Справа № 420/8565/25
08 травня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул.Валентини Крицак,6, м.Херсон,73036) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області за результатом якого позивач просить:
визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо переведення ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону № 1058 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», замість переведення її на пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2 відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993, у розмірі 70 % суми його заробітку;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області перевести ОСОБА_1 з 30.10.2024 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2 відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993, у розмірі 70 % суми його заробітку;
стягнути з Відповідачів на користь Позивача судові витрати по оплаті судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області з 28.12.2010, з 30.08.2018 переведена на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058. 30.10.2024 ОСОБА_1 звернулась із заявою про переведення на пенсію (грошове утримання чоловіка) у зв'язку з втратою годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_2 . ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні з 01.01.2007 як отримувач щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів». Проте, 30.10.2024 ОСОБА_1 призначена пенсія у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону № 1058 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі 3841,54 грн. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та за захистом своїх прав звернулась до суду.
Ухвалою суду від 31 березня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
До суду надійшов відзив. Відповідно до відзиву відповідач заперечував щодо заявлених позовних вимог, вказавши, що згідно ч. 1 ст. 142 Закону України від 02.06.2016 № 1402 “Про судоустрій і статус судів», судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, виплачується пенсія на умовах, визначених Законом №1058, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Відповідно до ч.2 ст.142 Закону №1402, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом №1058.
Позивачка, у своєму позові зазначає, що вона, як дружина померлого ОСОБА_2 , має право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника, на підставі ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. Померлий ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні та отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону №1402.
Проте, враховуючи те, що відповідно до положень Закону №1402, призначення членам сім'ї померлого судді щомісячного довічного грошового утримання, не передбачено, а згідно п.12 ч.3 ст.3 Закону № 889, дія Закону «Про державну службу» на суддів не поширюється - Позивачці, з 18.10.2022 призначена пенсія по втраті годувальника за нормами Закону №1058.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області з 28.12.2010.
Первинно, пенсію призначено за вислугу років відповідно до Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 № 1058 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З 30.08.2018 переведена на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058 за заявою від 30.08.2018.
ОСОБА_2 - чоловік позивача перебував на обліку в Головному управлінні з 01.01.2007 як отримувач щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів».
30.10.2024 ОСОБА_1 звернулась із заявою про переведення на пенсію (грошове утримання чоловіка) у зв'язку з втратою годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_2 .
Згідно довідки ГУ ПФУ в Херсонській області № 684 від 10.09.2024 ОСОБА_2 отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 64371,65 гривень.
30.10.2024 ОСОБА_1 призначена пенсія у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону № 1058 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі 3841,54 грн.
Позивач вважає неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо переведення ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону № 1058 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», замість переведення її на пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2 відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993, у розмірі 70 % суми його заробітку та за захистом своїх прав звернулась до суду.
Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч.1 ст.9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Загальні умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника визначені в статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до частини 1 якої пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Пунктом 1 частини 2 статті 36 Закону № 1058-IV визначено, що непрацездатними членами сім'ї, серед визначених, вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 37 Закону № 1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Як слідує із матеріалів справи, спірним у даній справі є питання про право позивача на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника - судді, що перебував у відставці, на умовах, визначених ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII.
Так, чинний на даний час Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1402-VIII) в окремих випадках прямо передбачає гарантії судді та членів його сім'ї. Зокрема, у частинах першої та другої статті 140 цього Закону зазначено, що судді, члени їхніх сімей та їхнє майно перебувають під особливим захистом держави.
Відповідно до частини першої статті 144 Закону № 1402-VIII суддя та члени його сім'ї мають право на безоплатне медичне обслуговування у державних закладах охорони здоров'я. Члени сім'ї судді можуть обслуговуватися в тих медичних закладах, де обслуговується суддя.
Разом з тим, Закон № 1402-VIII не визначає особливостей пенсійного забезпечення осіб, що перебували на утриманні судді, на випадок його смерті.
Відтак, Закон № 1402-VIII не містить приписів щодо гарантій членів сім'ї судді на пенсійне забезпечення у вигляді пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
За положеннями частини першої статті 142 Закону № 1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Судом встановлено, що ОСОБА_2 - чоловік позивача перебував на обліку в Головному управлінні з 01.01.2007 як отримувач щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів».
Так, на час призначення ОСОБА_2 довічного грошового утримання (2007 рік) статус суддів визначався Законом України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-XII (далі також Закон № 2862-XII).
Зокрема, частина 4 статті 43 Закону № 2862-XII визначала, що судді, який пішов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу». Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу".
Статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII (в редакції станом на час призначення ОСОБА_2 довічного грошового утримання) було передбачено, що пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати.
Викладене свідчить, що виходячи у відставку, ОСОБА_2 мав право обрати пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання судді. Окрім того, він мав право на пенсію за віком на загальних підставах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У статті 37-1 Закону № 3723 було передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.
Отже, якщо б ОСОБА_2 обрав пенсію за віком, то мав би право отримувати її (а у разі підвищення заробітної плати суддів у збільшеному розмірі) до смерті.
Відповідно до пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України "Про державну службу" № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Зокрема, пункти 10, 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII визначають, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з частиною 1 статті 37 Закону № 3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Відповідно до частин 13, 14 статті 37 Закону № 3723-XII у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків.
До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку про те, що законами України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про державну службу" № 3723-XII регламентовано різні умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника та підстави для її перерахунку.
Отже, за наявності умов, передбачених Законом України "Про державну службу" - стажу державної служби у годувальника позивача - судді, що перебував у відставці, позивач має право на таку пенсію.
Верховним Судом в постанові від 09 листопада 2018 року в справі № 236/3193/16-а, в постанові від 22 травня 2022 року в справі № 409/2218/17 сформульована позиція щодо права утриманців судді, що перебував у відставці, та отримував щомісячне довічне грошове утримання, на отримання пенсії у зв'язку із втратою годувальника на підставі статті 37 Закону № 3723-XII у розмірі 70 % від заробітної плати судді.
В приведених постановах Верховний Суд дійшов висновку, що право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частини десятої статті 37 Закону № 3723-XII, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом, зазначивши, що дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення згідно із Законом № 889-VIII, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 440/7341/20 також зробив висновок, що частину першу статті 37 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв'язку із втратою годувальника - судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі ст.37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16 грудня 1993 року, визначається на вибір заявника, що звернувся за призначенням пенсії у зв'язку із втратою годувальника у розмірі:
(1) 70 % від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі статті 37 Закону України "Про державну службу" N 3723-XII від 16 грудня 1993 року, або
(2) 50 % від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року.
Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 889-VIII до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах суддів.
Таким чином необхідною ж умовою для виникнення в осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до статті 37 Закону № 3723 є наявність сукупності таких умов:
1) досягнення такими особами певного віку, а саме чоловіками 62 років;
2) наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 частини першої статті 28 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а саме для чоловіків 35 років, оскільки зміст вказаної правової норми передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом;
3) наявність в особи не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 822/524/18, від 02.04.2020 у справі № 687/545/17, від 15.08.2019 у справі № 676/6166/17.
Відтак, оскільки суддя у відставці ОСОБА_2 набув право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, тому після його смерті його дружина ОСОБА_1 , як непрацездатний член сім'ї померлого чоловіка (годувальника), також набула право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону N 3723-XII.
А тому, враховуючи вибір заявниці, наявні правові підстави для визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо переведення ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону № 1058 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», замість переведення її на пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2 відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993, у розмірі 70 % суми його заробітку.
Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 409/2218/17.
Підсумовуючи викладене суд зауважує, що однією зі складових права на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Європейської Конвенції з прав людини) є принцип правової визначеності, за яким права особи мають бути чітко та повною мірою визначені законом, положення якого є зрозумілими та доступними до розуміння будь-якою особою.
З огляду на спірні правовідносини, а також період, в яких виник цей спір, дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права полягає у тому, що приймаючи нові умови пенсійного забезпечення згідно Закону N 889-VIII, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника.
За таких умов, розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім'ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, тобто позивача, відповідно до статті 37 Закону № 3723.
Вказана правова позиція узгоджується із постановами Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 236/3193/16-а, від 25.05.2022 у справі № 409/2218/17, від 31.05.2021 у справі № 569/10026/16-а, від 21.12.2021 у справі №440/7341/20, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом під час вирішення наведеного спору.
Щодо наступної позовної вимоги зобов'язального характеру, то при її вирішенні суд враховує згадані вище правові висновки Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 440/7341/20, та згідно яких розмір пенсії у зв'язку із втратою годувальника - судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16 грудня 1993 року, визначається на вибір заявника, що звернувся за призначенням пенсії у зв'язку із втратою годувальника у розмірі:
(1) 70 % від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі статті 37 Закону України "Про державну службу" N 3723-XII від 16 грудня 1993 року, або
(2) 50 % від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" N 1058-IV від 09 липня 2003 року.
У цій справі судова палата Верховного Суду заперечуючи можливість застосування як базової величини розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, вважала за можливе застосування на вибір утриманця розміру пенсії за віком, на яку суддя мав право на підставі ст. 37 Закону № 3723, або пенсії за віком, визначеної на підставі Закону № 1058.
Отже, із цього слідує, що відсоткове значення розміру пенсії в разі втрати годувальника за наведених вище підстав має визначатися не від суми заробітку такого годувальника, а від розміру його пенсії, на яку годувальник (суддя у відставці) мав право.
Таким чином оскільки позивачка виявила бажання отримувати пенсію в разі втрати годувальника на підставі Закону України "Про державну службу" № 3723-XII, то розмір такої пенсії має становити 70 % від розміру пенсії за віком померлого годувальника, а отже належним способом захисту прав позивача буде зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області перевести ОСОБА_1 з 30.10.2024 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2 відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993, у розмірі 70 % суми його заробітку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, за сукупністю наведених обставин, враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Судовий збір сплачений позивачкою в сумі 968,96 грн., відповідно до ст.139 КАС України слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в Херсонській області.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул.Валентини Крицак,6, м.Херсон,73036) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо переведення ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону № 1058 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», замість переведення її на пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2 відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993, у розмірі 70 % суми його заробітку.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, 73005, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, 6) перевести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 30.10.2024 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2 відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993, у розмірі 70 % суми його заробітку;
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул. Валентини Крицак, 6, м. Херсон, 73036, код ЄДРПОУ 21295057) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст.255 КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко