08 травня 2025 р. Справа № 520/27011/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 28.01.25 по справі № 520/27011/24
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка виразилася у не нарахуванні та невиплаті грошового забезпечення з 11.12.2021 року по 09.08.2024 року включно, грошової допомоги для оздоровлення при щорічній основній відпустці за 2023, 2024 роки, грошової компенсації за 90 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки, грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 70 календарних дні за 2020-2024 роки, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, з урахуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб , встановленого Законами України "Про Державний бюджет" на 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення з 11.12.2021 року по 09.08.2024 року включно, грошову допомогу для оздоровлення при щорічній основній відпустці за 2023, 2024 роки, грошову компенсацію за 90 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки, грошову компенсацію за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 70 календарних дні за 2020-2024 роки, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, з урахуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України "Про Державний бюджет" на 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивача з 09.08.2024 виключено із особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку зі звільненням з військової служби. Надалі позивач звернувся до відповідача із листом щодо надання інформації про грошове забезпечення протягом спірного періоду. Отримавши довідку про доходи, грошовий атестат позивачем установлено, що посадовий оклад, оклад за військове звання, а як наслідок, матеріальна допомога та допомога на оздоровлення для вирішення соціально-побутових питань, компенсація за невикористані дні щорічної і додаткової відпустки були обчислені із прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року, що суперечить положенням Постанови від 30.08.2017 № 704. Враховуючи наведене вище, вважає бездіяльність відповідача протиправною.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 11.12.2021 до 31.12.2023 включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, з урахуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України "Про Державний бюджет" на 2021, 2022, 2023 роки.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 11.12.2021 до 31.12.2023 включно, грошову допомогу для оздоровлення при щорічній основній відпустці за 2023 рік, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, згідно з постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із урахуванням раніше виплачених сум.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що з 29.01.2020 відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018. Вказує, що між тим, згідно зі ст.7 Закону України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 01.01.2021 запроваджено декілька величин прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: звичайну величину прожиткового мінімуму та спеціальну величину прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. Отже, положення ст.7 Закону №1082-ІХ в частині запровадження з 01.01.2021 величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб є загальною нормою права, а положення ст.7 Закону №1082-ІХ в частині запровадження з 01.01.2021 величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб є спеціальною нормою права для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. Зауважує, що оскільки оплата праці військовослужбовців регулюється спеціальним законом - ст.9 Закону №2011-ХІІ, слід використовувати показник значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - 2102,00 грн. Наголошує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 підтверджений факт незмінності правила обчислення грошового забезпечення із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму у розмірі - 1762,00 грн, що також раніше було передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704. Вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 з 11.12.2021 до 09.08.2024 проходив військову службу у відповідача.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.08.2024 № 227, позивача з 09.08.2024 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вислуга років календарна становить 22 роки 06 місяців 28 днів.
Відповідно до довідки про доходи від 09.09.2024 № 971 та грошового атестату посадовий оклад позивача з січня 2022 року до липня 2024 року становить у розмірі 4650,00 грн, серпень 2024 року у сумі 1350,00 грн, оклад за військовим званням - 1340,00 грн, надбавка за вислугу років - 869,52 грн; щомісячні додаткові види грошового забезпечення: надбавка за особливості проходження служби - 65%, надбавка за роботу в умовах режимних обмежень - 10 %, премія - 390% - 5265,00 грн.
З наказу від 09.08.2024 № 227 установлено наступне: щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалась (в обсязі 45 діб); щорічну основну відпустку за 2023 рік не використав в обсязі 15 діб, грошову допомогу на оздоровлення отримав; щорічна основна відпустка за 2024 рік не використана в обсязі 30 діб, грошова допомога на оздоровлення надавалась; підлягає виплаті грошова компенсація за 90 діб невикористаної щорічної основної відпустки за період з 2022 року до 2024 року; матеріальну допомогу за 2024 рік не отримав; виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2024 роки.
Позивач посилався на те, що вказані суми обраховані, виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018.
Відповідач листом від 09.09.2024 №4504 повідомив позивача, що обчислення грошового забезпечення здійснено з дотриманням вимоги Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених станом на 01 січня 2018 року шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Позивач вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 11.12.2021 до 31.12.2023 включно, грошову допомогу для оздоровлення при щорічній основній відпустці за 2023 рік, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, згідно з постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із урахуванням раніше виплачених сум.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Постановою Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 № 704 затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
У свою чергу, у пункті 1 приміток Додатку 1 до Постанови № 704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
У примітці Додатку 14 Постанови № 704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", якою п. 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24 лютого 2018 року було змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)" передбачено використання "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 було визнано протиправним та нечинним п. 6 Постанови № 103, яким п. 4 Постанови № 704 викладений у новій редакції.
Отже, починаючи з 29 січня 2020 року відновлено дію п. 4 Постанови № 704 у редакції, яка передбачає використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Зазначена норма права передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно з п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01 січня 2017 року) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Під час розгляду і вирішення цієї справи положення п. 4 Постанови № 704 та п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" підлягають солідарному застосуванню.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Натомість розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня 2020 року, на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями - не впливає в силу вимог п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Отже, фактично з прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 розрахункову величину для обчислення розміру посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями було змінено з "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року" на "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року".
Враховуючи, що розрахункову величину змінено з 29 січня 2020 року, для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача належало використовувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, а з 01 січня 2021 року - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, з 01 січня 2022 року - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, з 01 січня 2023 року - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року.
Натомість відповідачем при обчисленні розміру грошового забезпечення позивача розраховано з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що не відповідає вимогам законодавства, висновки про що також сформував Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, зазначивши, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Зазначена правова позиція також узгоджується із постановою Верховного Суду від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 16 до Постанови № 704 встановлено розмір надбавки за вислугу років військовослужбовцям у відсотках від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням.
Також, Постановою № 704 встановлено для військовослужбовців виплату надбавок, доплат, винагород та премії, а також інших додаткових видів грошового забезпечення та разових виплат, розрахунковою величиною яких є посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Відповідно до пункту І Розділу 7 Глави IV "Порядок, умови та розміри виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 25 червня 2018 року № 558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно приписів статті 10-1 пункту 1 Закону України № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з п. 1 ст. 10 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям виплачуються, зокрема, грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Згідно з підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 704 надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно наказу від 09.08.2024 № 227 позивачу виплачувалась допомога на оздоровлення.
Отже, оскільки вказана допомога обчислюється у розмірі місячного грошового забезпечення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на її перерахунок за 2023 рік з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом станом на 01 січня відповідного року.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог стосовно перерахунку грошового забезпечення позивача, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення при щорічній відпустці за 2023 рік, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно.
Разом з тим, 20.05.2023 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, якою внесені зміни до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та викладено у наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14".
Отже, починаючи з 20.05.2023 п. 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Враховуючи викладене, позовні вимоги за період з 20.05.2023 по 31.12.2023 не підлягають задоволенню, оскільки розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховується виходячи з розміру 1762 гривні та визначається шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 31.12.2023 включно, а також виплачених за період: грошової допомоги для оздоровлення при щорічній відпустці за 2023 рік, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду першої інстанції в іншій частині підлягає залишенню без змін.
Стосовно доводів апелянта щодо строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) було установлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду, зокрема, в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Підпунктом 3 пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №2352-ІХ Кабінет Міністрів України зобов'язано протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом: забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 був затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України.
Пунктом 14 розділу І "Загальні положення" цього Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Приписи указаного пункту Порядку № 260 залишилися чинними і після набрання чинності Законом України № 2352-ІХ та змін не зазнали.
У постанові від 11 липня 2024 року № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду з-поміж іншого, указала, що вважає, що чіткою та передбачуваною є позиція щодо необхідності застосування приписів статті 233 КЗпП України під час визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі (пункт 56).
У цій же справі Велика Палата Верховного Суду презюмувала, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб'єкта приватного права. (див. висновки ВП ВС, наведені у пунктах 101-104 постанови від 27 червня 2024 року у справі № 990/305/23) (пункт 63 постанови).
У контексті обставин справи, що розглядається, колегія суддів зауважує, що позов заявлено щодо невиплаченого грошового забезпечення військовослужбовця, який звернувся до суду через 1 місяць 17 днів після звільнення. Отже ключовим питанням є визначення предмету спору та дати, коли позивач дізнався про порушення своїх прав.
Колегія суддів звертає увагу на те, що саме Порядком № 260 запроваджено умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям і іншої процедури законодавцем наразі не визначено. Тому питання, пов'язані з перерахунком грошового забезпечення звільненого військовослужбовця необхідно вирішувати через призму гарантій, установлених пунктом 14 розділу І "Загальні положення" указаного Порядку № 260, який містить особливі умови щодо періоду за який військовослужбовець має права отримати такі виплати.
За такого правового регулювання, колегія суддів зазначає, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби.
У таких спорах військовослужбовцю достатньо довести лише наявність порушеного права. Тому за такого правового регулювання, строки, запровадженні частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України №2352-ІХ) не поширюються на період, що передував даті звільнення, а отже доводи апелянта про пропущення строку звернення до суду є помилковими.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби 09.08.2024, що підтверджується витягом з наказу №227 від 09.08.2024. В цьому наказі також указано, які види грошового забезпечення мають бути виплачені позивачу при звільненні.
Отже, саме дата одержання письмового повідомлення про суми, нараховані і виплачені йому при звільненні є датою обізнаності позивача про порушення його прав, що є предметом спору у цій справі.
З позовом у цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду 26.09.2024, тобто через 1 місяць 17 днів після звільнення.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з цим позовом.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 23.01.2024 у справі № 400/4829/24.
Інші доводи на, які посилався апелянт не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Колегія суддів також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з п. 1, п. 4 ст. 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 по справі № 520/27011/24 - скасувати в частині задоволення позову щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.05.2023 до 31.12.2023 включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, з урахуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України "Про Державний бюджет" на 2023 рік та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 31.12.2023 включно, грошову допомогу для оздоровлення при щорічній основній відпустці за 2023 рік, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, згідно з постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із урахуванням раніше виплачених сум.
Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 по справі №520/27011/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова