П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/26403/24
Перша інстанція: суддя Хурса О. О.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Градовського Ю. М., Єщенка О. В.
розглянувши, в порядку письмового провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
Короткий зміст позовних вимог.
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі - ВЧ НОМЕР_2 ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати;
- зобов'язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, на суму невиплаченого грошового забезпечення, за весь час затримки виплати з 03.02.2024 по день фактичної виплати із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що йому невчасно виплачена грошова компенсація за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно у зв'язку з чим, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», він має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Тому, суд першої інстанції вважав, що грошова компенсація за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно не є складовою грошового забезпечення, а тому не є доходом у розумінні положень статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», у зв'язку з чим позивач не має права на нарахування та виплату спірної компенсації втрати частини доходів.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Скаржник указує, що компенсація вартості за неотримане речове майно відноситься до складу належних звільненому працівникові сум, у розумінні статті 116 КЗпП України.
На думку скаржника, у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику коштів, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому, за його твердженням, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Так, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 по справі №420/5874/24, відповідач, 15.08.2024, на картковий рахунок ОСОБА_1 зарахував кошти у сумі 19 345,20 грн.
З урахуванням того, що виплата грошової компенсації за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відбулось із затримкою з вини відповідача, то як вважає ОСОБА_1 , він має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, адже на відповідача покладений обов'язок проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби.
Також скаржник просить врахувати останню позицію Верховного Суду, яка, на його думку, є релевантною до даної справи - це постанови від 19.05.2022 по справі №200/3859/21, від 24.01.2023 по справі №200/10176/19-а.
Відповідач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.01.2024 №2-ОС ОСОБА_1 звільнений з військової служби.
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 03.02.2024, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 03.02.2024.
03.02.2024 ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_2 із заявою про неправильне нарахування йому компенсації за недоотримане речове майно, що було здійснено Військовою частин НОМЕР_2 , без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, визначеними Адміністрацією Державної прикордонної служби України станом на 01.01. 2024 та видачі йому довідки про суму компенсації вартості неотриманого ним речового майна.
Листом №06.1.4/К-77/108 від 16.02.2024 Військова частина НОМЕР_2 повідомила про те, що нарахування компенсації за невикористане речове майно здійснювалося відповідно до вимог Інструкції про порядок речового забезпечення військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.10.2016 року №1132, та відповідно до наказу начальника Військової частини НОМЕР_2 від 03.02.2024 № 322-АГ «Про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно». У листі зазначено про виплату компенсації за невикористане речове майно в сумі 121 077,70 грн, з врахуванням податків.
Також, разом із цією відповіддю, позивачу була надана довідка від 03.02.2024 №1 «Про вартість речового майна, що належить до видачі».
За результатами розгляду позовних вимог ОСОБА_1 , 07.05.2024 Одеський окружний адміністративний суд у справі №420/5874/24 ухвалив рішення про визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , при звільненні, грошової компенсації за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.
Суд зобов'язав Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України, Національної Гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління держаної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини за цінами предметів речового майна, визначеними станом на 01.01.2024, з урахуванням виплачених сум.
На виконання даного рішення Військова частина НОМЕР_2 перерахувала на банківський рахунок позивача кошти в сумі 19 345,20 грн, що підтверджується історією карткового рахунку від 15.08.2024.
Проте, вказана виплата була здійснена без компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
Відповідаючи на доводи апеляційної скарги стосовно наявності, у межах даної справи, на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, адже на відповідача покладений обов'язок проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, колегія суддів зазначає таке.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у справі, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі - Закон №2050-III), «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), «Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159) (далі - Порядок №159) і «Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил України, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178) (далі - Порядок №178).
Як передбачено у статтях 1, 2 Закону №2050-III, підприємства, установи та організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або ж уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до пункту 2 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат), сума індексації грошових доходів громадян та заробітна плата (грошове забезпечення).
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, грошове забезпечення тощо).
Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі, частини його грошового забезпечення (яка не має разового характеру). При цьому, компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку - військовою частиною) добровільно або ж на виконання судового рішення.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.09.2019 у справі №522/9778/16-а та від 15.08.2019 у справі №674/24/17, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №759/9631/17.
У силу вимог статті 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку №159.
Так, згідно з пунктом 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому, індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (п.5 Порядку №159).
Разом із тим, правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений він і коли виплачений цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Слід також зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Такі кошти спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29.03.2023р. у справі №120/9475/21-а, від 15.10.2020р. у справі №240/11882/19, від 13.01.2020р. у справі №803/203/17 та від 22.06.2018р. у справі №810/1092/17, які також враховуються судом при вирішенні даної справи відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.
Таким чином, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
У той же час, спірним у даній справі є питання виплати позивачу компенсації втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно.
Визначаючись щодо обґрунтованості поданої апеляційної скарги, колегія суддів, насамперед, звертає увагу на те, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії тощо; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата тощо); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Так, на виконання рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 травня 2024 року у справі №420/5874/24, відповідач нарахував та виплатив на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за недоотримане речове майно у загальному розмірі - 19 345,20 грн.
Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що право на грошову компенсацію за неотримане речове позивач набув на підставі Порядку №178, що, власне, і не заперечується відповідачем.
Так, у зв'язку із особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (ст.12 Закону №2011-XII).
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене ст.9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
Питання ж складу грошового забезпечення військовослужбовців вже було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17.
Приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній вище справі, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням положень частин 2, 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ зазначила про те, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
При цьому, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема, щорічні, щоквартальні та разові додаткові види грошового забезпечення, окрім щомісячних, або ж тих, що виплачуються раз на місяць.
У контексті зазначеного, варто наголосити на тому, що компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, адже закупівля відповідного речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і, виключно при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном, здійснюється виплата грошової компенсації відповідно до пункту 7 Порядку №178.
Тобто, компенсація за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення та фактично носить одноразовий характер.
Вказане, у свою чергу, свідчить про відсутність підстав для компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених в строки грошової компенсації за речове майно, а тому доводи апеляційної скарги з цього приводу є необґрунтованими та судом апеляційної інстанції не приймаються.
Також слід зазначити, що є помилковою позиція ОСОБА_1 , що компенсація вартості за неотримане речове майно, у даній справі, відноситься до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Такий висновок колегія суддів робить на підставі наступного.
У постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 зауважив, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Суд зазначив, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо, і лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації. Тож дійшов висновку про те, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Судова палата вважала, що компенсацію за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Констатувала, що умовою для виникнення обов'язку виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини, є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Тобто, якщо військовослужбовець під час проходження служби звертався до військової частини з рапортом про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, і така компенсація не виплачена йому під час проходження служби або у день виключення особи зі списків особового складу військової частини, то у цьому разі компенсація вважатиметься частиною «сум, що належать працівнику та підлягають виплаті у день звільнення». І, відповідно, невиплата такої компенсації у день виключення зі списків особового складу матиме наслідком застосування до відповідача санкції за невиплату відповідної суми при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України.
Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем згоди на його виключення зі списків особового складу військової частини до проведення з ним усіх необхідних розрахунків.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із рапортом про компенсацію вартості за неотримане речове майно - 03.02.2024, тобто в день виключення його зі списків особового складу та усіх видів забезпечення.
Дійсно, відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Водночас, законодавець розмежовує поняття «наказ про звільнення з військової служби» та «наказ про виключення зі списків особового складу» та зазначає, що період між виданням цих наказів необхідний для своєчасної здачі посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби.
Аналогічну правову позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 10.10.2024 у справі № 420/1717/22.
Колегія судів зазначає, що наказ про звільнення з військової служби ОСОБА_1 датований 02.01.2024 за № 2-ОС (а.с.8).
Тобто, позивач, будучи обізнаним з його звільненням з військової служби, звернувся із рапортом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно лише 03.02.2024, у день виключення зі списків особового складу.
Колегія суддів зазначає, що лише після подання позивачем рапорту у відповідача виник обов'язок щодо його опрацювання, а саме: формування довідки про вартість речового майна, в установленій Порядком №178 формі, видачі наказу командира (начальника) військової частини із зазначенням розміру грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації, та, безпосередньо, здійснення самої виплати на рахунок позивача.
Тож викладене, з урахуванням відсутності претензій, скарг та заяв позивача щодо його звільнення, виключає обов'язок відповідача провести нарахування та виплату позивачу компенсації саме 03.02.2024, у день виключення зі списків особового складу, що збігається з днем подачі рапорту про реалізацію права на указану виплату.
Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив: Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Враховуючи зазначені вище норми законодавства та встановлені у справі обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що невиплачені суми грошової компенсації замість предметів речового майна особистого користування не можна кваліфікувати як «суми, що належали виплаті позивачу при звільненні», з огляду на те, що день виключення зі списків особового складу позивача, збігається з днем подачі рапорту про реалізацію права на указану виплату.
З приводу посилання скаржника на позицію Верховного Суду, яка викладена у постановах від 19.05.2022 по справі №200/3859/21, від 24.01.2023 по справі №200/10176/19-а колегія суддів указує таке.
Ознайомившись зі змістом даних постанов Верховного Суду, колегія суддів установила, що спірні правовідносини не є релевантними до даної справи за позовом ОСОБА_1 , оскільки спір у них виник з підстав несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення та пенсійних виплат. У межах даної справи, як вже було указано вище, позивачу несвоєчасно виплачена грошова компенсація за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно, яка не є складовою грошового забезпечення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому відсутні підстави для її задоволення.
Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, не допустив, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні.
Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України не передбачений.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Ю. М. Градовський
суддя О. В. Єщенко
Повне судове рішення складено 08.05.2025.