08 травня 2025 року м. Дніпросправа № 280/9234/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року (суддя Конишева О.В.)
у справі №280/9234/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправним, скасувати наказ та зобов'язання вчинити певні дії,-
03.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 про визнання водія-механіка евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 особою, яка самовільно залишила військову частину і призупинення військової служби за контрактом;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 на військовій службі з 08 листопада 2022 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 08 листопада 2022 року до дати ухвалення судового рішення по даній справі;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати позивачу направлення для проходження медичного огляду ВЛК на базі військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) для визначення придатності до військової служби.
Також в адміністративному позові позивач просив визнати поважними причини пропуску подання адміністративного позову та поновити процесуальний строк на подання позову; витребувати з військової частини НОМЕР_1 : наказ її командира про визнання ОСОБА_1 особою, яка самовільно залишила військову частину і призупинення військової служби за контрактом; відповідь на рапорт ОСОБА_1 від 01 березня 2023 року.
В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду позивач зазначив, що з моменту оголошення його особою, яка самовільно залишила військову частину та після отримання рапорту позивача від 01 березня 2023 року, позивач перебуває на постійному зв'язку із службовими особами відповідача, які повідомляють, що рапорт перебуває на розгляді і відповідь буде надано. Приблизно, в середині вересня 2024 року позивач зрозумів, що відповідь так і не буде надано, а службові особи «тягнуть час» і питання поновлення позивача на військовій службі можливо вирішити лише у судовому порядку. Водночас стан здоров'я позивача є стабільно важким і, як зазначено вище, потребує корегування на постійній основі, прийняття ін'єкційно препаратів під наглядом лікарів (це підтверджується документально), що неможливо в наявних у відповідача умовах.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 08.10.2024 причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з цим позовом визнано неповажними.
Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку (10 днів від дня цієї одержання ухвали суду) для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: уточненого адміністративного позову, в якому необхідно зазначити: поштовий індекс, адресу електронної пошти позивача; заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з посиланням на поважні підстави пропуску такого строку із наданням відповідних доказів.
Суд в ухвалі від 08.10.2024 зазначив, що про порушення свої прав, свобод та інтересів позивач був обізнаний ще в листопаді 2022 року, водночас до суду звернувся лише в жовтні 2024 року. Рапорт позивача до командира військової частини НОМЕР_1 датований 01.03.2023, та отриманий відповідачем 06.03.2023. З моменту отримання зазначеного рапорту відповідачем, позивач не звертався до відповідача для з'ясування результатів розгляду рапорту та отримання оскаржуваного наказу про визнання водія-механіка евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 особою, яка самовільно залишила військову частину і призупинення військової служби за контрактом.
Суд встановив, що додані до позову матеріали не містять відомостей про те, що вважаючи наказ відповідача про визнання водія-механіка евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 особою, яка самовільно залишила військову частину і призупинення військової служби за контрактом, позивачем без зволікань та протягом розумного строку вчинялись будь-які активні дії, спрямовані на з'ясування інформації щодо підстав для прийняття такого наказу.
На виконання вимог ухвали суду від 08.10.2024 позивачем подана заява про поновлення процесуального строку звернення до суду. В обґрунтування заяви позивач зазначає, що постійно перебував на лікуванні з моменту евакуації непритомним до м.Запоріжжя (це підтверджується медичними документами, які були додані до позовної заяви), а також постійно перебував на зв'язку з командуванням військової частини НОМЕР_1 , яке запевняло позивача, що після одужання його буде поновлено на посаді, надано направлення на ВЛК та здійснено всі належні виплати грошового забезпечення за період лікування. Про існування таких домовленостей, зокрема свідчить той факт, що стосовно позивача до теперішнього часу командуванням військової частини НОМЕР_1 не подано повідомлення про злочин щодо самовільного залишення місця служби, про що свідчить отримана з територіального управління ДБР у АДРЕСА_1 відповіді №13-07/27369/24 від 08.10.2024. Тільки безпосередньо перед поданням позовної заяви позивач зрозумів, що взяті на себе зобов'язання командування військової частини НОМЕР_1 виконувати не збирається, що і стало причиною подання позовної заяви.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 07.11.2024 визнано неповажними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з цим позовом, позов повернено позивачу згідно ч.2 ст.123 КАС України.
Суд виходив з того, що зазначені позивачем в заяві не можуть бути визнані поважними причинами пропущення строку звернення до суду, оскільки такі причини не носять ознак об'єктивності та непереборності безпосередньо для позивача. Суд зазначив, що про порушення свої прав, свобод та інтересів позивач був обізнаний ще в листопаді 2022 року, водночас до суду звернувся лише в жовтні 2024 року.
Суд встановив, що рапорт позивача до командира Військової частини НОМЕР_1 датований 01.03.2023, та отриманий відповідачем 06.03.2023. З моменту отримання зазначеного рапорту відповідачем, позивач не звертався до відповідача для з'ясування результатів розгляду рапорту та отримання оскаржуваного наказу про визнання позивача особою, яка самовільно залишила військову частину і призупинення військової служби за контрактом.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції від 07.11.2024, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Скаржник вважає, що оскаржувана ухвала судом першої інстанції прийнята формально без дослідження всіх наданих позивачем доказів поважності причин пропуску процесуального строку.
Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст. 311 КАС України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Предметом спору у цій справі є питання правомірності наказу командира військової частини НОМЕР_1 про визнання водія-механіка евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 особою, яка самовільно залишила військову частину і призупинення військової служби за контрактом.
Вважаючи такий наказ протиправним і, як наслідок, протиправною невиплату належного грошового забезпечення та не видачу позивачу направлення для проходження медичного огляду ВЛК для визначення придатності до військової служби. позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
За правилами ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст.122 КАС України).
Відповідно до ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 ст.122 КАС України).
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 КАС України.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до п.9 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Виходячи з наведених процесуальних норм, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
В даному випадку суд першої інстанції, визнаючи причини пропуску строку звернення позивача до суду неповажними і повертаючи, у зв'язку з цим, адміністративний позов, виходив з того, що про порушення своїх прав позивач був обізнаний ще в листопаді 2022 року, а 01.03.2023 позивач подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт (отриманий відповідачем 06.03.2023) з викладенням обставин щодо його перебування на місці проходження служби та перебування на лікуванні. Позивач з моменту отримання відповідачем цього рапорту не звертався до відповідача для з'ясування результатів розгляду рапорту та отримання оскаржуваного наказу.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу було відомо про порушення його прав, при цьому доказів наявності поважних причин, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, позивачем до суду не подано.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до наведених вище норм Кодексу адміністративного судочинства України встановлений ч.5 ст.122 КАС України строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби слід обчислювати з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, визначальним є встановлення часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Окрім того, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин, тому вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду з відповідним позовом, суд має з'ясувати наявність у позивача поважних причин, що перешкодили вчиненню ним певних процесуальних дій.
При цьому причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, пов'язані з об'єктивними, дійсними, перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, вчинити відповідні процесуальні дії та підтверджені належними доказами.
З цього приводу слід зауважити, що суд, оцінюючи обставини, які перешкоджали особі здійсненню права на своєчасне звернення за захистом порушених прав, свобод та інтересів, повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів.
В спірному випадку, із змісту поданого позивачем начальнику військової частині НОМЕР_1 рапорту від 01.03.2023 вбачається, що за усним повідомленням батальйонного медика позивач на підставі рапорту заступника командира батальйону по технічній частині з 21.11.2022 рахується як особа, яка самовільно залишила військову частину. На час подання цього рапорту службове розслідування за фактом залишення позивачем військової служби чи місця служби з 21.11.2022 не завершено.
Докази, які б свідчили про наявність та доведення до відома позивача про прийняття командиром військової частини НОМЕР_1 наказу про визнання позивача таким, що самовільно залишив військову частину, з відповідними правовими наслідками для позивача, в матеріалах справи відсутні, що не дає підстав для висновку, що позивач був обізнаний про порушення його прав, свобод та інтересів ще в листопаді 2022 року, як помилково встановив суд першої інстанції.
Обставини, які б засвідчували момент, коли позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, судом першої інстанції не з'ясовувались.
З огляду на визначений у цій справі предмет спору, обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, суд апеляційної інстанції не погоджується з наведеним судом першої інстанції мотивуванням, зазначає, що факт того, що позивач не звертався до відповідача для з'ясування результатів розгляду його рапорту від 01.03.2023, не є визначальним, тому що не впливає на строк звернення позивача до суду і не змінює моменту, з якого позивачу могло стати відомо про порушення його прав.
Також суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції помилково залишив поза увагою наведені позивачем доводи стосовно перебування його на лікуванні, що підтверджується доданими до позовної заяви медичними документами.
Суд апеляційної інстанції вважає, що вказані обставини в їх сукупності підлягають врахуванню при вирішенні питання щодо наявності поважних причин пропуску строку звернення позивача до суду з адміністративним позовом.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви прийнята з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, що відповідно до ст. 320 КАС України є підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 320, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року у справі №280/9234/24 скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Н.А. Бишевська
суддя Я.В. Семененко