року по 11 жовтня 1980 року та з 01 вересня 1983 року по 24 січня 1997 року, суд зазначив, що така вимога задоволенню не підлягає, оскільки, сама по собі бездіяльність, результатом якої стало прийняття суб'єктом владних повноважень відповідного рішення не порушує прав позивача, а скасування спірного рішення є достатнім та належним способом захисту порушеного права позивача.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України «Про пенсійне забезпечення».
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788 від 05 листопада 1991 року, відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (частина четверта статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку-на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1.7, 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Якщо заява про призначення пенсії подається через веб-портал або засобами Порталу Дія днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на веб-порталі або засобами Порталу Дія заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій, якщо інше не передбачено цим Порядком), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 3, 4 до Положення); 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи; 6) документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у пункті 1.3 розділу І цього Порядку).
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пункт 3 Порядку № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (надалі - Порядок), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні відповідні записи про роботу, то для підтвердження страхового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України відповідно до вимог цього Закону з 01 січня 2004 року за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а до 01 січня 2004 року на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 01 січня 2004 року) зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Отже, періоди роботи до 2004 року зараховуються до страхового стажу на підставі трудової книжки, довідки, виписки з наказів, трудового договору, військового квитка, диплому про навчання та інших документів, а з 01 січня 2004 року зараховуються на підставі відомостей персоніфікованого обліку.
Основним документом, що характеризує і підтверджує трудову діяльність особи до 1 січня 2004 року, є трудова книжка.
Суд першої інстанції достовірно встановив, що згідно з дублікатом трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 встановлено, що позивач:
з 22 серпня 1980 року по 22 жовтня 1980 року працювала на посаді бойлериста в дитячий садок №52 Шахти «Пролетарська» ВО «Стахановвугілля»;
01 вересня 1983 року по 24 січня 1997 працювала на різних посадах на Шахті «Пролетарська» ВО «Стахановвугілля».
Апелянт зазначає, що позивачу не враховано до загального страхового стажу період з 22 серпня 1980 року по 22 жовтня 1980 року та з 01 вересня 1983 року по 24 січня 1997 року, оскільки записи за дані періоди роботи внесені до дати заповнення дублікату трудової книжки, та не підтверджені уточнюючими довідками.
Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження) в такому разі у графі 4 трудової книжки робиться посилання на наказ.
Згідно з п.5.1, 5.2 Інструкції №58 особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов'язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.
Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження" і "Відомості про заохочення" при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).
Пунктом 5.3 Інструкції № 58 визначено, що якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ "Відомості про роботу" у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами.
Загальний стаж роботи записується сумарно, тобто зазначається загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки.
Після цього загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується по окремих періодах роботи в такому порядку: у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу; у графі 3 пишеться найменування підприємства, де працював працівник, а також цех (відділ) і посада (робота), на яку було прийнято працівника. Запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника.
Якщо з поданих документів видно, що працівник переводився на іншу постійну роботу на тому ж самому підприємстві, то про це робиться відповідний запис.
Після цього у графі 2 записується дата звільнення, а у графі 3 - причина звільнення, якщо у поданому працівником документі є такі дані.
У тому разі, коли документи не містять повністю зазначених вище даних про роботу у минулому, в дублікат трудової книжки вносяться тільки ті дані, що є у документах.
У графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті. Документи, що підтверджують стаж роботи, повертаються їх власнику. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж його роботи, що передував влаштуванню на це підприємство.
Отже, внесення до дублікату записів про минулі періоди роботи працівника вносяться при наявності належно оформлених документів у хронологічному порядку, а тому дата видачі дублікату може бути пізнішою, ніж вказані у ньому періоди роботи працівника.
З дослідження дубліката трудової книжки позивача вбачається, що дублікат трудової книжки позивача заповнений відповідно до Інструкцій №58, записи в трудовій книжці про роботу позивача відповідають вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому, чітку дату звільнення з роботи за власним бажанням, номери наказів та їх дати, посаду на якій працювала позивач.
При цьому наявність певних недоліків оформлення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, наведеній у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 677/277/17, від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а.
З огляду на викладене, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно не зараховало до трудового стажу позивача періоди трудової діяльності з 22 серпня 1980 року по 11 жовтня 1980 року та з 01 вересня 1983 року по 24 січня 1997 року, з посиланням на те, що записи за дані періоди роботи внесено до дати заповнення дублікату трудової книжки НОМЕР_1 від 29 січня 2004 року.
Системний аналіз положень статті 64 Закону №1058, Порядку № 637 та Порядку № 22-1 дає підстави для висновку, що при зверненні особи із заявою про призначення пенсії, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, зокрема у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи. Для підтвердження трудового стажу приймаються відповідні довідки, виписки із наказів та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, відповідач, у разі наявності розбіжностей у документах, відсутності даних, чи відсутності окремих документів у архівних установах, наділений повноваженнями, для підтвердження стажу роботи особи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючих довідок, архівних документів що містять відомості про періоди роботи, характер праці, встановлений мінімум трудоднів тощо.
У свою чергу, відповідачем не надано суду будь-які докази звернення з приводу надання інформації щодо спірних періодів роботи позивача.
Суд зазначає, що сумніви пенсійного органу щодо вказаної роботи позивача не можуть нівелювати відомості трудової книжки, та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
З огляду на викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №103650009721 від 04 квітня 2023 року прийнято без повного з'ясування усіх обставин справи та дослідження не в повному обсязі документів наданих позивачем при зверненні з заявою про призначення пенсії, у зв'язку з чим рішення, є протиправним та підлягає скасуванню.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з метою ефективного способу захисту позивача, а також враховуючи неналежне виконання визначеним за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області дискреційних повноважень щодо питання призначення та нарахування пенсії, необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 29 березня 2023 року із зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи згідно дублікату трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29 січня 2004 року: 22 серпня 1980 року по 11 жовтня 1980 року та з 01 вересня 1983 року по 24 січня 1997 року.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про:
визнання протиправної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не зарахування до страхового пенсійного стажу періодів роботи з 22 серпня 1980 року по 11 жовтня 1980 року та з 01 вересня 1983 року по 24 січня 1997 року;
зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового пенсійного стажу періоди роботи з 22 серпня 1980 року по 11 жовтня 1980 року та з 01 вересня 1983 року по 24 січня 1997 року;
зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати період трудової діяльності з 01 вересня 1983 року по 24 січня 1997 року в шахті «Пролетарська» ПО «Стахановвугілля» за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України;
зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити пенсію на пільгових умовах та зарахувати по 1 додатковому року за кожен рік роботи за період з 01 вересня 1983 року по 24 січня 1997 року відповідно до пункту а) статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», не оскаржується, тому колегія суддів в силу положень ч. 1 ст. 308 КАС України не перевіряє його законність та обґрунтованість в цій частині.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя доповідач Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
Н.В. Безименна