про відмову в забезпеченні позову
07 травня 2025 року справа № 320/11234/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Крамар Рісайклінг" про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крамар Рісайклінг" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
До Київського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Крамар Рісайклінг" із позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 100052 від 14.01.2025.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позову шляхом надання позовної заяви у паперовій формі із належним чином засвідченими доказами у паперовій формі.
07.03.2025 позивачем разом із позовною заявою через підсистему "Електронний суд" подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії Постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 100052 від 14.01.2025 до набрання законної сили рішення суду.
Вказану заяву про вжиття заходів забезпечення позову від 07.03.2025 зареєстровано в комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" 11.03.2025 та було передано судді Кушновій А.О. для розгляду 11.03.2025.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Крамар Рісайклінг" від 07.03.2025 про забезпечення позову.
07.05.2025 на адресу суду від позивача надійшли документи по справі, дослідивши які суд дійшов висновку про виконання позивачем вимог ухвали суду від 11.03.2025 та усунення недоліків позовної заяви у повному обсязі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано належним чином засвідчені докази у справі від позивача та відповідача.
06.05.2025 представником позивача через підсистему "Електронний суд" подано заяву про забезпечення позову шляхом:
- зупинення стягнення у виконавчому провадженні ВП № 77977411 на підставі виконавчого документа постанови Державної служби України з безпеки на транспорті №ПШ77977411 від 14.01.2025 року (Постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 100052 від 14.01.2025) до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі № 320/11234/25.
Вказану заяву про вжиття заходів забезпечення позову від 05.05.2025 зареєстровано в комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" 06.05.2025 та було передано судді Кушновій А.О. для розгляду 06.05.2025.
В обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову від 05.05.2025 представник позивача зазначив, що 05.05.2025, за допомогою Єдиного реєстру боржників та підсистеми "Електронний суд", позивачу стало відомо, що відповідачем відповідно до п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» було подано оскаржувану постанову до примусового виконання до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві, та старшим державним виконавцем Мамоновою Ольгою Володимирівною відкрито виконавче провадження ВП № 77977411 від 05.05.2025.
Представник позивача вважає, що оскільки відповідач вчинив дії щодо примусового виконання оскаржуваної постанови, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача у випадку задоволення пред'явленого ним позову, зокрема, у випадку скасування оскаржуваної постанови відповідача та набрання рішенням суду законної сили, штраф на цей момент може бути стягнуто відповідачем.
Враховуючи викладене, на думку представника позивача, вжиття судом заходів забезпечення позову у спосіб зупинення стягнення на підставі постанови відповідача про накладення на позивача штрафу в розмірі 17000,00 грн унеможливить подальше вчинення виконавчих дій. Водночас невжиття таких заходів може спричинити для позивача негативні наслідки щодо втрати активів та необхідності вжиття ряду заходів із метою їх повернення.
Також позивач просить суд звернути увагу на те, що у позивача в усіх банківських установах вже накладені арешти на грошові кошти та дані про відкриття виконавчого провадження ВП № 77977411 на підставі постанови, яка оскаржується вже внесено до Єдиного реєстру боржників. Обумовлене вже спричинило негативні наслідки для позивача, як суб'єкта господарювання, який має власну репутацію та станом на момент подання даної заяви при оформленні лізингу на спеціалізовані транспортні засоби у банків та фінансових установ виникли додаткові питання щодо відкритого виконавчого провадження та арешту коштів на рахунках, а також відкладено підписання обумовлених договорів. В разі негайного невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні ВП №77977411 на підставі постанови, позивачу буде нанесена подальша шкода внаслідок часткового зупинення господарської діяльності позивача, якого визнано критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливим для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період і критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення територіальної громади міста Києва в особливий період (Розпорядження КМВА № 293 від 31 березня 2025 року) та така шкода буде значно більшою, оскільки відновлення репутації, ділових зв'язків та нормалізація ведення господарської діяльності призведе до значних зусиль та витрат.
Крім того, представник позивача вказує, що факт судового оскарження постанови не зупиняє її дію та примусове виконання у межах виконавчого провадження ВП № 77977411.
Частиною 1 статті 154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З огляду на викладене заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову, дослідивши наявні в матеріалах справи докази обґрунтованості заяви про забезпечення позову, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до положень статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно приписів частин 1, 2 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд зазначає, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа, певних заходів щодо охорони прав та свобод позивача, для створення можливості реального виконання позитивного (для позивача) рішення суду. Також суд вважає за необхідне відмітити, що приймаючи ухвалу про вжиття заходів по забезпеченню позову, суд повинен враховувати, що прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що не вжиття таких заходів може у майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.
Слід зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
За своєю юридичною природою інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
При цьому, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними та адекватними заявленим позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Тобто, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 26.04.2019 у справі № 826/16334/18.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
З матеріалів заяви про забезпечення позову вбачається, що заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні ВП № 77977411 на підставі виконавчого документа - постанови Державної служби України з безпеки на транспорті №ПШ77977411 від 14.01.2025 (Постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 100052 від 14.01.2025) до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі № 320/11234/25.
В обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову заявник наголошує на очевидній протиправності вказаної постанови про накладення штрафу.
Суд зазначає, що до заяви не надано доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, або ж вказували на наявність очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення у зв'язку із цим прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі №640/17361/20, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Суд наголошує, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав, передбачених частиною 2 статті 150 КАС України.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року №2 "Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам
Згідно пункту 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2, застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Суд зазначає, що вжиття заходів та забезпечення позову, в даному випадку, може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність постанови Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 100052 від 14.01.2025, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Водночас, суд зауважує, що при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність або обґрунтованість позовних вимог по суті, їх оцінка в сукупності може бути надана судом лише за наслідками розгляду справи.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що примусове стягнення штрафу в порядку виконавчого провадження може призвести до завдання шкоди правам, інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а для відновлення порушених прав позивачу необхідно буде докласти зусиль, часу та витрат.
Поряд з цим пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:
1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
1-1) судові накази;
2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
3) виконавчих написів нотаріусів;
3-1) спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот, що генерується за допомогою програмно-технічних засобів Реєстру аграрних нот виключно для звернення стягнення за аграрною нотою;
4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;
6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) рішень інших державних органів, рішень (актів) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;
8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;
9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень;
10) рішень Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю або Аудиторської палати України, які законом визнані виконавчими документами;
11) рішень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про застосування заходів реагування у вигляді штрафу.
Так, у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі № 200/3887/19-а не підтримано висновок судів про забезпечення позову, з тих мотивів, що державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Решта ж коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов'язань, виплачувати заробітну плату тощо.
Колегія суддів у вказаній справі застосувала підхід, за якого при вирішенні подібних заяв необхідним є надання відомостей щодо поточних фінансових показників суб'єкта господарювання, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо.
В контексті цього, суди повинні перевіряти, чи володів заявник фінансовими можливостями, з урахуванням сум штрафів, визначених у спірних постановах, достатніми для нормального функціонування і здійснення діяльності.
Суду не надано підтверджень на обґрунтування припущень, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав.
Заявник не підтвердив належними доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Звертаючись із заявою про забезпечення позову суду не наведено доводи та обставини, які б слугували підставою для застосування заходів забезпечення позову.
З системного аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.
До заяви про забезпечення позову не було додано документів на підтвердження майнового стану позивача.
Постановою Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 100052 від 14.01.2025 до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн.
Жодних доказів на підтвердження того, що стягнення суми штрафу, визначеної у спірній постанові у розмірі 17000,00 грн., призведе до погіршення фінансових можливостей заявника і зумовить неможливість чи ускладнення нормального функціонування і здійснення діяльності позивачем, до заяви не додано.
При цьому суд не надає оцінку доводам представника позивача про те, що в усіх банківських установах вже накладені арешти на грошові кошти, що на момент подання даної заяви при оформленні лізингу на спеціалізовані транспортні засоби у банків та фінансових установ виникли додаткові питання щодо відкритого виконавчого провадження та арешту коштів на рахунках, а також відкладено підписання обумовлених договорів, оскільки до заяви не надано відповідних доказів на підтвердження вказаних обставин.
Судом враховано те, що незабезпечення даного позову жодним чином не вплине на можливість ефективного захисту або поновлення позивачем порушених чи оспорюваних прав або інтересів, оскільки заявник не позбавлений можливості порушувати питання про відстрочення або розстрочення їх виконання в порядку, передбаченому статтею 33 Закону №1404-VIII, а в разі задоволення позову звертатись за поверненням сплачених ним (стягнутих з нього) коштів з Державного бюджету України згідно законодавства, зокрема, відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за №1650/24182.
За таких обставин, враховуючи приписи наведених положень актів національного законодавства, суд дійшов висновку, що у даному випадку підстави для забезпечення даного позову відсутні.
Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Керуючись статтями 150, 151, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Відмовити у задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Крамар Рісайклінг" від 05.05.2025 про забезпечення позову.
2. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Кушнова А.О.