П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/8410/24
Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Єщенка О.В.,
Турецької І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2024р. ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо відмови провести ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби У ЗСУ у ІНФОРМАЦІЯ_3 в період з 20.09.2016р. по 31.12.2018р.;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 провести ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у ЗСУ у ІНФОРМАЦІЯ_3 в період з 20.09.2016р. по 31.12.2018р.;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 при проведенні ОСОБА_1 нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у ЗСУ у ІНФОРМАЦІЯ_3 в період з 20.09.2016р. по 31.12.2018р., врахувати базовий місяць з часу встановлення посадового окладу з 1.01.2008р..
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що в період з 20.09.2016р. по грудень 2018р. вона проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_5 .
При проходженні служби за вказаний період, відповідач не нараховував та не виплачував позивачці індексацію грошового забезпечення.
26.07.2024р. позивачка звернулась до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексації за період з 20.09.2016р. по 28.02.2018р. з урахуванням базового місяця січень 2008 року.
Однак, листом від 16.08.2024р. відповідач відмовив у задоволенні вказаної заяви.
Вважаючи вказані дії ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправними, позивачка звернулася до суду із даним позовом.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка полягає в не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 20.09.2016р. до 28.02.2018р. з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходів.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 20.09.2016р. до 28.02.2018р. з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходів, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004р. №44.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 211,2грн..
В апеляційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_4 , посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року не відбувалося, а тому саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 20.09.2016р. по 28.02.2018р..
Також суд вказав, що несвоєчасна виплата індексації (не в день звільнення) має місце не з вини позивача, а тому позивач не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 у період з 20.09.2016р. по 18.12.2018р. проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.15).
26.07.2024р. позивачка звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату її індексації грошового забезпечення за період з 20.09.2016р. до 28.02.2018р. з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходів.
Однак, листом від 16.08.2024р. відповідач відмовив у здійсненні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 20.09.2016р. по 28.02.2018р. з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходів, посилаючись на відсутність під став для здійснення такого перерахунку.
Не погодившись із такими діями відповідача, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Перевіряючи правомірність та законність дій ІНФОРМАЦІЯ_2 у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов'язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ст.1-2 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Положеннями ч.2,3 ст.9 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" регламентовано, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено ЗУ "Про індексацію грошових доходів населення" за №1282-ХІІ від 3.07.1991р. (надалі - Закон №1282).
Положеннями ст.2 Закону №1282-ХІІ встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У відповідності до ст.4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103%.
За правилами ст.5 Закону №1282-ХІІ, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ за №1078 від 17.07.2003р..
Згідно з п.1-1 цього Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до п.6 зазначеного Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Аналізуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
У справі "Кечко проти України" (Заява №63134/00) Європейський суд з прав людини наголосив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23). Тобто, коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні ст.1 Першого протоколу.
Відповідно до п.5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003р. №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у п.2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Тобто він є базовим для обчислення індексу споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
При цьому, у разі підвищення посадових окладів у місяці, в якому право на індексацію ще не виникло, такий місяць є базовим.
Пунктом 3 Постанови КМУ від 7.11.2007р. №1294 затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців (тарифних сіток), яка набрала чинності 1 січня 2008р., а отже січень 2008р. є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення.
Зі вступом в дію Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців, наступним підвищенням посадових окладів військовослужбовців було 1 березня 2018р..
Зважаючи на вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що оскільки у період проходження військової служби підвищення посадового окладу позивачки за посадою відбулось у січні 2008р., то обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації має здійснюватись наростаючим підсумком починаючи з цього базового місяця.
Враховуючи зазначене, судова колегія приходить до висновку про наявність підстав для нарахування і виплати на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 20.09.2016р. по 28.02.2018р. включно з урахування базового місяця січень 2008р..
Відтак, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Що стосується доводів апелянта про пропуск позивачкою строку звернення до суду, то судова колегія виходить з наступного.
Згідно з ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом, або іншими законами.
За правилами ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Приписами ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022р.) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
19.07.2022р. набув чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352.
Частиною 1 ст.233 КЗпП України (у новій редакції) передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною другою вказаної статті визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2). із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).
Отже, до 19.07.2022р. КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні становить три місяці з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 9.02.1999р. №1-рп/99, від 13.05.1997р. № 1-зп, від 5.04.2001р. №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 6.04.2023р. у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії ч.1 ст.233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності
Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли у період, коли норми КЗпП України не обмежували будь-яким строком право працівника на звернення до суду, то судова колегія вважає, що позивачкою строк звернення до суду із даним позовом не пропущено.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024р. залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: О.В. Єщенко
І.О. Турецька