07 травня 2025 р. Справа № 480/2455/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 (ухвалене суддею Галета С.М.) по справі № 480/2455/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної до 100000 грн. додаткової винагороди у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за періоди з 26.12.2023 по 09.01.2024 та з 08.02.2024 по 14.02.2024; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 збільшену до 100000 грн. додаткову винагороду, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за періоди з 26.12.2023 по 09.01.2024 та з 08.02.2024 по 14.02.2024.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 з 08.07.2023 проходив військову службу, що підтверджується копією військового квитка позивача.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.11.2023 № 580 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та вибув до нового місця служби.
Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) № 353 від 19.11.2023, ОСОБА_1 вважається таким, що вибув у відрядження до ІНФОРМАЦІЯ_3 з 20.11.2023 до окремого розпорядження.
Згідно із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 223 від 21.03.2024, ОСОБА_1 звільнено із займаної посади.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) № 87 від 25.03.2024 позивача виключено із списків особового складу з усіх видів забезпечення та вважається таким, що вибув до нового місця служби.
Згідно із довідки військової частини НОМЕР_1 від 20.11.2023 №5710/224 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), ОСОБА_1 одержав 17.10.2023 мінно-вибухову травму, вогнепальне осколкове сліпе поранення передньої черевної стінки, інфіковану рану. Травма (поранення) отримана внаслідок бойового ураження противником. Випадок стався у районі бойових дій під час виконання бойових завдань із захисту Батьківщини. На момент отримання травми (поранення) перебував в засобах індивідуального захисту (бронежилет, шолом кевларовий), без зовнішніх ознак алкогольного чи наркотичного сп'яніння. Інших відомостей вищезазначена довідка не містить.
Згідно із виписного епікризу із медичної картки стаціонарного хворого № 9797 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у період з 26.12.2023 по 09.01.2024.
Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1265 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у період з 08.02.2024 по 14.02.2024.
У довідці комунального некомерційного підприємства "Клінічна лікарня святого Пантелеймона" Сумської міської ради №850 від 14.02.2024 зазначено, що діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): Кіста урахусу. Оперативне лікування 08.02.2024 - лапароскопічне висічення урахусу з кістою. Захворювання, ТАК , пов'язане з проходженням військової служби
Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із рапортом від 04.03.2024 (зареєстрований 04.03.2024 №894/3 у ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про нарахування та виплату збільшену до 100000 грн. додаткову винагороду, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 за період перебування позивача на лікуванні після отриманого 17.10.2023 поранення, а саме з 26.12.2023 по 09.01.2024 та з 08.02.2024 по 14.02.2024, проте відповіді за результатами розгляду вищезазначеного звернення позивача, матеріали справи не містять.
Позивач вважає бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати збільшеної до 100 000 грн. додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за періоди перебування позивача на стаціонарному лікуванні після поранення, пов'язаним із захистом Батьківщини за період 26.12.2023 по 09.01.2024 та з 08.02.2024 по 14.02.2024 протиправною, у зв'язку із чим звернувся до суду із цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки відсутнє відповідне рішення ВЛК, яким встановлено, що що ступінь отриманої травми позивачем є тяжкий та лікування проводилося саме після отриманого тяжкого поранення, а отримання поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статтей 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (в подальшому - Закон № 2011-ХІІ); у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до ч. ч. 2-4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану» від 24 лютого 2022 року №64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого неодноразово продовжувався.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв Постанову №168, пунктом 1 якої (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 07.03.2022 № 217 і від 22.03.2022 № 350) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «є Підтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 Постанови №168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
До Постанови № 168 з 01.04.2022 постановою Кабінету Міністрів України № 400 внесено зміни, згідно з якими до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн, включати осіб, зазначених у пункті 1, у тому числі тих, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, Міністр оборони України прийняв рішення - окреме доручення від 23.06.2022 № 912/з/29, яким, серед іншого, у пункті 7 визначено, що у період дії воєнного стану, до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн., також включати військовослужбовців, які [...] у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії (ця норма застосовується з 24.02.2022 року).
Підставою для видання наказу щодо виплати додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. є довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), визначена додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 24.08.2008 № 402 (в подальшому - Положення № 402), видана командиром військової частини, де проходять службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини (зразок заповнення наведено в додатку №5).
У довідці обов'язково зазначається: військове звання, прізвище, ім'я, по батькові, рік народження військовослужбовця, який отримав поранення (контузію, травму, каліцтво), пов'язаного із захистом Батьківщини; інформацію про поранення (контузію, травму, каліцтво) (дату отримання, вид, характер і локацію поранення (контузії, травми, каліцтва)), яка вноситься на підставі медичного висновку спеціаліста; обставини, за яких було отримано поранення (контузію, травму, каліцтво) під час захисту Батьківщини, із зазначенням бойових (спеціальних) завдань, які виконував військовослужбовець під час отримання ним травм (поранення, контузії, каліцтва); підстави видачі Довідки (наказ командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем, виданий на підставі журналу обліку бойових дій, бойового донесення, тощо).
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду 380/20587/23 від 27.11.2024, № 340/5390/22 від 05.09.2024.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що право на отримання додаткової винагороди до 100000 гривень мають військовослужбовці, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, а підставою для виплати цієї додаткової винагороди за вказаних обставин слугує довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення № 402, що видається командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини, така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення/травми, контузії, каліцтва військовослужбовцем.
Судовим розглядом встановлено, що згідно із довідкою військової частини НОМЕР_1 від 20.11.2023 № 5710/224 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), яка видана на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 17.11.2023 № 2231, ОСОБА_1 одержав 17.10.2023 мінно-вибухову травму, вогнепальне осколкове сліпе поранення передньої черевної стінки, інфіковану рану. Травма (поранення) отримана внаслідок бойового ураження противником. Випадок стався у районі бойових дій під час виконання бойових завдань із захисту Батьківщини. На момент отримання травми (поранення) перебував в засобах індивідуального захисту (бронежилет, шолом кевларовий), без зовнішніх ознак алкогольного чи наркотичного сп'яніння. Інших відомостей вищезазначена довідка не містить.
Згідно із виписних епікризів із медичної картки стаціонарного хворого № 9797, та № 1265 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у період з 26.12.2023 по 09.01.2024 та у період з 08.02.2024 по 14.02.2024.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач має право на нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 грн. за період перебування позивача на стаціонарному лікарняному у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини в закладах охорони здоров'я у період з 26.12.2023 по 09.01.2024 та у період з 08.02.2024 по 14.02.2024, а підставою для виплати цієї додаткової винагороди за вказаних обставин слугує довідка Військової частини НОМЕР_1 від 20.11.2023 №5710/224 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), яка видана за формою, відповідно до додатку 5 до Положення № 402, командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини, та видана на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 17.11.2023 № 2231.
Висновок суду першої інстанції, що довідка Військової частини НОМЕР_2 від 20.11.2023 про обставини поранення позивача, а також отримання травми, не надає право на отримання збільшеної додаткової винагороди під час перебування на лікуванні, оскільки для отримання такої винагороди необхідно відповідне рішення ВЛК, яким встановлено, що ступінь отриманої травми позивачем є тяжкий та лікування проводилося саме після отриманого тяжкого поранення, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки висновок(постанова) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії про те, що поранення є важким є однією із умов для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди за час перебування у відпустці для лікування, а не за час перебування на стаціонарному лікування у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини.
Таким чином суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 та ухвалити постанову, якою задовольнити позов ОСОБА_1 у повному обсязі, а саме: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної до 100000 грн. додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за періоди з 26.12.2023 по 09.01.2024 та з 08.02.2024 по 14.02.2024 та зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 збільшену до 100000 грн. додаткову винагороду, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за періоди з 26.12.2023 по 09.01.2024 та з 08.02.2024 по 14.02.2024.
Щодо відшкодування на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що стягнення судових витрат стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 р. у справі № 826/4959/16.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2023 р. у справі № 755/2587/17 та Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 р. у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 р. у справі № 520/9115/19, від 03.02.2022 р. у справі № 640/19536/18.
Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених ним при розгляді справи у суді першої інстанції, подано копії: договору про надання правничої допомоги від 31.032024, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Маховик Р.В., відповідно до якого гонорар за надання правничої допомоги клієнту встановлено у розмір 10000 грн.; ордеру про надання правничої допомоги від 01.04.2024 Серія ВМ № 1027384 ОСОБА_1 адвокатом Маховик Р.В.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачкем як витрати на правову допомогу, у зв'язку з чим витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 , понесені при розгляді справи у суді першої інстанції в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень та у суді апеляційної інстанції в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень, а усього у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 по справі № 480/2455/24 - скасувати.
Ухвалити постанову, якою задовольнити позов ОСОБА_1 .
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної до 100000 грн. додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за періоди з 26.12.2023 по 09.01.2024 та з 08.02.2024 по 14.02.2024.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 збільшену до 100000 грн. додаткову винагороду, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за періоди з 26.12.2023 по 09.01.2024 та з 08.02.2024 по 14.02.2024, з урахуванням виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 , понесені при розгляді справи у суді першої інстанції в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень та у суді апеляційної інстанції в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень, а усього у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін