Справа № 320/5991/19 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
07 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області №Ф-145178-52 від 12.08.2019 на загальну суму 23785,08 грн. недоїмки зі сплати ЄСВ;
- заборонити Головному управлінню ДПС у Київській області подальше донарахування недоїмки з ЄСВ платнику податку - ОСОБА_1 .
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 №Ф-145178-52.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що у зв'язку з наявністю заборгованості по єдиному внеску у ОСОБА_1 з І кварталу 2017 року по ІІ квартал 2019 рік включно, Головним управлінням ДПС у Київській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 № Ф-145178-52 на суму 23 785,08 грн.
Також апелянт зазначає, що в інформаційній системі ДПС України у ОСОБА_1 станом на 22.11.2024 наявна заборгованість з єдиного внеску за кодом платежу 71040000 (єдиний внесок для фізичних осіб підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування) у сумі 38 888,74 грн., яка виникла у зв'язку з несплатою квартальних нарахувань з єдиного внеску з І кварталу 2017 року.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
У відзиві позивач зазначає, що рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги позивача щодо порушення чинного законодавства України ГУ ДПС у Київській області від 12.02.2021р. № 3385/6/99-00-06-02-01-06 скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2020 №Ф-145178-52 ГУ ДПС у Київській області на загальну суму 35 588,74 грн. Позивач зазначає, що до загальної суми боргу (недоїмки) 35 588,74 грн. входить суми недоїмки від 13.11.2018 №Ф-145178-52 на суму 17770,49 грн., яка скасована рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 у справі № 320/2780/19, та сума недоїмки - 23 785,08 грн. за спірною вимогою № №Ф-145178-52 від 12.08.2019.
Після надходження матеріалів справи до суду, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області 22.01.1999.
Судом встановлено, що на підставі рішення Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 26.09.1996 №32 позивачу видано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1072/10 від 26.09.1996.
Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, право ОСОБА_1 на зайняття адвокатською діяльністю зупинено згідно з п.1 ч.1 ст.31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" з 30.10.2019 на підставі заяви від 30.10.2019.
З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням ДПС у Київській області виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 №Ф-145178-52, відповідно до якої станом на 31.07.2019 у позивача наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 23785,08 грн.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаної вимоги, позивач подала скаргу до Державної податкової служби України.
Державна податкова служба України рішенням від 04.10.2019 №4396/6/99-00-08-06-01 спірну вимогу залишила без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття спірної вимоги, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково та зазначив, що відповідачем під час розгляду справи не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність у позивача заборгованості зі сплати ЄСВ за період з січня 2017 року по червень 2019 року, у зв'язку з чим відповідач безпідставно прийняв спірну вимогу.
Щодо позовної вимоги про заборону Головному управлінню ДПС у Київській області здійснювати подальше донарахування недоїмки з ЄСВ платнику податку - ОСОБА_1 , то суд першої інстанції відмовив у задоволенні вказаної вимоги, оскільки належним способом захисту порушених прав позивача у даній справі є саме визнання протиправною та скасування спірної вимоги, а вимоги заборонного характеру фактично направлені на захист права у майбутньому від можливих порушень, тобто носять превентивний характер.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
- єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема:
- роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1);
- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності (п.5).
Частиною першою статті 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується, серед іншого:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1);
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року дорівнював 3200 гривні.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" мінімальну заробітну плату з 1 січня 2019 року визначено на рівні 4173 гривні.
Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював:
- у 2017 році - 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%), 2112,00 грн. на квартал (704,00 грн. х 3);
- у 2018 році - 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%), 2457,18 грн. на квартал (819,06 грн. х 3);
- у 2019 році - 918,06 грн. на місяць (4173,00 грн. х 22%), 2754,18 грн. на квартал (918,06 грн. х 3).
За таких обставин, загальна сума ЄСВ за період з 01.01.2017 по 30.06.2019, яка підлягає сплаті фізичними особами - підприємцями, складає 23785,08 грн.
У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця або провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності Законом №2464 не врегульовано.
Верховний Суд у постановах від 05.03.2020 у справі №824/509/19-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88062063) та від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85964928) зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тож, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З урахуванням зазначених нормативно-правових положень суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Як зазначає апелянт, спірним періодом щодо несплати позивачем єдиного соціального внеску є: І квартал 2017 року - ІІ квартал 2019 рік включно, сума заборгованості становить 23785,08 грн.
З трудової книжки позивача вбачається, що позивач у період з 01.01.2017 по 31.05.2017 працювала на посаді начальника Управління правового забезпечення договірної та загальноправової роботи в Публічному акціонерному товаристві "Укртранснафта" та з 30.07.2018 по теперішній час працює начальником юридичної служби в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Хенкс Технології" (а.с.34-50, т.1).
Суд першої інстанції достовірно встановив, що відповідно до відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу, форма ОК-7) позивачу за період з 01.01.2017 по 30.06.2019 включно був, зокрема, нарахований дохід (заробітна плата) у таких розмірах:
- з січня по квітень 2017 року - 40000,00 грн. щомісячно;
- травень 2017 року - 42100,00 грн.;
- з 01.06.2017 по 29.07.2018 - 0,00 грн.;
- липень 2018 року - 1693,96 грн.;
- з серпня по грудень 2018 року - 18633,54 грн. щомісячно;
- з січня по березень 2019 року - 18716,14 грн. щомісячно;
- квітень 2019 року - 14279,59 грн (а.с.31-33, т.1).
Відповідно до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування ПАТ "Укртранснафта" та ТОВ "Хенкс Технології" було здійснено сплату страхових внесків із суми виплаченого доходу за відповіді періоди роботи.
Отже, враховуючи встановлену статтею 8 Закону №2464 ставку ЄСВ на рівні 22% бази нарахування, суми ЄСВ, обов'язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача, є такими:
- за січень - квітень 2017 року - 8800,00 грн. (40000,00 грн. х 22%) щомісячно;
- за травень 2017 року - 9262,00 грн. (42100,00 грн. х 22%);
- за липень 2018 року - 372,67 грн. (1693,96 грн. х 22%);
- з серпня 2018 року по грудень 2018 року - 4099,37 грн. (18633,54 грн. х 22%) щомісячно;
- з січня по березень 2019 року - 4117,55 грн. (18716,14 грн. х 22%) щомісячно;
- квітень 2019 року - 3141,50 грн. (14279,59 грн. х 22%).
Відповідно до довідки ПАТ "Укртранснафта" від 21.03.2024 вих. №26-00/136 Товариством здійснено сплату єдиного соціального внеску за період з січня по квітень 2017 року по 8800,00 грн, у травні 2017 року - 9262,00 грн (а.с.220, т.1).
Відповідно до довідки ТОВ "Хенкс Технології" від 08.10.2019 вих.№26 Товариством сплачено ЄСВ за період з липня 2018 року по вересень 2019 року у відповідних сумах (а.с.59-60, т.1).
Тож, суми ЄСВ сплачені ПАТ "Укртранснафта" та ТОВ "Хенкс Технології" відповідно до вимог чинного законодавства України, а саме: за період з січня по травень 2017 року та з серпня 2018 року по червень 2019 року.
Щодо сплати позивачем ЄСВ за періоди з червня 2017 року по липень 2018 року, то суд першої інстанції встановив, що у позовній заяві позивач зазначила, що у вказаний період вона перебувала на обліку в центрі зайнятості як безробітна особа.
Також суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 зверталась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 №Ф-145178-52 на суму17770,49 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 у справі №320/2780/19 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 №Ф-145178-52.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2019 апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала.
Отже, на підставі частин першої та другою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 у справі №320/2780/19 набрало законної сили 26.11.2019.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд у рішенні від 19.08.2019 у справі №320/2780/19 встановив, що протягом червня 2017 року - березня 2018 року, позивач перебувала на обліку в центрі зайнятості Оболонського району міста Києва у статусі зареєстрованого безробітного, що само по собі виключає здійснення нею будь-якої оплачуваної діяльності, у тому числі адвокатської.
Зокрема, судом у рішенні від 19.08.2019 у справі №320/2780/19 встановлена відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску за період з січня 2017 року по вересень 2018 року з огляду на нездійснення позивачем адвокатської діяльності.
Отже, суд першої інстанції у справі, що розглядається, дійшов правильного висновку про те, що повторне нарахування контролюючим органом до сплати позивачці ЄСВ за період з січня 2017 року по вересень 2018 року на підставі спірної вимоги є безпідставним.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем під час розгляду справи не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність у позивача заборгованості зі сплати ЄСВ за період з січня 2017 року по червень 2019 року, у зв'язку з чим вимога Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 №Ф-145178-52 є протиправною та підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя доповідач Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
Н.В. Безименна