П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/28583/24
Головуючий в І інстанції: Скупінська О.В.
Дата та місце ухвалення рішення: 20.12.2024 р. м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
суддя-доповідач - Шеметенко Л.П.
судді - Градовського Ю.М.
судді - Турецької І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Львівської митниці на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайська імпортна компанія» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -
У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дунайська імпортна компанія» звернулось до суду з адміністративним позовом до Львівської митниці, в якому просило:
- визнати противоправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/900688/2 від 05.09.2024 року;
- визнати противоправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2024/002658 від 05.09.2024 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року позов задоволено.
Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року 2024 року частково задоволено заяву представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.
Стягнуто з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. В іншій частині - відмовлено.
Не погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції, Львівська митниця подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким зменшити суму витрат на правничу допомогу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 3000 грн. не відповідає вказаним критеріям розумності та співрозмірності.
З огляду на зазначене, апелянт вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення з Львівської митниці на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч.2 вказаної статті заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
Частиною 3 ст. 252 КАС України передбачено, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
У відповідності до змісту вказаної статті, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.12.2024 року представник ТОВ «Дунайська імпортна компанія» - адвокат Ситник Олег Петрович подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення, яким стягнути з Львівської митниці витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
19.12.2024 року Львівська митниця подала до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
В обґрунтування вказаного клопотання митний орган зазначив, що гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 5000 грн. є завищеним та не відповідає критеріям розумності та співрозмірності.
20.12.2024 року Одеським окружним адміністративним судом було ухвалено додаткове рішення про стягнення з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ «Дунайська імпортна компанія» витрати зі сплати професійної правничої допомоги у розмірі 3000 грн. У решті вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним додатковим рішенням, Львівська митниця подала до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу, обґрунтовану порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.
Колегія суддів, переглядаючи справу в апеляційному порядку та надаючи оцінку доводам поданої апеляційної скарги, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України від 05 грудня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч.1 ст. 1 Закону № 5076-VІ встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч.1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Згідно з ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч.3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст. 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч.9 ст. 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За змістом ч.9 ст. 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04)) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Таким чином документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Як вбачається із матеріалів справи, представник позивача просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайська імпортна компанія» витрати на правничу допомогу, пов'язані з розглядом справи у суді першої інстанції, у сумі 5000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвокатом до матеріалів справи надано: договір про надання юридичних послуг №0104-24/ДІК від 01.04.2024 року, додаткову угоду №24UA209170073522U6/099 від 09.09.2024 року; додаток до договору від 01.04.2024 року; замовлення №24UA209170073522U6/099 від 09.09.2024 року; акт наданих послуг №24UA209170073522U6/099 від 09.09.2024 року.
Відповідно до п. 5.2 договору про надання юридичних послуг №0104-24/ДІК від 01.04.2024 року винагорода за надані адвокатом послуги визначаються згідно з прайсом, що є невід'ємним додатком до даного договору та додатковими угодами до цього договору, що встановлюють окремий порядок сплати винагороди адвокату за певні види послуг.
Також, згідно до п. 5.4, п.5.4.3 вказаного договору у разі обрання сторонами такої умови оплати, як «гонорар успіху», про це укладається додаткова угода; сплата винагороди адвокату здійснюється протягом 10 робочих днів після ухвалення (прийняття) судом рішення на користь клієнта, якщо сторонами не було обумовлено інше в додатковій угоді.
Так, сторонами було укладено додаткову угоду до договору про надання юридичних послуг від 09.09.2024 року відповідно до якої сторони вирішили встановити окремий порядок сплати винагороди адвокату за надання таких послуг, а саме: підготовка позовної заяви, представництво в суді першої інстанції під час розгляду судової справи, інші юридичні послуги, що передбачені договором та безпосередньо стосуються судового розгляду позову.
Відповідно до п.2 додаткової угоди сторонами погоджено, що винагорода за надані послуги, буде сплачена адвокату відповідно до п. 5.4 договору про надання юридичних послуг. Тобто, сторонами обрано умову оплати винагороди як «гонорар успіху», яка передбачає сплату адвокатського гонорару після та за умови ухвалення судом рішення на користь клієнта.
Колегія суддів зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 КАС України).
Отже, відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 року у справі № 280/2635/20.
Слід зазначити, що обчислення гонорару може здійснюватися як у фіксованому розмірі, так у погодинній оплата. При цьому, порядок його обчислення, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 травня 2023 року у справі № 440/7120/20.
На підставі наведеного у сукупності, враховуючи, співмірність суми витрат зі складністю справи, з огляду на зміст та обсяг робіт проведених адвокатом, пов'язаність цих витрат з розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність витрат до предмета спору, значення справи для сторін, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
За таких обставин підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Львівської митниці - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.
Судове рішення складено у повному обсязі 08.05.2025 р.
Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Ю.М. Градовський
Суддя: І.О. Турецька