08 травня 2025 року м. Чернівці Справа № 600/574/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27.01.2025 № 241670015763 “Про відмову в перерахунку пенсії з виду на вид»;
зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області перевести її з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 на інший вид пенсії - пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХII від 16.12.1993 з врахуванням до стажу державної служби періодів роботи в митних органах з 07.06.1991 по 20.08.2019 та здійснити нарахування/призначення (перерахунок з урахуванням попередніх виплат) та виплату такої пенсії з 20.01.2025 у розмірі 60% від суми складових заробітної плати відповідно до поданих довідок про складові заробітної плати Чернівецької митниці Держмитслужби України, а саме: довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 22.01.2025 №22-02-07/18 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 року працював та звільнився з державних органів на суму 14795 гривень, та довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, від 22.01.2025 № 22-02-07/19 на суму 28139,34 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що оскаржуваним рішенням йому відмовлено у переведенні з пенсії за віком відповідно до вимог Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу".
Оскаржуване рішення позивач вважає протиправним, оскільки він має стаж державної служби понад 20 років, що є підставою для переведення на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ із врахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ “Про державну службу».
За вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач 1) подало до суду відзив на адміністративний позов, в якому вказувало, що здійснити переведення на пенсію за віком відповідно до Закону № 889-VІІІ немає можливості, оскільки періоди роботи посадових осіб в органах митної служби на посадах в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Згідно з наданими документами, станом на 01.05.2016 у позивач не набув необхідного стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Відтак, позивач не має права на пенсію за віком відповідно до Закону № 889. Відповідач вказує, що до стажу державної служби не можна зараховувати стаж роботи позивача в митних органах.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач - 2) подало до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що підстав для призначення пенсії позивачу відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ із врахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ “Про державну службу» немає.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області і отримує пенсію за віком згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
20.01.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про переведення його з пенсії за віком відповідно до вимог Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ “Про державну службу» (а.с. 19, 71-72).
23.01.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою, в якій просила долучити до документів доданих до заяви від 20.01.2015 довідки від 22.01.2025 №22-02-07/18 та від 22.01.2025 № 22-02-07/19 (а.с. 45)
До заяви позивачем, серед іншого, додано довідки Чернівецької митниці Державної митної служби України:
- від 22.01.2025 № 22-02-07/18 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 року працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) (а.с. 35);
- від 22.01.2025 № 22-02-07/19 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби (а.с. 36).
Заява позивача про переведення з одного виду пенсії на інший, за принципом екстериторіальності спрямована для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За результатами розгляду заяви, 27.01.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення за № 241670015763 “Про відмову в перерахунку пенсії з виду на вид» (а.с. 23, 103).
В рішенні зазначено, що під час розгляду наданих документів (трудової книжки б/н) встановлено, що 08.06.1995 ОСОБА_1 прийняла присягу державного службовця, а 30.03.2004 їй присвоєно персональне звання.
Посадовим особам митної служби відповідно ст. 573 Митного кодексу України присвоюються спеціальні звання і відповідно ці посади не належать до посад, віднесених до категорії посад державної служби визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» № 372X-II.
Отже, станом на день набрання чинності Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ “Про державну службу» (01.06.2016) заявниця не займає посади державної служби.
На підставі наведеного, відмовлено ОСОБА_1 в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" № 889-VІІІ.
Не погоджуючись із рішенням про відмову у переведенні з одного виду пенсії на інший, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Конституції України визначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
У статті 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно ст. 22 Конституції України, Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Частиною 1 ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон № 889-VIII), який набрав чинності 01.05.2016.
Згідно з п. 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993 (далі - Закон № 3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до пункту 10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Положеннями пункту 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII (у редакції на час набрання чинності Законом № 889-VIII) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на часу досягнення зазначеного віку.
Обов'язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 вказаного Закону та Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
З матеріалів справи видно, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ “Про державну службу», оскільки він не займає посад державної служби.
Зокрема, відповідачем не враховано до стажу держаної служби позивача період роботи з 07.06.1991 по 20.08.2019 в органах митної служби.
Відповідно до ст. 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Дослідженням трудової книжки від 21.09.1977 та вкладишу серії НОМЕР_1 до трудової книжки встановлено, що позивач у період з 07.06.1991 по 20.08.2019 працював в митних органах на наступних посадах згідно записів з № 16 по № 43, зокрема (а.с. 24 - 34):
3 07.06.1991 по 31.03.1993 - інспектора Вадул-Сіретської митниці;
з 01.04.1993 по 31.08.2003 - старшого інспектора Вадул-Сіретської митниці;
з 01.09.2003 по 24.01.2005 старшого інспектора сектору контролю митної вартості відділу контролю митної вартості та номенклатури Вадул-Сіретської митниці;
з 25.01.2005 по 24.12.2008 - провідного інспектора сектору контролю за правильністю визначення митної вартості відділу контролю митної вартості та номенклатури Вадул-Сіретської митниці;
з 25.12.2008 по 09.04.2009 - начальника сектору контролю за правильністю визначення митної вартості відділу контролю митної вартості та номенклатури Чернівецької митниці,
з 10.04.2009 по 24.06.2009 провідного інспектора сектору контролю за правильністю визначення митної вартості відділу контролю митної вартості та номенклатури Чернівецької обласної митниці;
з 25.06.2009 по 05.07.2010 - головного інспектора сектору контролю за правильністю визначення митної вартості відділу контролю митної вартості Чернівецької обласної митниці;
з 06.07.2010 по 19.01.2012 - головного інспектора контролю за правильністю визначення митної вартості відділу контролю митної вартості та класифікації товарів Чернівецької обласної митниці;
з 20.01.2012 по 29.01.2013 - провідного інспектора митного поста “Чернівці» Чернівецької обласної митниці;
з 30.01.2013 по 31.05.2013 - провідного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста “Чернівці» Чернівецької обласної митниці,
з 01.06.2013 по 23.10.2013 - старшого інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста “Чернівці» Чернівецької митниці Міндоходів;
з 24.10.2013 по 19.11.2014 - старшого державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста “Чернівці» Чернівецької митниці Міндоходів;
з 20.11.2014 по 21.02.2016 - старшого державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста “Чернівці» Чернівецької митниці ДФС;
з 22.02.2016 по 19.08.2019 - старшого державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста “Чернівці» Чернівецької митниці ДФС.
20.08.2019 позивач звільнений із займаної посади старшого державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста “Чернівці» Чернівецької митниці ДФС за згодою сторін.
З матеріалів справи видно, що присяга державного службовця позивачем прийнята 08.06.1995.
Згідно довідок Чернівецької митниці стаж роботи позивача в митних органах становить 28 років 02 місяці 05 днів (а.с. 41- 42, 53-54).
За час роботи в митних органах позивачу присвоювалися персональні та спеціальні звання, зокрема:
інспектор митної служби III рангу (наказ Державного митного комітету України від 15.05.1992 № 115-к);
інспектор митної служби III рангу (наказ Державного митного комітету України від 03.09.1992 № 278-к);
інспектор митної служби 2 рангу (наказ Державного митного комітету України від 07.07.1995 № 333-к);
інспектор митної служби І рангу (наказ Державної митної служби України від 04.11.1997 № 501-к);
радник митної служби III рангу (наказ Державної митної служби України від 28.12.1999 № 750-к);
інспектор митної служби 3 рангу (наказ Державної митної служби України від 30.03.2004 № 269-к);
інспектор митної служби II рангу (наказ Державної митної служби України від 29.06.2005 № 1093-к);
інспектор митної служби 1 рангу (наказ Державної митної служби України від 06.05.2006 № 387-к);
радник митної служби 3 рангу (наказ Державної митної служби України від 11.11.2009 № 1997-к);
радник податкової та митних справи ІІІ рангу (наказ Чернівецької митниці Міндоходів від 30.12.2013 № 412-о) (а.с. 41- 42, 53-54).
Стаття 25 Закону № 3723-XII визначала класифікацію посад державних службовців, основними критеріями якої є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу (частина перша).
Частиною 2 цієї ж статті установлено сім категорій посад державних службовців. Поряд з тим ч. 3 ст. 25 Закон № 3723-XII обумовлено, що віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.
Крім того, ч. 17 ст. 37 Закону №3723-ХІІ визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 затверджено Порядок обчислення стажу державної служби (діяв до набрання чинності Закону № 889-VIII), яким визначено посади і ранги, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби (Порядок №283).
Згідно з п. 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), серед іншого, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Пунктом 4 Порядку №283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.
Порядок №283 втратив чинність 01.05.2016 у зв'язку із затвердженням постановою Кабінету Міністрів України 25.03.2016 №229 нового Порядку обчислення стажу державної служби (далі - Порядок №229).
Відповідно до ст. 408 Митного кодексу України (в редакції Закону від 11.07.2002 №92-IV) правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, згаданим Кодексом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України Про державну службу.
Згідно з ч. 1 ст. 413 Митного кодексу України у вказаній вище редакції, особи, які вперше зараховуються на посади державної служби у митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях, приймають Присягу державного службовця.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 569 Митного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.2012 № 4495-VI) посадовими особами митної служби України є працівники митних органів України, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності митної служби України і яким присвоєно спеціальні звання митної служби. Посадові особи митної служби України є державними службовцями. Правове становище посадових осіб митної служби України визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
За приписами ч. 1 ст. 588 Митного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.2012 №4495-VI) пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України Про державну службу. Час служби зазначених осіб в митних органах зараховується до стажу державної служби, необхідного для призначення пенсії державного службовця.
Частиною 1 ст. 588 Митного кодексу України (у редакції Закону №405-VII від 04.07.2013) передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України Про державну службу. При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України Про державну службу, незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Аналогічні положення щодо віднесення посадових осіб органів доходів і зборів до державних службовців та пенсійного забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів в порядку та на умовах, передбачених Законом України Про державну службу, передбачались і у редакціях Митного кодексу України від 11.07.2002 та від 12.12.1991 (зокрема, ч. 3 ст. 154 Митного кодексу України у редакції Закону №1970-XII).
Отже, законодавством, яке діяло в період роботи (служби) позивача, та яке діє дотепер, визначено, що посадові особи державної митної служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ.
Вказане підтверджується також положенням п. 7 ч. 2 ст. 46 Закону № 889-VIII, згідно з яким до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Це положення знайшло своє повторення у пункті 4 Порядку №229.
Пунктом 8 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII встановлено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Аналогічні положення містяться у пункті 6 Порядку № 229.
Отже, і Порядком № 283, чинним до 01.05.2016, і діючим Порядком №229 передбачено зарахування до стажу державної служби часу перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Частиною 3 ст. 3 Закону №889-VIII установлено, що дія згаданого Закону не поширюється на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом.
Наведене вище вказує на те, що відповідачі помилково трактують положення зазначеної статті 3, не враховуючи застереження якщо інше не встановлено законом.
Посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію відповідно до Закону України Про державну службу.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 22 жовтня 2013 року у справі №21-340а13, а також у постановах Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі №586/965/16-а, від 10 липня 2018 року №591/6970/16-а, від 18 березня 2021 року у справі №500/5183/17.
Оскільки позивач перебував на службі на різних посадах у митних органах (віднесених до посад державних службовців) з 07.06.1991 по 20.08.2019, тобто станом на 01.05.2016 має більше 20 років стажу державної служби, що відповідає приписам ст. 37 Закону №3723-XII, то це дає право на пенсію відповідно пункту 12 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положення Закону № 889-VIII.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1).
Згідно з абзацом першим пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1, заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Підпунктом 2 п. 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Пунктом 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного трудового стажу. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви (п. 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1).
Згідно з абзацом 1 п. 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Частиною 2 ст. 82 Закону № 1788-XII передбачено, що повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.
Тобто, відмовляючи особі в призначенні пенсії, орган, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви такої відмови.
Однак, відповідач 1 приймаючи оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ “Про державну службу» не зазначив об'єктивних причин цієї відмови, не вказав які саме періоди роботи позивача не підлягають до зарахування до його стажу держаної служби та причини з яких їх не зараховано.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій ст. 2 КАС України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Разом з тим, суд зауважує, що оскаржуване рішення не містить оцінки періодів роботи позивача, які дають йому право на призначення пенсії відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ “Про державну службу».
Вказане свідчить про недотримання відповідачем 1 принципів обґрунтованості та добросовісності рішення суб'єкта владних повноважень, дотримання яких перевіряється адміністративним судом відповідно до вимог п. 3, 5 ч. 2 ст. 2 КАС України, і недотримання яких є підставою для скасування такого рішення. Таким чином, вказане свідчить про те, що відповідач 1 діяв необґрунтовано.
Судом не встановлено виконання з боку відповідача 1 приписів ч. 2 ст. 2 КАС України для повного та всебічного захисту пенсійних прав позивача, не досліджено трудову книжку позивача, що є складовою конституційного права позивача на отримання належного рівня пенсійного забезпечення.
Беручи до уваги вищенаведене, суд визнає протиправним та скасовує оскаржуване рішення від 27.01.2025 № 241670015763 про відмову в призначенні позивачу пенсії.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання відповідачем 2 перевести його з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 на інший вид пенсії - пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХII від 16.12.1993 з врахуванням до стажу державної служби періодів роботи в митних органах з 07.06.1991 по 20.08.2019 та здійснити нарахування/призначення (перерахунок з урахуванням попередніх виплат) та виплату такої пенсії з 20.01.2025 у розмірі 60% від суми складових заробітної плати відповідно до поданих довідок про складові заробітної плати Чернівецької митниці Держмитслужби України, а саме: довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 22.01.2025 №22-02-07/18 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 року працював та звільнився з державних органів на суму 14795 гривень, та довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, від 22.01.2025 № 22-02-07/19 на суму 28139,34 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Пунктом 10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на суть та характер спірних відносин, зважаючи на необґрунтованість прийнятого оскаржуваного рішення про відмову в переведенні з одного виду на інший, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде, окрім визнання протиправним та скасування вказаного рішення, і зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України Донецькій області, як орган який розглядав заяву про переведення з одного виду пенсії на інший, повторно розглянути вказану заяву позивача, з урахуванням висновків суду.
Стосовно ефективності такого способу захисту варто зазначити, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд і зазначати будь-яку підставу для відмови.
Втім, наведених обставин не встановлено, а оцінка судом правомірності, фактично, оскаржуваного рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено у ньому.
Беручи до уваги вищенаведене, позов підлягає до задоволення частково.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 605,60 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 72 - 77, 90, 134, 241 - 246, 250 КАС України, суд,
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27.01.2025 № 241670015763 “Про відмову в перерахунку пенсії з виду на вид».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.01.2025, з урахуванням висновків суду.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) у сумі 605,60 грн.
5. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (площа Соборна, 3, місто Слов'янськ, Донецька область, код ЄДРПОУ 134860010);
відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345).
Суддя В.К. Левицький