Справа № 320/26162/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
07 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.,
суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у межах адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лапкевич Тетяни Володимирівни про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати записи про державну реєстрацію вчинені 29.08.2023 державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лапкевич Тетяною Володимирівною, які зазначені у повідомленні, зареєстрованому в реєстрі за № 2213, зокрема, які стосуються припинення іпотеки та зняття заборони відчуження, внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення обтяження (заборони) нерухомого майна, в тому числі іпотекою та проведення державної реєстрації припинення обтяження, а саме: заборони на відчуження, в тому числі іпотекою з нерухомого майна;
- зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лапкевич Тетяну Володимирівну відновити відомості про зазначені об'єкти нерухомого майна, які мали місце до вчинення вищезазначених реєстраційних дій.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року відкрито провадження у адміністративній справі.
10 грудня 2024 року від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони Коломийському відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчиняти будь-які дії по реалізації арештованого майна за вищевказаними мною виконавчими провадженнями, зокрема НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, а також зведеним ВП НОМЕР_8.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 12 грудня 2024 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову.
Зокрема, апелянт вказує, що суд першої інстанції, відмовляючи у здійсненні заходів забезпечення позову, не врахував тих обставин, що реалізація спірного нерухомого майна по виконавчих провадженнях унеможливить захист майнового права позивача на пріоритетне забезпечення його грошових вимог. А тому, у разі задоволення позовних вимог, виконання судового рішення буде неможливим, оскільки спірне майно може вибути із власності боржника - ОСОБА_2 , який є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог у цій справі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у межах адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лапкевич Тетяни Володимирівни про зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Після надходження матеріалів справи до суду, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивач, в обґрунтування заяви про забезпечення позову, зазначив, що з інформації з автоматизованої системи виконавчих проваджень (далі - АСВП) вбачається, що стосовно третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог у цій справі - ОСОБА_2 відкрито виконавчі провадження, за якими останній є боржником, зокрема ВП: НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, а також зведене ВП НОМЕР_8. На думку позивача реалізація спірного нерухомого майна по виконавчих провадженнях унеможливить захист майновою права позивача на пріоритетне забезпечення його грошових вимог. Позивач стверджує, що у разі задоволення позовних вимог, виконання судового рішення буде неможливим, оскільки спірне майно може вибути із власності боржника - ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову та зазначив, що позивач не довів наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних записів про державну реєстрацію.
Також суд зазначив про відсутність підстав вважати, що реалізація арештованого майна відділом ДВС у межах виконавчих проваджень може будь-яким чином вплинути на права ОСОБА_1 .
Крім того, ознаки протиправності оскаржуваних записів можуть бути виявлені лише на підставі з'ясування фактичних обставин справи.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина 2 статті 150 КАС України).
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17.
При цьому, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Тобто, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
У заяві про забезпечення позову позивач просив заборонити Коломийському відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчиняти будь-які дії по реалізації арештованого майна за виконавчими провадженнями, зокрема НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, а також зведеним ВП НОМЕР_8.
Колегія суддів зазначає, що предметом позовних вимог у цій справі є визнання протиправними та скасування записів про державну реєстрацію, вчинені 29.08.2023 державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лапкевич Тетяною Володимирівною, які зазначені у повідомленні, зареєстрованому в реєстрі за № 2213, зокрема, які стосуються припинення іпотеки та зняття заборони відчуження, внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення обтяження (заборони) нерухомого майна, в тому числі іпотекою та проведення державної реєстрації припинення обтяження, а саме: заборони на відчуження, в тому числі іпотекою з нерухомого майна.
При цьому, як зазначає позивач, забезпечення позову стосується виконавчих проваджень №НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, а також зведене ВП НОМЕР_8, боржником у яких є ОСОБА_2 . На думку позивача, реалізація спірного нерухомого майна по виконавчих провадженнях унеможливить захист майнового права позивача на пріоритетне забезпечення його грошових вимог.
Суд першої інстанції обґрунтованого зазначив, що копії постанов про звернення виконання на майно ОСОБА_2 , позивачем до своєї заяви не долучено. Не залучені такі докази і до матеріалів апеляційної скарги. Тому, відсутні підстави вважати наявність зв'язку між інтересами позивача та зазначеними виконавчими провадженнями.
Отже, посилання апелянта на те, що реалізація арештованого майна відділом ДВС у межах виконавчих проваджень НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8 може будь-яким чином вплинути на права позивача є необґрунтованим.
Крім того, позивач, як на підставу для забезпечення позову, вказує на неможливість в майбутньому, у випадку задоволення позовних вимог, виконати рішення суду, оскільки невжиття заходів забезпечення позову призведе до реалізації спірного нерухомого майна по виконавчих провадженнях.
Судова колегія зазначає, що така позиція є помилковою та не передбачає необхідність застосування заходів забезпечення позову, оскільки у випадку задоволення позовних вимог і скасування оскаржуваних реєстраційних дій, буде відновлений попередній запис.
Колегія суддів також зауважує, що приписами частини 6 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб'єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.
Відповідно до частини 4 статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», порядок реалізації майна визначається Міністерством юстиції України.
Як вказано у підпункті 83-30 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань виконує аналітичні, інформаційні, методичні, організаційні та інші види робіт, пов'язані із забезпеченням реалізації арештованого майна.
Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2831/5 затверджено Порядок реалізації арештованого майна (надалі - Порядок).
Електронними торгами, за абзацом 12 пункту1 Розділу І Порядку, є продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних торгів, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.
Згідно з абзацом 18 та 19 пункту 1 Розділу І Порядку, організатор електронних торгів, торгів за фіксованою ціною (далі - Організатор) - суб'єкт господарювання, якого за результатами конкурсної процедури відбору організатора (далі - Конкурс), передбаченої цим Порядком, уповноважено на здійснення заходів із супроводження програмного та технічного забезпечення центральної бази даних системи електронних торгів, збереження та захисту даних, що містяться у ній, обслуговування цієї системи, забезпечення її постійної роботи та доступу користувачів до неї, публікації повідомлень про безоплатне передання нереалізованого конфіскованого майна, забезпечення збереження майна і виконання інших функцій, передбачених цим Порядком; організація електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) - вчинення Організатором заходів із супроводження програмного та технічного забезпечення центральної бази даних системи електронних торгів, збереження та захисту даних, що містяться у ній, обслуговування цієї системи, забезпечення її постійної роботи та доступу користувачів до неї, публікації повідомлень про безоплатне передання нереалізованого конфіскованого майна, забезпечення збереження майна і виконання інших функцій, передбачених цим Порядком.
Отже, процедура електронних торгів відбувається від імені державного органу, продавцями, які мають право примусового продажу майна за результатами електронних торгів, є орган державної виконавчої служби та ДП «Сетам».
Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 05 червня 2018 року у справі №910/856/17.
Заявник просить суд встановити заборону Коломийському відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчиняти будь-які дії по реалізації арештованого майна тобто втрутитись у проведення ймовірних електронних торгів, що в свою чергу прямо заборонено приписами частини 6 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, колегія суддів зазначає, що позивачем у заяві про забезпечення позову не підтверджено існування обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам та свободам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також не наведено достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду або захист прав, свобод та інтересів позивача стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, таке базується на його припущеннях.
З огляду на викладене, позивачем не доведено необхідність вжиття судом заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування заходів забезпечення позову є обґрунтованою та відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
Н.В. Безименна